Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід русів на Амастриду у 830-х роках
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід русів на Амастриду у 830-х роках
- Повідай нам, Івор, повідай про світ,
Як ви із каганом ходили в похід
В далеку від нас Амастриду.
Про те,що ти бачив там, що ти там чув,
Бо ж з нас у краях тих ніхто ще не був.
А це от знайомий повідав,
Що, наче Аскольд знов збирається йти
Аби на ромеїв управу знайти,
Бо договір зовсім забули.
Знов наших купців узялись притіснять,
Товари у них просто так відбирать.
А літ вже багато минуло,
Як Асмольд вас на Амастриду повів.
Упав на ромеїв ваш праведний гнів.
Пора би їм все нагадати.
Отож розкажи, як воно все було,
Як військо у ту Амастриду дійшло,
Ромеїв аби покарати.
- Було то все, дітки, літ тридцять назад.
Зовсім знахабнів був ромейський Царград.
Купців наших вигнав із міста.
Товари усі просто так відібрав
І ще й повбивати усіх обіцяв.
Каган наш розгнівався, звісно.
Купці наші світові знані були,
Вони до Ітилю, до Рею дійшли.
Товар наш завжди цінувався:
Хутро і мечі, і свинець, і раби.
З’їжджались купці із далека аби
Їм хоч би окраєць дістався.
Ніхто так себе із купцями не вів.
Царград на них руку підняти посмів.
Хіба таке можна стерпіти?
Тож Асмольд, що правив над нами тоді,
Велів готувати човни на воді,
Мечі своє добре гострити.
Слов’яни дуби нам пригнали якраз,
Тож вдосталь човнів готувалося в нас,
Чимало би раті вміщали.
На збори каган мало часу нам дав,
Щоб вість у Царград хтось був не передав
Й ромеї би нас не чекали.
Зібравши усіх, хто хотів у похід.
А в нього зібрався увесь роський світ,
Вітрила ми дружно підняли.
Ходити в походи нам не первина,
Дорога знайома, усяк її зна,
Тож хутко Дніпром вниз помчали.
Дістались порогів, їх хутко пройшли,
Човни свої берегом перетягли
Там, де пропливти неможливо.
На Хорсовім острові дар принесли,
Щоб наші дороги щасливі були
і Хорс не тримав на нас гніву.
А далі крізь плавні, поміж острови.
У тих очеретах лиш гав не лови,
Бо будеш довіку блукати.
Та лоцмани наші нас легко вели,
Тож плавні ті ми досить швидко пройшли.
Скоріше би моря дістати.
Стрімка течія над до моря несла,
Ми також із рук не пускали весла,
Вітри надимали вітрила,
Тож скоро і море вже перед очей.
Хоч хвилі гуляють і сонце пече.
Та що би нас тут зупинило?
Зайшли в Білий берег якраз по путі,
Пристали до берега – Асмольд хотів
Човни ще раз добре оглянуть.
Бо море, скажу вам, зовсім не ріка,
Там хвиля занадто висока й стрімка.
Каган же чекати не стане.
Як десь протече чи вітрило порве,
То човен хай сам куди хоче пливе,
Рятується, як лише зможе.
Тож зараз усе перевірити слід
Аби не зірвався від того похід.
Ми човен оглянули кожен.
Дірки залатали, коли десь знайшли,
Вітрила в порядок усі привели,
Спочили, бо далі, всі знали,
Не буде спочинку, вода навкруги
І можуть помітити нас вороги.
Тож берега не приставали,
А дружно на весла усі налягли,
Вітрила розправили і підняли,
Помчали від берега далі,
Аби хто дочасно про нас не узнав
І вістку у Царгород не передав
І нас там, щоби не чекали.
Днів кілька не бачили зовсім землі,
Натерли добрячі усі мозолі.
На Хорса лише сподівались.
І він нам дорогу весь час осявав
Та ще розгулятись вітрам не давав.
І ми врешті місця дістались.
Спустили вітрила подалі з очей,
Човнів наших в морі не видно, ачей,
Та місто нам добре помітно -
На сонці блищать золоті куполи.
Ми морем Царгород отой обійшли,
Бо добре побачили звідти
Ті мури високі, що спробуй – візьми.
Собі гарну здобич ще знайдемо ми,
Навіщо нам мури долати.
Багато в ромеїв багатих є міст,
Тож зможем зігнати на них добре злість
І здобичі гарної взяти.
Минули протоку й на схід попливли,
Поки ще ромеї нас не встерегли,
Від берега далі зібрались.
Там Асмольд натроє нас всіх розділив
І кожному діять окремо велів,
Щоб здобичі більше дісталось.
Велів не жаліти ні міст, а ні сіл,
Рубати усіх, кого бачим навкіл,
Жінок і дітей не жаліти.
Щоб дітям онуків ще страшно було
Згадати, як руськеє військо прийшло
Аби за неправду помстити.
Щоб край потонув у крові і огні,
Каган на те виділив лише три дні.
На той час зібратися мали.
Сам Асмольд до берега перший пристав,
А інших на схід іще далі послав.
На березі нас не чекали.
Криваву роботу мечі почали,
Ми, навіть, злякатися їм не дали,
Відправили Хорсу на треби.
Лишивши позаду лиш попіл і смерть,
Добром свої торби наповнили вщерть,
А більшого нам і не треба.
Рабів ми не брали. Навіщо вони?
Живими лишали лиш знатних одних,
Щоб вигідно потім продати.
Багаті і знатні завжди у ціні,
Тому їм і легше бува на війні,
Бо можуть життя купувати.
Нам мало хто опір з місцевих чинив,
Кидаючи все, утікали вони
Аби нам до рук не потрапить.
Ми требища їхні всі геть обнесли,
Там золота, срібла багато взяли,
Лишили, як свічки палати.
Як Хорс аж червоний від крові зробивсь,
Ми сіли в човни і на схід подались,
Шукати нової розваги.
У темряві ночі палала земля,
Нам добре було все те видно здаля
І то додавало наснаги
Сильніше на весла свої налягти,
Країв незграбованих щоб досягти,
Де наші іще не ступали,
Бо йти вслід за ними – втрачати лиш час.
Десь там Амастрида чекає на нас.
Тож ми з усіх сил веслували.
На ранок ми в бухту широку зайшли,
Тут видно, що наші іще не були,
Хоч люди були у тривозі.
Бо ж бачили, мабуть, як захід палав.
Хто міг, той із міста хутенько втікав,
Здіймаючи пил на дорозі.
Ніхто нас спиняти зовсім не збиравсь,
Тож ми пролетіли човнами якраз
На берег і кинулись в місто.
Усе по-новому для нас почалось,
Для кожного воя роботи знайшлось
Аби обібрати геть чисто.
Волала від жаху нестримна юрма,
Кидалась від нас у провулки – дарма,
Мечі їх знаходили всюди.
Сам Асмольд із нами попереду йшов,
Ромейська стікала з меча його кров,
Чорніла на лику й на грудях.
Ввірвались на площу, юрму женучи,
Що в требище бога ховатися мчить,
В надії, що бог порятує.
Та ми не зважаєм на бога того,
Що нам бог чужинський? Ми маєм свого,
Йому ми пожертви гуртуєм.
Ввірвались у требище, кров полилась,
Юрма попід стіни лише подалась,
Бо ж нікуди звідти тікати.
Десь дзвони чужинські тривожно гудуть.
Мечі наші звичну роботу ведуть,
Встигай лише з тіл витягати.
Тут Асмольда хтось десь іззаду позвав,
Щось воїн йому говорити почав.
І Асмольду весело стало.
Кивнув нам, мовляв, не спиняйтесь, а сам
Подався на вулицю, мабуть, що там
Якась добра вістка чекала.
І справді, не встигли ми храм обібрать,
І золото, срібло у торби сховать,
Як Асмольд наказа дав: досить!
До нього якраз посланці прибули,
Просити: спинити розор почали,
Мовляв, їх каган дуже просить,
Щоб не плюндрували ми землі його,
А він навзамін обіцяє всього,
Що лише душа забажає:
І викуп заплатить на кожне весло,
Хай скільки би війська у нас не було.
В достатку він золота має.
Й купцям нашим вільно дозволить ходить,
Товари безмитно в Царгород возить.
За всіх полоне́них заплатить.
І ще там багато чого обіцяв,
Аби лише Асмольд на те все пристав.
А нам-то нема що втрачати.
Свого у поході ми вже узяли,
Помститись за кривди ромейські змогли,
Тож можем вертатись додому.
Діждались обіцяний викуп,тоді
Й пустились додому назад по воді.
І знову гребли без утоми.
Домовився Асмольд відправити слів,
Коли ми до Руської ступим землі,
Аби у Царграді спокійно
З каганом ромейським про мир говорить
Та клятвами договір з ним закріпить,
Закінчити врешті-решт війни.
Та, мабуть, каганове слово – брехня,
Бач, що у Царгороді знов учиня.
Знов треба піти нагадати.
Тож знову Аскольд заклика у похід.
Я теж би пішов…Та ж уже старий дід,
Куди вже мені воювати?!
А ви, хлопці, йдіть, хоч побачите світ.
Ромеям від мене поклон і привіт
Мечами міцний передайте.
Спаліть той Царгород, дощенту спаліть,
Коли там не хочуть по-доброму жить
Та скоро живими вертайте.
Як ви із каганом ходили в похід
В далеку від нас Амастриду.
Про те,що ти бачив там, що ти там чув,
Бо ж з нас у краях тих ніхто ще не був.
А це от знайомий повідав,
Що, наче Аскольд знов збирається йти
Аби на ромеїв управу знайти,
Бо договір зовсім забули.
Знов наших купців узялись притіснять,
Товари у них просто так відбирать.
А літ вже багато минуло,
Як Асмольд вас на Амастриду повів.
Упав на ромеїв ваш праведний гнів.
Пора би їм все нагадати.
Отож розкажи, як воно все було,
Як військо у ту Амастриду дійшло,
Ромеїв аби покарати.
- Було то все, дітки, літ тридцять назад.
Зовсім знахабнів був ромейський Царград.
Купців наших вигнав із міста.
Товари усі просто так відібрав
І ще й повбивати усіх обіцяв.
Каган наш розгнівався, звісно.
Купці наші світові знані були,
Вони до Ітилю, до Рею дійшли.
Товар наш завжди цінувався:
Хутро і мечі, і свинець, і раби.
З’їжджались купці із далека аби
Їм хоч би окраєць дістався.
Ніхто так себе із купцями не вів.
Царград на них руку підняти посмів.
Хіба таке можна стерпіти?
Тож Асмольд, що правив над нами тоді,
Велів готувати човни на воді,
Мечі своє добре гострити.
Слов’яни дуби нам пригнали якраз,
Тож вдосталь човнів готувалося в нас,
Чимало би раті вміщали.
На збори каган мало часу нам дав,
Щоб вість у Царград хтось був не передав
Й ромеї би нас не чекали.
Зібравши усіх, хто хотів у похід.
А в нього зібрався увесь роський світ,
Вітрила ми дружно підняли.
Ходити в походи нам не первина,
Дорога знайома, усяк її зна,
Тож хутко Дніпром вниз помчали.
Дістались порогів, їх хутко пройшли,
Човни свої берегом перетягли
Там, де пропливти неможливо.
На Хорсовім острові дар принесли,
Щоб наші дороги щасливі були
і Хорс не тримав на нас гніву.
А далі крізь плавні, поміж острови.
У тих очеретах лиш гав не лови,
Бо будеш довіку блукати.
Та лоцмани наші нас легко вели,
Тож плавні ті ми досить швидко пройшли.
Скоріше би моря дістати.
Стрімка течія над до моря несла,
Ми також із рук не пускали весла,
Вітри надимали вітрила,
Тож скоро і море вже перед очей.
Хоч хвилі гуляють і сонце пече.
Та що би нас тут зупинило?
Зайшли в Білий берег якраз по путі,
Пристали до берега – Асмольд хотів
Човни ще раз добре оглянуть.
Бо море, скажу вам, зовсім не ріка,
Там хвиля занадто висока й стрімка.
Каган же чекати не стане.
Як десь протече чи вітрило порве,
То човен хай сам куди хоче пливе,
Рятується, як лише зможе.
Тож зараз усе перевірити слід
Аби не зірвався від того похід.
Ми човен оглянули кожен.
Дірки залатали, коли десь знайшли,
Вітрила в порядок усі привели,
Спочили, бо далі, всі знали,
Не буде спочинку, вода навкруги
І можуть помітити нас вороги.
Тож берега не приставали,
А дружно на весла усі налягли,
Вітрила розправили і підняли,
Помчали від берега далі,
Аби хто дочасно про нас не узнав
І вістку у Царгород не передав
І нас там, щоби не чекали.
Днів кілька не бачили зовсім землі,
Натерли добрячі усі мозолі.
На Хорса лише сподівались.
І він нам дорогу весь час осявав
Та ще розгулятись вітрам не давав.
І ми врешті місця дістались.
Спустили вітрила подалі з очей,
Човнів наших в морі не видно, ачей,
Та місто нам добре помітно -
На сонці блищать золоті куполи.
Ми морем Царгород отой обійшли,
Бо добре побачили звідти
Ті мури високі, що спробуй – візьми.
Собі гарну здобич ще знайдемо ми,
Навіщо нам мури долати.
Багато в ромеїв багатих є міст,
Тож зможем зігнати на них добре злість
І здобичі гарної взяти.
Минули протоку й на схід попливли,
Поки ще ромеї нас не встерегли,
Від берега далі зібрались.
Там Асмольд натроє нас всіх розділив
І кожному діять окремо велів,
Щоб здобичі більше дісталось.
Велів не жаліти ні міст, а ні сіл,
Рубати усіх, кого бачим навкіл,
Жінок і дітей не жаліти.
Щоб дітям онуків ще страшно було
Згадати, як руськеє військо прийшло
Аби за неправду помстити.
Щоб край потонув у крові і огні,
Каган на те виділив лише три дні.
На той час зібратися мали.
Сам Асмольд до берега перший пристав,
А інших на схід іще далі послав.
На березі нас не чекали.
Криваву роботу мечі почали,
Ми, навіть, злякатися їм не дали,
Відправили Хорсу на треби.
Лишивши позаду лиш попіл і смерть,
Добром свої торби наповнили вщерть,
А більшого нам і не треба.
Рабів ми не брали. Навіщо вони?
Живими лишали лиш знатних одних,
Щоб вигідно потім продати.
Багаті і знатні завжди у ціні,
Тому їм і легше бува на війні,
Бо можуть життя купувати.
Нам мало хто опір з місцевих чинив,
Кидаючи все, утікали вони
Аби нам до рук не потрапить.
Ми требища їхні всі геть обнесли,
Там золота, срібла багато взяли,
Лишили, як свічки палати.
Як Хорс аж червоний від крові зробивсь,
Ми сіли в човни і на схід подались,
Шукати нової розваги.
У темряві ночі палала земля,
Нам добре було все те видно здаля
І то додавало наснаги
Сильніше на весла свої налягти,
Країв незграбованих щоб досягти,
Де наші іще не ступали,
Бо йти вслід за ними – втрачати лиш час.
Десь там Амастрида чекає на нас.
Тож ми з усіх сил веслували.
На ранок ми в бухту широку зайшли,
Тут видно, що наші іще не були,
Хоч люди були у тривозі.
Бо ж бачили, мабуть, як захід палав.
Хто міг, той із міста хутенько втікав,
Здіймаючи пил на дорозі.
Ніхто нас спиняти зовсім не збиравсь,
Тож ми пролетіли човнами якраз
На берег і кинулись в місто.
Усе по-новому для нас почалось,
Для кожного воя роботи знайшлось
Аби обібрати геть чисто.
Волала від жаху нестримна юрма,
Кидалась від нас у провулки – дарма,
Мечі їх знаходили всюди.
Сам Асмольд із нами попереду йшов,
Ромейська стікала з меча його кров,
Чорніла на лику й на грудях.
Ввірвались на площу, юрму женучи,
Що в требище бога ховатися мчить,
В надії, що бог порятує.
Та ми не зважаєм на бога того,
Що нам бог чужинський? Ми маєм свого,
Йому ми пожертви гуртуєм.
Ввірвались у требище, кров полилась,
Юрма попід стіни лише подалась,
Бо ж нікуди звідти тікати.
Десь дзвони чужинські тривожно гудуть.
Мечі наші звичну роботу ведуть,
Встигай лише з тіл витягати.
Тут Асмольда хтось десь іззаду позвав,
Щось воїн йому говорити почав.
І Асмольду весело стало.
Кивнув нам, мовляв, не спиняйтесь, а сам
Подався на вулицю, мабуть, що там
Якась добра вістка чекала.
І справді, не встигли ми храм обібрать,
І золото, срібло у торби сховать,
Як Асмольд наказа дав: досить!
До нього якраз посланці прибули,
Просити: спинити розор почали,
Мовляв, їх каган дуже просить,
Щоб не плюндрували ми землі його,
А він навзамін обіцяє всього,
Що лише душа забажає:
І викуп заплатить на кожне весло,
Хай скільки би війська у нас не було.
В достатку він золота має.
Й купцям нашим вільно дозволить ходить,
Товари безмитно в Царгород возить.
За всіх полоне́них заплатить.
І ще там багато чого обіцяв,
Аби лише Асмольд на те все пристав.
А нам-то нема що втрачати.
Свого у поході ми вже узяли,
Помститись за кривди ромейські змогли,
Тож можем вертатись додому.
Діждались обіцяний викуп,тоді
Й пустились додому назад по воді.
І знову гребли без утоми.
Домовився Асмольд відправити слів,
Коли ми до Руської ступим землі,
Аби у Царграді спокійно
З каганом ромейським про мир говорить
Та клятвами договір з ним закріпить,
Закінчити врешті-решт війни.
Та, мабуть, каганове слово – брехня,
Бач, що у Царгороді знов учиня.
Знов треба піти нагадати.
Тож знову Аскольд заклика у похід.
Я теж би пішов…Та ж уже старий дід,
Куди вже мені воювати?!
А ви, хлопці, йдіть, хоч побачите світ.
Ромеям від мене поклон і привіт
Мечами міцний передайте.
Спаліть той Царгород, дощенту спаліть,
Коли там не хочуть по-доброму жить
Та скоро живими вертайте.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
