Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.27
14:27
Величний колір кипарису
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
2026.07.27
13:16
Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
2026.07.27
11:16
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
10:13
Шал емоцій! Гра у шахи!
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
2026.07.27
08:30
лови емоцію поете
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
2026.07.27
06:52
Лиш час німого супокою
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
Вповзе по гільзах у мій схрон,
То стане тиша після бою
Мене вганяти швидко в сон.
І в сні наївному отому,
Поміж обвуглених цеглин, -
Я побуваю врешті вдома
Якихось декілька годин.
2026.07.27
06:01
Штрих II: Маска великого імені
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Варіації на тему української народної пісні «У сусіда хата біла», ор. 18
Минуло кілька років, і містом покотилася чутка. Львівські музичні салони польської та австрійської ш
2026.07.27
01:40
Липню! Напишімо спільний вірш,
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
Поки ще твої лунають ноти!
Знаю, що вночі ти теж не спиш -
Тож запрошую! Сідай навпроти.
Тему обираємо удвох...
Хай позаздрять нашому альянсу!
В небеса відвертий діалог
2026.07.27
00:13
Теслярі із Антананаріву
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
Гемблювали і косо і криво,
Все валилося з рук –
Баобаб і бамбук
Із-за пива в Антананаріву.
Через джунглі до міста Кіншаси
Прокладали взимі теплотрасу,
2026.07.26
19:41
Москалі хвалитись люблять величним минулим,
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
Які ото їхні предки героїчні були.
Як вони на своїх нивах мирно працювали,
Та, коли була потреба, мечі в руки брали.
І громили супостата, і гнали, і били,
Аби ті до них «у гості» з мечем не ходили.
Не було
2026.07.26
16:50
Пливу на тебе сонного дивитись,
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
крізь продихи стіни - в кімнатну глиб -
у мить, коли Душа твоя розкрита -
безназвана, безрольна, і безли...
безлика - вільно пущена на хвилю
сновидива - у просторі безчась.
Без дозволу прийшла, бо можу й смію
2026.07.26
13:33
Штрихи до сюжету кіноповісті)
До 235-ліття маестро Ксавера Франца Моцарта і 270-ліття його геніального батька Вольфганга Амадея Моцарта
П.С. Сьогодні, 26 липня 2026 року виповнюється 235 років від дня народження КСАВЕРА МОЦАРТА
«КСАВЕР МОЦАРТ: С
2026.07.26
13:27
Сьогодні виспався на полі бою,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
На полі парадоксів і пасток.
Схрестився я у лютому двобої
Із долею на згарищі думок.
І тільки так пребуду я собою,
Будуючи із космосом місток.
Там ворони невтомно голосили,
2026.07.26
12:36
Юрба "златоліфонна"* все ж дотисла —
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
забрала репутацію, ім'я,
і дерев'яні іграшки дитинства,
і право дерев'яне на стояк.
А ще можливість виграти в фіналі
сусально-золотий товстий ліфон.
І боячись, і прагнучи аналу,
2026.07.26
11:22
Війна гучна і все догори-дригом —
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
нестерпна ніч і день, немов смола.
Ятриться воском кров'яниста стигма,
мов поминальна свічка край стола.
В коморі погреба глибока вирва —
на три замки я ляду зачиню.
Таке чуття, що ворог серце вирвав
2026.07.26
10:04
іще поет спішить біжить додому
хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хоч літні грози поетична річ
вода спадає з пліч тече за комір
стікає по очах атож поет спішить
сушитися спивати чай ожиновий
який дружина заварила вже
ну а якщо не має він дружини
заварить сам чи джину споживе
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Похід русів на Амастриду у 830-х роках
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Похід русів на Амастриду у 830-х роках
- Повідай нам, Івор, повідай про світ,
Як ви із каганом ходили в похід
В далеку від нас Амастриду.
Про те,що ти бачив там, що ти там чув,
Бо ж з нас у краях тих ніхто ще не був.
А це от знайомий повідав,
Що, наче Аскольд знов збирається йти
Аби на ромеїв управу знайти,
Бо договір зовсім забули.
Знов наших купців узялись притіснять,
Товари у них просто так відбирать.
А літ вже багато минуло,
Як Асмольд вас на Амастриду повів.
Упав на ромеїв ваш праведний гнів.
Пора би їм все нагадати.
Отож розкажи, як воно все було,
Як військо у ту Амастриду дійшло,
Ромеїв аби покарати.
- Було то все, дітки, літ тридцять назад.
Зовсім знахабнів був ромейський Царград.
Купців наших вигнав із міста.
Товари усі просто так відібрав
І ще й повбивати усіх обіцяв.
Каган наш розгнівався, звісно.
Купці наші світові знані були,
Вони до Ітилю, до Рею дійшли.
Товар наш завжди цінувався:
Хутро і мечі, і свинець, і раби.
З’їжджались купці із далека аби
Їм хоч би окраєць дістався.
Ніхто так себе із купцями не вів.
Царград на них руку підняти посмів.
Хіба таке можна стерпіти?
Тож Асмольд, що правив над нами тоді,
Велів готувати човни на воді,
Мечі своє добре гострити.
Слов’яни дуби нам пригнали якраз,
Тож вдосталь човнів готувалося в нас,
Чимало би раті вміщали.
На збори каган мало часу нам дав,
Щоб вість у Царград хтось був не передав
Й ромеї би нас не чекали.
Зібравши усіх, хто хотів у похід.
А в нього зібрався увесь роський світ,
Вітрила ми дружно підняли.
Ходити в походи нам не первина,
Дорога знайома, усяк її зна,
Тож хутко Дніпром вниз помчали.
Дістались порогів, їх хутко пройшли,
Човни свої берегом перетягли
Там, де пропливти неможливо.
На Хорсовім острові дар принесли,
Щоб наші дороги щасливі були
і Хорс не тримав на нас гніву.
А далі крізь плавні, поміж острови.
У тих очеретах лиш гав не лови,
Бо будеш довіку блукати.
Та лоцмани наші нас легко вели,
Тож плавні ті ми досить швидко пройшли.
Скоріше би моря дістати.
Стрімка течія над до моря несла,
Ми також із рук не пускали весла,
Вітри надимали вітрила,
Тож скоро і море вже перед очей.
Хоч хвилі гуляють і сонце пече.
Та що би нас тут зупинило?
Зайшли в Білий берег якраз по путі,
Пристали до берега – Асмольд хотів
Човни ще раз добре оглянуть.
Бо море, скажу вам, зовсім не ріка,
Там хвиля занадто висока й стрімка.
Каган же чекати не стане.
Як десь протече чи вітрило порве,
То човен хай сам куди хоче пливе,
Рятується, як лише зможе.
Тож зараз усе перевірити слід
Аби не зірвався від того похід.
Ми човен оглянули кожен.
Дірки залатали, коли десь знайшли,
Вітрила в порядок усі привели,
Спочили, бо далі, всі знали,
Не буде спочинку, вода навкруги
І можуть помітити нас вороги.
Тож берега не приставали,
А дружно на весла усі налягли,
Вітрила розправили і підняли,
Помчали від берега далі,
Аби хто дочасно про нас не узнав
І вістку у Царгород не передав
І нас там, щоби не чекали.
Днів кілька не бачили зовсім землі,
Натерли добрячі усі мозолі.
На Хорса лише сподівались.
І він нам дорогу весь час осявав
Та ще розгулятись вітрам не давав.
І ми врешті місця дістались.
Спустили вітрила подалі з очей,
Човнів наших в морі не видно, ачей,
Та місто нам добре помітно -
На сонці блищать золоті куполи.
Ми морем Царгород отой обійшли,
Бо добре побачили звідти
Ті мури високі, що спробуй – візьми.
Собі гарну здобич ще знайдемо ми,
Навіщо нам мури долати.
Багато в ромеїв багатих є міст,
Тож зможем зігнати на них добре злість
І здобичі гарної взяти.
Минули протоку й на схід попливли,
Поки ще ромеї нас не встерегли,
Від берега далі зібрались.
Там Асмольд натроє нас всіх розділив
І кожному діять окремо велів,
Щоб здобичі більше дісталось.
Велів не жаліти ні міст, а ні сіл,
Рубати усіх, кого бачим навкіл,
Жінок і дітей не жаліти.
Щоб дітям онуків ще страшно було
Згадати, як руськеє військо прийшло
Аби за неправду помстити.
Щоб край потонув у крові і огні,
Каган на те виділив лише три дні.
На той час зібратися мали.
Сам Асмольд до берега перший пристав,
А інших на схід іще далі послав.
На березі нас не чекали.
Криваву роботу мечі почали,
Ми, навіть, злякатися їм не дали,
Відправили Хорсу на треби.
Лишивши позаду лиш попіл і смерть,
Добром свої торби наповнили вщерть,
А більшого нам і не треба.
Рабів ми не брали. Навіщо вони?
Живими лишали лиш знатних одних,
Щоб вигідно потім продати.
Багаті і знатні завжди у ціні,
Тому їм і легше бува на війні,
Бо можуть життя купувати.
Нам мало хто опір з місцевих чинив,
Кидаючи все, утікали вони
Аби нам до рук не потрапить.
Ми требища їхні всі геть обнесли,
Там золота, срібла багато взяли,
Лишили, як свічки палати.
Як Хорс аж червоний від крові зробивсь,
Ми сіли в човни і на схід подались,
Шукати нової розваги.
У темряві ночі палала земля,
Нам добре було все те видно здаля
І то додавало наснаги
Сильніше на весла свої налягти,
Країв незграбованих щоб досягти,
Де наші іще не ступали,
Бо йти вслід за ними – втрачати лиш час.
Десь там Амастрида чекає на нас.
Тож ми з усіх сил веслували.
На ранок ми в бухту широку зайшли,
Тут видно, що наші іще не були,
Хоч люди були у тривозі.
Бо ж бачили, мабуть, як захід палав.
Хто міг, той із міста хутенько втікав,
Здіймаючи пил на дорозі.
Ніхто нас спиняти зовсім не збиравсь,
Тож ми пролетіли човнами якраз
На берег і кинулись в місто.
Усе по-новому для нас почалось,
Для кожного воя роботи знайшлось
Аби обібрати геть чисто.
Волала від жаху нестримна юрма,
Кидалась від нас у провулки – дарма,
Мечі їх знаходили всюди.
Сам Асмольд із нами попереду йшов,
Ромейська стікала з меча його кров,
Чорніла на лику й на грудях.
Ввірвались на площу, юрму женучи,
Що в требище бога ховатися мчить,
В надії, що бог порятує.
Та ми не зважаєм на бога того,
Що нам бог чужинський? Ми маєм свого,
Йому ми пожертви гуртуєм.
Ввірвались у требище, кров полилась,
Юрма попід стіни лише подалась,
Бо ж нікуди звідти тікати.
Десь дзвони чужинські тривожно гудуть.
Мечі наші звичну роботу ведуть,
Встигай лише з тіл витягати.
Тут Асмольда хтось десь іззаду позвав,
Щось воїн йому говорити почав.
І Асмольду весело стало.
Кивнув нам, мовляв, не спиняйтесь, а сам
Подався на вулицю, мабуть, що там
Якась добра вістка чекала.
І справді, не встигли ми храм обібрать,
І золото, срібло у торби сховать,
Як Асмольд наказа дав: досить!
До нього якраз посланці прибули,
Просити: спинити розор почали,
Мовляв, їх каган дуже просить,
Щоб не плюндрували ми землі його,
А він навзамін обіцяє всього,
Що лише душа забажає:
І викуп заплатить на кожне весло,
Хай скільки би війська у нас не було.
В достатку він золота має.
Й купцям нашим вільно дозволить ходить,
Товари безмитно в Царгород возить.
За всіх полоне́них заплатить.
І ще там багато чого обіцяв,
Аби лише Асмольд на те все пристав.
А нам-то нема що втрачати.
Свого у поході ми вже узяли,
Помститись за кривди ромейські змогли,
Тож можем вертатись додому.
Діждались обіцяний викуп,тоді
Й пустились додому назад по воді.
І знову гребли без утоми.
Домовився Асмольд відправити слів,
Коли ми до Руської ступим землі,
Аби у Царграді спокійно
З каганом ромейським про мир говорить
Та клятвами договір з ним закріпить,
Закінчити врешті-решт війни.
Та, мабуть, каганове слово – брехня,
Бач, що у Царгороді знов учиня.
Знов треба піти нагадати.
Тож знову Аскольд заклика у похід.
Я теж би пішов…Та ж уже старий дід,
Куди вже мені воювати?!
А ви, хлопці, йдіть, хоч побачите світ.
Ромеям від мене поклон і привіт
Мечами міцний передайте.
Спаліть той Царгород, дощенту спаліть,
Коли там не хочуть по-доброму жить
Та скоро живими вертайте.
Як ви із каганом ходили в похід
В далеку від нас Амастриду.
Про те,що ти бачив там, що ти там чув,
Бо ж з нас у краях тих ніхто ще не був.
А це от знайомий повідав,
Що, наче Аскольд знов збирається йти
Аби на ромеїв управу знайти,
Бо договір зовсім забули.
Знов наших купців узялись притіснять,
Товари у них просто так відбирать.
А літ вже багато минуло,
Як Асмольд вас на Амастриду повів.
Упав на ромеїв ваш праведний гнів.
Пора би їм все нагадати.
Отож розкажи, як воно все було,
Як військо у ту Амастриду дійшло,
Ромеїв аби покарати.
- Було то все, дітки, літ тридцять назад.
Зовсім знахабнів був ромейський Царград.
Купців наших вигнав із міста.
Товари усі просто так відібрав
І ще й повбивати усіх обіцяв.
Каган наш розгнівався, звісно.
Купці наші світові знані були,
Вони до Ітилю, до Рею дійшли.
Товар наш завжди цінувався:
Хутро і мечі, і свинець, і раби.
З’їжджались купці із далека аби
Їм хоч би окраєць дістався.
Ніхто так себе із купцями не вів.
Царград на них руку підняти посмів.
Хіба таке можна стерпіти?
Тож Асмольд, що правив над нами тоді,
Велів готувати човни на воді,
Мечі своє добре гострити.
Слов’яни дуби нам пригнали якраз,
Тож вдосталь човнів готувалося в нас,
Чимало би раті вміщали.
На збори каган мало часу нам дав,
Щоб вість у Царград хтось був не передав
Й ромеї би нас не чекали.
Зібравши усіх, хто хотів у похід.
А в нього зібрався увесь роський світ,
Вітрила ми дружно підняли.
Ходити в походи нам не первина,
Дорога знайома, усяк її зна,
Тож хутко Дніпром вниз помчали.
Дістались порогів, їх хутко пройшли,
Човни свої берегом перетягли
Там, де пропливти неможливо.
На Хорсовім острові дар принесли,
Щоб наші дороги щасливі були
і Хорс не тримав на нас гніву.
А далі крізь плавні, поміж острови.
У тих очеретах лиш гав не лови,
Бо будеш довіку блукати.
Та лоцмани наші нас легко вели,
Тож плавні ті ми досить швидко пройшли.
Скоріше би моря дістати.
Стрімка течія над до моря несла,
Ми також із рук не пускали весла,
Вітри надимали вітрила,
Тож скоро і море вже перед очей.
Хоч хвилі гуляють і сонце пече.
Та що би нас тут зупинило?
Зайшли в Білий берег якраз по путі,
Пристали до берега – Асмольд хотів
Човни ще раз добре оглянуть.
Бо море, скажу вам, зовсім не ріка,
Там хвиля занадто висока й стрімка.
Каган же чекати не стане.
Як десь протече чи вітрило порве,
То човен хай сам куди хоче пливе,
Рятується, як лише зможе.
Тож зараз усе перевірити слід
Аби не зірвався від того похід.
Ми човен оглянули кожен.
Дірки залатали, коли десь знайшли,
Вітрила в порядок усі привели,
Спочили, бо далі, всі знали,
Не буде спочинку, вода навкруги
І можуть помітити нас вороги.
Тож берега не приставали,
А дружно на весла усі налягли,
Вітрила розправили і підняли,
Помчали від берега далі,
Аби хто дочасно про нас не узнав
І вістку у Царгород не передав
І нас там, щоби не чекали.
Днів кілька не бачили зовсім землі,
Натерли добрячі усі мозолі.
На Хорса лише сподівались.
І він нам дорогу весь час осявав
Та ще розгулятись вітрам не давав.
І ми врешті місця дістались.
Спустили вітрила подалі з очей,
Човнів наших в морі не видно, ачей,
Та місто нам добре помітно -
На сонці блищать золоті куполи.
Ми морем Царгород отой обійшли,
Бо добре побачили звідти
Ті мури високі, що спробуй – візьми.
Собі гарну здобич ще знайдемо ми,
Навіщо нам мури долати.
Багато в ромеїв багатих є міст,
Тож зможем зігнати на них добре злість
І здобичі гарної взяти.
Минули протоку й на схід попливли,
Поки ще ромеї нас не встерегли,
Від берега далі зібрались.
Там Асмольд натроє нас всіх розділив
І кожному діять окремо велів,
Щоб здобичі більше дісталось.
Велів не жаліти ні міст, а ні сіл,
Рубати усіх, кого бачим навкіл,
Жінок і дітей не жаліти.
Щоб дітям онуків ще страшно було
Згадати, як руськеє військо прийшло
Аби за неправду помстити.
Щоб край потонув у крові і огні,
Каган на те виділив лише три дні.
На той час зібратися мали.
Сам Асмольд до берега перший пристав,
А інших на схід іще далі послав.
На березі нас не чекали.
Криваву роботу мечі почали,
Ми, навіть, злякатися їм не дали,
Відправили Хорсу на треби.
Лишивши позаду лиш попіл і смерть,
Добром свої торби наповнили вщерть,
А більшого нам і не треба.
Рабів ми не брали. Навіщо вони?
Живими лишали лиш знатних одних,
Щоб вигідно потім продати.
Багаті і знатні завжди у ціні,
Тому їм і легше бува на війні,
Бо можуть життя купувати.
Нам мало хто опір з місцевих чинив,
Кидаючи все, утікали вони
Аби нам до рук не потрапить.
Ми требища їхні всі геть обнесли,
Там золота, срібла багато взяли,
Лишили, як свічки палати.
Як Хорс аж червоний від крові зробивсь,
Ми сіли в човни і на схід подались,
Шукати нової розваги.
У темряві ночі палала земля,
Нам добре було все те видно здаля
І то додавало наснаги
Сильніше на весла свої налягти,
Країв незграбованих щоб досягти,
Де наші іще не ступали,
Бо йти вслід за ними – втрачати лиш час.
Десь там Амастрида чекає на нас.
Тож ми з усіх сил веслували.
На ранок ми в бухту широку зайшли,
Тут видно, що наші іще не були,
Хоч люди були у тривозі.
Бо ж бачили, мабуть, як захід палав.
Хто міг, той із міста хутенько втікав,
Здіймаючи пил на дорозі.
Ніхто нас спиняти зовсім не збиравсь,
Тож ми пролетіли човнами якраз
На берег і кинулись в місто.
Усе по-новому для нас почалось,
Для кожного воя роботи знайшлось
Аби обібрати геть чисто.
Волала від жаху нестримна юрма,
Кидалась від нас у провулки – дарма,
Мечі їх знаходили всюди.
Сам Асмольд із нами попереду йшов,
Ромейська стікала з меча його кров,
Чорніла на лику й на грудях.
Ввірвались на площу, юрму женучи,
Що в требище бога ховатися мчить,
В надії, що бог порятує.
Та ми не зважаєм на бога того,
Що нам бог чужинський? Ми маєм свого,
Йому ми пожертви гуртуєм.
Ввірвались у требище, кров полилась,
Юрма попід стіни лише подалась,
Бо ж нікуди звідти тікати.
Десь дзвони чужинські тривожно гудуть.
Мечі наші звичну роботу ведуть,
Встигай лише з тіл витягати.
Тут Асмольда хтось десь іззаду позвав,
Щось воїн йому говорити почав.
І Асмольду весело стало.
Кивнув нам, мовляв, не спиняйтесь, а сам
Подався на вулицю, мабуть, що там
Якась добра вістка чекала.
І справді, не встигли ми храм обібрать,
І золото, срібло у торби сховать,
Як Асмольд наказа дав: досить!
До нього якраз посланці прибули,
Просити: спинити розор почали,
Мовляв, їх каган дуже просить,
Щоб не плюндрували ми землі його,
А він навзамін обіцяє всього,
Що лише душа забажає:
І викуп заплатить на кожне весло,
Хай скільки би війська у нас не було.
В достатку він золота має.
Й купцям нашим вільно дозволить ходить,
Товари безмитно в Царгород возить.
За всіх полоне́них заплатить.
І ще там багато чого обіцяв,
Аби лише Асмольд на те все пристав.
А нам-то нема що втрачати.
Свого у поході ми вже узяли,
Помститись за кривди ромейські змогли,
Тож можем вертатись додому.
Діждались обіцяний викуп,тоді
Й пустились додому назад по воді.
І знову гребли без утоми.
Домовився Асмольд відправити слів,
Коли ми до Руської ступим землі,
Аби у Царграді спокійно
З каганом ромейським про мир говорить
Та клятвами договір з ним закріпить,
Закінчити врешті-решт війни.
Та, мабуть, каганове слово – брехня,
Бач, що у Царгороді знов учиня.
Знов треба піти нагадати.
Тож знову Аскольд заклика у похід.
Я теж би пішов…Та ж уже старий дід,
Куди вже мені воювати?!
А ви, хлопці, йдіть, хоч побачите світ.
Ромеям від мене поклон і привіт
Мечами міцний передайте.
Спаліть той Царгород, дощенту спаліть,
Коли там не хочуть по-доброму жить
Та скоро живими вертайте.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
