Мій сусіда – запеклий фантазер-авантюрист. Із отакенним стажем. За Союзу був навіть причислений до клану винахідників та раціоналізаторів. По Союзі опинився у лавах підприємців із дурнуватою репутацією. Але він досі радіє життю та тішиться своїми ідеями. Оце нещодавно підбив мене на чергову авантюру. Мовляв, можемо дуже легко зекономити купу грошей – вистачить аж на ящик горілки щомісяця.Це якщо магазинної. А якщо «народного розливу» - то набагато більше буде. Задля отакого блага потрібна суща дрібниця – кинути палити. Бо ж пускаємо ми на дим до двох тисяч гривень на місяць – акурат пенсія-мінімалка тещина. Тобто пересічному пенсіонерові, вибираючи між «пити» чи «курити», простіше відкинути копита. На підтвердження доступності та ефективності методу він зацитував Марка Твена, який легко кидав палити не менше сотні разів. Справді, не може ж брехати автор «Тома Сойєра»!
Отож, кинув я палити і я. Спочатку на день, затим на півдня. Далі – ще менше. Коли інтервал скоротився до кількох годин, я зрозумів, що метод цей хибує трішки. Але треба ж у житті хоч щось кинути! Але що? Кидати пити нелогічно – непитущий сусід нікому не цікавий. Кидати зальоти по сусідках і співробітницях теж без потреби – із віком це відпало само по собі. Зате кинути роботу влалося напрочуд легко – здається, моєї заяви тільки й чекали. Кидати дружину взагалі не довелося – вона сама мене за двері виставила. Кому, мовляв, потрібен безробітний пияк.
Але з сигаретами я все-таки зав’язав – не кинув, а припинив через банальну відсутність грошей. Тепер сиджу на сусідовій холодній дачі за містом, допиваю залишки самогону, доїдаю недогнилу картоплю і шкрябаю деревіючими пальцями наукову працю щодо помилковості методу Марка Твена. Пишу зламаним олівцем на погризених мишами листках пожовклого паперу – ноутбук довелося віднести до ломбарду. Наука потребує жертв.