
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.31
10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.
Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб
2023.03.31
10:13
СТАНОВЛЕННЯ.
І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст
2023.03.31
05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
2023.03.30
11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
2023.03.30
11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
2023.03.30
09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
2023.03.30
09:29
Убогій лиха хуртовина
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
2023.03.29
22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
2023.03.29
14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
2023.03.29
14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
Курличуть весни - перший вінок
КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ
І (I)
Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,
Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.
Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,
Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________
Хвижа* – завірюха, метелиця
ІІ (l)
Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.
А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?
Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.
Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!
ІІІ (l)
Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.
Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять.
Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?
Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
ІV (l)
Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.
Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,
Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.
V (l)
І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.
Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.
Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,
Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.
VІ (l)
Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.
Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?
Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,
Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________
Мікела́нджело* – художник, авторський наголос
VІІ (l)
Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.
У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.
Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.
Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.
VІІІ (l)
Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.
Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*?
Могильним крижем – крук у давнині.
Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,
Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________
Пантофлі* – туфлі
ІX (l)
Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.
Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.
Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,
На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.
X (l)
Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.
До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.
Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?
Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.
XІ (l)
Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?
І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!
Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,
Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.
ХІІ (l)
І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.
Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.
Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,
Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.
ХІІІ (l)
Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.
Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.
Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,
Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
ХІV (l)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.
Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.
Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Курличуть весни - перший вінок
Хай вам щастить, гінці пернаті,
Весни провісники крилаті –
І одуди, і солов’ї,
І горлиці, чиє співання
І трелі, щебет, воркування
Життя вернули у гаї."
(П’єр де Ронсар, переклад Ф. Скляра)
Корона сонетів
ПЕРШИЙ ВІНОК
КУРЛИЧУТЬ ВЕСНИ
І (I)
Розбилося зими холодне скло
Об пектораль сусального світила.
А нещодавно хвижею* мело,
Сніг фарбував околиці білилом,
Ховаючи минуле під манто.
А чи іржу провини відбілило?
На вістрі поміж лихом і добром
Тягнути самотужки хрест несила.
Не судить Бог – всевидящий король –
Небитих різкою, самодостатніх.
Ще фіглярі не відіграли роль,
Сумління топлять у душі брунатній.
Для кожного – своя важка юдоль,
Відлига із дахів збирає краплі.
______________
Хвижа* – завірюха, метелиця
ІІ (l)
Відлига із дахів збирає краплі,
Наповнює артерію ріки.
В лугівці миють ноги жовті чаплі,
Визбирують оманливі зірки.
А де ж мої копиці сіножатні,
На видноколі чисті рушники?
Невже злетіти птахою не здатна?
Мій поїзд рушив у сипкі піски?
Хоч безліч суму перелито в пісню,
Перевеслом веселиці, живлом,
За соломинку ще тримаюсь міцно.
Не залякає грім! Бучний огром
Осяйно, віртуозно, блискавично
Шпак розганяє зоряним крилом!
ІІІ (l)
Шпак розганяє зоряним крилом
Свинцево-грізний оболок на сході.
У вишині сапфіровій жовтком
Гаряче сонце над землею сходить.
Наповнюють заплавну оболонь
Бурхливих паводків нестримні води.
Курличуть весни янгольський псалом,
Не сіють і не жнуть, а Богу годять.
Хто я для тебе, світе? Дріб роси,
Що зникне в споришах у дні бувалі?
Чи жало невідв’язної оси?
Хотіла бути скрипкою Вівальді,
Та мукою в моїй душі – списи,
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
ІV (l)
Хмар дощових незграбні дирижаблі
Вітрила здують, щезнуть в міражах.
Хоча пригоди відчайдушних ваблять –
Життя і смерть на ветхих терезах.
Тих заповітів кам’яні скрижалі
Не умістити в стомлених очах.
Хоча кульбаба прагне в сині далі –
Пухнаста кулька лусне в небесах.
І я злітаю горлицею, Боже,
В свою обитель тиху, думи – сонм,
До забуття, мурахової дрожі,
Залишивши пустий аеродром.
Вертаюся туди, де дух тривожить.
І чути переспіви за селом.
V (l)
І чути переспіви за селом,
Меліси, радіоли шепіт в лузі.
Лаванди гіацинтовий нейлон
Встеляється за горизонт в окрузі.
Крилате царство загуло гуртом,
Ропухи у ставищі голопузі
Вчинили кумканням армагедон.
Перисте небо закриває шлюзи.
Чіпляються за льолю будяки –
Я травами гаїв, дібров пропахла.
Мугикаю простенькі пісеньки,
Гадаю долю на ромашці бляклій.
Природа витинає залюбки
Чудесної мелодії спектаклі.
VІ (l)
Чудесної мелодії спектаклі
Вже демонструють жайворонки скрізь.
Пашать рум’янцем пурпурових маків
Парчеві сцени польових куліс.
Така оздоба, що аж слів забракло,
Степ в грузлу землю по коліна вріс.
Тримають небосхил дуби-Геракли.
За ким занудьгував сосновий ліс?
Невже сумує й досі ще за мною?
Те зубожіння в весни забрело.
Малює всесвіт образ супокою,
Немовби фрески – Мікеланджело́*.
Милуюся красою неземною,
Нарцисово довкола зацвіло.
______________
Мікела́нджело* – художник, авторський наголос
VІІ (l)
Нарцисово довкола зацвіло.
Моя садиба – в сукнях з крепдешину.
Ллє з неба світоч золотистий ром
На білорунну вишню безупинно.
У високості бурю пронесло,
Маніжить вітер молоду малину.
Ще сутінь не сховалася в кубло,
Тож я шукаю в травах пуповину.
Під деревом життя, в пахкі меди,
Мій батько закопав... знайду наосліп.
Туди ведуть минулого сліди.
Лелію ніжність, дрібку солі поспіль –
Від радості близенько до біди.
Метелик жваво пурхає в коноплі.
VІІІ (l)
Метелик жваво пурхає в коноплі,
Як я колись – босоніж по стерні,
Коли ще мама виноградні брості
Зривала необізнаній мені.
Були по пояс буряки, картоплі,
Брудні підошви, нігті в бур’яні.
Куди поділись юності пантофлі*?
Могильним крижем – крук у давнині.
Червоний бедрик на рум’яній щічці:
"Ти бозна-звідки, казна-звідкіля"?
Грибочки білі у дубовій діжці,
Погноєм пахне зорана земля.
У спогадах купаюсь, ніби в річці.
Чому ж пече жаливи печія?
______________
Пантофлі* – туфлі
ІX (l)
Чому ж пече жаливи печія?
Обценьками стискає серце скрута?
На іншого (ще й досі нічия)
Чекає в темній хащі квітка-рута.
Забув Господь моє просте ім’я,
Кую у ланцюги гірку покуту.
На самоті – обійстя, степ і я,
Пригадуєм рапсодію забуту.
Минула злива, буревій, гроза,
Сховали стріли блискавки сердиті.
Не зсунеш стрілку безвісті назад,
На жаль, життя на біс не повторити.
Та в тонкошкірих зрадницька сльоза
Ячить у грудях в ці прекрасні миті.
X (l)
Ячить у грудях в ці прекрасні миті,
І тьохкає всередині пташам,
Хоча батькам уже не подзвонити –
Порожню хату кинула душа.
До о́бразів, черницями у скиті,
Вертаюся, в кишені без гроша,
На вицвілий поріг давно немитий,
Така, як є – напитися з ковша.
Хто не ходив по битім склі босоніж –
Не відчуває щастя. Чом же я
Ще радістю не окропила скроні?
Не втратила святе, сад засіяв.
Тримаємо надії у долоні,
Коли стрімка несе нас течія.
XІ (l)
Коли стрімка несе нас течія,
Неподалік потоки водоспаду.
Тримайся! Хто ж каштаном не буяв,
У чорториї зопалу не падав?
І вибратися вже не міг ніяк
З багна олжі, приховуючи правду.
Клубочиться спокуслива Змія
Іуди в кожному, тож бійся зради!
Усім по черзі ліпить смерть мішень,
Та краще гріб, ніж душу загубити.
Злість, заздрість, чвари викинь із кишень,
Твори добро, палай метеоритом.
Напровесні новий клекоче день,
І божевільно хочеться любити.
ХІІ (l)
І божевільно хочеться любити,
У коси заплітати білоцвіт,
Іти у віхолу по лезу бритви,
Щоб відшукати зоряний болід.
Струмком у Верховині дзюркотіти,
Казковий пізнавати дивосвіт,
Вбирати соком пуп’янка на вітах
Прадавній звук березових трембіт.
Втішати в повний місяць ніжно, щемно
У плетеній колисці немовля.
Вклонятися святим, Христу щоденно,
Що кров пролив, перстом благословляв.
Воскресло, тріумфально, незбагненно
Перелісками дихає рілля.
ХІІІ (l)
Перелісками дихає рілля,
І я переродилася, змінилась.
Щоб розпочати суще із нуля,
Перо наснаги швидко заточила.
Колись давно любила "журавля" –
Не вистачило на роман чорнила.
Пів неба, серця, море відійняв,
Та я б його з гвинтівки застрелила.
Шкодує? Ні! Не знаю, може, й так,
В розбитих ночвах – мрії оковиті.
Шугає в хмаровинні мій літак,
Відносить всі негоди пережиті.
У горах жебонить прудкий рівчак,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
ХІV (l)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Синиця у долонях говірка.
Впаду серпом в отави соковиті,
І "сонечком" нап’юся молока.
Хоч говорити з небом сумовитим
Не кожен вміє, ноша нелегка,
Ультрамарином хочеться укритись.
І тягнеться за ковдрою рука.
Рожеві одягаю окуляри –
Тендітний зір окропом обпекло.
Пишу каліграфічні мемуари,
Сідає вечір. Місяць-НЛО
Вже сіє яснозоряні стожари.
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
• Перейти на сторінку •
"Дай золотитись у твоїй любові"
• Перейти на сторінку •
"Дай золотитись у твоїй любові"
Про публікацію