
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.25
09:05
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2023.03.25
07:41
Пошматували мій вечірній спокій
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
твої зелені очі навісні,
підмішуючи жаль у сум глибокий,
коли і так нерадісно мені…
Але згасає ефемерна драма,
на милість перетворюється гнів…
Вечірнє місто прямо під ногами
2023.03.25
06:37
Як хочеться жити й кохати,
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
І бути весь час молодим,
Щоби ненаситні дівчата
По черзі спішили в мій дім.
Як хочеться жити й кохати
Не жінку свою, а оту,
Якої тугі груденята
Я бачу в чужому саду.
2023.03.25
01:52
Боролися за денацифікацію, напоролися на дерусифікацію.
Лояльність до зла несумісна з добром.
Великодержавні інтереси загальнолюдських цінностей не сприймають.
Справжій рашист справжнім людям не товариш.
Рашисти запечатали тему «братских наро
2023.03.25
00:28
Серце захлинається від болю -
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
Похвальби в твій бік — чужі слова...
Ні від кого так не божеволів,
І нікого так не ревнував.
Не позбудуся ніяк напасті,
(Чи вона привиділася в сні?)
Ця любов дана мені на щастя,
2023.03.24
22:48
На вулиці у напрямі Дунаю
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
мене якась die Frau зупиняє:
– Sage Sie bitte, wie es diese heien? –
І я місцевою відповідаю:
– Madame, diese eine Strase
war immer hatte Name Keisergase,
по-українськи означає – царська,
даруйте, не умію по-кацапськи.
2023.03.24
22:11
Подаруй мені слово –
не пісню, не вірш, ні весну
в солов’їних гаях що розлилася
квітом акацій,
ні небесну безмежну ранкову
блакить осяйну,
ні осіннього міста принадних
чудних декорацій.
не пісню, не вірш, ні весну
в солов’їних гаях що розлилася
квітом акацій,
ні небесну безмежну ранкову
блакить осяйну,
ні осіннього міста принадних
чудних декорацій.
2023.03.24
20:28
Цілувала мене в щічку — донечку вітала,
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.
Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою,
А я
Ніжно-ніжно, наче небо, вуста притуляла.
Умостився поцілунок — уподобав личко,
І тепер маю на щічці любові криничку.
Де б не була, що б не сталось ти завжди зі мною,
Змию серця біль і журу тією водою,
А я
2023.03.24
19:44
Діти учать на уроці
Фауну і флору.
Враз чомусь один із хлопців
Руку тягне вгору:
- Я спитать хотів, до речі, -
Хитро зуби шкірить.
- Ми до кого ближчі врешті,
Фауну і флору.
Враз чомусь один із хлопців
Руку тягне вгору:
- Я спитать хотів, до речі, -
Хитро зуби шкірить.
- Ми до кого ближчі врешті,
2023.03.24
15:16
…Дні зникають набожні безслідно
У жалобі скривджених доріг.
Наздогнати мусиш вірогідно
Тих, кого безбожно не зберіг…
Острівець намитий вкаже звідки
І куди й за ким… І не спіши…
Те, що ти почуєш від сопілки…
Буде час, бажання - опиши
У жалобі скривджених доріг.
Наздогнати мусиш вірогідно
Тих, кого безбожно не зберіг…
Острівець намитий вкаже звідки
І куди й за ким… І не спіши…
Те, що ти почуєш від сопілки…
Буде час, бажання - опиши
2023.03.24
12:21
Дай, Боже, щоб не він! Хай ліпше я…
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
Я вже пожив, а він на середині.
Я вже один, а в нього є сім’я,
хай будуть діти, внуки, далі сині…
Хай, Боже, краще я! Бери мене,
якщо без цього вже не обійтися…
Нехай ця доля сина омине,
2023.03.24
10:25
Кожний з молодих сокіл уже навчився чомусь у бойовому мистецтві. Кожний уже досяг чогось у військовій справі. Хоча це може й здаватися малим і навіть незначним у порівнянні з тим, що сокола чекає в майбутньому. Але молодий сокіл уже досяг якогось щабля вд
2023.03.24
09:05
Мажорна нота утопилася в калюжі,
коли забрали барабан сусіди дужі.
***
Дізнався Lexus, що таке фіаско –
це траса на Кропівницький
плюс відсутність КАСКО.
коли забрали барабан сусіди дужі.
***
Дізнався Lexus, що таке фіаско –
це траса на Кропівницький
плюс відсутність КАСКО.
2023.03.24
08:28
Люблю прокинутися рано
І споглядати дня красу, -
Спиває з келихів тюльпанів
Спросоння сонечко росу.
Радіє співом півень світлу
Так, що видовжує тільце,
А вітер запахом привітним
Грайливо дмухає в лице.
І споглядати дня красу, -
Спиває з келихів тюльпанів
Спросоння сонечко росу.
Радіє співом півень світлу
Так, що видовжує тільце,
А вітер запахом привітним
Грайливо дмухає в лице.
2023.03.24
06:00
Кошлатий дощ, а він таки кошлатий.
Таких дощів ніколи не стрічав.
Шибки вмиває пристарілій хаті,
дзвенить серед торік пожухлих трав.
Од зимосну пробуджує природу,
висотує снігів осілий бруд.
І перший грім йому у нагороду
грімницею висвічує салют.
Таких дощів ніколи не стрічав.
Шибки вмиває пристарілій хаті,
дзвенить серед торік пожухлих трав.
Од зимосну пробуджує природу,
висотує снігів осілий бруд.
І перший грім йому у нагороду
грімницею висвічує салют.
2023.03.23
23:41
Здається, все оце колись було:
Той самий стіл і розчерк на папері,
Той самий кут для відступу у двері,
Ті самі сни, як запітніле скло.
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги за сон не доведуть провини.
Як хочеш, – розмочи шматочок глини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Той самий стіл і розчерк на папері,
Той самий кут для відступу у двері,
Ті самі сни, як запітніле скло.
І він спитав: за віщо ти ідеш?
Боги за сон не доведуть провини.
Як хочеш, – розмочи шматочок глини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі"
ДРУГИЙ ВІНОК
БЕЗСОННЯ
І (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.
Спливають марень образи розмиті,
Скидаю втому – жовтий шалик з пліч.
Болить душа, немов колінця збиті,
Миттєво затужила… В чому ж річ?
Дим кіптяви вгорі брудним лахміттям
Простори миє, а шептуха ніч
На шабаш кличе чаклунів, русалок,
Наяд, горгон* у затишні гаї.
Здалося те, а чи насправді сталось –
Горить багаття, світ посоловів.
Містичним видивом залоскотало,
Витьохкують рулади солов’ї.
______________
Горгони* – крилаті жінки-чудовиська
ІІ (ІІ)
Витьохкують рулади солов’ї
І дзьобиками стукають у двері.
А я читаю східні рубаї
Глибинного Хайяма при торшері.
Кватирку зачинила, щоб твої
Думки не спурхнули на серця стукіт.
Нам, любий, так далеко взагалі
До зустрічі, і близько до розлуки.
Не визбираєш, як би не хотів,
З чужого столу легуміни* крихти.
У ріднім домі скнієш в самоті,
З чужим я сію борошно крізь сито.
Дитинний день займеться в наготі,
А нам з тобою всесвіт підкорити.
______________
Легуміна* – солодка випічка
ІІІ (ІІ)
А нам з тобою всесвіт підкорити,
Настоювати міцності вино,
В чужих садах саджати маргаритки,
Й безжалісно зривати все одно.
А після виправдовувати збитки
І здобувати золоте руно.
Любов так щедро роздає кредити,
А повертає болю порохно.
Та, що поробиш, чи у тому винні,
Що коровай весільний на столі?
Не відірвеш від нього четвертину.
Не розділити – цвілий, зачерствів.
На гойдалці хитають тополину
Нічне свавілля, хвижі степові.
ІV (ІІ)
Нічне свавілля, хвижі степові
До крові стерли пальці, шаленіють.
Мабуть, мої сандалі замалі,
Намуляли... знімають... чудасія...
Летить мушва на сяйво ліхтарів –
Обпалить крила заповітна мрія.
В кривому люстрі Сальвадор Далі
Світ животворить, хтось не розуміє.
Чи манівцями я пройду свій шлях
У туфлях на свою стопу пошитих?
Не кожному натхнення по зубах –
Підбори не підковами підбиті.
Змарніла, шкутильгаю, в п’ятах цвях,
Пегас не креше зорі з-під копита.
V (ІІ)
Пегас не креше зорі з-під копита,
Хандра пасе крилатого коня.
Дорвалася жагою до корита –
Галактики упитися з горня.
Накрапує негода сумовито,
Чумацький шлях у хмарах закуняв.
Мій сон за діаманти не купити,
Тож лізе у макітру чортівня.
Пливе опінія* аеропланом,
Безсоння скликало рудих шулік,
Закутало у ночі темний саван,
А місяць відпустив з душі джмелів.
Висить на вішалці старим тюрбаном –
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
______________
Опінія* – думка
VІ (ІІ)
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі,
Та щедро розсипає срібний щебінь.
Печальних далей сходи гвинтові
Троюдять* тишу від землі до неба.
Я підіймаюся – хиткі щаблі.
Де б не бувала, не ходила де б я,
Ніде не бачила, як у пітьмі
Частує ніч амброзією Геба.
Чимало пройдено кривих доріг,
Сліз відчаю і радощів пролито.
Та все одно врожай чи недорід –
Збирає всесвіт податкове мито.
У хмаровинні чадом дим поліг,
Туманом сивим небосхил прошито.
______________
Троюдити* – ятрити
VІІ (ІІ)
Туманом сивим небосхил прошито,
Не сплю, а плавлю мізки повсякчас.
Мені б забутися у сні, аби ж то, –
Спить безпробудно Муза і Пегас.
Здається, що давно із ними квита.
(Не збуджую фанфарами Парнас).
Лиш гадку попелом розпорошити –
Все божевільно думаю про нас.
Прокручую в уяві каруселі,
Не йдеш з моїх думок узагалі.
В альтанці нашій солов’їні трелі
Замовкли в мареві, міраж поліг.
В безлюдній неприкаяній пустелі
Пливуть у вічність білі кораблі.
VІІІ (ІІ)
Пливуть у вічність білі кораблі,
Хоча нема ніде для них причалу.
Напевно, загубили якорі –
Собі на горе, світу на поталу,
І підкорились небу повелінь,
Його мінливості та звичкам сталим.
Тож скупчують у оболок глибінь
Краплини потойбічної печалі.
Сльозини десь проллють сирим дощем,
Як я в подушку самоту щоночі.
Яке ж моє призначення? Плющем
Тебе оповивати в снах жіночих?
Вгамовувати аритмії щем?
Я пригорну до себе сині очі.
ІX (ІІ)
Я пригорну до себе сині очі,
Подеколи барвінками цвітуть.
Дай Боже, щоб ніхто їх не зурочив,
Щоб не зазнали горя каламуть.
Вони для мене – перли найдорожчі,
Глибин вулканових найвища суть.
У радості – сосною животочать,
У смутку – розливаються, мов ртуть.
Дивлюся, надивитися не можу –
В озерах Шацьких – повені жерло́*.
А чи сховаюся, Пречистий Боже,
Рудою білкою в його дупло?
В очах я втіху, сонечко знаходжу –
Блищать і випромінюють тепло.
______________
Жерло* – отвір
X (ІІ)
Блищать і випромінюють тепло,
Коли навпроти у пустій кав’ярні
Жагою кави губи обпекло –
П’ємо гірку снагу із порцеляни.
Іще не зачиняється метро,
Маестро грає на фортепіано,
І любо відзеркалює трюмо
Твоїх очей зворушливе сопрано.
У погляді моїм – самі скарби,
Кисільні ріки, береги молочні.
Що хочеш з ними, серденько, роби –
Не розминемося, мов незнайомці,
Хоч до нестями, страти залюби!
Сльоза ятрить в зеленій поволоці.
XІ (ІІ)
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
Ревнивість ріже серце без ножа.
Снага не тільки гострий камінь точить,
Страшніше леза – зрада і олжа.
Можливо, я у кожнім чистім кроці
Вбачаю те, що іншу проводжав.
Смітинка так в чужім помітна оці,
В своєму – ні колоди, лиш іржа.
А ти береш мою долоню в руки:
"То що ж тобі в голівоньку збрело?
Кохана, ти – моя солодка мука".
Ламаєш гострих сумнівів свердло.
Тремчу в твоїх обіймах від розпуки,
З повік блаженство літеплом стекло.
ХІІ (ІІ)
З повік блаженство літеплом стекло,
Обм’якла воском на твоїм рамені.
Огранюєш, мов скульптора стило,
Вже бісики в моїх очах зелених.
По шкірі кігтиками зашкребло,
Забилися метелики у венах.
І світиться неоновим табло:
"Тебе люблю, люблю, як вальс Шопена!"
Прощаємось в облозі сумоти,
Як холодом сирим війнуло зночі.
Ліпи мене, мій скульпторе, ліпи!
Окрім тебе, мій живописцю, хто ще,
Очистить сонцесяйне від лушпи?
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
ХІІІ (ІІ)
Мольфар зірницю, зливу напророчив –
У небі величезні лантухи.
Душа щемить, ховає очі вовчі,
Ми кутаєм її у кожухи.
Здійнявся фен – паливода грімкоче,
Зірвав обручку з теплої руки.
Рятуй, Всевишній, нас помилуй, Отче...
Прощаємося, ніби на віки.
І знову я сама в своїй кімнаті...
Розпеченим залізом запекло.
Здійняли галас думи пелехаті.
Кричу: "Ти, щастя, де?! Алло... алло..."
На паперті я сумом розіп’ята.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
ХІV (ІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Сріблилась діадемою в волоссі.
Тепер від мене щастя утекло,
Настали знову будні безголосі.
Не вмію я гадати на таро,
Себе жаліти не навчилась досі,
Хоч безліч раз мене життя сікло
Дощами лютими в холодну осінь.
А ще попереду і ожеледь тверда,
І хуртовини злиднями спожиті.
А ти для мене, як свята вода,
Допоки весни золотом розшиті
І сакура розквітла молода,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі"
"Все спить, лиш я не сплю. Вода мене студена
В обійми прийняла. Ось чорний вал шумить,
Його стрічаю я, вперед простяг рамена,
I хвиля над чолом розбилась, клекотить...
Я жду, щоб мисль моя, як човен без причала,
Збудилась серед вод і в забуття запала."
( Адам Міцкевич)
ДРУГИЙ ВІНОК
БЕЗСОННЯ
І (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Та вечір гасить сонце вусібіч.
Спливають марень образи розмиті,
Скидаю втому – жовтий шалик з пліч.
Болить душа, немов колінця збиті,
Миттєво затужила… В чому ж річ?
Дим кіптяви вгорі брудним лахміттям
Простори миє, а шептуха ніч
На шабаш кличе чаклунів, русалок,
Наяд, горгон* у затишні гаї.
Здалося те, а чи насправді сталось –
Горить багаття, світ посоловів.
Містичним видивом залоскотало,
Витьохкують рулади солов’ї.
______________
Горгони* – крилаті жінки-чудовиська
ІІ (ІІ)
Витьохкують рулади солов’ї
І дзьобиками стукають у двері.
А я читаю східні рубаї
Глибинного Хайяма при торшері.
Кватирку зачинила, щоб твої
Думки не спурхнули на серця стукіт.
Нам, любий, так далеко взагалі
До зустрічі, і близько до розлуки.
Не визбираєш, як би не хотів,
З чужого столу легуміни* крихти.
У ріднім домі скнієш в самоті,
З чужим я сію борошно крізь сито.
Дитинний день займеться в наготі,
А нам з тобою всесвіт підкорити.
______________
Легуміна* – солодка випічка
ІІІ (ІІ)
А нам з тобою всесвіт підкорити,
Настоювати міцності вино,
В чужих садах саджати маргаритки,
Й безжалісно зривати все одно.
А після виправдовувати збитки
І здобувати золоте руно.
Любов так щедро роздає кредити,
А повертає болю порохно.
Та, що поробиш, чи у тому винні,
Що коровай весільний на столі?
Не відірвеш від нього четвертину.
Не розділити – цвілий, зачерствів.
На гойдалці хитають тополину
Нічне свавілля, хвижі степові.
ІV (ІІ)
Нічне свавілля, хвижі степові
До крові стерли пальці, шаленіють.
Мабуть, мої сандалі замалі,
Намуляли... знімають... чудасія...
Летить мушва на сяйво ліхтарів –
Обпалить крила заповітна мрія.
В кривому люстрі Сальвадор Далі
Світ животворить, хтось не розуміє.
Чи манівцями я пройду свій шлях
У туфлях на свою стопу пошитих?
Не кожному натхнення по зубах –
Підбори не підковами підбиті.
Змарніла, шкутильгаю, в п’ятах цвях,
Пегас не креше зорі з-під копита.
V (ІІ)
Пегас не креше зорі з-під копита,
Хандра пасе крилатого коня.
Дорвалася жагою до корита –
Галактики упитися з горня.
Накрапує негода сумовито,
Чумацький шлях у хмарах закуняв.
Мій сон за діаманти не купити,
Тож лізе у макітру чортівня.
Пливе опінія* аеропланом,
Безсоння скликало рудих шулік,
Закутало у ночі темний саван,
А місяць відпустив з душі джмелів.
Висить на вішалці старим тюрбаном –
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
______________
Опінія* – думка
VІ (ІІ)
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі,
Та щедро розсипає срібний щебінь.
Печальних далей сходи гвинтові
Троюдять* тишу від землі до неба.
Я підіймаюся – хиткі щаблі.
Де б не бувала, не ходила де б я,
Ніде не бачила, як у пітьмі
Частує ніч амброзією Геба.
Чимало пройдено кривих доріг,
Сліз відчаю і радощів пролито.
Та все одно врожай чи недорід –
Збирає всесвіт податкове мито.
У хмаровинні чадом дим поліг,
Туманом сивим небосхил прошито.
______________
Троюдити* – ятрити
VІІ (ІІ)
Туманом сивим небосхил прошито,
Не сплю, а плавлю мізки повсякчас.
Мені б забутися у сні, аби ж то, –
Спить безпробудно Муза і Пегас.
Здається, що давно із ними квита.
(Не збуджую фанфарами Парнас).
Лиш гадку попелом розпорошити –
Все божевільно думаю про нас.
Прокручую в уяві каруселі,
Не йдеш з моїх думок узагалі.
В альтанці нашій солов’їні трелі
Замовкли в мареві, міраж поліг.
В безлюдній неприкаяній пустелі
Пливуть у вічність білі кораблі.
VІІІ (ІІ)
Пливуть у вічність білі кораблі,
Хоча нема ніде для них причалу.
Напевно, загубили якорі –
Собі на горе, світу на поталу,
І підкорились небу повелінь,
Його мінливості та звичкам сталим.
Тож скупчують у оболок глибінь
Краплини потойбічної печалі.
Сльозини десь проллють сирим дощем,
Як я в подушку самоту щоночі.
Яке ж моє призначення? Плющем
Тебе оповивати в снах жіночих?
Вгамовувати аритмії щем?
Я пригорну до себе сині очі.
ІX (ІІ)
Я пригорну до себе сині очі,
Подеколи барвінками цвітуть.
Дай Боже, щоб ніхто їх не зурочив,
Щоб не зазнали горя каламуть.
Вони для мене – перли найдорожчі,
Глибин вулканових найвища суть.
У радості – сосною животочать,
У смутку – розливаються, мов ртуть.
Дивлюся, надивитися не можу –
В озерах Шацьких – повені жерло́*.
А чи сховаюся, Пречистий Боже,
Рудою білкою в його дупло?
В очах я втіху, сонечко знаходжу –
Блищать і випромінюють тепло.
______________
Жерло* – отвір
X (ІІ)
Блищать і випромінюють тепло,
Коли навпроти у пустій кав’ярні
Жагою кави губи обпекло –
П’ємо гірку снагу із порцеляни.
Іще не зачиняється метро,
Маестро грає на фортепіано,
І любо відзеркалює трюмо
Твоїх очей зворушливе сопрано.
У погляді моїм – самі скарби,
Кисільні ріки, береги молочні.
Що хочеш з ними, серденько, роби –
Не розминемося, мов незнайомці,
Хоч до нестями, страти залюби!
Сльоза ятрить в зеленій поволоці.
XІ (ІІ)
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
Ревнивість ріже серце без ножа.
Снага не тільки гострий камінь точить,
Страшніше леза – зрада і олжа.
Можливо, я у кожнім чистім кроці
Вбачаю те, що іншу проводжав.
Смітинка так в чужім помітна оці,
В своєму – ні колоди, лиш іржа.
А ти береш мою долоню в руки:
"То що ж тобі в голівоньку збрело?
Кохана, ти – моя солодка мука".
Ламаєш гострих сумнівів свердло.
Тремчу в твоїх обіймах від розпуки,
З повік блаженство літеплом стекло.
ХІІ (ІІ)
З повік блаженство літеплом стекло,
Обм’якла воском на твоїм рамені.
Огранюєш, мов скульптора стило,
Вже бісики в моїх очах зелених.
По шкірі кігтиками зашкребло,
Забилися метелики у венах.
І світиться неоновим табло:
"Тебе люблю, люблю, як вальс Шопена!"
Прощаємось в облозі сумоти,
Як холодом сирим війнуло зночі.
Ліпи мене, мій скульпторе, ліпи!
Окрім тебе, мій живописцю, хто ще,
Очистить сонцесяйне від лушпи?
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
ХІІІ (ІІ)
Мольфар зірницю, зливу напророчив –
У небі величезні лантухи.
Душа щемить, ховає очі вовчі,
Ми кутаєм її у кожухи.
Здійнявся фен – паливода грімкоче,
Зірвав обручку з теплої руки.
Рятуй, Всевишній, нас помилуй, Отче...
Прощаємося, ніби на віки.
І знову я сама в своїй кімнаті...
Розпеченим залізом запекло.
Здійняли галас думи пелехаті.
Кричу: "Ти, щастя, де?! Алло... алло..."
На паперті я сумом розіп’ята.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
ХІV (ІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Сріблилась діадемою в волоссі.
Тепер від мене щастя утекло,
Настали знову будні безголосі.
Не вмію я гадати на таро,
Себе жаліти не навчилась досі,
Хоч безліч раз мене життя сікло
Дощами лютими в холодну осінь.
А ще попереду і ожеледь тверда,
І хуртовини злиднями спожиті.
А ти для мене, як свята вода,
Допоки весни золотом розшиті
І сакура розквітла молода,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
• Перейти на сторінку •
"Курличуть весни - перший вінок"
• Перейти на сторінку •
"Курличуть весни - перший вінок"
Про публікацію