ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Насипаний
2025.09.02 13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.

Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,

Віктор Кучерук
2025.09.02 12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.

Світлана Майя Залізняк
2025.09.02 08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн

Артур Курдіновський
2025.09.01 23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.

Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!

Борис Костиря
2025.09.01 22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.

До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,

Олена Побийголод
2025.09.01 12:07
Із Бориса Заходера

Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.

Часом блукаємо ми у хаосі, –

Ольга Олеандра
2025.09.01 09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.

Віктор Кучерук
2025.09.01 05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.

Олег Герман
2025.09.01 00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.

Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій

Олександр Буй
2025.08.31 22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!

Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х

Борис Костиря
2025.08.31 22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.

І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,

Ярослав Чорногуз
2025.08.31 19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг

Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --

Артур Курдіновський
2025.08.31 18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!

Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,

Юрко Бужанин
2025.08.31 14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.

Євген Федчук
2025.08.31 14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,

С М
2025.08.31 12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Поеми

 ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))

"Мінливим норовом ти не погубиш
Мене, допоки вірний ти мені:
Яка то втіха – знати, що ти любиш,
Яке то щастя – вмерти в тім знанні!

Однак чи є десь ідеал без плями?
А що, як лож закралась поміж нами?"
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)




ТРЕТІЙ ВІНОК
ЯБЛУКО СПОКУСИ

I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.

Які скарби мені життя дало? –
Спесива, вірна і багатогранна.
Та відпливає плід з усім добром
Від берега надій, як біль останній.

Все дав мені Господь з лихвою. Бач?
У шафі є коштовності і шуби,
А ще у клітці кат моїх невдач,

В його руках я дійсно "кубик-рубик".
Розгадуй-не-розгадуй, плач-не-плач,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.



ІІ (ІІІ)

Хай зайчик сонячний вуста голубить,
Весна в литаври б’є, та хтивим – край.
Не ваблять більше сауни і клуби,
Сховав меча старенький самурай.

О, скільки він в житті наколобродив,
Лише одного Бога запитай.
Був прихвоснем у сатани і Юди,
Його найкращий друг – брехун, шахрай.

Підсліпуватий, немічний і кволий,
Хапає кисень, наче кашалот,
Чіпляється за існування хворе

Щелепою вставною і ціпком.
Сізіфів камінь не котив у гори,
За вікнами гриміло – відгуло.



ІІІ (ІІІ)

За вікнами гриміло – відгуло,
Пригадуються дні давноминулі,
Коли вишукував у склянці дно,
Вужем звивався в глейкому намулі.

На захід і на схід весь час тягло,
Кувала щедро літечка зозуля.
Любив пишнот шафрановий брелок,
Єдине – мізки по життю намуляв.

Від явора різниться ветхий пень –
Старечі кості гріє біля груби.
З грудей скалки виймала день у день,

Голки болючі в нещасливім шлюбі.
Хоч ти не муч мене, як та мігрень,
Не йди у ніч до чарівної згуби.



ІV (ІІІ)

Не йди у ніч до чарівної згуби,
А бережи кохання оберіг.
Тебе ніхто так міцно не полюбить,
Не пустить хворим, бідним на поріг.

Не нагодує, не впаде на груди,
У сивих косах не розгорне сніг,
Вустами жар, судоми не остудить.
Як би ж ти цінувати все те зміг?

Навіщо ж я тобі, коли на струнах
Музикувати в звичку увійшло?
Вона – твоя гітара семиструнна,

Чи я, що здмухує з душі пилок?
Розтлінній жриці похіть притаманна,
В її ігристому бокалі зло.



V (ІІІ)

В її ігристому бокалі зло,
Отрути не пригублюй з уст кармінних.
Ти черемшини розстібнеш жабо,
Посиплються пелюсточки ржавіння.

Отримаєш не приз – пусте зеро,
Й мене не буде поряд в дні осінні.
Коли розтрощить верби бурелом,
Тоді настане каяття прозріння.

Не зрадь своїй любові, якщо ти
Кохаєш і цураєшся огуди*.
Лиш та душа запалює свічки,

Що уночі сльозами серце будить.
Не спопеляй повітряні мости,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
______________

Огуда* – осуд



VІ (ІІІ)

Чаклунка пристрасна тебе погубить,
І вип’є кров гарячу, мов упир.
Із волоска зробила ляльку Вуду.
Ти пильності не втрать орієнтир.

Навколо ненажерні баракуди,
Для хвойди ти – транзитний пасажир.
Не блуд тебе лікує від застуди,
У чай кладе мелісу і імбир.

Та скільки б не годила, кажуть правду,
Тобі смакує пиво і ситро,
І злочином не визнаєш ти зраду.

Чи поміж вами бути щось могло?
У роті плитка тане шоколаду,
Не так приваблює душі нутро.



VІІ (ІІІ)

Не так приваблює душі нутро –
Шляхетність завше у протертих капцях.
Нахабство забирається на трон
В брудних калошах... і знаходить щастя!

Гординя збудувала космодром,
В часи злиденні в ризи одяглася.
Сивини в бороду, а біс в ребро
У вівтарях солодкого причастя.

Хоч котиться життя нашвидкуруч,
Не піддавайся фальші, ясночубий.
Не важко впасти в яр з високих круч –

Пройти вогонь і воду, й мідні труби.
Давно не сяю в рампах (зір не мруж!),
Як діаманти і звабливі губи.



VІІІ (ІІІ)

Як діаманти і звабливі губи,
Не блискаю на сцені, годі вже.
Милуєшся очима, серцю люба,
Як витворами Карла Фаберже.

Нехай злостиво кажуть правдолюби,
Що я твоя любасочка... Авжеж!
Та хай говорять заздрісно, мій любий,
А ти кохай, цілунками бентеж.

Вкради мене з ненависної кліті,
А я тебе у туги украду,
Щоб всі від заздрощів кусали лікті.

Кохання любить тишу золоту.
Та не сховати щастя у софіті,
Не заблукати в райському саду.



ІX (ІІІ)

Не заблукати в райському саду,
Де зупинилися ми тимчасово.
Тебе, коханий, з розуму зведу,
А ти мене огорнеш ніжним словом.

Застелимо парчею лободу,
Розсиплемо навколо матіолу,
І ти мене – красиву, молоду
Полюбиш так, як не любив ніколи.

Посеред весен, кришталевих злив
Засяяли барвисті самоцвіти.
Так сталося... Зривали ми налив –

Терпкий, солодкий, кислий, соковитий.
Змій спокушав, а Бог мене просив
Те яблуко спокус не надкусити.



X (ІІІ)

Те яблуко спокус не надкусити
Благав мене Господь у раю тім.
А я не слухала і ненаситно
Гріх смакувала. Блискавиця, грім

І злива, як з відра, несла відкрито
На перелюбних* страхітливий гнів.
О Боже милостивий, що ж робити?
Хіба любов свята насправді – гріх?

Не вірю я! Омана несусвітня,
Я голову на плаху покладу.
На радість вруниться весільна вишня,

Пробила паростком кору тверду.
Так само, як любов моя Всевишня,
Крізь снігопади я до тебе йду.
______________

Перелюбний* – хтивий



XІ (ІІІ)

Крізь снігопади я до тебе йду,
Дороги замітає хуртовина.
Охиза* запросила тамаду
На білий танець. Що за крутанина?

Співають разом Богу коляду,
Той сипле з неба пелюстки жасмину.
Хоч так прекрасно, чисто до ладу,
На білому більш темні плями зримі.

Кому мої печалі до снаги?
Не доберусь до тебе – безпросвітно
Наставили лабети** вороги,

І де ж мені тепер журбу подіти?
Назустріч вийди, любий, хоч сніги –
У вельоні маруни, льоноцвіти.
______________

Охиза* – хуртовина
Лабети** – тенета, пастка



ХІІ (ІІІ)

У вельоні маруни, льоноцвіти,
У погляді – смарагдовий алмаз.
Давай з тобою сонцем пломеніти,
Допоки у душі вогонь не згас.

Від щастя зашарілися ланіти,
Така любов лише буває раз.
За пазухою в Бога руки гріти –
Кидала жереб, та не випав шанс!

І ті, що зізнавались в щирій дружбі,
У розвідку з тобою не підуть.
А я – й у пекло за тобою, муже,

Видобувати олово й руду.
Якщо ти мною, любий, занедужав,
Ясним промінням відведи біду.



ХІІІ (ІІІ)

Ясним промінням відведи біду,
Чужу – я вмію розвести руками.
Своїх трагедій чорну череду
Не зажену пастушкою за брами.

Не тане крига, то розбий слюду!
Добро і зло – контрасти мелодрами.
Самотність виграває в ботсаду
На дудочці тривкими вечорами.

Насіння воскресає зазвичай,
А ми з тобою ще не сухоцвіти,
Цілунками леліє молочай.

Не хочу радість в біль перетворити.
Впаде на серце блюзом, і нехай!
Мені без тебе у печалі жити.



ХІV (ІІІ)

Мені без тебе у печалі жити,
Хоч не звикати битися об лід.
На цвинтарі лишила б всі скорботи,
Дійшла і зупинилась край воріт.

Мені б земну красу боготворити,
Дізнатись про загадки пірамід.
Допоки вірю й вірші пишу – доти
Немає смерті – в небо перехід.

Чому ж мені тужити безпричинно,
Плести із дум чернече полотно?
Комусь я – світ, для вічності – клітина.

Життя в картату смужку, ну то що?
Живу, люблю, молюся, мов дитина.
Впади, коханий, сонцем на чоло.




Магістрал (ІІІ)

Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.

В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.

Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити.
Крізь снігопади я до тебе йду,

У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити. 



























      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-10-14 18:26:26
Переглядів сторінки твору 1285
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.496 / 6  (5.515 / 6.14)
* Рейтинг "Майстерень" 5.495 / 6  (5.597 / 6.23)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.08.15 09:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-10-16 09:04:40 ]
Щиро, глибоко, сповідально, містично, Таню! Чудовий вінок!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-10-16 09:47:30 ]
Щиро дякую, дорогий Ярославе, за підтримку і високу оцінку!)))