
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))
ЯБЛУКО СПОКУСИ
I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.
Які скарби мені життя дало? –
Спесива, вірна і багатогранна.
Та відпливає плід з усім добром
Від берега надій, як біль останній.
Все дав мені Господь з лихвою. Бач?
У шафі є коштовності і шуби,
А ще у клітці кат моїх невдач,
В його руках я дійсно "кубик-рубик".
Розгадуй-не-розгадуй, плач-не-плач,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
ІІ (ІІІ)
Хай зайчик сонячний вуста голубить,
Весна в литаври б’є, та хтивим – край.
Не ваблять більше сауни і клуби,
Сховав меча старенький самурай.
О, скільки він в житті наколобродив,
Лише одного Бога запитай.
Був прихвоснем у сатани і Юди,
Його найкращий друг – брехун, шахрай.
Підсліпуватий, немічний і кволий,
Хапає кисень, наче кашалот,
Чіпляється за існування хворе
Щелепою вставною і ціпком.
Сізіфів камінь не котив у гори,
За вікнами гриміло – відгуло.
ІІІ (ІІІ)
За вікнами гриміло – відгуло,
Пригадуються дні давноминулі,
Коли вишукував у склянці дно,
Вужем звивався в глейкому намулі.
На захід і на схід весь час тягло,
Кувала щедро літечка зозуля.
Любив пишнот шафрановий брелок,
Єдине – мізки по життю намуляв.
Від явора різниться ветхий пень –
Старечі кості гріє біля груби.
З грудей скалки виймала день у день,
Голки болючі в нещасливім шлюбі.
Хоч ти не муч мене, як та мігрень,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
ІV (ІІІ)
Не йди у ніч до чарівної згуби,
А бережи кохання оберіг.
Тебе ніхто так міцно не полюбить,
Не пустить хворим, бідним на поріг.
Не нагодує, не впаде на груди,
У сивих косах не розгорне сніг,
Вустами жар, судоми не остудить.
Як би ж ти цінувати все те зміг?
Навіщо ж я тобі, коли на струнах
Музикувати в звичку увійшло?
Вона – твоя гітара семиструнна,
Чи я, що здмухує з душі пилок?
Розтлінній жриці похіть притаманна,
В її ігристому бокалі зло.
V (ІІІ)
В її ігристому бокалі зло,
Отрути не пригублюй з уст кармінних.
Ти черемшини розстібнеш жабо,
Посиплються пелюсточки ржавіння.
Отримаєш не приз – пусте зеро,
Й мене не буде поряд в дні осінні.
Коли розтрощить верби бурелом,
Тоді настане каяття прозріння.
Не зрадь своїй любові, якщо ти
Кохаєш і цураєшся огуди*.
Лиш та душа запалює свічки,
Що уночі сльозами серце будить.
Не спопеляй повітряні мости,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
______________
Огуда* – осуд
VІ (ІІІ)
Чаклунка пристрасна тебе погубить,
І вип’є кров гарячу, мов упир.
Із волоска зробила ляльку Вуду.
Ти пильності не втрать орієнтир.
Навколо ненажерні баракуди,
Для хвойди ти – транзитний пасажир.
Не блуд тебе лікує від застуди,
У чай кладе мелісу і імбир.
Та скільки б не годила, кажуть правду,
Тобі смакує пиво і ситро,
І злочином не визнаєш ти зраду.
Чи поміж вами бути щось могло?
У роті плитка тане шоколаду,
Не так приваблює душі нутро.
VІІ (ІІІ)
Не так приваблює душі нутро –
Шляхетність завше у протертих капцях.
Нахабство забирається на трон
В брудних калошах... і знаходить щастя!
Гординя збудувала космодром,
В часи злиденні в ризи одяглася.
Сивини в бороду, а біс в ребро
У вівтарях солодкого причастя.
Хоч котиться життя нашвидкуруч,
Не піддавайся фальші, ясночубий.
Не важко впасти в яр з високих круч –
Пройти вогонь і воду, й мідні труби.
Давно не сяю в рампах (зір не мруж!),
Як діаманти і звабливі губи.
VІІІ (ІІІ)
Як діаманти і звабливі губи,
Не блискаю на сцені, годі вже.
Милуєшся очима, серцю люба,
Як витворами Карла Фаберже.
Нехай злостиво кажуть правдолюби,
Що я твоя любасочка... Авжеж!
Та хай говорять заздрісно, мій любий,
А ти кохай, цілунками бентеж.
Вкради мене з ненависної кліті,
А я тебе у туги украду,
Щоб всі від заздрощів кусали лікті.
Кохання любить тишу золоту.
Та не сховати щастя у софіті,
Не заблукати в райському саду.
ІX (ІІІ)
Не заблукати в райському саду,
Де зупинилися ми тимчасово.
Тебе, коханий, з розуму зведу,
А ти мене огорнеш ніжним словом.
Застелимо парчею лободу,
Розсиплемо навколо матіолу,
І ти мене – красиву, молоду
Полюбиш так, як не любив ніколи.
Посеред весен, кришталевих злив
Засяяли барвисті самоцвіти.
Так сталося... Зривали ми налив –
Терпкий, солодкий, кислий, соковитий.
Змій спокушав, а Бог мене просив
Те яблуко спокус не надкусити.
X (ІІІ)
Те яблуко спокус не надкусити
Благав мене Господь у раю тім.
А я не слухала і ненаситно
Гріх смакувала. Блискавиця, грім
І злива, як з відра, несла відкрито
На перелюбних* страхітливий гнів.
О Боже милостивий, що ж робити?
Хіба любов свята насправді – гріх?
Не вірю я! Омана несусвітня,
Я голову на плаху покладу.
На радість вруниться весільна вишня,
Пробила паростком кору тверду.
Так само, як любов моя Всевишня,
Крізь снігопади я до тебе йду.
______________
Перелюбний* – хтивий
XІ (ІІІ)
Крізь снігопади я до тебе йду,
Дороги замітає хуртовина.
Охиза* запросила тамаду
На білий танець. Що за крутанина?
Співають разом Богу коляду,
Той сипле з неба пелюстки жасмину.
Хоч так прекрасно, чисто до ладу,
На білому більш темні плями зримі.
Кому мої печалі до снаги?
Не доберусь до тебе – безпросвітно
Наставили лабети** вороги,
І де ж мені тепер журбу подіти?
Назустріч вийди, любий, хоч сніги –
У вельоні маруни, льоноцвіти.
______________
Охиза* – хуртовина
Лабети** – тенета, пастка
ХІІ (ІІІ)
У вельоні маруни, льоноцвіти,
У погляді – смарагдовий алмаз.
Давай з тобою сонцем пломеніти,
Допоки у душі вогонь не згас.
Від щастя зашарілися ланіти,
Така любов лише буває раз.
За пазухою в Бога руки гріти –
Кидала жереб, та не випав шанс!
І ті, що зізнавались в щирій дружбі,
У розвідку з тобою не підуть.
А я – й у пекло за тобою, муже,
Видобувати олово й руду.
Якщо ти мною, любий, занедужав,
Ясним промінням відведи біду.
ХІІІ (ІІІ)
Ясним промінням відведи біду,
Чужу – я вмію розвести руками.
Своїх трагедій чорну череду
Не зажену пастушкою за брами.
Не тане крига, то розбий слюду!
Добро і зло – контрасти мелодрами.
Самотність виграває в ботсаду
На дудочці тривкими вечорами.
Насіння воскресає зазвичай,
А ми з тобою ще не сухоцвіти,
Цілунками леліє молочай.
Не хочу радість в біль перетворити.
Впаде на серце блюзом, і нехай!
Мені без тебе у печалі жити.
ХІV (ІІІ)
Мені без тебе у печалі жити,
Хоч не звикати битися об лід.
На цвинтарі лишила б всі скорботи,
Дійшла і зупинилась край воріт.
Мені б земну красу боготворити,
Дізнатись про загадки пірамід.
Допоки вірю й вірші пишу – доти
Немає смерті – в небо перехід.
Чому ж мені тужити безпричинно,
Плести із дум чернече полотно?
Комусь я – світ, для вічності – клітина.
Життя в картату смужку, ну то що?
Живу, люблю, молюся, мов дитина.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити.
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))
"Мінливим норовом ти не погубиш
Мене, допоки вірний ти мені:
Яка то втіха – знати, що ти любиш,
Яке то щастя – вмерти в тім знанні!
Однак чи є десь ідеал без плями?
А що, як лож закралась поміж нами?"
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)
ТРЕТІЙ ВІНОК
ЯБЛУКО СПОКУСИ
I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.
Які скарби мені життя дало? –
Спесива, вірна і багатогранна.
Та відпливає плід з усім добром
Від берега надій, як біль останній.
Все дав мені Господь з лихвою. Бач?
У шафі є коштовності і шуби,
А ще у клітці кат моїх невдач,
В його руках я дійсно "кубик-рубик".
Розгадуй-не-розгадуй, плач-не-плач,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
ІІ (ІІІ)
Хай зайчик сонячний вуста голубить,
Весна в литаври б’є, та хтивим – край.
Не ваблять більше сауни і клуби,
Сховав меча старенький самурай.
О, скільки він в житті наколобродив,
Лише одного Бога запитай.
Був прихвоснем у сатани і Юди,
Його найкращий друг – брехун, шахрай.
Підсліпуватий, немічний і кволий,
Хапає кисень, наче кашалот,
Чіпляється за існування хворе
Щелепою вставною і ціпком.
Сізіфів камінь не котив у гори,
За вікнами гриміло – відгуло.
ІІІ (ІІІ)
За вікнами гриміло – відгуло,
Пригадуються дні давноминулі,
Коли вишукував у склянці дно,
Вужем звивався в глейкому намулі.
На захід і на схід весь час тягло,
Кувала щедро літечка зозуля.
Любив пишнот шафрановий брелок,
Єдине – мізки по життю намуляв.
Від явора різниться ветхий пень –
Старечі кості гріє біля груби.
З грудей скалки виймала день у день,
Голки болючі в нещасливім шлюбі.
Хоч ти не муч мене, як та мігрень,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
ІV (ІІІ)
Не йди у ніч до чарівної згуби,
А бережи кохання оберіг.
Тебе ніхто так міцно не полюбить,
Не пустить хворим, бідним на поріг.
Не нагодує, не впаде на груди,
У сивих косах не розгорне сніг,
Вустами жар, судоми не остудить.
Як би ж ти цінувати все те зміг?
Навіщо ж я тобі, коли на струнах
Музикувати в звичку увійшло?
Вона – твоя гітара семиструнна,
Чи я, що здмухує з душі пилок?
Розтлінній жриці похіть притаманна,
В її ігристому бокалі зло.
V (ІІІ)
В її ігристому бокалі зло,
Отрути не пригублюй з уст кармінних.
Ти черемшини розстібнеш жабо,
Посиплються пелюсточки ржавіння.
Отримаєш не приз – пусте зеро,
Й мене не буде поряд в дні осінні.
Коли розтрощить верби бурелом,
Тоді настане каяття прозріння.
Не зрадь своїй любові, якщо ти
Кохаєш і цураєшся огуди*.
Лиш та душа запалює свічки,
Що уночі сльозами серце будить.
Не спопеляй повітряні мости,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
______________
Огуда* – осуд
VІ (ІІІ)
Чаклунка пристрасна тебе погубить,
І вип’є кров гарячу, мов упир.
Із волоска зробила ляльку Вуду.
Ти пильності не втрать орієнтир.
Навколо ненажерні баракуди,
Для хвойди ти – транзитний пасажир.
Не блуд тебе лікує від застуди,
У чай кладе мелісу і імбир.
Та скільки б не годила, кажуть правду,
Тобі смакує пиво і ситро,
І злочином не визнаєш ти зраду.
Чи поміж вами бути щось могло?
У роті плитка тане шоколаду,
Не так приваблює душі нутро.
VІІ (ІІІ)
Не так приваблює душі нутро –
Шляхетність завше у протертих капцях.
Нахабство забирається на трон
В брудних калошах... і знаходить щастя!
Гординя збудувала космодром,
В часи злиденні в ризи одяглася.
Сивини в бороду, а біс в ребро
У вівтарях солодкого причастя.
Хоч котиться життя нашвидкуруч,
Не піддавайся фальші, ясночубий.
Не важко впасти в яр з високих круч –
Пройти вогонь і воду, й мідні труби.
Давно не сяю в рампах (зір не мруж!),
Як діаманти і звабливі губи.
VІІІ (ІІІ)
Як діаманти і звабливі губи,
Не блискаю на сцені, годі вже.
Милуєшся очима, серцю люба,
Як витворами Карла Фаберже.
Нехай злостиво кажуть правдолюби,
Що я твоя любасочка... Авжеж!
Та хай говорять заздрісно, мій любий,
А ти кохай, цілунками бентеж.
Вкради мене з ненависної кліті,
А я тебе у туги украду,
Щоб всі від заздрощів кусали лікті.
Кохання любить тишу золоту.
Та не сховати щастя у софіті,
Не заблукати в райському саду.
ІX (ІІІ)
Не заблукати в райському саду,
Де зупинилися ми тимчасово.
Тебе, коханий, з розуму зведу,
А ти мене огорнеш ніжним словом.
Застелимо парчею лободу,
Розсиплемо навколо матіолу,
І ти мене – красиву, молоду
Полюбиш так, як не любив ніколи.
Посеред весен, кришталевих злив
Засяяли барвисті самоцвіти.
Так сталося... Зривали ми налив –
Терпкий, солодкий, кислий, соковитий.
Змій спокушав, а Бог мене просив
Те яблуко спокус не надкусити.
X (ІІІ)
Те яблуко спокус не надкусити
Благав мене Господь у раю тім.
А я не слухала і ненаситно
Гріх смакувала. Блискавиця, грім
І злива, як з відра, несла відкрито
На перелюбних* страхітливий гнів.
О Боже милостивий, що ж робити?
Хіба любов свята насправді – гріх?
Не вірю я! Омана несусвітня,
Я голову на плаху покладу.
На радість вруниться весільна вишня,
Пробила паростком кору тверду.
Так само, як любов моя Всевишня,
Крізь снігопади я до тебе йду.
______________
Перелюбний* – хтивий
XІ (ІІІ)
Крізь снігопади я до тебе йду,
Дороги замітає хуртовина.
Охиза* запросила тамаду
На білий танець. Що за крутанина?
Співають разом Богу коляду,
Той сипле з неба пелюстки жасмину.
Хоч так прекрасно, чисто до ладу,
На білому більш темні плями зримі.
Кому мої печалі до снаги?
Не доберусь до тебе – безпросвітно
Наставили лабети** вороги,
І де ж мені тепер журбу подіти?
Назустріч вийди, любий, хоч сніги –
У вельоні маруни, льоноцвіти.
______________
Охиза* – хуртовина
Лабети** – тенета, пастка
ХІІ (ІІІ)
У вельоні маруни, льоноцвіти,
У погляді – смарагдовий алмаз.
Давай з тобою сонцем пломеніти,
Допоки у душі вогонь не згас.
Від щастя зашарілися ланіти,
Така любов лише буває раз.
За пазухою в Бога руки гріти –
Кидала жереб, та не випав шанс!
І ті, що зізнавались в щирій дружбі,
У розвідку з тобою не підуть.
А я – й у пекло за тобою, муже,
Видобувати олово й руду.
Якщо ти мною, любий, занедужав,
Ясним промінням відведи біду.
ХІІІ (ІІІ)
Ясним промінням відведи біду,
Чужу – я вмію розвести руками.
Своїх трагедій чорну череду
Не зажену пастушкою за брами.
Не тане крига, то розбий слюду!
Добро і зло – контрасти мелодрами.
Самотність виграває в ботсаду
На дудочці тривкими вечорами.
Насіння воскресає зазвичай,
А ми з тобою ще не сухоцвіти,
Цілунками леліє молочай.
Не хочу радість в біль перетворити.
Впаде на серце блюзом, і нехай!
Мені без тебе у печалі жити.
ХІV (ІІІ)
Мені без тебе у печалі жити,
Хоч не звикати битися об лід.
На цвинтарі лишила б всі скорботи,
Дійшла і зупинилась край воріт.
Мені б земну красу боготворити,
Дізнатись про загадки пірамід.
Допоки вірю й вірші пишу – доти
Немає смерті – в небо перехід.
Чому ж мені тужити безпричинно,
Плести із дум чернече полотно?
Комусь я – світ, для вічності – клітина.
Життя в картату смужку, ну то що?
Живу, люблю, молюся, мов дитина.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити.
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")"
• Перейти на сторінку •
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
• Перейти на сторінку •
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
Про публікацію