
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.30
19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл
2023.03.30
19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.
Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.
2023.03.30
18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи
2023.03.30
14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
2023.03.30
14:04
Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
Музики два змагались. І ось у того,
Кому вже провіщали перемогу,
На арфі раптом луснула струна...
Закам’яніли слухачі. Та після паузи
Знов порвана струна заговорила...
І тільки потерпілець знав, що стало
2023.03.30
13:08
Тільки-но усядуся надворі
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
І упруся спиною об тин, -
Горобці цвірінькають то хором,
То щебече весело один.
Хоч собака гавкає на зграю
І горлає півень, мов сказивсь, -
Співуни такий концерт вчиняють,
Що душа зривається у вись.
2023.03.30
11:50
Дощ починався тричі:
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
вперше полопотів кількома краплями
упавши на листя яблуні,
що устами ночі прошепотіли:
ти,
ти,
ти.
Тоді об'явився вдруге,
2023.03.30
11:43
ІОй, пу-сі, пу... сі... граються як діти
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
з вогнем у хаті опоненти світу...
велике пу оточує пітьма –
навколо мракобіси та потвори,
та ідіоту по коліна море
і не буває горя від ума.
Який там ордер... і яка тюрма?
Йому і пекло – не велике горе
2023.03.30
09:52
Як змінюються мрії з плином часу...
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
Колись у світі стародавнім Архімед
хотів всю Землю повернути,
лише не міг він знати наперед,
куди за декілька століть цивілізацію
просунуть наукові апробації.
Змінили стан планети кардинально.
2023.03.30
09:29
Убогій лиха хуртовина
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
Сплела білий саван в саду,
Не знала що проліски сині
Для неї під снігом зійдуть.
Коштовну зібрала валізу
В останній зимовий кортеж:
Світлини, Ван Гога ескізи
2023.03.29
22:05
З нудьги нудьга… По келихам розлито
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
І сперечатись пізно, незруки
Як би ж, бодай, ні - ні, не оковиту
На очі ж повилазять пауки…
А ось би ранок висвітить нудьгою…
Не стерпиться, розсіємо в росу
Як важко залишатися собою,
Коли згубив мантачку і косу
2023.03.29
14:31
Значення явищ і слів помінялося.
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
Внесла корекції доля сама.
Те, що розумним і добрим здавалося
Вмить перехреслила кровю війна!
Риску підведено і у відносинах
Ніби здавалося рідних людей.
Кожний свій вибір зробив. – Перепрошую
2023.03.29
14:30
Ми по війні ще грали у війну.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
Корів і кіз напризволяще кинувши,
Ми лізли в доти, кидали гранати,
Сходилися в рукопашну,
Коли набоїв бракувало...
Пекли картоплю.
Поруч дозрівали міни...
...Не всі ми повернулися з тих воєн.
2023.03.29
11:20
У вагон метро заходять
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
іноземців двоє,
й емоційно між собою
голосно говорять.
Влаштували крики, сварку,
повсихали б вуха,
з рота мат летить відбірний,
а народ те слуха.
2023.03.29
09:54
Я буду навіки
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
блиском зірок.
Тим яскравим сяйвом
небесних пелюсток.
Моя душа порине
в нічне небо.
В його палітру відтінків
темно-синіх кольорів.
2023.03.29
09:16
Нарциси із павичими хвостами
бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...бруківку топчуть поетичних шпальт.
Закохані у себе до безтями,
ногами попираючи асфальт
звичайного людського сьогодення,
з рахунків списуючи честь і альтруїзм,
парити хочуть над юрбою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))
ЯБЛУКО СПОКУСИ
I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.
Які скарби мені життя дало? –
Спесива, вірна і багатогранна.
Та відпливає плід з усім добром
Від берега надій, як біль останній.
Все дав мені Господь з лихвою. Бач?
У шафі є коштовності і шуби,
А ще у клітці кат моїх невдач,
В його руках я дійсно "кубик-рубик".
Розгадуй-не-розгадуй, плач-не-плач,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
ІІ (ІІІ)
Хай зайчик сонячний вуста голубить,
Весна в литаври б’є, та хтивим – край.
Не ваблять більше сауни і клуби,
Сховав меча старенький самурай.
О, скільки він в житті наколобродив,
Лише одного Бога запитай.
Був прихвоснем у сатани і Юди,
Його найкращий друг – брехун, шахрай.
Підсліпуватий, немічний і кволий,
Хапає кисень, наче кашалот,
Чіпляється за існування хворе
Щелепою вставною і ціпком.
Сізіфів камінь не котив у гори,
За вікнами гриміло – відгуло.
ІІІ (ІІІ)
За вікнами гриміло – відгуло,
Пригадуються дні давноминулі,
Коли вишукував у склянці дно,
Вужем звивався в глейкому намулі.
На захід і на схід весь час тягло,
Кувала щедро літечка зозуля.
Любив пишнот шафрановий брелок,
Єдине – мізки по життю намуляв.
Від явора різниться ветхий пень –
Старечі кості гріє біля груби.
З грудей скалки виймала день у день,
Голки болючі в нещасливім шлюбі.
Хоч ти не муч мене, як та мігрень,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
ІV (ІІІ)
Не йди у ніч до чарівної згуби,
А бережи кохання оберіг.
Тебе ніхто так міцно не полюбить,
Не пустить хворим, бідним на поріг.
Не нагодує, не впаде на груди,
У сивих косах не розгорне сніг,
Вустами жар, судоми не остудить.
Як би ж ти цінувати все те зміг?
Навіщо ж я тобі, коли на струнах
Музикувати в звичку увійшло?
Вона – твоя гітара семиструнна,
Чи я, що здмухує з душі пилок?
Розтлінній жриці похіть притаманна,
В її ігристому бокалі зло.
V (ІІІ)
В її ігристому бокалі зло,
Отрути не пригублюй з уст кармінних.
Ти черемшини розстібнеш жабо,
Посиплються пелюсточки ржавіння.
Отримаєш не приз – пусте зеро,
Й мене не буде поряд в дні осінні.
Коли розтрощить верби бурелом,
Тоді настане каяття прозріння.
Не зрадь своїй любові, якщо ти
Кохаєш і цураєшся огуди*.
Лиш та душа запалює свічки,
Що уночі сльозами серце будить.
Не спопеляй повітряні мости,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
______________
Огуда* – осуд
VІ (ІІІ)
Чаклунка пристрасна тебе погубить,
І вип’є кров гарячу, мов упир.
Із волоска зробила ляльку Вуду.
Ти пильності не втрать орієнтир.
Навколо ненажерні баракуди,
Для хвойди ти – транзитний пасажир.
Не блуд тебе лікує від застуди,
У чай кладе мелісу і імбир.
Та скільки б не годила, кажуть правду,
Тобі смакує пиво і ситро,
І злочином не визнаєш ти зраду.
Чи поміж вами бути щось могло?
У роті плитка тане шоколаду,
Не так приваблює душі нутро.
VІІ (ІІІ)
Не так приваблює душі нутро –
Шляхетність завше у протертих капцях.
Нахабство забирається на трон
В брудних калошах... і знаходить щастя!
Гординя збудувала космодром,
В часи злиденні в ризи одяглася.
Сивини в бороду, а біс в ребро
У вівтарях солодкого причастя.
Хоч котиться життя нашвидкуруч,
Не піддавайся фальші, ясночубий.
Не важко впасти в яр з високих круч –
Пройти вогонь і воду, й мідні труби.
Давно не сяю в рампах (зір не мруж!),
Як діаманти і звабливі губи.
VІІІ (ІІІ)
Як діаманти і звабливі губи,
Не блискаю на сцені, годі вже.
Милуєшся очима, серцю люба,
Як витворами Карла Фаберже.
Нехай злостиво кажуть правдолюби,
Що я твоя любасочка... Авжеж!
Та хай говорять заздрісно, мій любий,
А ти кохай, цілунками бентеж.
Вкради мене з ненависної кліті,
А я тебе у туги украду,
Щоб всі від заздрощів кусали лікті.
Кохання любить тишу золоту.
Та не сховати щастя у софіті,
Не заблукати в райському саду.
ІX (ІІІ)
Не заблукати в райському саду,
Де зупинилися ми тимчасово.
Тебе, коханий, з розуму зведу,
А ти мене огорнеш ніжним словом.
Застелимо парчею лободу,
Розсиплемо навколо матіолу,
І ти мене – красиву, молоду
Полюбиш так, як не любив ніколи.
Посеред весен, кришталевих злив
Засяяли барвисті самоцвіти.
Так сталося... Зривали ми налив –
Терпкий, солодкий, кислий, соковитий.
Змій спокушав, а Бог мене просив
Те яблуко спокус не надкусити.
X (ІІІ)
Те яблуко спокус не надкусити
Благав мене Господь у раю тім.
А я не слухала і ненаситно
Гріх смакувала. Блискавиця, грім
І злива, як з відра, несла відкрито
На перелюбних* страхітливий гнів.
О Боже милостивий, що ж робити?
Хіба любов свята насправді – гріх?
Не вірю я! Омана несусвітня,
Я голову на плаху покладу.
На радість вруниться весільна вишня,
Пробила паростком кору тверду.
Так само, як любов моя Всевишня,
Крізь снігопади я до тебе йду.
______________
Перелюбний* – хтивий
XІ (ІІІ)
Крізь снігопади я до тебе йду,
Дороги замітає хуртовина.
Охиза* запросила тамаду
На білий танець. Що за крутанина?
Співають разом Богу коляду,
Той сипле з неба пелюстки жасмину.
Хоч так прекрасно, чисто до ладу,
На білому більш темні плями зримі.
Кому мої печалі до снаги?
Не доберусь до тебе – безпросвітно
Наставили лабети** вороги,
І де ж мені тепер журбу подіти?
Назустріч вийди, любий, хоч сніги –
У вельоні маруни, льоноцвіти.
______________
Охиза* – хуртовина
Лабети** – тенета, пастка
ХІІ (ІІІ)
У вельоні маруни, льоноцвіти,
У погляді – смарагдовий алмаз.
Давай з тобою сонцем пломеніти,
Допоки у душі вогонь не згас.
Від щастя зашарілися ланіти,
Така любов лише буває раз.
За пазухою в Бога руки гріти –
Кидала жереб, та не випав шанс!
І ті, що зізнавались в щирій дружбі,
У розвідку з тобою не підуть.
А я – й у пекло за тобою, муже,
Видобувати олово й руду.
Якщо ти мною, любий, занедужав,
Ясним промінням відведи біду.
ХІІІ (ІІІ)
Ясним промінням відведи біду,
Чужу – я вмію розвести руками.
Своїх трагедій чорну череду
Не зажену пастушкою за брами.
Не тане крига, то розбий слюду!
Добро і зло – контрасти мелодрами.
Самотність виграває в ботсаду
На дудочці тривкими вечорами.
Насіння воскресає зазвичай,
А ми з тобою ще не сухоцвіти,
Цілунками леліє молочай.
Не хочу радість в біль перетворити.
Впаде на серце блюзом, і нехай!
Мені без тебе у печалі жити.
ХІV (ІІІ)
Мені без тебе у печалі жити,
Хоч не звикати битися об лід.
На цвинтарі лишила б всі скорботи,
Дійшла і зупинилась край воріт.
Мені б земну красу боготворити,
Дізнатись про загадки пірамід.
Допоки вірю й вірші пишу – доти
Немає смерті – в небо перехід.
Чому ж мені тужити безпричинно,
Плести із дум чернече полотно?
Комусь я – світ, для вічності – клітина.
Життя в картату смужку, ну то що?
Живу, люблю, молюся, мов дитина.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити.
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))
"Мінливим норовом ти не погубиш
Мене, допоки вірний ти мені:
Яка то втіха – знати, що ти любиш,
Яке то щастя – вмерти в тім знанні!
Однак чи є десь ідеал без плями?
А що, як лож закралась поміж нами?"
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)
ТРЕТІЙ ВІНОК
ЯБЛУКО СПОКУСИ
I (III)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
І розбуди цілунком на світанні.
На вітах абрикосовий кулон
Повисне величезним запитанням.
Які скарби мені життя дало? –
Спесива, вірна і багатогранна.
Та відпливає плід з усім добром
Від берега надій, як біль останній.
Все дав мені Господь з лихвою. Бач?
У шафі є коштовності і шуби,
А ще у клітці кат моїх невдач,
В його руках я дійсно "кубик-рубик".
Розгадуй-не-розгадуй, плач-не-плач,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
ІІ (ІІІ)
Хай зайчик сонячний вуста голубить,
Весна в литаври б’є, та хтивим – край.
Не ваблять більше сауни і клуби,
Сховав меча старенький самурай.
О, скільки він в житті наколобродив,
Лише одного Бога запитай.
Був прихвоснем у сатани і Юди,
Його найкращий друг – брехун, шахрай.
Підсліпуватий, немічний і кволий,
Хапає кисень, наче кашалот,
Чіпляється за існування хворе
Щелепою вставною і ціпком.
Сізіфів камінь не котив у гори,
За вікнами гриміло – відгуло.
ІІІ (ІІІ)
За вікнами гриміло – відгуло,
Пригадуються дні давноминулі,
Коли вишукував у склянці дно,
Вужем звивався в глейкому намулі.
На захід і на схід весь час тягло,
Кувала щедро літечка зозуля.
Любив пишнот шафрановий брелок,
Єдине – мізки по життю намуляв.
Від явора різниться ветхий пень –
Старечі кості гріє біля груби.
З грудей скалки виймала день у день,
Голки болючі в нещасливім шлюбі.
Хоч ти не муч мене, як та мігрень,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
ІV (ІІІ)
Не йди у ніч до чарівної згуби,
А бережи кохання оберіг.
Тебе ніхто так міцно не полюбить,
Не пустить хворим, бідним на поріг.
Не нагодує, не впаде на груди,
У сивих косах не розгорне сніг,
Вустами жар, судоми не остудить.
Як би ж ти цінувати все те зміг?
Навіщо ж я тобі, коли на струнах
Музикувати в звичку увійшло?
Вона – твоя гітара семиструнна,
Чи я, що здмухує з душі пилок?
Розтлінній жриці похіть притаманна,
В її ігристому бокалі зло.
V (ІІІ)
В її ігристому бокалі зло,
Отрути не пригублюй з уст кармінних.
Ти черемшини розстібнеш жабо,
Посиплються пелюсточки ржавіння.
Отримаєш не приз – пусте зеро,
Й мене не буде поряд в дні осінні.
Коли розтрощить верби бурелом,
Тоді настане каяття прозріння.
Не зрадь своїй любові, якщо ти
Кохаєш і цураєшся огуди*.
Лиш та душа запалює свічки,
Що уночі сльозами серце будить.
Не спопеляй повітряні мости,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
______________
Огуда* – осуд
VІ (ІІІ)
Чаклунка пристрасна тебе погубить,
І вип’є кров гарячу, мов упир.
Із волоска зробила ляльку Вуду.
Ти пильності не втрать орієнтир.
Навколо ненажерні баракуди,
Для хвойди ти – транзитний пасажир.
Не блуд тебе лікує від застуди,
У чай кладе мелісу і імбир.
Та скільки б не годила, кажуть правду,
Тобі смакує пиво і ситро,
І злочином не визнаєш ти зраду.
Чи поміж вами бути щось могло?
У роті плитка тане шоколаду,
Не так приваблює душі нутро.
VІІ (ІІІ)
Не так приваблює душі нутро –
Шляхетність завше у протертих капцях.
Нахабство забирається на трон
В брудних калошах... і знаходить щастя!
Гординя збудувала космодром,
В часи злиденні в ризи одяглася.
Сивини в бороду, а біс в ребро
У вівтарях солодкого причастя.
Хоч котиться життя нашвидкуруч,
Не піддавайся фальші, ясночубий.
Не важко впасти в яр з високих круч –
Пройти вогонь і воду, й мідні труби.
Давно не сяю в рампах (зір не мруж!),
Як діаманти і звабливі губи.
VІІІ (ІІІ)
Як діаманти і звабливі губи,
Не блискаю на сцені, годі вже.
Милуєшся очима, серцю люба,
Як витворами Карла Фаберже.
Нехай злостиво кажуть правдолюби,
Що я твоя любасочка... Авжеж!
Та хай говорять заздрісно, мій любий,
А ти кохай, цілунками бентеж.
Вкради мене з ненависної кліті,
А я тебе у туги украду,
Щоб всі від заздрощів кусали лікті.
Кохання любить тишу золоту.
Та не сховати щастя у софіті,
Не заблукати в райському саду.
ІX (ІІІ)
Не заблукати в райському саду,
Де зупинилися ми тимчасово.
Тебе, коханий, з розуму зведу,
А ти мене огорнеш ніжним словом.
Застелимо парчею лободу,
Розсиплемо навколо матіолу,
І ти мене – красиву, молоду
Полюбиш так, як не любив ніколи.
Посеред весен, кришталевих злив
Засяяли барвисті самоцвіти.
Так сталося... Зривали ми налив –
Терпкий, солодкий, кислий, соковитий.
Змій спокушав, а Бог мене просив
Те яблуко спокус не надкусити.
X (ІІІ)
Те яблуко спокус не надкусити
Благав мене Господь у раю тім.
А я не слухала і ненаситно
Гріх смакувала. Блискавиця, грім
І злива, як з відра, несла відкрито
На перелюбних* страхітливий гнів.
О Боже милостивий, що ж робити?
Хіба любов свята насправді – гріх?
Не вірю я! Омана несусвітня,
Я голову на плаху покладу.
На радість вруниться весільна вишня,
Пробила паростком кору тверду.
Так само, як любов моя Всевишня,
Крізь снігопади я до тебе йду.
______________
Перелюбний* – хтивий
XІ (ІІІ)
Крізь снігопади я до тебе йду,
Дороги замітає хуртовина.
Охиза* запросила тамаду
На білий танець. Що за крутанина?
Співають разом Богу коляду,
Той сипле з неба пелюстки жасмину.
Хоч так прекрасно, чисто до ладу,
На білому більш темні плями зримі.
Кому мої печалі до снаги?
Не доберусь до тебе – безпросвітно
Наставили лабети** вороги,
І де ж мені тепер журбу подіти?
Назустріч вийди, любий, хоч сніги –
У вельоні маруни, льоноцвіти.
______________
Охиза* – хуртовина
Лабети** – тенета, пастка
ХІІ (ІІІ)
У вельоні маруни, льоноцвіти,
У погляді – смарагдовий алмаз.
Давай з тобою сонцем пломеніти,
Допоки у душі вогонь не згас.
Від щастя зашарілися ланіти,
Така любов лише буває раз.
За пазухою в Бога руки гріти –
Кидала жереб, та не випав шанс!
І ті, що зізнавались в щирій дружбі,
У розвідку з тобою не підуть.
А я – й у пекло за тобою, муже,
Видобувати олово й руду.
Якщо ти мною, любий, занедужав,
Ясним промінням відведи біду.
ХІІІ (ІІІ)
Ясним промінням відведи біду,
Чужу – я вмію розвести руками.
Своїх трагедій чорну череду
Не зажену пастушкою за брами.
Не тане крига, то розбий слюду!
Добро і зло – контрасти мелодрами.
Самотність виграває в ботсаду
На дудочці тривкими вечорами.
Насіння воскресає зазвичай,
А ми з тобою ще не сухоцвіти,
Цілунками леліє молочай.
Не хочу радість в біль перетворити.
Впаде на серце блюзом, і нехай!
Мені без тебе у печалі жити.
ХІV (ІІІ)
Мені без тебе у печалі жити,
Хоч не звикати битися об лід.
На цвинтарі лишила б всі скорботи,
Дійшла і зупинилась край воріт.
Мені б земну красу боготворити,
Дізнатись про загадки пірамід.
Допоки вірю й вірші пишу – доти
Немає смерті – в небо перехід.
Чому ж мені тужити безпричинно,
Плести із дум чернече полотно?
Комусь я – світ, для вічності – клітина.
Життя в картату смужку, ну то що?
Живу, люблю, молюся, мов дитина.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити.
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")"
• Перейти на сторінку •
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
• Перейти на сторінку •
"БЕЗСОННЯ ( другий вінок) корона сонетів —" Світоч душі""
Про публікацію