 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.31
    21:49
    Стоїш на крутому березі, 
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
дивишся у воду
і опускаєш у неї
пожовкле листя і квіти,
як листи в невідомість.
Чи дістануться вони адресата?
Хто буде цим адресатом?
Бог чи зруйноване обличчя часу?
    2025.10.31
    21:06
    Сприймай її надійним обладунком,
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
Бо й у речей складні бувають ролі –
Стають, зненацька, цінним подарунком.
Тому – моя, як приклад, парасоля.
Мене охороняла від негоди
Багато років, віддано служила,
Долаючи зі мною перешкоди,
Та вже мене частинку ст
    2025.10.31
    20:53
    Я пригадую - розчиняюся у думках...
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
Неприковані, млосні спомини... вічний блюз...
Ніжні дотики, затамовані на устах...
і не знаю я - чи ще дихаю, бо боюсь:
розгубити тебе намистинами пасії,
перекроїти час - зодягнутися в згаслого дим...
Я сумую і су
    2025.10.31
    17:23
    Нарешті я ізнову на Природі,
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
Колише тишу ніжний вітерець.
Вистукує морзянку на колоді
Завзято-щемно дятел-молодець.
Нарешті літо бабине всміхнулось,
І золотом обсипало мене.
І дивовижним шумовинням чулим
    2025.10.31
    14:49
    А дивовижа поруч майже
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
Хтось стелить шлях без перепон
Можливо вже вона підскаже,
Чому тебе так нудить від корон…
2.
Чому тобі до серця ближче
Та значимость, з ім’ям коротким: Вірш
Нема такої сили, щоби знищить
    2025.10.31
    11:03
    Якби мені дано було від Бога
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поеми):
 Нові автори (Поеми): 
    2025.04.24
    2024.08.04
    2023.12.07
    2023.02.18
    2022.12.19
    2022.11.19
    2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Тетяна Левицька /
  
    Поеми
  
  
  
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ
І (lV)
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
ІІ (IV)
Плету думок рожеве макраме
Із анапестів, дактилів, хореїв.
Оспівую невтішне і ясне.
Ти на кіфарі вигравай, Орфею!
Змасти оливою життя пісне.
Бог сотворив мелодії лілею,
Зійшло над храмом сонце чепурне,
Летить жар-птиця мрією моєю
І обпікає небозвід вогнем.
А, може, хмар свинцеві моноліти
Заполонили небеса дощем?
Хотілося б палати, а не тліти –
Намокнула під зливою ущент.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
ІІІ (IV)
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
Лампадки гніт ще поки не зітлів.
Стараюся й не можу зрозуміти,
Чому Господь в мені осиротів?
Спішу кудись, не бачу розоцвіту,
Живу не зовсім так, як Бог велів.
Слабка, нестримна, вперта, гордовита –
Калюжі так далеко до морів.
Лише в любові чиста, мов криниця.
Не вип’єш келих, зразу не збагнеш.
Будь обережним, можна в ній втопиться,
Бо у воді і згубне й чарівне.
Іскриться білим золотом водиця,
Та чи снага зажуру омине?
ІV (IV)
Та чи снага зажуру омине?
Коли кричить етер про горе люте.
На прикордонній варті кулемет
Обороняє кровію здобуде.
Чуми війна до скону смертю тхне,
Керують вуликом не бджоли – трутень.
Вразливу плоть спотворює стилет.
В дугу козацьку волю не зігнути!
Родючу землю топчуть вороги –
Тризубом їм не вдасться володіти.
Здіймаються над світом корогви,
Хоч Бог мовчить... мовчить, де правду діти.
Та істина у ватрі не згорить!
Не всі горять глибинні манускрипти.
V (IV)
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати,
Ми скинемо в багно гранатомет.
Вже годі голосити і мовчати!
Обличчя амнезій – не осяйне.
VІ (IV)
Обличчя амнезій – не осяйне,
Не легко жити у мані ілюзій.
Залляти очі темним Каберне.
Коли ж гордіїв ми розв’яжем вузол?
Ніхто, крім нас, мару не прожене.
Встань із колін, в болото серце вгрузло,
І подивися в небо мовчазне –
Несе надію нам у дзьобі бусол.
В країні зникне смерч лише тоді,
Коли підуть у засвіти бандити.
Щебечуть пташенята у гнізді...
І людям, болем, снайпером не вбитим,
Непритаманно скніти у біді –
Властиво нам радіти і тужити.
VІІ (IV)
Властиво нам радіти і тужити,
В простому зріти видатний талант.
Змінити долю лихами зужиту
Не зможе жоден балакун-гарант.
Достатньо дьогтю в бочку меду влито –
В огранюванні сяє діамант.
Позбудься лінощів ти цілковито,
І напиши добірний фоліант.
А хочеш вкрасти – відрубай правицю!
Й ніхто каміння в спину не жбурне.
Стікає по душі сосни живиця,
Торкає струни почуття земне,
Романси сняться вишні білолицій.
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
VІІІ (IV)
Будь щирим – і ніхто не дорікне,
Свободу зримо здобувай у берцях.
Сліпому ні до чого те пенсне.
Голублять очі, відчуває серце –
На смак гірке, на дотики масне.
В душі відрада струменить на денці.
Грибним дощем (не бійся – не засне),
Сонатою виблискує у скерцо.
Пробач незрячому й собі прости –
Минуле уляглося за туманом.
У розкоші сріблястої роси
Кущі півоній палахтять багряно.
У гущі сливи чутно голоси –
Симфонія велична збудить ранок.
ІX (IV)
Симфонія велична збудить ранок,
Світило скине зоряну вуаль
В молочно-абрикосовий серпанок,
І зашумить столична магістраль.
Щемливо, біля станції, так само,
У переході гратиме скрипаль.
Дрібні хтось гроші з гаманця дістане,
А я сипну печалі у футляр.
Снують на тротуарах перехожі,
Тримаються за праці ремесло.
А ті, що на павичок дуже схожі,
Не їздять у метро, а – на авто.
Несуть у жменях сонця дні погожі –
Не скнітиму, хай світиться житло.
X (IV)
Не скнітиму, хай світиться житло
Північним сяйвом запашних конвалій,
Щоб горе в благодать переросло,
У дивне царство і добро реалій.
Життя не затупилось чересло*,
Вином ігристим пінилось в бокалі.
Щоб всім щасливо на землі жилось,
Христос кровиці випив із Граалю.
Нехай квітує проліском в лісах,
Виблискує, маніжиться фонтаном.
І буйним вітром не зриває "дах".
Квітчатими свічами у каштанах,
Весною дихає у затишних садах,
Наповниться духмяним майораном.
______________
Чересло* – гострий елемент плуга
XІ (IV)
Наповниться духмяним майораном
У кожній галузиночці сухій.
Хай скрапує у керамічний дзбанок,
Немов кришталь, березовий напій.
Хвалу возносять Господу органи,
Веде овець вівчар на водопій.
Хай сіється зерном небесна манна
В стодольні засіки людських надій.
А чи воскреснем з пороху в фіналі,
Як Біблія пророчить? Боже, чом
Не можемо злетіти в сині далі,
Розкривши крила степовим орлом?
Хоча реалії недосконалі –
Запахне ладаном і джерелом.
ХІІ (IV)
Запахне ладаном і джерелом,
Заб’ється в грудях пульсом динамічним.
Творити мир спроможні загалом,
Думки прекрасні запускать у вічність.
Озимі жати місячним серпом
І кланятися лайнерам зустрічним.
Воліє величі маленький гном,
Та білим світом править Бог стоїчно.
Хіба ж насправді ми таки раби –
Безвольні, грішні, діти неслухняні,
Що припадаєм серцем до журби,
Бо загубили в кропиві панами
І звикли до лозини шелюги*?
Усмішка мила полікує рани.
______________
Шелюга* – верба
ХІІІ (IV)
Усмішка мила полікує рани –
Добро у світі не перевелось.
З води й роси ми зіткані вітрами,
Любов Господня повінню ось-ось
Заполонить каплички, церкви, храми
(Вже на причастя поспішає хтось!)
Сльозами віри перед образами,
Щоб каятися більш не довелось.
Очиститься душі світлиця чиста,
Вдихне повітря свіжого, немов
Збере калину, зілля на Пречисту.
І не зів’яне золота любов –
Засяє враз кораловим намистом.
Між нами веремії не було.
ХІV (IV)
Між нами веремії не було
І суперечок з небом особливих.
Лиш сатана крамолою колов,
Шпильками в серце у холодну зливу.
Чорнильним горем даль заволокло,
Настало темно, сутінки жахливі.
Та прояснилось, безліч нам щедрот
Дарує небо, щоб були щасливі.
Та чи врятує світ ота краса?
Перецвіте – і в полі не скосити.
Поезія злітає в небеса,
Аби любові райдугу творити.
Бо без надії й Бог не воскресав!
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")
"Живи мій дух, надіє золота,
Як доведеться взятися за зброю –
В щасливі дні хай пам'ять поверта...
Так будемо боротися з журбою –
Коханням жити, хоч і смерть вита!
О, кожна мить наповнена тобою."
(Ярослав Чорногуз)
ЧЕТВЕРТИЙ ВІНОК
БЕРЕГ СПОДІВАННЯ
І (lV)
Мені без тебе у печалі жити,
І рахувати смутку дні нудні.
В душі, немов земля зійшла з орбіти,
Жахлива тінь мурени на стіні.
Кому б дощем савану напоїти,
Пустельні диво-квіти запашні?
Аби не порпались думок терміти,
Залоскотавши тишу в глибині.
Та блисне ранок у віконну раму,
І вирушить зажура у турне,
І розішле проміння телеграми,
Негоди люті вітер задмухне.
Вбираю я двовірші в епіграми,
Плету думок рожеве макраме.
ІІ (IV)
Плету думок рожеве макраме
Із анапестів, дактилів, хореїв.
Оспівую невтішне і ясне.
Ти на кіфарі вигравай, Орфею!
Змасти оливою життя пісне.
Бог сотворив мелодії лілею,
Зійшло над храмом сонце чепурне,
Летить жар-птиця мрією моєю
І обпікає небозвід вогнем.
А, може, хмар свинцеві моноліти
Заполонили небеса дощем?
Хотілося б палати, а не тліти –
Намокнула під зливою ущент.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
ІІІ (IV)
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе?
Лампадки гніт ще поки не зітлів.
Стараюся й не можу зрозуміти,
Чому Господь в мені осиротів?
Спішу кудись, не бачу розоцвіту,
Живу не зовсім так, як Бог велів.
Слабка, нестримна, вперта, гордовита –
Калюжі так далеко до морів.
Лише в любові чиста, мов криниця.
Не вип’єш келих, зразу не збагнеш.
Будь обережним, можна в ній втопиться,
Бо у воді і згубне й чарівне.
Іскриться білим золотом водиця,
Та чи снага зажуру омине?
ІV (IV)
Та чи снага зажуру омине?
Коли кричить етер про горе люте.
На прикордонній варті кулемет
Обороняє кровію здобуде.
Чуми війна до скону смертю тхне,
Керують вуликом не бджоли – трутень.
Вразливу плоть спотворює стилет.
В дугу козацьку волю не зігнути!
Родючу землю топчуть вороги –
Тризубом їм не вдасться володіти.
Здіймаються над світом корогви,
Хоч Бог мовчить... мовчить, де правду діти.
Та істина у ватрі не згорить!
Не всі горять глибинні манускрипти.
V (IV)
Не всі горять глибинні манускрипти.
Повстануть скоро пращури з могил!
Щоб українську гідність захистити,
Відваги вдосталь і звитяжних крил!
Нам – небо мирне, ворогу – граніти,
Не перетворять соняхи на пил.
Не буде під ногами світ жахтіти,
Згорить війна у череві горнил!
Не буде коси рвати сива мати –
Хто сіє горе – сам і смерть пожне.
Горітимуть у пеклі супостати,
Ми скинемо в багно гранатомет.
Вже годі голосити і мовчати!
Обличчя амнезій – не осяйне.
VІ (IV)
Обличчя амнезій – не осяйне,
Не легко жити у мані ілюзій.
Залляти очі темним Каберне.
Коли ж гордіїв ми розв’яжем вузол?
Ніхто, крім нас, мару не прожене.
Встань із колін, в болото серце вгрузло,
І подивися в небо мовчазне –
Несе надію нам у дзьобі бусол.
В країні зникне смерч лише тоді,
Коли підуть у засвіти бандити.
Щебечуть пташенята у гнізді...
І людям, болем, снайпером не вбитим,
Непритаманно скніти у біді –
Властиво нам радіти і тужити.
VІІ (IV)
Властиво нам радіти і тужити,
В простому зріти видатний талант.
Змінити долю лихами зужиту
Не зможе жоден балакун-гарант.
Достатньо дьогтю в бочку меду влито –
В огранюванні сяє діамант.
Позбудься лінощів ти цілковито,
І напиши добірний фоліант.
А хочеш вкрасти – відрубай правицю!
Й ніхто каміння в спину не жбурне.
Стікає по душі сосни живиця,
Торкає струни почуття земне,
Романси сняться вишні білолицій.
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
VІІІ (IV)
Будь щирим – і ніхто не дорікне,
Свободу зримо здобувай у берцях.
Сліпому ні до чого те пенсне.
Голублять очі, відчуває серце –
На смак гірке, на дотики масне.
В душі відрада струменить на денці.
Грибним дощем (не бійся – не засне),
Сонатою виблискує у скерцо.
Пробач незрячому й собі прости –
Минуле уляглося за туманом.
У розкоші сріблястої роси
Кущі півоній палахтять багряно.
У гущі сливи чутно голоси –
Симфонія велична збудить ранок.
ІX (IV)
Симфонія велична збудить ранок,
Світило скине зоряну вуаль
В молочно-абрикосовий серпанок,
І зашумить столична магістраль.
Щемливо, біля станції, так само,
У переході гратиме скрипаль.
Дрібні хтось гроші з гаманця дістане,
А я сипну печалі у футляр.
Снують на тротуарах перехожі,
Тримаються за праці ремесло.
А ті, що на павичок дуже схожі,
Не їздять у метро, а – на авто.
Несуть у жменях сонця дні погожі –
Не скнітиму, хай світиться житло.
X (IV)
Не скнітиму, хай світиться житло
Північним сяйвом запашних конвалій,
Щоб горе в благодать переросло,
У дивне царство і добро реалій.
Життя не затупилось чересло*,
Вином ігристим пінилось в бокалі.
Щоб всім щасливо на землі жилось,
Христос кровиці випив із Граалю.
Нехай квітує проліском в лісах,
Виблискує, маніжиться фонтаном.
І буйним вітром не зриває "дах".
Квітчатими свічами у каштанах,
Весною дихає у затишних садах,
Наповниться духмяним майораном.
______________
Чересло* – гострий елемент плуга
XІ (IV)
Наповниться духмяним майораном
У кожній галузиночці сухій.
Хай скрапує у керамічний дзбанок,
Немов кришталь, березовий напій.
Хвалу возносять Господу органи,
Веде овець вівчар на водопій.
Хай сіється зерном небесна манна
В стодольні засіки людських надій.
А чи воскреснем з пороху в фіналі,
Як Біблія пророчить? Боже, чом
Не можемо злетіти в сині далі,
Розкривши крила степовим орлом?
Хоча реалії недосконалі –
Запахне ладаном і джерелом.
ХІІ (IV)
Запахне ладаном і джерелом,
Заб’ється в грудях пульсом динамічним.
Творити мир спроможні загалом,
Думки прекрасні запускать у вічність.
Озимі жати місячним серпом
І кланятися лайнерам зустрічним.
Воліє величі маленький гном,
Та білим світом править Бог стоїчно.
Хіба ж насправді ми таки раби –
Безвольні, грішні, діти неслухняні,
Що припадаєм серцем до журби,
Бо загубили в кропиві панами
І звикли до лозини шелюги*?
Усмішка мила полікує рани.
______________
Шелюга* – верба
ХІІІ (IV)
Усмішка мила полікує рани –
Добро у світі не перевелось.
З води й роси ми зіткані вітрами,
Любов Господня повінню ось-ось
Заполонить каплички, церкви, храми
(Вже на причастя поспішає хтось!)
Сльозами віри перед образами,
Щоб каятися більш не довелось.
Очиститься душі світлиця чиста,
Вдихне повітря свіжого, немов
Збере калину, зілля на Пречисту.
І не зів’яне золота любов –
Засяє враз кораловим намистом.
Між нами веремії не було.
ХІV (IV)
Між нами веремії не було
І суперечок з небом особливих.
Лиш сатана крамолою колов,
Шпильками в серце у холодну зливу.
Чорнильним горем даль заволокло,
Настало темно, сутінки жахливі.
Та прояснилось, безліч нам щедрот
Дарує небо, щоб були щасливі.
Та чи врятує світ ота краса?
Перецвіте – і в полі не скосити.
Поезія злітає в небеса,
Аби любові райдугу творити.
Бо без надії й Бог не воскресав!
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нуди́тись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"СОН - п'ятий вінок — (корона сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ")" 
• Перейти на сторінку •
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
• Перейти на сторінку •
"ЯБЛУКО СПОКУСИ - третій вінок ( корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ))"
Про публікацію 
 



