Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
СОН - п'ятий вінок — (корона сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ")
СОН
П'ЯТИЙ ВІНОК
І (V)
Між нами веремії не було,
Не перейшла дорогу чорна кішка,
Не підгорів пиріг, в пательні – плов.
Хіба що міцно затягнула віжки.
Усе давно бадиллям поросло,
Коли за мною вешталися пішки,
І відлетів за обрії пілот –
Не розкусила дужого горішка.
Зламала крила... Важко, зрозумій,
З чужим ділити хліб наполовину.
Лиш розділю з тобою суховій,
Черству шкоринку і душі кровину.
Аби не відчувати гострий біль,
Ножі по черзі не встромляли в спину.
ІІ (V)
Ножі по черзі не встромляли в спину,
Шукали разом в горах едельвейс.
Ти світ нудний заради щастя кинув,
І розчинився у мені увесь.
Даруєш зорі, лірику, жоржини,
Квитки надій на дивовижний рейс.
І мчить стрілою поїзд безупинно
В країну мрій до станції "Чудес".
На пальмовім тропічнім узбережжі
Забулися рожевим дивним сном.
Гребли веслом, пірнали без одежі,
Та несподівано накрив мусон.
Здіймались бурунів жахливі вежі,
В бурхливе море човен занесло.
ІІІ (V)
В бурхливе море човен занесло,
І вийшли хвилі з берегів на сушу.
Розгнівався могутній Посейдон,
І хоче погубити світлі душі!
Чи наше щастя з розуму звело?
Якщо це так, пробач великодушно.
Штормить лихий борвій... глибин розлом...
Вода біснується, за горло душить.
Ми захлинаємося, сил нема,
Примарні валуни, мов гільйотина.
Акулами – загрозлива пітьма.
І не вхопитися за соломину.
Несе стихія, вітровій сторчма
У вир круговороту безпричинно.
ІV (V)
У вир круговороту безпричинно,
У непроглядне прірвища кільце.
В безодні моря смерть лиху зустрінем,
Стискає тіло, дихання свинцем.
У каламутних вихорах бистри́ни
Розгледіла коханого лице:
"Тримаймося! Той, любий, не загине,
Кому згоріти в полум’ї тихцем!"
Оркан* хизується, могутня хвиля
Здійняла нас на гребеня єство.
До смерті крок, до порятунку – миля.
І не врятує той чортополох**.
Напружуємо волі сухожилля,
Згубили береги міцне весло.
______________
Оркан* – буря
Чортополох** – трава, яка має магічні властивості
V (V)
Згубили береги міцне весло,
Чудовисько реве, біду пророчить.
Несе на скелі шторм – шалений слон,
Та помирати хто ж даремно хоче?
Торнадо чорним вихором, стовпом.
(Йому не вперше учинити злочин.)
"Змирися з долею, спускайсь на дно!" –
Із потойбіччя сатана регоче.
Кричу, благаю: "Любий, я тону!"
Й тебе мара хапає за чуприну
І тягне клешнями на глибину!
Та звідкілясь з’являються дельфіни.
Ладнало море із корал труну –
Та поталанило в лиху годину.
VІ (V)
Та поталанило в лиху годину.
Отямилися трохи, та дарма.
Перед орканом немічна людина,
(Крадеться звір до жертви крадькома).
Знаходять у безодні домовину.
Не так жахливий чорт, як мла німа.
Молилися святому Серафиму –
Та для невтішних – янголів нема.
Не завше потопельників Бог чує
(Не вийшов з небесами діалог),
Бо всі звертаються до Бога всує,
Коли застане горе чи циклон.
Та часом віри і снаги бракує
Триматися за бірюзове тло.
VІІ (V)
Триматися за бірюзове тло
Людині непереливки, незвично.
Нас, як скалки, у океан змело б,
Чи проковтнула вирва хаотична.
Та втихомирилося божество,
Хоча із морем гратись небезпечно.
Яскрава хвиля котиться клубком,
Нестримно хоче наздогнати вічність.
Якби ж упевнились, що на едем
Переінакшимо життя рутинне.
Та хтозна – в рай чи пекло попадем?
Жахає всіх у небеса драбина.
Нас вудить часто водяне сильце
Солоного безмежжя, мов рибини.
VІІІ (V)
Солоного безмежжя, мов рибини,
Ми наковтались вдосталь, досить з нас.
На горизонті риска бережини,
Хрипить провалля, наче контрабас.
Від звуків моря кров у жилах стигне,
Напевно, що настав наш смертний час.
"О матір Божа, світу берегине,
Врятуй від лиха, дай останній шанс!!!"
Ураз настало тиші безгоміння.
Писала хвиля слізний некролог –
Та вмить обм’якла у ясі проміння,
Зморилась хутко від людських тривог.
І на слизьке, шліфоване каміння
З безодні вийшов Аполлон, мій бог.
ІX (V)
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
І Афродіта із морської піни:
"Ми подолали смерть, до щастя – крок.
Невже жахіття скінчаться віднині?"
У тиші ночі нас чекає грот,
Там сяють в мушлях перли і рубіни.
У мелодрами гарний епілог,
Хвалу возносять Еросу Афіни*!
Леліють хвилі стразами вночі,
Та не втопити щастя в морі світла.
Вже віяла розкрили павичі,
Звучить довкола радісна сюїта.
І кутається в зоряні плащі
Вродлива фантастично Афродіта.
______________
Афіни* – столиця Греції
X (V)
Вродлива фантастично Афродіта –
Я відчувала так себе у сні.
Метелики кружляли в малахітах,
І світлячки – в смарагдовій габі.
Спускали ми настурції розквітлі
Віночками купави по воді.
Папуги цілувалися у вітах,
Клювали ківі, яблука тверді.
На небосхилі білі альбатроси –
Здаля, неначе пензлика мазок.
Не зорі заплітала в довгі коси –
Розповідала тисячу казок.
Та ніч – фатальна, ніжна, суголосна –
Нас повінчала хвилями обох.
XІ (V)
Нас повінчала хвилями обох
Лише у забутті примхлива доля.
Та бути нещасливими удвох
Нікому відсьогодні не дозволю.
І витру сиві сльози рукавом,
І стану чайкою, і мудрагелем*,
Твоїм принадливим солодким сном.
Я розведу руками хмари, скелі.
Заради нас, мій лагідний, втоплю
Нудьгу в безодні, сльози, гордовитість.
Ти – мій тріумф, наснага, абсолют,
Моя любов свята, прекрасна, чиста.
Нехай іде у забуття, молю,
Самотина, планидою не спита.
______________
Мудрагель* – той, хто багато роздумує, обмірковує
ХІІ (V)
Самотина, планидою не спита,
Невдовзі відійде у небуття.
Схилилася над озером рокита,
Я ж припаду до неба каяттям.
Лукавством, гаспидом шаленим бита,
Вітрами хижими, самим життям.
Не втішить спраглу душу оковита,
Журливе серце – чорна блекота.
Чи пам’ятаєш, любий, сон мінливий?
Пережили чимало загалом.
Ледь не потрапили в морську могилу,
Як розійшовся у шаленстві шторм.
Та зрозуміли, Господи помилуй, –
Нам небеса дали життя у борг.
ХІІІ (V)
Нам небеса дали життя у борг,
Потому висновки зробили гарні.
Не лізь у зашморг, бо потрапиш в морг,
Не спокушай свою планиду марно.
Гірке не кидай, наче перець в борщ,
Іди до світла крізь омани й терни.
За кращу долю – недоречний торг,
Іще на вітах – пуп’янки зелені.
Не пізно нам пройти тернистий шлях,
Без жовчі зрад стосунки поновити.
Але чи виймеш ти іржавий цвях,
Якщо жорстоко в серденько забитий?
Любові важко зріти в кураях*.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
______________
Курай* – бур’ян
ХІV (V)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
Йдемо стежиною, рука в руці,
Бо цю весну прекрасну, мов Харита*,
Подарували неба мудреці.
П’ємо любов, не можемо напитись,
Рожевих мрій тумани – в молоці.
Купчасті хмари, небосхилом звиті,
Десь восени проллють свої дощі.
Напоять ниви і дзеркальні плеса.
Коли ж загубить синій птах перо?
Давно вже крига поміж нами скресла,
Танцюємо жагуче болеро.
Кружляй, кружляй, коханий, мій маестро!
Між нами веремії не було.
______________
Харита* – в давньогрецькій міфології богиня краси, радості
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОН - п'ятий вінок — (корона сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ")
Та хвиля та, йдучи понад глибини,
Моє суденце вутле віджбурне
І буруном високим перекине,
Якщо ти не підтримаєш мене
Тоді прощай, моє життя кохане:
Любов – мій злет – моїм падінням стане."
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)
СОН
П'ЯТИЙ ВІНОК
І (V)
Між нами веремії не було,
Не перейшла дорогу чорна кішка,
Не підгорів пиріг, в пательні – плов.
Хіба що міцно затягнула віжки.
Усе давно бадиллям поросло,
Коли за мною вешталися пішки,
І відлетів за обрії пілот –
Не розкусила дужого горішка.
Зламала крила... Важко, зрозумій,
З чужим ділити хліб наполовину.
Лиш розділю з тобою суховій,
Черству шкоринку і душі кровину.
Аби не відчувати гострий біль,
Ножі по черзі не встромляли в спину.
ІІ (V)
Ножі по черзі не встромляли в спину,
Шукали разом в горах едельвейс.
Ти світ нудний заради щастя кинув,
І розчинився у мені увесь.
Даруєш зорі, лірику, жоржини,
Квитки надій на дивовижний рейс.
І мчить стрілою поїзд безупинно
В країну мрій до станції "Чудес".
На пальмовім тропічнім узбережжі
Забулися рожевим дивним сном.
Гребли веслом, пірнали без одежі,
Та несподівано накрив мусон.
Здіймались бурунів жахливі вежі,
В бурхливе море човен занесло.
ІІІ (V)
В бурхливе море човен занесло,
І вийшли хвилі з берегів на сушу.
Розгнівався могутній Посейдон,
І хоче погубити світлі душі!
Чи наше щастя з розуму звело?
Якщо це так, пробач великодушно.
Штормить лихий борвій... глибин розлом...
Вода біснується, за горло душить.
Ми захлинаємося, сил нема,
Примарні валуни, мов гільйотина.
Акулами – загрозлива пітьма.
І не вхопитися за соломину.
Несе стихія, вітровій сторчма
У вир круговороту безпричинно.
ІV (V)
У вир круговороту безпричинно,
У непроглядне прірвища кільце.
В безодні моря смерть лиху зустрінем,
Стискає тіло, дихання свинцем.
У каламутних вихорах бистри́ни
Розгледіла коханого лице:
"Тримаймося! Той, любий, не загине,
Кому згоріти в полум’ї тихцем!"
Оркан* хизується, могутня хвиля
Здійняла нас на гребеня єство.
До смерті крок, до порятунку – миля.
І не врятує той чортополох**.
Напружуємо волі сухожилля,
Згубили береги міцне весло.
______________
Оркан* – буря
Чортополох** – трава, яка має магічні властивості
V (V)
Згубили береги міцне весло,
Чудовисько реве, біду пророчить.
Несе на скелі шторм – шалений слон,
Та помирати хто ж даремно хоче?
Торнадо чорним вихором, стовпом.
(Йому не вперше учинити злочин.)
"Змирися з долею, спускайсь на дно!" –
Із потойбіччя сатана регоче.
Кричу, благаю: "Любий, я тону!"
Й тебе мара хапає за чуприну
І тягне клешнями на глибину!
Та звідкілясь з’являються дельфіни.
Ладнало море із корал труну –
Та поталанило в лиху годину.
VІ (V)
Та поталанило в лиху годину.
Отямилися трохи, та дарма.
Перед орканом немічна людина,
(Крадеться звір до жертви крадькома).
Знаходять у безодні домовину.
Не так жахливий чорт, як мла німа.
Молилися святому Серафиму –
Та для невтішних – янголів нема.
Не завше потопельників Бог чує
(Не вийшов з небесами діалог),
Бо всі звертаються до Бога всує,
Коли застане горе чи циклон.
Та часом віри і снаги бракує
Триматися за бірюзове тло.
VІІ (V)
Триматися за бірюзове тло
Людині непереливки, незвично.
Нас, як скалки, у океан змело б,
Чи проковтнула вирва хаотична.
Та втихомирилося божество,
Хоча із морем гратись небезпечно.
Яскрава хвиля котиться клубком,
Нестримно хоче наздогнати вічність.
Якби ж упевнились, що на едем
Переінакшимо життя рутинне.
Та хтозна – в рай чи пекло попадем?
Жахає всіх у небеса драбина.
Нас вудить часто водяне сильце
Солоного безмежжя, мов рибини.
VІІІ (V)
Солоного безмежжя, мов рибини,
Ми наковтались вдосталь, досить з нас.
На горизонті риска бережини,
Хрипить провалля, наче контрабас.
Від звуків моря кров у жилах стигне,
Напевно, що настав наш смертний час.
"О матір Божа, світу берегине,
Врятуй від лиха, дай останній шанс!!!"
Ураз настало тиші безгоміння.
Писала хвиля слізний некролог –
Та вмить обм’якла у ясі проміння,
Зморилась хутко від людських тривог.
І на слизьке, шліфоване каміння
З безодні вийшов Аполлон, мій бог.
ІX (V)
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
І Афродіта із морської піни:
"Ми подолали смерть, до щастя – крок.
Невже жахіття скінчаться віднині?"
У тиші ночі нас чекає грот,
Там сяють в мушлях перли і рубіни.
У мелодрами гарний епілог,
Хвалу возносять Еросу Афіни*!
Леліють хвилі стразами вночі,
Та не втопити щастя в морі світла.
Вже віяла розкрили павичі,
Звучить довкола радісна сюїта.
І кутається в зоряні плащі
Вродлива фантастично Афродіта.
______________
Афіни* – столиця Греції
X (V)
Вродлива фантастично Афродіта –
Я відчувала так себе у сні.
Метелики кружляли в малахітах,
І світлячки – в смарагдовій габі.
Спускали ми настурції розквітлі
Віночками купави по воді.
Папуги цілувалися у вітах,
Клювали ківі, яблука тверді.
На небосхилі білі альбатроси –
Здаля, неначе пензлика мазок.
Не зорі заплітала в довгі коси –
Розповідала тисячу казок.
Та ніч – фатальна, ніжна, суголосна –
Нас повінчала хвилями обох.
XІ (V)
Нас повінчала хвилями обох
Лише у забутті примхлива доля.
Та бути нещасливими удвох
Нікому відсьогодні не дозволю.
І витру сиві сльози рукавом,
І стану чайкою, і мудрагелем*,
Твоїм принадливим солодким сном.
Я розведу руками хмари, скелі.
Заради нас, мій лагідний, втоплю
Нудьгу в безодні, сльози, гордовитість.
Ти – мій тріумф, наснага, абсолют,
Моя любов свята, прекрасна, чиста.
Нехай іде у забуття, молю,
Самотина, планидою не спита.
______________
Мудрагель* – той, хто багато роздумує, обмірковує
ХІІ (V)
Самотина, планидою не спита,
Невдовзі відійде у небуття.
Схилилася над озером рокита,
Я ж припаду до неба каяттям.
Лукавством, гаспидом шаленим бита,
Вітрами хижими, самим життям.
Не втішить спраглу душу оковита,
Журливе серце – чорна блекота.
Чи пам’ятаєш, любий, сон мінливий?
Пережили чимало загалом.
Ледь не потрапили в морську могилу,
Як розійшовся у шаленстві шторм.
Та зрозуміли, Господи помилуй, –
Нам небеса дали життя у борг.
ХІІІ (V)
Нам небеса дали життя у борг,
Потому висновки зробили гарні.
Не лізь у зашморг, бо потрапиш в морг,
Не спокушай свою планиду марно.
Гірке не кидай, наче перець в борщ,
Іди до світла крізь омани й терни.
За кращу долю – недоречний торг,
Іще на вітах – пуп’янки зелені.
Не пізно нам пройти тернистий шлях,
Без жовчі зрад стосунки поновити.
Але чи виймеш ти іржавий цвях,
Якщо жорстоко в серденько забитий?
Любові важко зріти в кураях*.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
______________
Курай* – бур’ян
ХІV (V)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
Йдемо стежиною, рука в руці,
Бо цю весну прекрасну, мов Харита*,
Подарували неба мудреці.
П’ємо любов, не можемо напитись,
Рожевих мрій тумани – в молоці.
Купчасті хмари, небосхилом звиті,
Десь восени проллють свої дощі.
Напоять ниви і дзеркальні плеса.
Коли ж загубить синій птах перо?
Давно вже крига поміж нами скресла,
Танцюємо жагуче болеро.
Кружляй, кружляй, коханий, мій маестро!
Між нами веремії не було.
______________
Харита* – в давньогрецькій міфології богиня краси, радості
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Пізня пора"
• Перейти на сторінку •
"БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")"
• Перейти на сторінку •
"БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")"
Про публікацію
