Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
2026.11.13
13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,
2026.11.13
10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
СОН - п'ятий вінок — (корона сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ")
СОН
П'ЯТИЙ ВІНОК
І (V)
Між нами веремії не було,
Не перейшла дорогу чорна кішка,
Не підгорів пиріг, в пательні – плов.
Хіба що міцно затягнула віжки.
Усе давно бадиллям поросло,
Коли за мною вешталися пішки,
І відлетів за обрії пілот –
Не розкусила дужого горішка.
Зламала крила... Важко, зрозумій,
З чужим ділити хліб наполовину.
Лиш розділю з тобою суховій,
Черству шкоринку і душі кровину.
Аби не відчувати гострий біль,
Ножі по черзі не встромляли в спину.
ІІ (V)
Ножі по черзі не встромляли в спину,
Шукали разом в горах едельвейс.
Ти світ нудний заради щастя кинув,
І розчинився у мені увесь.
Даруєш зорі, лірику, жоржини,
Квитки надій на дивовижний рейс.
І мчить стрілою поїзд безупинно
В країну мрій до станції "Чудес".
На пальмовім тропічнім узбережжі
Забулися рожевим дивним сном.
Гребли веслом, пірнали без одежі,
Та несподівано накрив мусон.
Здіймались бурунів жахливі вежі,
В бурхливе море човен занесло.
ІІІ (V)
В бурхливе море човен занесло,
І вийшли хвилі з берегів на сушу.
Розгнівався могутній Посейдон,
І хоче погубити світлі душі!
Чи наше щастя з розуму звело?
Якщо це так, пробач великодушно.
Штормить лихий борвій... глибин розлом...
Вода біснується, за горло душить.
Ми захлинаємося, сил нема,
Примарні валуни, мов гільйотина.
Акулами – загрозлива пітьма.
І не вхопитися за соломину.
Несе стихія, вітровій сторчма
У вир круговороту безпричинно.
ІV (V)
У вир круговороту безпричинно,
У непроглядне прірвища кільце.
В безодні моря смерть лиху зустрінем,
Стискає тіло, дихання свинцем.
У каламутних вихорах бистри́ни
Розгледіла коханого лице:
"Тримаймося! Той, любий, не загине,
Кому згоріти в полум’ї тихцем!"
Оркан* хизується, могутня хвиля
Здійняла нас на гребеня єство.
До смерті крок, до порятунку – миля.
І не врятує той чортополох**.
Напружуємо волі сухожилля,
Згубили береги міцне весло.
______________
Оркан* – буря
Чортополох** – трава, яка має магічні властивості
V (V)
Згубили береги міцне весло,
Чудовисько реве, біду пророчить.
Несе на скелі шторм – шалений слон,
Та помирати хто ж даремно хоче?
Торнадо чорним вихором, стовпом.
(Йому не вперше учинити злочин.)
"Змирися з долею, спускайсь на дно!" –
Із потойбіччя сатана регоче.
Кричу, благаю: "Любий, я тону!"
Й тебе мара хапає за чуприну
І тягне клешнями на глибину!
Та звідкілясь з’являються дельфіни.
Ладнало море із корал труну –
Та поталанило в лиху годину.
VІ (V)
Та поталанило в лиху годину.
Отямилися трохи, та дарма.
Перед орканом немічна людина,
(Крадеться звір до жертви крадькома).
Знаходять у безодні домовину.
Не так жахливий чорт, як мла німа.
Молилися святому Серафиму –
Та для невтішних – янголів нема.
Не завше потопельників Бог чує
(Не вийшов з небесами діалог),
Бо всі звертаються до Бога всує,
Коли застане горе чи циклон.
Та часом віри і снаги бракує
Триматися за бірюзове тло.
VІІ (V)
Триматися за бірюзове тло
Людині непереливки, незвично.
Нас, як скалки, у океан змело б,
Чи проковтнула вирва хаотична.
Та втихомирилося божество,
Хоча із морем гратись небезпечно.
Яскрава хвиля котиться клубком,
Нестримно хоче наздогнати вічність.
Якби ж упевнились, що на едем
Переінакшимо життя рутинне.
Та хтозна – в рай чи пекло попадем?
Жахає всіх у небеса драбина.
Нас вудить часто водяне сильце
Солоного безмежжя, мов рибини.
VІІІ (V)
Солоного безмежжя, мов рибини,
Ми наковтались вдосталь, досить з нас.
На горизонті риска бережини,
Хрипить провалля, наче контрабас.
Від звуків моря кров у жилах стигне,
Напевно, що настав наш смертний час.
"О матір Божа, світу берегине,
Врятуй від лиха, дай останній шанс!!!"
Ураз настало тиші безгоміння.
Писала хвиля слізний некролог –
Та вмить обм’якла у ясі проміння,
Зморилась хутко від людських тривог.
І на слизьке, шліфоване каміння
З безодні вийшов Аполлон, мій бог.
ІX (V)
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
І Афродіта із морської піни:
"Ми подолали смерть, до щастя – крок.
Невже жахіття скінчаться віднині?"
У тиші ночі нас чекає грот,
Там сяють в мушлях перли і рубіни.
У мелодрами гарний епілог,
Хвалу возносять Еросу Афіни*!
Леліють хвилі стразами вночі,
Та не втопити щастя в морі світла.
Вже віяла розкрили павичі,
Звучить довкола радісна сюїта.
І кутається в зоряні плащі
Вродлива фантастично Афродіта.
______________
Афіни* – столиця Греції
X (V)
Вродлива фантастично Афродіта –
Я відчувала так себе у сні.
Метелики кружляли в малахітах,
І світлячки – в смарагдовій габі.
Спускали ми настурції розквітлі
Віночками купави по воді.
Папуги цілувалися у вітах,
Клювали ківі, яблука тверді.
На небосхилі білі альбатроси –
Здаля, неначе пензлика мазок.
Не зорі заплітала в довгі коси –
Розповідала тисячу казок.
Та ніч – фатальна, ніжна, суголосна –
Нас повінчала хвилями обох.
XІ (V)
Нас повінчала хвилями обох
Лише у забутті примхлива доля.
Та бути нещасливими удвох
Нікому відсьогодні не дозволю.
І витру сиві сльози рукавом,
І стану чайкою, і мудрагелем*,
Твоїм принадливим солодким сном.
Я розведу руками хмари, скелі.
Заради нас, мій лагідний, втоплю
Нудьгу в безодні, сльози, гордовитість.
Ти – мій тріумф, наснага, абсолют,
Моя любов свята, прекрасна, чиста.
Нехай іде у забуття, молю,
Самотина, планидою не спита.
______________
Мудрагель* – той, хто багато роздумує, обмірковує
ХІІ (V)
Самотина, планидою не спита,
Невдовзі відійде у небуття.
Схилилася над озером рокита,
Я ж припаду до неба каяттям.
Лукавством, гаспидом шаленим бита,
Вітрами хижими, самим життям.
Не втішить спраглу душу оковита,
Журливе серце – чорна блекота.
Чи пам’ятаєш, любий, сон мінливий?
Пережили чимало загалом.
Ледь не потрапили в морську могилу,
Як розійшовся у шаленстві шторм.
Та зрозуміли, Господи помилуй, –
Нам небеса дали життя у борг.
ХІІІ (V)
Нам небеса дали життя у борг,
Потому висновки зробили гарні.
Не лізь у зашморг, бо потрапиш в морг,
Не спокушай свою планиду марно.
Гірке не кидай, наче перець в борщ,
Іди до світла крізь омани й терни.
За кращу долю – недоречний торг,
Іще на вітах – пуп’янки зелені.
Не пізно нам пройти тернистий шлях,
Без жовчі зрад стосунки поновити.
Але чи виймеш ти іржавий цвях,
Якщо жорстоко в серденько забитий?
Любові важко зріти в кураях*.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
______________
Курай* – бур’ян
ХІV (V)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
Йдемо стежиною, рука в руці,
Бо цю весну прекрасну, мов Харита*,
Подарували неба мудреці.
П’ємо любов, не можемо напитись,
Рожевих мрій тумани – в молоці.
Купчасті хмари, небосхилом звиті,
Десь восени проллють свої дощі.
Напоять ниви і дзеркальні плеса.
Коли ж загубить синій птах перо?
Давно вже крига поміж нами скресла,
Танцюємо жагуче болеро.
Кружляй, кружляй, коханий, мій маестро!
Між нами веремії не було.
______________
Харита* – в давньогрецькій міфології богиня краси, радості
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СОН - п'ятий вінок — (корона сонетів — "СВІТОЧ ДУШІ")
Та хвиля та, йдучи понад глибини,
Моє суденце вутле віджбурне
І буруном високим перекине,
Якщо ти не підтримаєш мене
Тоді прощай, моє життя кохане:
Любов – мій злет – моїм падінням стане."
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)
СОН
П'ЯТИЙ ВІНОК
І (V)
Між нами веремії не було,
Не перейшла дорогу чорна кішка,
Не підгорів пиріг, в пательні – плов.
Хіба що міцно затягнула віжки.
Усе давно бадиллям поросло,
Коли за мною вешталися пішки,
І відлетів за обрії пілот –
Не розкусила дужого горішка.
Зламала крила... Важко, зрозумій,
З чужим ділити хліб наполовину.
Лиш розділю з тобою суховій,
Черству шкоринку і душі кровину.
Аби не відчувати гострий біль,
Ножі по черзі не встромляли в спину.
ІІ (V)
Ножі по черзі не встромляли в спину,
Шукали разом в горах едельвейс.
Ти світ нудний заради щастя кинув,
І розчинився у мені увесь.
Даруєш зорі, лірику, жоржини,
Квитки надій на дивовижний рейс.
І мчить стрілою поїзд безупинно
В країну мрій до станції "Чудес".
На пальмовім тропічнім узбережжі
Забулися рожевим дивним сном.
Гребли веслом, пірнали без одежі,
Та несподівано накрив мусон.
Здіймались бурунів жахливі вежі,
В бурхливе море човен занесло.
ІІІ (V)
В бурхливе море човен занесло,
І вийшли хвилі з берегів на сушу.
Розгнівався могутній Посейдон,
І хоче погубити світлі душі!
Чи наше щастя з розуму звело?
Якщо це так, пробач великодушно.
Штормить лихий борвій... глибин розлом...
Вода біснується, за горло душить.
Ми захлинаємося, сил нема,
Примарні валуни, мов гільйотина.
Акулами – загрозлива пітьма.
І не вхопитися за соломину.
Несе стихія, вітровій сторчма
У вир круговороту безпричинно.
ІV (V)
У вир круговороту безпричинно,
У непроглядне прірвища кільце.
В безодні моря смерть лиху зустрінем,
Стискає тіло, дихання свинцем.
У каламутних вихорах бистри́ни
Розгледіла коханого лице:
"Тримаймося! Той, любий, не загине,
Кому згоріти в полум’ї тихцем!"
Оркан* хизується, могутня хвиля
Здійняла нас на гребеня єство.
До смерті крок, до порятунку – миля.
І не врятує той чортополох**.
Напружуємо волі сухожилля,
Згубили береги міцне весло.
______________
Оркан* – буря
Чортополох** – трава, яка має магічні властивості
V (V)
Згубили береги міцне весло,
Чудовисько реве, біду пророчить.
Несе на скелі шторм – шалений слон,
Та помирати хто ж даремно хоче?
Торнадо чорним вихором, стовпом.
(Йому не вперше учинити злочин.)
"Змирися з долею, спускайсь на дно!" –
Із потойбіччя сатана регоче.
Кричу, благаю: "Любий, я тону!"
Й тебе мара хапає за чуприну
І тягне клешнями на глибину!
Та звідкілясь з’являються дельфіни.
Ладнало море із корал труну –
Та поталанило в лиху годину.
VІ (V)
Та поталанило в лиху годину.
Отямилися трохи, та дарма.
Перед орканом немічна людина,
(Крадеться звір до жертви крадькома).
Знаходять у безодні домовину.
Не так жахливий чорт, як мла німа.
Молилися святому Серафиму –
Та для невтішних – янголів нема.
Не завше потопельників Бог чує
(Не вийшов з небесами діалог),
Бо всі звертаються до Бога всує,
Коли застане горе чи циклон.
Та часом віри і снаги бракує
Триматися за бірюзове тло.
VІІ (V)
Триматися за бірюзове тло
Людині непереливки, незвично.
Нас, як скалки, у океан змело б,
Чи проковтнула вирва хаотична.
Та втихомирилося божество,
Хоча із морем гратись небезпечно.
Яскрава хвиля котиться клубком,
Нестримно хоче наздогнати вічність.
Якби ж упевнились, що на едем
Переінакшимо життя рутинне.
Та хтозна – в рай чи пекло попадем?
Жахає всіх у небеса драбина.
Нас вудить часто водяне сильце
Солоного безмежжя, мов рибини.
VІІІ (V)
Солоного безмежжя, мов рибини,
Ми наковтались вдосталь, досить з нас.
На горизонті риска бережини,
Хрипить провалля, наче контрабас.
Від звуків моря кров у жилах стигне,
Напевно, що настав наш смертний час.
"О матір Божа, світу берегине,
Врятуй від лиха, дай останній шанс!!!"
Ураз настало тиші безгоміння.
Писала хвиля слізний некролог –
Та вмить обм’якла у ясі проміння,
Зморилась хутко від людських тривог.
І на слизьке, шліфоване каміння
З безодні вийшов Аполлон, мій бог.
ІX (V)
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
І Афродіта із морської піни:
"Ми подолали смерть, до щастя – крок.
Невже жахіття скінчаться віднині?"
У тиші ночі нас чекає грот,
Там сяють в мушлях перли і рубіни.
У мелодрами гарний епілог,
Хвалу возносять Еросу Афіни*!
Леліють хвилі стразами вночі,
Та не втопити щастя в морі світла.
Вже віяла розкрили павичі,
Звучить довкола радісна сюїта.
І кутається в зоряні плащі
Вродлива фантастично Афродіта.
______________
Афіни* – столиця Греції
X (V)
Вродлива фантастично Афродіта –
Я відчувала так себе у сні.
Метелики кружляли в малахітах,
І світлячки – в смарагдовій габі.
Спускали ми настурції розквітлі
Віночками купави по воді.
Папуги цілувалися у вітах,
Клювали ківі, яблука тверді.
На небосхилі білі альбатроси –
Здаля, неначе пензлика мазок.
Не зорі заплітала в довгі коси –
Розповідала тисячу казок.
Та ніч – фатальна, ніжна, суголосна –
Нас повінчала хвилями обох.
XІ (V)
Нас повінчала хвилями обох
Лише у забутті примхлива доля.
Та бути нещасливими удвох
Нікому відсьогодні не дозволю.
І витру сиві сльози рукавом,
І стану чайкою, і мудрагелем*,
Твоїм принадливим солодким сном.
Я розведу руками хмари, скелі.
Заради нас, мій лагідний, втоплю
Нудьгу в безодні, сльози, гордовитість.
Ти – мій тріумф, наснага, абсолют,
Моя любов свята, прекрасна, чиста.
Нехай іде у забуття, молю,
Самотина, планидою не спита.
______________
Мудрагель* – той, хто багато роздумує, обмірковує
ХІІ (V)
Самотина, планидою не спита,
Невдовзі відійде у небуття.
Схилилася над озером рокита,
Я ж припаду до неба каяттям.
Лукавством, гаспидом шаленим бита,
Вітрами хижими, самим життям.
Не втішить спраглу душу оковита,
Журливе серце – чорна блекота.
Чи пам’ятаєш, любий, сон мінливий?
Пережили чимало загалом.
Ледь не потрапили в морську могилу,
Як розійшовся у шаленстві шторм.
Та зрозуміли, Господи помилуй, –
Нам небеса дали життя у борг.
ХІІІ (V)
Нам небеса дали життя у борг,
Потому висновки зробили гарні.
Не лізь у зашморг, бо потрапиш в морг,
Не спокушай свою планиду марно.
Гірке не кидай, наче перець в борщ,
Іди до світла крізь омани й терни.
За кращу долю – недоречний торг,
Іще на вітах – пуп’янки зелені.
Не пізно нам пройти тернистий шлях,
Без жовчі зрад стосунки поновити.
Але чи виймеш ти іржавий цвях,
Якщо жорстоко в серденько забитий?
Любові важко зріти в кураях*.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
______________
Курай* – бур’ян
ХІV (V)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
Йдемо стежиною, рука в руці,
Бо цю весну прекрасну, мов Харита*,
Подарували неба мудреці.
П’ємо любов, не можемо напитись,
Рожевих мрій тумани – в молоці.
Купчасті хмари, небосхилом звиті,
Десь восени проллють свої дощі.
Напоять ниви і дзеркальні плеса.
Коли ж загубить синій птах перо?
Давно вже крига поміж нами скресла,
Танцюємо жагуче болеро.
Кружляй, кружляй, коханий, мій маестро!
Між нами веремії не було.
______________
Харита* – в давньогрецькій міфології богиня краси, радості
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Пізня пора"
• Перейти на сторінку •
"БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")"
• Перейти на сторінку •
"БЕРЕГ СПОДІВАННЯ — четвертий вінок (корона сонетів — " СВІТОЧ ДУШІ")"
Про публікацію
