* * *
Життя – це закодований псалтир.

* * *
Кохаймо себе – і свій час!

* * *
Життя з каскадами подій поступово схиляється до любові.

* * *
Любов ховається мелодією у словах.

* * *
Як свято мати друзів при собі!

* * *
Якщо цей день і означає щось, то те лише, що це червона дата,
яку я буду за́вжди святкувати, щоб пам’ятати – я́к пережилось.

* * *
Свій світ для поета – це блаженство, окреслене не ним самим,
а власне відношенням до його вибриків оточуючого розуму.

* * *
Як немає птахи – то й пісень не маю.

* * *
Надія – у пустелі біле дерево, крохмалями пісків присипане.
І поки вітер я, його гілля – моє гілля – цвістиме.

* * *
Щосекунди стрілка тікає від нас по циферблату днів.

* * *
Навіть вітер гріє мрію у душі.

* * *
Краща країна починається з кращих нас.

* * *
Я вірю у крила свого листоноші.

* * *
За лаштунками неба завжди сховано рай.

* * *
Диво народження слова «люблю» – у таїні неймовірно глибокій.

* * *
Між посмішкою й радістю – веселка.

* * *
Не боюся потонути... Я так давно живу на глибині.

* * *
Не все почую в цьому світі я, не все побачу, але все пробачу.

* * *
Життя – щасливе відчуття, щасливе від життя.

* * *
Віршів нескінченність – упертість музи.

* * *
Набралася жінка лиха, плаче тихо, сміється тихо.

* * *
Часто поета на допит всі непоети ведуть.

* * *
Істина – в тіні, а тінь – від стіни суті.

* * *
Земля в космосі схожа на дитину у колисці часу.

* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості, хоч раз на рік – послухай, чи жива?

* * *
Голкою художники малюють свої шедеври.

* * *
Не флейта ламається – ламаються звуки, не кров – а душа тече.

* * *
Хто є поетом – той згубився в пісні.

* * *
Не пали любов, адже після вогню навіть земля чорна.

* * *
Скажи «люблю» своїй змученій долі.

* * *
Вірші не можуть чекати. Їх треба писати!

* * *
Тим, хто любить читати тишу, хто мовчить, хто людей не будить,
думку Божу знайти простіше… Без людей Любов їх людить…

* * *
Доля ніколи не лестить.

* * *
Ми живемо на грані тьми і світла.

* * *
Зірка, осяяна думкою, ближче.

* * *
Життя вишиває гладдю рубці на серці.

* * *
У теплих вологих долонях я – зерня, я – проросту.

* * *
Відкрий очі на зупинці часу – і побачиш обриси майбутнього.

* * *
Чим вище політ, тим вільніші крила.

* * *
Ось – виймаю з очей затверділу сльозу й розбиваю її, як годинник,
на мільярди малесеньких радостей.

* * *
Який Театр – таке і свято.

* * *
Життя – до нестями вражаюче – цвіте драматичними творами.

* * *
Усім, кого люблю, я винен знов. Моя вина – на всіх одна любов.

* * *
Віруй, Надіє, в Любов!

* * *
Натхнення – поклоніння, а не Мекка.

* * *
Усе почалося зі Слова й на Слові скінчиться.

* * *
Час – божественна пісня про відстань, упокоєна і сокровенна –
ні біжить, ні стоїть на місці – лине.., лине хором святих сподівань.

Цитати з книги Сергія Губерначука «Поезії розбурханих стихій»