
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.04
21:59
Ці марення і візії природи
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
Прорвуться крізь тюрму в'язких снігів.
Фантазія народиться в пологах,
Як повінь із бетонних берегів.
Фантазію ніщо уже не спинить,
Її сніги на крилах понесуть.
Ти в космос запускаєш довгий спінінг,
2025.09.04
19:28
Московія у ті часи росла.
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
Мов ракова пухлина розповзалась.
Земель собі в Європі нахапалась,
Уже й до Польщі руки простягла.
Упхавши Казахстан за дві щоки,
На Індію вже хижо позирала,
Хоч Англія в той час там панувала
Та москалі вже мріяли – «поки»
2025.09.04
15:42
Тато сина обіймав,
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
Тепло в щічку цілував:
"Сину мій, рости великий,
Усміхайся сонцелико!
Славний, дужий богатир
Будеш ти, синок, повір,
Станеш воїном ти грізним -
Захистиш свою Вітчизу.
2025.09.04
14:28
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Солом'яне з
Солом'яне з
2025.09.04
12:48
Не забарилась панна, то ж прийшла
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
у чудернацькій сукні вересневій.
Через плече химерна сумка-клатч.
Одежа, ніби знята з манекена.
А туфлі модні з жовтим ланцюжком,
і цокають легкі підбори вправно.
Злетілись серпокрильці табуном,
але у вирій їм ще,
2025.09.04
12:44
Сойка-віщунка
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
Пророчить журбу
(Бо осінь – як тінь неминуча)
(Бо трохи малярством
Заповнює вічність
Гончар кулястих глеків
Бородатий філософ –
Майстер Бо).
2025.09.04
09:45
Сьорбнула я біди чимало,
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
не віриться — «зурочив хтось.»
Що мало статися, те сталось,
що мало бути те збулось.
В собі копатися не буду,
шукати винних не берусь.
Невже зробили ляльку-вуду
2025.09.04
09:19
Притулюся до твого живота вухом,
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
щоб розчути далекі звуки,
як божественну музику, буду слухати
грядущого серця стукіт…
2025 рік
2025.09.04
07:46
Завжди чогось не вистачає
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
І перебір завжди чогось, -
То в небі птиць усяких зграї,
То в перельоті крук, чи дрозд.
Уже давно нема балансу
В художній творчості моїй,
Бо щодоби пишу романси,
А п'єсам - зась у їхній стрій.
2025.09.03
21:47
Стілець вибвають з-під ніг
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
Та так, що ти ледве встигаєш
Ступить на небесний поріг.
Луна пронесеться над гаєм.
І як же писати, творить,
Коли навіть столу немає?
Така зачарована мить
2025.09.03
20:07
Нестерпно, Всевишній, нудьгую
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
за радістю дихати щастям,
за тим, кого згадую всує
на сповіді перед причастям.
За світло розкішними днями,
що небо стелили під п'яти,
спливали у даль журавлями
2025.09.03
18:08
Мені здається часом, що солдати,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
Які з кривавих не прийшли полів,
В блакитне небо вознеслись крилато,
Перетворились в білих журавлів.
Вони і дотепер з часів далеких
Летять і озиваються до нас.
Чи не тому, ми, дивлячись на небо,
2025.09.03
16:19
атож-бо день руйнує ніч
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
ночі ділять день
чи ховайся чи біжи
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік
проривайся на інший бік ей
2025.09.03
09:57
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 9 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Пензликом
Пензликом
2025.09.03
05:20
Усамітнення вечірні
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
Зазвичай приносять зиск, –
Серце б’ється рівномірно
І стає стабільним тиск.
Вже без помочі цигарки,
Віршам змісту надаю, –
Букви сіються на аркуш,
Наче зерна у ріллю.
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Ревність
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ревність
Ревнощі виїдають людину зсередини як рак. І отруюють її життя як найгірша з отрут. Мій коханець спить на ліжку, а я оце тихенько пишу цю сповідь, доки він не прокинувся та знову не почав мене допікати своєю любов’ю.
А починалося все так романтично.
Познайомилися з ним на одному з творчих вечорів, організованих моїм коханим у Спілці письменників України. Сивий чуб, мудрий погляд з-під окулярів та густий баритон літератора так мені сподобалися, що я не витримала: сама підійшла до нього після виступу і попросила поставити автограф у свіжоспеченій книзі автора, яку у нього ж і купила.
Таких палких слів на свою адресу давно не читала, тож моє серце розтануло від солодкої млості. Я вже й забула що то таке - бути пошанованою чоловіком, оскільки законний благовірний останні кілька років думає виключно тільки про себе та про свої болячки. А я стала добровільною наймичкою і для нього, і для своїх вже дорослих дітей: варю каші, перу брудну білизну, прибираю в квартирі. Буденщина утопила моє творче его та власні амбіції безповоротно. Моя любов до благовірного згоріла на попіл, як і його до мене.
А потім почалися зустрічі. Не зогледілася як безтямно закохалася в цього повнощокого легіня. Крутив він моїми почуттями, як циган сонцем, грав на душі як на баяні. І було мені приємно.
Почав дарувати квіти, писати вірші мені вірші про безмежну любов. І такі гарячі та наповнені велелюбством та шаною, що я почувалася від щастя на сьомому небі.
І усохла деревина, якою я була останні 20 років - розцвіла, пустила нові пагони, покрилася квітами і потягнулася до сонця. Не зупиняло навіть те, що у нього була законна супружниця, шестеро дітей по всій Україні від гурту пишногрудих краль та сонмище шанувальниць його таланту, які надзвонювали коханому і удень, і вночі та домагалися зустрічей.
Ранок зустріла в обіймах поета. А він глипнув на годинника і скочив, мов ошпарений та почав хутко натягувати штани.
- Ти куди зібрався?- питаю в нього.
- Спізнююсь на важливу зустріч. Треба віддати знайомому відредагований мною рукопис. Будемо видавати книжку.
- Гаразд, біжи. Треба так треба.
Та звідки ж я могла знати, що він спізнюється до своєї молодої весталки, яка так висотувала чоловічу снагу в коханого, що увечері у нього підкошувалися ноги від утоми. Це згодом помітила, що з ним коїться щось не те. Але любов сліпа, вона не бачить тіні і не вірить у зраду. До пори, до часу.
Снився водоспад, щиглики фітькали у вітах якогось казкового дерева, а над головою яскріла веселка. І в цей дивний сон вплелося незрозуміле бурмотіння. Прокидаюся і чую:
- Надю, нащо телефонуєш уночі? Ти ж усіх розколошкаєш. Я з Марусею відпочиваю... давай зустрінемося завтра пообіді. У тебе і заночуємо... що скажу своїй пасії? Та скажу знову, що вірші колеги треба терміново редагувати. Вона довірлива як теличка, все проковтне.
Мене як вдарило струмом. Це я - довірлива теличка! Я - безтямно закохана пасія!
А коли уранці Тарас знову нагодував мене черговою порцією брехні, швидко одягнулася, і як тільки коханий чкурнув утішати молоду Венеру - назирці, непомітно, рушила за ним.
Він і не ховався: їхав тролейбусом на зустріч, виклацуючи щось на смартфоні. По дорозі купив букет гвоздик, якогось пупсика та шоколадку. А як підійшов до кафе у центрі столиці - його вже зустрічала молода білява піранья. Теж, мабуть, поетеса. З тих, що вічно подають літературні надії. І така цицяста та опукла, що навіть сторонні чоловіки здивовано озиралися та мрійливо зітхали.
“Так”,- подумала я. “Я їй у жіночій красі не конкурентка. Тепер зрозуміло, чому Тарас як тільки добирається до ліжка, то миттєво засинає”.
Всі знають, що у жінок слух востократ сильніший, ніж у собак. Особливо у жінок, яких зраджують. Так що навіть з середини залу, обернена спиною до поета і поетки я чула кожне слово. Довго не витримала, піднялася і пішла додому, оскільки Тарас майже слово у слово говорив знадливій красуні те ж саме, що й мені, а саме:
“Я без тебе жити не можу!”, “Ти моя остання надія”, “Ти - смисл мого життя!”, ну і таке інше.
А увечері питаю Тарасика:
- Як пройшла зустріч з колегою?
- Все гаразд. Поправили кілька місць, розставили коми де треба. І крапки. Ще треба передмову написати. Тому завтра знову піду на зустріч до колеги. Справа ця многотрудна, багато чого треба розпитати, уточнити. Передмова - це велика відповідальність. Тому увечері не чекай, там і заночую. Розумієш мене?
“Авжеж, розумію”, подумки одказала сама собі й пішла на кухню. Але замість кави - накрапала в склянку корвалолу, розбавила водою з-під крана і випила. Серце стислося від образи.
Тарасик хропів, а я не втрималася - взяла його смартфон і відкрила месенджер. А там...
А там уже все розписано на місяць уперед: де зустрічатися, чи брати з собою презервативи, чи не варто, чи прихопити винця та збірку потужних порнофільмів. Тобто усе що треба творчій людині, аби добряче “попрацювати” над новою книжкою.
І я не витримала: поділилася гіркими думками зі своїм давнім другом - Степаном. Він теж літератор, але не тонкий лірик, як Тарас, а сатирик і гуморист. А він каже:
- Колись вже втрутився в одну любовну історію своїх хороших знайомих. І став ворогом на усе життя. Вони посварилися і помирилися. Тепер спокійно живуть і хліб жують. Якщо і тобі буду щось радити, на кшталт: “Кинь зрадника!”, “З цього пива не буде дива”, то історія, з часом, може повторитися. Ви будете жити як у Бога за пазухою, а я стану для вас ворогом на усе життя.
- Але ж щось треба робити! Я так більше не можу!
- Спробуйте чесно поговорити одне з одним. Хоча я тобі не заздрю. В такий любовний багатокутник я не потрапляв. Усякого було, але щоб отаке...
Правий був Степан. Ми одверто поговорили, помирилися. Пишногруда блондинка знайшла собі молодого професора з маєтком на Кіпрі, а ми плануємо з альковного гнізда зробити родинне вогнище.
А Степан? Ну, що Степан... якщо у смартфон мого коханого я зазирнула з відчаю і більше цього не роблю, бо гидко, то мій благовірний у моєму це робить регулярно. Побачив нашу переписку зі Степаном і намертво заблокував його і у фейсбуці, і у месенджері. І не тільки його акаунт, але й акаунт його дружини та всіх друзів. Аби вже ніхто і ніколи не міг порадити, аби я кинула брехуна та зрадника раз і назавжди. І забула про нього як про страшний сон.
Ось тільки учора мій коханий знову повернувся з творчого вечора, напахчений жіночими парфумами, а на комірці сорочки залишилися сліди помади.
10.11.2021р.
А починалося все так романтично.
Познайомилися з ним на одному з творчих вечорів, організованих моїм коханим у Спілці письменників України. Сивий чуб, мудрий погляд з-під окулярів та густий баритон літератора так мені сподобалися, що я не витримала: сама підійшла до нього після виступу і попросила поставити автограф у свіжоспеченій книзі автора, яку у нього ж і купила.
Таких палких слів на свою адресу давно не читала, тож моє серце розтануло від солодкої млості. Я вже й забула що то таке - бути пошанованою чоловіком, оскільки законний благовірний останні кілька років думає виключно тільки про себе та про свої болячки. А я стала добровільною наймичкою і для нього, і для своїх вже дорослих дітей: варю каші, перу брудну білизну, прибираю в квартирі. Буденщина утопила моє творче его та власні амбіції безповоротно. Моя любов до благовірного згоріла на попіл, як і його до мене.
А потім почалися зустрічі. Не зогледілася як безтямно закохалася в цього повнощокого легіня. Крутив він моїми почуттями, як циган сонцем, грав на душі як на баяні. І було мені приємно.
Почав дарувати квіти, писати вірші мені вірші про безмежну любов. І такі гарячі та наповнені велелюбством та шаною, що я почувалася від щастя на сьомому небі.
І усохла деревина, якою я була останні 20 років - розцвіла, пустила нові пагони, покрилася квітами і потягнулася до сонця. Не зупиняло навіть те, що у нього була законна супружниця, шестеро дітей по всій Україні від гурту пишногрудих краль та сонмище шанувальниць його таланту, які надзвонювали коханому і удень, і вночі та домагалися зустрічей.
Ранок зустріла в обіймах поета. А він глипнув на годинника і скочив, мов ошпарений та почав хутко натягувати штани.
- Ти куди зібрався?- питаю в нього.
- Спізнююсь на важливу зустріч. Треба віддати знайомому відредагований мною рукопис. Будемо видавати книжку.
- Гаразд, біжи. Треба так треба.
Та звідки ж я могла знати, що він спізнюється до своєї молодої весталки, яка так висотувала чоловічу снагу в коханого, що увечері у нього підкошувалися ноги від утоми. Це згодом помітила, що з ним коїться щось не те. Але любов сліпа, вона не бачить тіні і не вірить у зраду. До пори, до часу.
Снився водоспад, щиглики фітькали у вітах якогось казкового дерева, а над головою яскріла веселка. І в цей дивний сон вплелося незрозуміле бурмотіння. Прокидаюся і чую:
- Надю, нащо телефонуєш уночі? Ти ж усіх розколошкаєш. Я з Марусею відпочиваю... давай зустрінемося завтра пообіді. У тебе і заночуємо... що скажу своїй пасії? Та скажу знову, що вірші колеги треба терміново редагувати. Вона довірлива як теличка, все проковтне.
Мене як вдарило струмом. Це я - довірлива теличка! Я - безтямно закохана пасія!
А коли уранці Тарас знову нагодував мене черговою порцією брехні, швидко одягнулася, і як тільки коханий чкурнув утішати молоду Венеру - назирці, непомітно, рушила за ним.
Він і не ховався: їхав тролейбусом на зустріч, виклацуючи щось на смартфоні. По дорозі купив букет гвоздик, якогось пупсика та шоколадку. А як підійшов до кафе у центрі столиці - його вже зустрічала молода білява піранья. Теж, мабуть, поетеса. З тих, що вічно подають літературні надії. І така цицяста та опукла, що навіть сторонні чоловіки здивовано озиралися та мрійливо зітхали.
“Так”,- подумала я. “Я їй у жіночій красі не конкурентка. Тепер зрозуміло, чому Тарас як тільки добирається до ліжка, то миттєво засинає”.
Всі знають, що у жінок слух востократ сильніший, ніж у собак. Особливо у жінок, яких зраджують. Так що навіть з середини залу, обернена спиною до поета і поетки я чула кожне слово. Довго не витримала, піднялася і пішла додому, оскільки Тарас майже слово у слово говорив знадливій красуні те ж саме, що й мені, а саме:
“Я без тебе жити не можу!”, “Ти моя остання надія”, “Ти - смисл мого життя!”, ну і таке інше.
А увечері питаю Тарасика:
- Як пройшла зустріч з колегою?
- Все гаразд. Поправили кілька місць, розставили коми де треба. І крапки. Ще треба передмову написати. Тому завтра знову піду на зустріч до колеги. Справа ця многотрудна, багато чого треба розпитати, уточнити. Передмова - це велика відповідальність. Тому увечері не чекай, там і заночую. Розумієш мене?
“Авжеж, розумію”, подумки одказала сама собі й пішла на кухню. Але замість кави - накрапала в склянку корвалолу, розбавила водою з-під крана і випила. Серце стислося від образи.
Тарасик хропів, а я не втрималася - взяла його смартфон і відкрила месенджер. А там...
А там уже все розписано на місяць уперед: де зустрічатися, чи брати з собою презервативи, чи не варто, чи прихопити винця та збірку потужних порнофільмів. Тобто усе що треба творчій людині, аби добряче “попрацювати” над новою книжкою.
І я не витримала: поділилася гіркими думками зі своїм давнім другом - Степаном. Він теж літератор, але не тонкий лірик, як Тарас, а сатирик і гуморист. А він каже:
- Колись вже втрутився в одну любовну історію своїх хороших знайомих. І став ворогом на усе життя. Вони посварилися і помирилися. Тепер спокійно живуть і хліб жують. Якщо і тобі буду щось радити, на кшталт: “Кинь зрадника!”, “З цього пива не буде дива”, то історія, з часом, може повторитися. Ви будете жити як у Бога за пазухою, а я стану для вас ворогом на усе життя.
- Але ж щось треба робити! Я так більше не можу!
- Спробуйте чесно поговорити одне з одним. Хоча я тобі не заздрю. В такий любовний багатокутник я не потрапляв. Усякого було, але щоб отаке...
Правий був Степан. Ми одверто поговорили, помирилися. Пишногруда блондинка знайшла собі молодого професора з маєтком на Кіпрі, а ми плануємо з альковного гнізда зробити родинне вогнище.
А Степан? Ну, що Степан... якщо у смартфон мого коханого я зазирнула з відчаю і більше цього не роблю, бо гидко, то мій благовірний у моєму це робить регулярно. Побачив нашу переписку зі Степаном і намертво заблокував його і у фейсбуці, і у месенджері. І не тільки його акаунт, але й акаунт його дружини та всіх друзів. Аби вже ніхто і ніколи не міг порадити, аби я кинула брехуна та зрадника раз і назавжди. І забула про нього як про страшний сон.
Ось тільки учора мій коханий знову повернувся з творчого вечора, напахчений жіночими парфумами, а на комірці сорочки залишилися сліди помади.
10.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію