ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2023.06.03 11:56
Мені сняться сни про небо,
що мов батьківське горище.
Видно, в тому є потреба:
звідтіля до Бога ближче.

Там, у тихому надгроззі,
де покриті дерном хмари,
я у снів своїх в облозі,

Наталія Кравченко
2023.06.03 11:08
я стою на перехресті (до минулого спиною) і не знаю, що мені робити – як тепер іти? в голові гранично порожньо - думки жодної де шукати сліди рідного, правильного шляху! Переді мною кілька доріг, які потрібно вибрати. дороги такі вузькі, Було те

Іван Потьомкін
2023.06.03 08:56
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Микола Соболь
2023.06.03 05:57
Здощилося небо,
упала додолу жара,
напитися стеблам
і листю вологи пора,
гримить недалеко
і вітер сховався між трав,
здається, що пекла
такого ще червень не знав.

Віктор Кучерук
2023.06.03 05:32
З наближенням ранку сіріє надворі
І темної ночі зникає печать, –
В досвітньому небі згасаючі зорі
Дрижать хворобливо і мляво блищать.
З’являються барв невиразні відтінки
І запахи свіжості йдуть звідусіль, –
На сідалі півень горланить так дзвінко,

Ярослав Чорногуз
2023.06.02 23:52
Крадеться холод поміж віти,
Зникає сонячне тепло.
Й життю твоєму так згоріти
Судилось. Ніби й не було

Веселих молодості років
І зрілих розбуйнілих літ.
А старість робить перші кроки

Софія Цимбалиста
2023.06.02 22:11
Існує сила розуму й душі
у спокої своїх думок.
Існує рівновага почуттів
у забутті помилок.

Ти пам'ятаєш той день,
що нагадав про це.
Все залежить лише від тебе,

Володимир Невесенко
2023.06.02 21:21
Там де вранішня тиш,
я і сонечко лиш,
та ріки тиховоддя журливе.
Все таке ж, як раніш:
шерхотить ледь комиш,
і тріпоче латаття сяйливе.

Неба вись голуба,

Олена Побийголод
2023.06.02 11:02
Із Д.Мінаєва

Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу)

Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,

Володимир Каразуб
2023.06.02 09:55
День поволі згорає. Світло коситься на дахи
Жовтохолодним поглядом. З горизонту
Хмари, здаються повікою над заходом сонця
Птахи,
пролітають над оком плануючи вниз
Знаходячи контур
Карнизу
Домів.

Теді Ем
2023.06.02 08:21
Вночі над нами пролітають кажани
та ще ракети «made in russia»
і падають уламками війни
на все, що споконвіку наше.
Земля тремтить, здригається бетон –
сам сатана іде на полювання.
Дай Бог, недовго нечисті притон
радіти буде. Прийде ніч остання.

Віктор Кучерук
2023.06.02 05:46
Розорені пожежами двори,
Розорані ракетами городи, –
Зціляють охолодженням вітри
Впереміж із дощами при нагоді.
Від хворості поблякнула земля
І стишено чорніє, а не квітне
З тих пір, як повтікали звідсіля
Господарі від вбивець несусвітніх.

Микола Соболь
2023.06.02 04:23
Віршика пишу про квіточки,
бо про смерть вкраїнців не гуманно.
Дітки гинуть? Це все балачки.
Головне фейсбук, щоб не забанив.
Цукенберг не бачить цю війну,
українці плачуть, він сміється.
Їх москаль жене на чужину,
б’є багнетом акурат під серце.

Ярослав Чорногуз
2023.06.02 01:00
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.

Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії

Шон Маклех
2023.06.02 00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож

Тетяна Левицька
2023.06.01 23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.

Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Ревність
Ревнощі виїдають людину зсередини як рак. І отруюють її життя як найгірша з отрут. Мій коханець спить на ліжку, а я оце тихенько пишу цю сповідь, доки він не прокинувся та знову не почав мене допікати своєю любов’ю.
А починалося все так романтично.
Познайомилися з ним на одному з творчих вечорів, організованих моїм коханим у Спілці письменників України. Сивий чуб, мудрий погляд з-під окулярів та густий баритон літератора так мені сподобалися, що я не витримала: сама підійшла до нього після виступу і попросила поставити автограф у свіжоспеченій книзі автора, яку у нього ж і купила.
Таких палких слів на свою адресу давно не читала, тож моє серце розтануло від солодкої млості. Я вже й забула що то таке - бути пошанованою чоловіком, оскільки законний благовірний останні кілька років думає виключно тільки про себе та про свої болячки. А я стала добровільною наймичкою і для нього, і для своїх вже дорослих дітей: варю каші, перу брудну білизну, прибираю в квартирі. Буденщина утопила моє творче его та власні амбіції безповоротно. Моя любов до благовірного згоріла на попіл, як і його до мене.
А потім почалися зустрічі. Не зогледілася як безтямно закохалася в цього повнощокого легіня. Крутив він моїми почуттями, як циган сонцем, грав на душі як на баяні. І було мені приємно.
Почав дарувати квіти, писати вірші мені вірші про безмежну любов. І такі гарячі та наповнені велелюбством та шаною, що я почувалася від щастя на сьомому небі.
І усохла деревина, якою я була останні 20 років - розцвіла, пустила нові пагони, покрилася квітами і потягнулася до сонця. Не зупиняло навіть те, що у нього була законна супружниця, шестеро дітей по всій Україні від гурту пишногрудих краль та сонмище шанувальниць його таланту, які надзвонювали коханому і удень, і вночі та домагалися зустрічей.
Ранок зустріла в обіймах поета. А він глипнув на годинника і скочив, мов ошпарений та почав хутко натягувати штани.
- Ти куди зібрався?- питаю в нього.
- Спізнююсь на важливу зустріч. Треба віддати знайомому відредагований мною рукопис. Будемо видавати книжку.
- Гаразд, біжи. Треба так треба.
Та звідки ж я могла знати, що він спізнюється до своєї молодої весталки, яка так висотувала чоловічу снагу в коханого, що увечері у нього підкошувалися ноги від утоми. Це згодом помітила, що з ним коїться щось не те. Але любов сліпа, вона не бачить тіні і не вірить у зраду. До пори, до часу.
Снився водоспад, щиглики фітькали у вітах якогось казкового дерева, а над головою яскріла веселка. І в цей дивний сон вплелося незрозуміле бурмотіння. Прокидаюся і чую:
- Надю, нащо телефонуєш уночі? Ти ж усіх розколошкаєш. Я з Марусею відпочиваю... давай зустрінемося завтра пообіді. У тебе і заночуємо... що скажу своїй пасії? Та скажу знову, що вірші колеги треба терміново редагувати. Вона довірлива як теличка, все проковтне.
Мене як вдарило струмом. Це я - довірлива теличка! Я - безтямно закохана пасія!
А коли уранці Тарас знову нагодував мене черговою порцією брехні, швидко одягнулася, і як тільки коханий чкурнув утішати молоду Венеру - назирці, непомітно, рушила за ним.
Він і не ховався: їхав тролейбусом на зустріч, виклацуючи щось на смартфоні. По дорозі купив букет гвоздик, якогось пупсика та шоколадку. А як підійшов до кафе у центрі столиці - його вже зустрічала молода білява піранья. Теж, мабуть, поетеса. З тих, що вічно подають літературні надії. І така цицяста та опукла, що навіть сторонні чоловіки здивовано озиралися та мрійливо зітхали.
“Так”,- подумала я. “Я їй у жіночій красі не конкурентка. Тепер зрозуміло, чому Тарас як тільки добирається до ліжка, то миттєво засинає”.
Всі знають, що у жінок слух востократ сильніший, ніж у собак. Особливо у жінок, яких зраджують. Так що навіть з середини залу, обернена спиною до поета і поетки я чула кожне слово. Довго не витримала, піднялася і пішла додому, оскільки Тарас майже слово у слово говорив знадливій красуні те ж саме, що й мені, а саме:
“Я без тебе жити не можу!”, “Ти моя остання надія”, “Ти - смисл мого життя!”, ну і таке інше.
А увечері питаю Тарасика:
- Як пройшла зустріч з колегою?
- Все гаразд. Поправили кілька місць, розставили коми де треба. І крапки. Ще треба передмову написати. Тому завтра знову піду на зустріч до колеги. Справа ця многотрудна, багато чого треба розпитати, уточнити. Передмова - це велика відповідальність. Тому увечері не чекай, там і заночую. Розумієш мене?
“Авжеж, розумію”, подумки одказала сама собі й пішла на кухню. Але замість кави - накрапала в склянку корвалолу, розбавила водою з-під крана і випила. Серце стислося від образи.
Тарасик хропів, а я не втрималася - взяла його смартфон і відкрила месенджер. А там...
А там уже все розписано на місяць уперед: де зустрічатися, чи брати з собою презервативи, чи не варто, чи прихопити винця та збірку потужних порнофільмів. Тобто усе що треба творчій людині, аби добряче “попрацювати” над новою книжкою.
І я не витримала: поділилася гіркими думками зі своїм давнім другом - Степаном. Він теж літератор, але не тонкий лірик, як Тарас, а сатирик і гуморист. А він каже:
- Колись вже втрутився в одну любовну історію своїх хороших знайомих. І став ворогом на усе життя. Вони посварилися і помирилися. Тепер спокійно живуть і хліб жують. Якщо і тобі буду щось радити, на кшталт: “Кинь зрадника!”, “З цього пива не буде дива”, то історія, з часом, може повторитися. Ви будете жити як у Бога за пазухою, а я стану для вас ворогом на усе життя.
- Але ж щось треба робити! Я так більше не можу!
- Спробуйте чесно поговорити одне з одним. Хоча я тобі не заздрю. В такий любовний багатокутник я не потрапляв. Усякого було, але щоб отаке...
Правий був Степан. Ми одверто поговорили, помирилися. Пишногруда блондинка знайшла собі молодого професора з маєтком на Кіпрі, а ми плануємо з альковного гнізда зробити родинне вогнище.
А Степан? Ну, що Степан... якщо у смартфон мого коханого я зазирнула з відчаю і більше цього не роблю, бо гидко, то мій благовірний у моєму це робить регулярно. Побачив нашу переписку зі Степаном і намертво заблокував його і у фейсбуці, і у месенджері. І не тільки його акаунт, але й акаунт його дружини та всіх друзів. Аби вже ніхто і ніколи не міг порадити, аби я кинула брехуна та зрадника раз і назавжди. І забула про нього як про страшний сон.
Ось тільки учора мій коханий знову повернувся з творчого вечора, напахчений жіночими парфумами, а на комірці сорочки залишилися сліди помади.

10.11.2021р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-11-10 06:53:55
Переглядів сторінки твору 256
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.809
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2022.02.24 17:36
Автор у цю хвилину відсутній