Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордувало власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороби ще не підточують його здоров’я. А зайвий жир на гузні з’явився від того, що дитятко майже цілодобово як не їсть, то спить або глипає на екран комп’ютера. Дуже любить фейсбук та інші соцмережі. спілкується з однолітками на еротичні теми та обсмоктує кримінальні новини з такими ж телепнями як і він сам.
А у мене дружина - берегиня, чаклунка сили неземної. Не може спокійно дивитися на те, як люди страждають. Тому після того, як Марійка пішла до своєї хати, вляглися ми з жінкою на ліжку і почали думу думати: як допомогти бідолашній направити на путь істинний ледачого синочка.
- Є у мене знайома відьма,- каже дружина. - Умовлю Марію Хведорівну узяти відпустку та відправлю її до неї на відпочинок. А ми за її любим синочком - Івасиком-Телесиком приглянемо. Можливо, і прищепимо любов до звичайної людської праці. А то й куховарити навчимо. То як - згода?
Схвально хитнув головою, оскільки своїй жінці перечити - це самому собі зробити болючу ваву. Згодні? Хоч і не хотів страшенно цього робити, оскільки навчити лежня любові до праці - справа безнадійна. Майже.
За тиждень ми з дружиною зайшли до сусідки аби допомогти їй донести валізи до рейсового автобуса. А там!!!
- Мамо-о-о! На кого ти мене полишаєш? Я помру без тебе-е-е!- волав заплаканий синок, рвучи від розпуки патли на своїй голівці.
Маруся вже хотіла залишитися, але я потягнув її за руку на вулицю, дав невеличкого копняка і погнав лозиною на зупинку, тримаючи в правиці сусідчин дорожній вантаж. А дружина притримувала горопашне чадо за пасок джинсів, аби й воно не помчало за ненею на заслужений відпочинок.
А як автобус похурчав у сторону моря я повернувся до Марійчиного обійстя.
Синок уже не рюмсав, тільки ледь скиглив та чухав ліве вухо, яке вкусив комар. Тихенько зазирнув до холодильника і вжахнувся! Марійка накалапуцяла своєму синочкові виварку борщу, двохвідерний чавун голубців, і ще бозна чого. Цього б не з’їли і мої шестеро кабанів за місяць!
Тому тихцем виніс цю бочку з борщем з хати і вилив у ночви поросятам. Ті жваво заплямкотіли свіжим їдлом. А потім повернувся і переполовинив голубці та решту страв.
За два дні прийшов Івасик-Телесик і каже: - Нема чого їсти. Частина харчів зіпсувалася. Що ж робити?
- Іди на працю,- одказую парубкові. - Заробиш грошей, купиш капусти і моркви та навариш їсти.
- А де ж можна заробити?
- Та скрізь,- одказую. - можеш на пилорамі вантажити тирсу, можеш у лісгоспі корчувати пні, можеш вантажити гній на фермі, або працювати на приватних ставках: косити очерет, вапнувати береги, вантажити комбікорм у човни.
- Нє, я до такої роботи непридатний. Сил малувато.
- Як це малувато? - ошелешено питаю в Телесика. - Ти ж чуприною до стелі дістаєш, кулаки як довбні, бичка одним ударом звалити можеш. До речі, і платять добре: на пилорамі - 400 гривень за день, у лісі — 400. Вистачить навіть на мнясо.
Пішов Телесик на пилораму, день тягав колоддя під розпилювальний станок. А як причалапав увечері додому, то упав на ліжко і заснув мертвим сном. До комп’ютера навіть не сідав - так утомився.
Я встаю десь біля другої ночі. І щойно накинув на плечі куртку - на порозі Телесик з ложкою в руках.
- Хочу їсти,- жалібно проскавучав і шасть до хати.
Повернувся і я. А Івасик сидить за столом і ложкою по стільниці гримає.
Прокинулася жінка, побачила гостя і заметушилася. Нагріла окропу, заварила чаю з глодом та медом, поставила тарілку з сухарями.
- Хочу мняса,- каже Телесик.
- Зранку мняса не їмо,- одказую здоровилові,- бо потім працювати буде важко. То ж пий чай, жуй сухарики - і на роботу.
- На пилораму більше не піду, важко.
- Ну тоді йди до лісу, корчувати пні.
- Не хочу, там ще важче. Давайте вам буду допомагати.
- Гаразд, домовилися,- одказую гостеві, посміхаючись у вуса.
Після ситного сніданку поставив його з вилами до кабанів - саж вичищати. А вони у мене ловкі, центнерів зо три кожен. За ніч стільки “добра” наваляють, що будь здоров! А запах який моцний — йой! Даремно кажуть, що біси в свинях живуть! Вони людських душах живуть, а від поросяток тікають хто куди.
Години три Телесик працював лопатою, десять разів втрачав свідомість, плакав, навіть трохи підвивав з розпуки. Свинки вдоволено рохкали, чвакаючи у ночвах свіжим їдлом.
Ходімо снідати! - гукаю до хлопця.
- Не хочу. Щось апетиту немає,- одказує трудівник.
- Та хоч водиці криничної випий.
- І водиці не хочу.
- Ну, тоді гайда на луг, трохи провітримося. Ось побачиш - апетит повернеться неодмінно.
Дав парубкові косу, поставив праворуч і кажу: косимо звідсіля і аж до річки. Потім розвертаємося і кладемо отаву до цього місця. І так п’ятдесят разів.
Старий пирій, висотою до пояса, лягав важко. Але тут потрібно мати сноровку та витривалість. Косив не озираючись. А як дійшов до Бобрового затона - озирнувся. Ген-ген, аж біля села, у травах бовваніла Телесикова голова. Не встигав він за мною. Що ж, чекати не буду, бо як сонце зійде і роса висохне - доведеться закінчувати роботу. Тож розвернувся і почав класти валки у зворотному напрямку. А коли сонечко почало немилосердно пражити - пішов купатися. Телесик відмовився, лежав на березі річки і зажурливо дивився на булькатих ропух.
Причалапали додому. Питаю:
- Тепер снідати будеш?
- Так. Хочу ковбаси.
- Ковбаси немає. Є борщ без мняса та печена картопля. І чай на березових бруньках. Що будеш?
- Усе.
Але після трьох ложок кандьору апетит у хлопця знову скис. Не подужав гризти й картоплю. Ковтнув двічі чайку і ліг за клунею відпочивати. І я приліг на півгодинки у спальні на перині. А як відпочив - скочив на ратиці і в сарай за городнім реманентом: лопатами, сапами.
Розбуркав Телесика, встромив у його руки сапу і кажу:
- Ходімо на город, треба арахіс ще раз підгорнути і бур’ян у капусті висапати. Та й між рядами картоплі пройтися на завадило б.
Хлопець, згорблений як баба Яга, з похнюпленим носом цюкав по висхлій землі сапою і стогнав. Чому - незрозуміло. Робота легка, навіть дитина упорається. Наче. А коли сонце почало хилитися у вечірнє літепло кажу Телесикові:
- На сьогодні досить. Ходімо до хати, накопаємо черв’яків та підемо карасів ловити. А хочеш - повечеряємо спочатку?
Не захотів Телесик ні вечеряти, ні рибу ловити. Пішов до себе в хату спати.
Уранці ледь його добудився, встромив до рук косу і кажу:
- Ходімо знову косити. Чай будемо пити після праці...
А за три тижні з курорту приїхала матуся. Побачила свою дитину і як заголосить:
- Ой, та що ж це з тобою сталося!!! Та на тобі ж лиця немає!!!
А парубок підхопив її на руки, підніс до стелі та каже:
- Все гаразд, мамо. Був я товстим як Сашковий трьохцентнерний кабан, а став мускулястим атлетом. Можу цвяхи-двадцятки одним ударом долоні в дубову дошку загнати. І все завдяки нашим сусідам.
- А на комп’ютері чому пилюга лежить товстим шаром?
- Тьху на нього. То забавка для бабусь, яким уже важко ходити. А я влаштувався на роботу: з понеділка буду пні у лісі корчувати! Оце робота для справжніх чоловіків. І здоров’я додає, і зарплата чималенька.
Так що, шановні друзі, зробили ми з жінкою ще одну добру справу: виліпили з череванистого ледацюги роботящого воляку. А в кого з вас будуть подібні проблеми - надсилайте своїх чад на перевиховання. Гарантую: чай з глодом буде, і борщ без мняса також. Навчимо ваших гульвіс і дрова колоти, і бетонні опалубки під хати робити, і печі класти. Повірте - я знайду і літом, і взимку чим руки людські зайняти.
То хто перший? Га?

06.11.2021р.