Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
2025.12.12
12:51
Марія Лавренюк. Улиянка. Роман. —Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2024. —216 с.
Чи не кожен автор рецензії замислюється над тим, чому не оминув увагою твір того чи іншого письменника, що підштовхнуло його до роздумів про прочитане і, власне, якими б
2025.12.12
07:59
ця Присутність незримо гріє
ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ізсередини
як свіча
проростає в думки
надією
вперто спалюючи печаль
її дихання тихше тиші
її голос як неба глиб
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Івасик-Телесик
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Івасик-Телесик
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордувало власну неню.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороби ще не підточують його здоров’я. А зайвий жир на гузні з’явився від того, що дитятко майже цілодобово як не їсть, то спить або глипає на екран комп’ютера. Дуже любить фейсбук та інші соцмережі. спілкується з однолітками на еротичні теми та обсмоктує кримінальні новини з такими ж телепнями як і він сам.
А у мене дружина - берегиня, чаклунка сили неземної. Не може спокійно дивитися на те, як люди страждають. Тому після того, як Марійка пішла до своєї хати, вляглися ми з жінкою на ліжку і почали думу думати: як допомогти бідолашній направити на путь істинний ледачого синочка.
- Є у мене знайома відьма,- каже дружина. - Умовлю Марію Хведорівну узяти відпустку та відправлю її до неї на відпочинок. А ми за її любим синочком - Івасиком-Телесиком приглянемо. Можливо, і прищепимо любов до звичайної людської праці. А то й куховарити навчимо. То як - згода?
Схвально хитнув головою, оскільки своїй жінці перечити - це самому собі зробити болючу ваву. Згодні? Хоч і не хотів страшенно цього робити, оскільки навчити лежня любові до праці - справа безнадійна. Майже.
За тиждень ми з дружиною зайшли до сусідки аби допомогти їй донести валізи до рейсового автобуса. А там!!!
- Мамо-о-о! На кого ти мене полишаєш? Я помру без тебе-е-е!- волав заплаканий синок, рвучи від розпуки патли на своїй голівці.
Маруся вже хотіла залишитися, але я потягнув її за руку на вулицю, дав невеличкого копняка і погнав лозиною на зупинку, тримаючи в правиці сусідчин дорожній вантаж. А дружина притримувала горопашне чадо за пасок джинсів, аби й воно не помчало за ненею на заслужений відпочинок.
А як автобус похурчав у сторону моря я повернувся до Марійчиного обійстя.
Синок уже не рюмсав, тільки ледь скиглив та чухав ліве вухо, яке вкусив комар. Тихенько зазирнув до холодильника і вжахнувся! Марійка накалапуцяла своєму синочкові виварку борщу, двохвідерний чавун голубців, і ще бозна чого. Цього б не з’їли і мої шестеро кабанів за місяць!
Тому тихцем виніс цю бочку з борщем з хати і вилив у ночви поросятам. Ті жваво заплямкотіли свіжим їдлом. А потім повернувся і переполовинив голубці та решту страв.
За два дні прийшов Івасик-Телесик і каже: - Нема чого їсти. Частина харчів зіпсувалася. Що ж робити?
- Іди на працю,- одказую парубкові. - Заробиш грошей, купиш капусти і моркви та навариш їсти.
- А де ж можна заробити?
- Та скрізь,- одказую. - можеш на пилорамі вантажити тирсу, можеш у лісгоспі корчувати пні, можеш вантажити гній на фермі, або працювати на приватних ставках: косити очерет, вапнувати береги, вантажити комбікорм у човни.
- Нє, я до такої роботи непридатний. Сил малувато.
- Як це малувато? - ошелешено питаю в Телесика. - Ти ж чуприною до стелі дістаєш, кулаки як довбні, бичка одним ударом звалити можеш. До речі, і платять добре: на пилорамі - 400 гривень за день, у лісі — 400. Вистачить навіть на мнясо.
Пішов Телесик на пилораму, день тягав колоддя під розпилювальний станок. А як причалапав увечері додому, то упав на ліжко і заснув мертвим сном. До комп’ютера навіть не сідав - так утомився.
Я встаю десь біля другої ночі. І щойно накинув на плечі куртку - на порозі Телесик з ложкою в руках.
- Хочу їсти,- жалібно проскавучав і шасть до хати.
Повернувся і я. А Івасик сидить за столом і ложкою по стільниці гримає.
Прокинулася жінка, побачила гостя і заметушилася. Нагріла окропу, заварила чаю з глодом та медом, поставила тарілку з сухарями.
- Хочу мняса,- каже Телесик.
- Зранку мняса не їмо,- одказую здоровилові,- бо потім працювати буде важко. То ж пий чай, жуй сухарики - і на роботу.
- На пилораму більше не піду, важко.
- Ну тоді йди до лісу, корчувати пні.
- Не хочу, там ще важче. Давайте вам буду допомагати.
- Гаразд, домовилися,- одказую гостеві, посміхаючись у вуса.
Після ситного сніданку поставив його з вилами до кабанів - саж вичищати. А вони у мене ловкі, центнерів зо три кожен. За ніч стільки “добра” наваляють, що будь здоров! А запах який моцний — йой! Даремно кажуть, що біси в свинях живуть! Вони людських душах живуть, а від поросяток тікають хто куди.
Години три Телесик працював лопатою, десять разів втрачав свідомість, плакав, навіть трохи підвивав з розпуки. Свинки вдоволено рохкали, чвакаючи у ночвах свіжим їдлом.
Ходімо снідати! - гукаю до хлопця.
- Не хочу. Щось апетиту немає,- одказує трудівник.
- Та хоч водиці криничної випий.
- І водиці не хочу.
- Ну, тоді гайда на луг, трохи провітримося. Ось побачиш - апетит повернеться неодмінно.
Дав парубкові косу, поставив праворуч і кажу: косимо звідсіля і аж до річки. Потім розвертаємося і кладемо отаву до цього місця. І так п’ятдесят разів.
Старий пирій, висотою до пояса, лягав важко. Але тут потрібно мати сноровку та витривалість. Косив не озираючись. А як дійшов до Бобрового затона - озирнувся. Ген-ген, аж біля села, у травах бовваніла Телесикова голова. Не встигав він за мною. Що ж, чекати не буду, бо як сонце зійде і роса висохне - доведеться закінчувати роботу. Тож розвернувся і почав класти валки у зворотному напрямку. А коли сонечко почало немилосердно пражити - пішов купатися. Телесик відмовився, лежав на березі річки і зажурливо дивився на булькатих ропух.
Причалапали додому. Питаю:
- Тепер снідати будеш?
- Так. Хочу ковбаси.
- Ковбаси немає. Є борщ без мняса та печена картопля. І чай на березових бруньках. Що будеш?
- Усе.
Але після трьох ложок кандьору апетит у хлопця знову скис. Не подужав гризти й картоплю. Ковтнув двічі чайку і ліг за клунею відпочивати. І я приліг на півгодинки у спальні на перині. А як відпочив - скочив на ратиці і в сарай за городнім реманентом: лопатами, сапами.
Розбуркав Телесика, встромив у його руки сапу і кажу:
- Ходімо на город, треба арахіс ще раз підгорнути і бур’ян у капусті висапати. Та й між рядами картоплі пройтися на завадило б.
Хлопець, згорблений як баба Яга, з похнюпленим носом цюкав по висхлій землі сапою і стогнав. Чому - незрозуміло. Робота легка, навіть дитина упорається. Наче. А коли сонце почало хилитися у вечірнє літепло кажу Телесикові:
- На сьогодні досить. Ходімо до хати, накопаємо черв’яків та підемо карасів ловити. А хочеш - повечеряємо спочатку?
Не захотів Телесик ні вечеряти, ні рибу ловити. Пішов до себе в хату спати.
Уранці ледь його добудився, встромив до рук косу і кажу:
- Ходімо знову косити. Чай будемо пити після праці...
А за три тижні з курорту приїхала матуся. Побачила свою дитину і як заголосить:
- Ой, та що ж це з тобою сталося!!! Та на тобі ж лиця немає!!!
А парубок підхопив її на руки, підніс до стелі та каже:
- Все гаразд, мамо. Був я товстим як Сашковий трьохцентнерний кабан, а став мускулястим атлетом. Можу цвяхи-двадцятки одним ударом долоні в дубову дошку загнати. І все завдяки нашим сусідам.
- А на комп’ютері чому пилюга лежить товстим шаром?
- Тьху на нього. То забавка для бабусь, яким уже важко ходити. А я влаштувався на роботу: з понеділка буду пні у лісі корчувати! Оце робота для справжніх чоловіків. І здоров’я додає, і зарплата чималенька.
Так що, шановні друзі, зробили ми з жінкою ще одну добру справу: виліпили з череванистого ледацюги роботящого воляку. А в кого з вас будуть подібні проблеми - надсилайте своїх чад на перевиховання. Гарантую: чай з глодом буде, і борщ без мняса також. Навчимо ваших гульвіс і дрова колоти, і бетонні опалубки під хати робити, і печі класти. Повірте - я знайду і літом, і взимку чим руки людські зайняти.
То хто перший? Га?
06.11.2021р.
З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороби ще не підточують його здоров’я. А зайвий жир на гузні з’явився від того, що дитятко майже цілодобово як не їсть, то спить або глипає на екран комп’ютера. Дуже любить фейсбук та інші соцмережі. спілкується з однолітками на еротичні теми та обсмоктує кримінальні новини з такими ж телепнями як і він сам.
А у мене дружина - берегиня, чаклунка сили неземної. Не може спокійно дивитися на те, як люди страждають. Тому після того, як Марійка пішла до своєї хати, вляглися ми з жінкою на ліжку і почали думу думати: як допомогти бідолашній направити на путь істинний ледачого синочка.
- Є у мене знайома відьма,- каже дружина. - Умовлю Марію Хведорівну узяти відпустку та відправлю її до неї на відпочинок. А ми за її любим синочком - Івасиком-Телесиком приглянемо. Можливо, і прищепимо любов до звичайної людської праці. А то й куховарити навчимо. То як - згода?
Схвально хитнув головою, оскільки своїй жінці перечити - це самому собі зробити болючу ваву. Згодні? Хоч і не хотів страшенно цього робити, оскільки навчити лежня любові до праці - справа безнадійна. Майже.
За тиждень ми з дружиною зайшли до сусідки аби допомогти їй донести валізи до рейсового автобуса. А там!!!
- Мамо-о-о! На кого ти мене полишаєш? Я помру без тебе-е-е!- волав заплаканий синок, рвучи від розпуки патли на своїй голівці.
Маруся вже хотіла залишитися, але я потягнув її за руку на вулицю, дав невеличкого копняка і погнав лозиною на зупинку, тримаючи в правиці сусідчин дорожній вантаж. А дружина притримувала горопашне чадо за пасок джинсів, аби й воно не помчало за ненею на заслужений відпочинок.
А як автобус похурчав у сторону моря я повернувся до Марійчиного обійстя.
Синок уже не рюмсав, тільки ледь скиглив та чухав ліве вухо, яке вкусив комар. Тихенько зазирнув до холодильника і вжахнувся! Марійка накалапуцяла своєму синочкові виварку борщу, двохвідерний чавун голубців, і ще бозна чого. Цього б не з’їли і мої шестеро кабанів за місяць!
Тому тихцем виніс цю бочку з борщем з хати і вилив у ночви поросятам. Ті жваво заплямкотіли свіжим їдлом. А потім повернувся і переполовинив голубці та решту страв.
За два дні прийшов Івасик-Телесик і каже: - Нема чого їсти. Частина харчів зіпсувалася. Що ж робити?
- Іди на працю,- одказую парубкові. - Заробиш грошей, купиш капусти і моркви та навариш їсти.
- А де ж можна заробити?
- Та скрізь,- одказую. - можеш на пилорамі вантажити тирсу, можеш у лісгоспі корчувати пні, можеш вантажити гній на фермі, або працювати на приватних ставках: косити очерет, вапнувати береги, вантажити комбікорм у човни.
- Нє, я до такої роботи непридатний. Сил малувато.
- Як це малувато? - ошелешено питаю в Телесика. - Ти ж чуприною до стелі дістаєш, кулаки як довбні, бичка одним ударом звалити можеш. До речі, і платять добре: на пилорамі - 400 гривень за день, у лісі — 400. Вистачить навіть на мнясо.
Пішов Телесик на пилораму, день тягав колоддя під розпилювальний станок. А як причалапав увечері додому, то упав на ліжко і заснув мертвим сном. До комп’ютера навіть не сідав - так утомився.
Я встаю десь біля другої ночі. І щойно накинув на плечі куртку - на порозі Телесик з ложкою в руках.
- Хочу їсти,- жалібно проскавучав і шасть до хати.
Повернувся і я. А Івасик сидить за столом і ложкою по стільниці гримає.
Прокинулася жінка, побачила гостя і заметушилася. Нагріла окропу, заварила чаю з глодом та медом, поставила тарілку з сухарями.
- Хочу мняса,- каже Телесик.
- Зранку мняса не їмо,- одказую здоровилові,- бо потім працювати буде важко. То ж пий чай, жуй сухарики - і на роботу.
- На пилораму більше не піду, важко.
- Ну тоді йди до лісу, корчувати пні.
- Не хочу, там ще важче. Давайте вам буду допомагати.
- Гаразд, домовилися,- одказую гостеві, посміхаючись у вуса.
Після ситного сніданку поставив його з вилами до кабанів - саж вичищати. А вони у мене ловкі, центнерів зо три кожен. За ніч стільки “добра” наваляють, що будь здоров! А запах який моцний — йой! Даремно кажуть, що біси в свинях живуть! Вони людських душах живуть, а від поросяток тікають хто куди.
Години три Телесик працював лопатою, десять разів втрачав свідомість, плакав, навіть трохи підвивав з розпуки. Свинки вдоволено рохкали, чвакаючи у ночвах свіжим їдлом.
Ходімо снідати! - гукаю до хлопця.
- Не хочу. Щось апетиту немає,- одказує трудівник.
- Та хоч водиці криничної випий.
- І водиці не хочу.
- Ну, тоді гайда на луг, трохи провітримося. Ось побачиш - апетит повернеться неодмінно.
Дав парубкові косу, поставив праворуч і кажу: косимо звідсіля і аж до річки. Потім розвертаємося і кладемо отаву до цього місця. І так п’ятдесят разів.
Старий пирій, висотою до пояса, лягав важко. Але тут потрібно мати сноровку та витривалість. Косив не озираючись. А як дійшов до Бобрового затона - озирнувся. Ген-ген, аж біля села, у травах бовваніла Телесикова голова. Не встигав він за мною. Що ж, чекати не буду, бо як сонце зійде і роса висохне - доведеться закінчувати роботу. Тож розвернувся і почав класти валки у зворотному напрямку. А коли сонечко почало немилосердно пражити - пішов купатися. Телесик відмовився, лежав на березі річки і зажурливо дивився на булькатих ропух.
Причалапали додому. Питаю:
- Тепер снідати будеш?
- Так. Хочу ковбаси.
- Ковбаси немає. Є борщ без мняса та печена картопля. І чай на березових бруньках. Що будеш?
- Усе.
Але після трьох ложок кандьору апетит у хлопця знову скис. Не подужав гризти й картоплю. Ковтнув двічі чайку і ліг за клунею відпочивати. І я приліг на півгодинки у спальні на перині. А як відпочив - скочив на ратиці і в сарай за городнім реманентом: лопатами, сапами.
Розбуркав Телесика, встромив у його руки сапу і кажу:
- Ходімо на город, треба арахіс ще раз підгорнути і бур’ян у капусті висапати. Та й між рядами картоплі пройтися на завадило б.
Хлопець, згорблений як баба Яга, з похнюпленим носом цюкав по висхлій землі сапою і стогнав. Чому - незрозуміло. Робота легка, навіть дитина упорається. Наче. А коли сонце почало хилитися у вечірнє літепло кажу Телесикові:
- На сьогодні досить. Ходімо до хати, накопаємо черв’яків та підемо карасів ловити. А хочеш - повечеряємо спочатку?
Не захотів Телесик ні вечеряти, ні рибу ловити. Пішов до себе в хату спати.
Уранці ледь його добудився, встромив до рук косу і кажу:
- Ходімо знову косити. Чай будемо пити після праці...
А за три тижні з курорту приїхала матуся. Побачила свою дитину і як заголосить:
- Ой, та що ж це з тобою сталося!!! Та на тобі ж лиця немає!!!
А парубок підхопив її на руки, підніс до стелі та каже:
- Все гаразд, мамо. Був я товстим як Сашковий трьохцентнерний кабан, а став мускулястим атлетом. Можу цвяхи-двадцятки одним ударом долоні в дубову дошку загнати. І все завдяки нашим сусідам.
- А на комп’ютері чому пилюга лежить товстим шаром?
- Тьху на нього. То забавка для бабусь, яким уже важко ходити. А я влаштувався на роботу: з понеділка буду пні у лісі корчувати! Оце робота для справжніх чоловіків. І здоров’я додає, і зарплата чималенька.
Так що, шановні друзі, зробили ми з жінкою ще одну добру справу: виліпили з череванистого ледацюги роботящого воляку. А в кого з вас будуть подібні проблеми - надсилайте своїх чад на перевиховання. Гарантую: чай з глодом буде, і борщ без мняса також. Навчимо ваших гульвіс і дрова колоти, і бетонні опалубки під хати робити, і печі класти. Повірте - я знайду і літом, і взимку чим руки людські зайняти.
То хто перший? Га?
06.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
