
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Душа і сльози кохання
Мій друг, наприклад, веде одночасно чотири любовні партії: з законною дружиною, яка прилаштувала до себе на роботу старшим куди пошлють; з красунею, яка не витримала цілодобової еротичної жаготи поета і років 10 тому втекла до Італії (в яку і досі закоханий до безтями ще з пуп’янка); з поважною літературною мотроною-метресою віком під сто років та з моєю хорошою знайомою, яку безбожно обманює, бреше їй та нишпорить по її смартфону, видаляючи з нього всіх друзів, які йому не подобаються.
Ну, це ще півбіди. Але штрикнув сивого вуйка у гузно біс рогами - і понеслося.
Створив мій друг літературний гурточок, назвав його “Під гінкими дубами”. Але чи то назва була не дуже вдалою, чи реклама занадто в’ялою - у клуб набилося аж двоє членів.
Наступного тижня він перейменув групу на “Плакуча берізка”. Справи пішли жвавіше! Зареєструвався аж десяток!
Я порадив: “Бери бика за вим’я!”
- Тобто? - запитав мій друг.
- Що люблять найбільше дівки?
- А-а-а-а-а! Тонкій намйок пойняв!- вигукнув тонкий лірик і того ж вечора зареєстрував групу під назвою “Душа і сльози кохання”.
І тут поперло-о-о-о-о-о! За одну тільки добу до групи набилося зо три тисячі поціновувачів таланту мого друга.
А після зустрічей у віртуалі - почалися зустрічі наяву. Кожну нову пасію він веде на одну і тут ж саму лавку в Ботанічному саду ім. Фоміна. Місце там гарне, мальовниче, квіти буяють, щиглики аж розриваються, запахи просто неземні. Атмосфера сприяє тому, аби і молоді дівчата, і пані в літах бездиханно падали в обійми мого друга після того, як він прочитує їм свою корону сонетів. Ну, не всю корону, це вже занадто, а два місця з корони. Обидва - про жагуче кохання.
Після ліричної атаки веде в альковне гніздо, де продовжує читати розчуленим панянкам свої вірші про кохання та крислаті дуби.
А я так не можу. Не можу - і все. Маю одну дружину, яку люблю безтямно, а вона мене. І якщо вже й пишу вірші про кохання, то тільки для неї. І борщі варю виключно для неї. Мабуть, тому і не на маю багатотисячних товп поціновувачів мого скромного таланту, оскільки брехати жінкам в очі не вмію і не хочу.
Для мене це нонсенс: казати, що шануєш жінок і тут же зраджувати власній дружині. В голові не укладається. Я в нього якось питав:
- Друже! У тебе ширінка постійно нарозхрист. Так і застудитися можна.
А він у відповідь:
- Не можу без щоденної ядерної дози амурного меду. Якщо не покохаюся з шанувальницею мого таланту - віршів писати не можу! Натхнення засинає!
Але, судячи з кількості віршів про кохання, які строчить мій друг, його моторний коник не знає спокою ні вдень, ні уночі.
І, урешті решт, на літературному Олімпі звернули увагу на кількість творів про кохання, яку написав мій друг та обдарували його літературною премією. Членами журі були кум, сват і брат, так що нагорода була у його кишені ще до початку оголошення конкурсу.
А, мені, чомусь, ніхто не пропонує взяти участь у подібній свистоплясці. Мабуть, тому, що дружу з жінками виключно платонічно, родичів у керівництві творчих спілок не маю, а брехати не умію. І пишу, в основному - сатиру. А це нині - смертний гріх.
Єдине втішає: у моїй групі сім лауреатів Нобелівської премії, два “Пулітцера” та близько ста тисяч жінок з усього світу. Можливо, дехто лайкає мої творіння автоматично, не вчитуючись в написане. Але вірю, що переважна більшість, усе ж таки, дочитує написане до кінця.
15.10.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Душа і сльози кохання
присвячується моєму другові - Ярославові Шимпанзенку
Велелюбність між поетів-ліриків - явище поширене і тому, як правило, не привертає до себе уваги вихованих читачів, оскільки й вони полюбляють амурні пригоди, не згірш поцілованих в лоби Господом-богом митців.
Мій друг, наприклад, веде одночасно чотири любовні партії: з законною дружиною, яка прилаштувала до себе на роботу старшим куди пошлють; з красунею, яка не витримала цілодобової еротичної жаготи поета і років 10 тому втекла до Італії (в яку і досі закоханий до безтями ще з пуп’янка); з поважною літературною мотроною-метресою віком під сто років та з моєю хорошою знайомою, яку безбожно обманює, бреше їй та нишпорить по її смартфону, видаляючи з нього всіх друзів, які йому не подобаються.
Ну, це ще півбіди. Але штрикнув сивого вуйка у гузно біс рогами - і понеслося.
Створив мій друг літературний гурточок, назвав його “Під гінкими дубами”. Але чи то назва була не дуже вдалою, чи реклама занадто в’ялою - у клуб набилося аж двоє членів.
Наступного тижня він перейменув групу на “Плакуча берізка”. Справи пішли жвавіше! Зареєструвався аж десяток!
Я порадив: “Бери бика за вим’я!”
- Тобто? - запитав мій друг.
- Що люблять найбільше дівки?
- А-а-а-а-а! Тонкій намйок пойняв!- вигукнув тонкий лірик і того ж вечора зареєстрував групу під назвою “Душа і сльози кохання”.
І тут поперло-о-о-о-о-о! За одну тільки добу до групи набилося зо три тисячі поціновувачів таланту мого друга.
А після зустрічей у віртуалі - почалися зустрічі наяву. Кожну нову пасію він веде на одну і тут ж саму лавку в Ботанічному саду ім. Фоміна. Місце там гарне, мальовниче, квіти буяють, щиглики аж розриваються, запахи просто неземні. Атмосфера сприяє тому, аби і молоді дівчата, і пані в літах бездиханно падали в обійми мого друга після того, як він прочитує їм свою корону сонетів. Ну, не всю корону, це вже занадто, а два місця з корони. Обидва - про жагуче кохання.
Після ліричної атаки веде в альковне гніздо, де продовжує читати розчуленим панянкам свої вірші про кохання та крислаті дуби.
А я так не можу. Не можу - і все. Маю одну дружину, яку люблю безтямно, а вона мене. І якщо вже й пишу вірші про кохання, то тільки для неї. І борщі варю виключно для неї. Мабуть, тому і не на маю багатотисячних товп поціновувачів мого скромного таланту, оскільки брехати жінкам в очі не вмію і не хочу.
Для мене це нонсенс: казати, що шануєш жінок і тут же зраджувати власній дружині. В голові не укладається. Я в нього якось питав:
- Друже! У тебе ширінка постійно нарозхрист. Так і застудитися можна.
А він у відповідь:
- Не можу без щоденної ядерної дози амурного меду. Якщо не покохаюся з шанувальницею мого таланту - віршів писати не можу! Натхнення засинає!
Але, судячи з кількості віршів про кохання, які строчить мій друг, його моторний коник не знає спокою ні вдень, ні уночі.
І, урешті решт, на літературному Олімпі звернули увагу на кількість творів про кохання, яку написав мій друг та обдарували його літературною премією. Членами журі були кум, сват і брат, так що нагорода була у його кишені ще до початку оголошення конкурсу.
А, мені, чомусь, ніхто не пропонує взяти участь у подібній свистоплясці. Мабуть, тому, що дружу з жінками виключно платонічно, родичів у керівництві творчих спілок не маю, а брехати не умію. І пишу, в основному - сатиру. А це нині - смертний гріх.
Єдине втішає: у моїй групі сім лауреатів Нобелівської премії, два “Пулітцера” та близько ста тисяч жінок з усього світу. Можливо, дехто лайкає мої творіння автоматично, не вчитуючись в написане. Але вірю, що переважна більшість, усе ж таки, дочитує написане до кінця.
15.10.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію