Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.07
21:51
А без тебе і небо несинє —
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
наче осінь дочасна спива
з неба синяву всмак по краплині.
Вигасає в осмуті трава.
Замовкають поволі цикади —
найказковіший супровід снів, —
а натомість нема кому грати.
Кожен вечір тепер онімів.
2026.08.07
15:27
Чорний сніг і попелястий світанок
Контраст цієї ночі розколов місто навпіл. На римських барикадах легіонери, втомлені, брудні від сажі та кіптяви, дивилися на заграву з полегшенням. Вони витирали піт з чола і міцніше стискали руків'я своїх гладіусів.
2026.08.07
12:05
оса влітає
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
лупиться у скло
минають спаси
вицвітають квіти
не спиться
радше умирається
в це літо
усе для того
2026.08.07
11:54
Холодний вітер люто свище
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
Із потойбіччя, з царства снів,
Роздмухуючи попелище
Старих ідей, старих вождів.
Ніхто цей епос не напише.
Перо - у реготі вогнів.
Холодний вітер продиктує
2026.08.07
07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.
2026.08.06
20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Благоородство чи дитячість?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Благоородство чи дитячість?
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній.
Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія творчості, історія стосунків, база для написання мемуарів.
А от дехто з дитячого віку не виходить і у зрілому віці. так і залишаючись брехливою дитиною на все життя: обманює найближчих людей, обманює колег, обманює сам себе.
Оце нещодавно мусів пригадати деякі слова сонетяра на мою адресу, аби написати спогад. Зазирнув архів ПМ, а там жодного коментаря відповідного персмонажа вже немає. І доказати, що вони були - неможливо: все підтерто, все підчищено, знищено. І став мій побратим ликом, наче святий херувим. А от мудрі, розважливі, поштиві фрази - залишилися. Як на мене - це ті самі двійки, виправлені на п'ятірки, але вже у щоденнику життя.
Думаю, ви здогадуєтеся до чого я веду: нещодавно на сайті був опублікований твір відомого майстра пера. Про Ольвію, Парутине. Вірш терпимий. Але остання строфа - подарунок для сатирика. І я наважився написати антитезу цьому твору. Правда, не сатиру чи гумореску, а зрілий, глибокий твір. Думаю, він, удався. Як початок поеми. А епіграфом узяв оту злощасну строфу відомого майстра пера. Аби показати: як треба писати, а як не варто.
Не зогледівся - пост видалено. Ну, видалено так видалено. Отже авторові дійшло, що написане - літературні відходи. Але далі почався цілий бойовик!
Мене звинуватили в навмисному обпльовуванні та приписуванні неіснуючих слів. Виходить, що я - брехун, наклепник. Літературний паразит, який провокує хорошу людину своїми опусами.
Я запитав у адміністратора сайту: чи писала ця людина отой твір чи ні? Чи це все мені привиділося? У відповідь, поки що, мовчанка.
Питаю вас, колеги: чи хтось устигнув його прочитати до видалення? І чи хтось знає, як можна поновити з архіву ампутовані записи?
І тоді можна розставити всі крапки над і. Раз і назавжди.
А обсценна лексика, яка регулярно летить на мою адресу з уст сонетяра - це норма. Інакше і не може бути, оскільки сатира - кругла сирота і в неї дуже мало друзів.
А я написав ось цей. Думаю, треба продовжити, аби вийшла ціла поема.
З повагою, Олександр Сушко
Ольвія
Борисфеніде! Сабіє! Приймай
В свої обійми скіфського бурлаку!
Мілетський цар забрав земельний пай,
Тепер я вільний воїн-зарізяка.
Тече Гіпаніс по твоїх ногах,
Пливуть келети, лемби і керкури...
Бери до війська! Як прийде юга
В нагоді стану. Лучником на мурах.
Тут - справжній рай. Довкруж цвітуть сади,
Дельфійський храм охороняє варта...
Та Ольвія не встоїть пріч орди,
Яка зі сходу сунутиме завтра.
07.09.2021р.
Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія творчості, історія стосунків, база для написання мемуарів.
А от дехто з дитячого віку не виходить і у зрілому віці. так і залишаючись брехливою дитиною на все життя: обманює найближчих людей, обманює колег, обманює сам себе.
Оце нещодавно мусів пригадати деякі слова сонетяра на мою адресу, аби написати спогад. Зазирнув архів ПМ, а там жодного коментаря відповідного персмонажа вже немає. І доказати, що вони були - неможливо: все підтерто, все підчищено, знищено. І став мій побратим ликом, наче святий херувим. А от мудрі, розважливі, поштиві фрази - залишилися. Як на мене - це ті самі двійки, виправлені на п'ятірки, але вже у щоденнику життя.
Думаю, ви здогадуєтеся до чого я веду: нещодавно на сайті був опублікований твір відомого майстра пера. Про Ольвію, Парутине. Вірш терпимий. Але остання строфа - подарунок для сатирика. І я наважився написати антитезу цьому твору. Правда, не сатиру чи гумореску, а зрілий, глибокий твір. Думаю, він, удався. Як початок поеми. А епіграфом узяв оту злощасну строфу відомого майстра пера. Аби показати: як треба писати, а як не варто.
Не зогледівся - пост видалено. Ну, видалено так видалено. Отже авторові дійшло, що написане - літературні відходи. Але далі почався цілий бойовик!
Мене звинуватили в навмисному обпльовуванні та приписуванні неіснуючих слів. Виходить, що я - брехун, наклепник. Літературний паразит, який провокує хорошу людину своїми опусами.
Я запитав у адміністратора сайту: чи писала ця людина отой твір чи ні? Чи це все мені привиділося? У відповідь, поки що, мовчанка.
Питаю вас, колеги: чи хтось устигнув його прочитати до видалення? І чи хтось знає, як можна поновити з архіву ампутовані записи?
І тоді можна розставити всі крапки над і. Раз і назавжди.
А обсценна лексика, яка регулярно летить на мою адресу з уст сонетяра - це норма. Інакше і не може бути, оскільки сатира - кругла сирота і в неї дуже мало друзів.
А я написав ось цей. Думаю, треба продовжити, аби вийшла ціла поема.
З повагою, Олександр Сушко
Ольвія
Борисфеніде! Сабіє! Приймай
В свої обійми скіфського бурлаку!
Мілетський цар забрав земельний пай,
Тепер я вільний воїн-зарізяка.
Тече Гіпаніс по твоїх ногах,
Пливуть келети, лемби і керкури...
Бери до війська! Як прийде юга
В нагоді стану. Лучником на мурах.
Тут - справжній рай. Довкруж цвітуть сади,
Дельфійський храм охороняє варта...
Та Ольвія не встоїть пріч орди,
Яка зі сходу сунутиме завтра.
07.09.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
