Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
2026.09.19
09:33
У імлі протилежних сторін,
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
В довгий дощ з мельхіорових крапель,
Ніби вождь вогняний маячні,
Ніби зла споконвічного тать,
Ти скачи як бербер … бедуїн,
Як частинка, розігнана ЦЕРНом,
Аж до срібних чернечих хрестів
2026.09.19
06:51
Над мною схилившись, чекаєш звитяги
І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І витримки, й сили в новому бою, -
Не буду підносити білого стяга,
Якщо ненаситно тебе я люблю.
Знедавна спокою не маю щоночі
Від дотиків ніжних усміхнених уст, -
Голубиш, цілуєш і дивишся в очі,
Звільняючи звичн
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Благоородство чи дитячість?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Благоородство чи дитячість?
Давно вийшов з того віку, коли у щоденнику виправляв двійки на п'ятірки, аби неня ременем не лупила за погані оцінки. Відповідаю за власні слова та вчинки по повній.
Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія творчості, історія стосунків, база для написання мемуарів.
А от дехто з дитячого віку не виходить і у зрілому віці. так і залишаючись брехливою дитиною на все життя: обманює найближчих людей, обманює колег, обманює сам себе.
Оце нещодавно мусів пригадати деякі слова сонетяра на мою адресу, аби написати спогад. Зазирнув архів ПМ, а там жодного коментаря відповідного персмонажа вже немає. І доказати, що вони були - неможливо: все підтерто, все підчищено, знищено. І став мій побратим ликом, наче святий херувим. А от мудрі, розважливі, поштиві фрази - залишилися. Як на мене - це ті самі двійки, виправлені на п'ятірки, але вже у щоденнику життя.
Думаю, ви здогадуєтеся до чого я веду: нещодавно на сайті був опублікований твір відомого майстра пера. Про Ольвію, Парутине. Вірш терпимий. Але остання строфа - подарунок для сатирика. І я наважився написати антитезу цьому твору. Правда, не сатиру чи гумореску, а зрілий, глибокий твір. Думаю, він, удався. Як початок поеми. А епіграфом узяв оту злощасну строфу відомого майстра пера. Аби показати: як треба писати, а як не варто.
Не зогледівся - пост видалено. Ну, видалено так видалено. Отже авторові дійшло, що написане - літературні відходи. Але далі почався цілий бойовик!
Мене звинуватили в навмисному обпльовуванні та приписуванні неіснуючих слів. Виходить, що я - брехун, наклепник. Літературний паразит, який провокує хорошу людину своїми опусами.
Я запитав у адміністратора сайту: чи писала ця людина отой твір чи ні? Чи це все мені привиділося? У відповідь, поки що, мовчанка.
Питаю вас, колеги: чи хтось устигнув його прочитати до видалення? І чи хтось знає, як можна поновити з архіву ампутовані записи?
І тоді можна розставити всі крапки над і. Раз і назавжди.
А обсценна лексика, яка регулярно летить на мою адресу з уст сонетяра - це норма. Інакше і не може бути, оскільки сатира - кругла сирота і в неї дуже мало друзів.
А я написав ось цей. Думаю, треба продовжити, аби вийшла ціла поема.
З повагою, Олександр Сушко
Ольвія
Борисфеніде! Сабіє! Приймай
В свої обійми скіфського бурлаку!
Мілетський цар забрав земельний пай,
Тепер я вільний воїн-зарізяка.
Тече Гіпаніс по твоїх ногах,
Пливуть келети, лемби і керкури...
Бери до війська! Як прийде юга
В нагоді стану. Лучником на мурах.
Тут - справжній рай. Довкруж цвітуть сади,
Дельфійський храм охороняє варта...
Та Ольвія не встоїть пріч орди,
Яка зі сходу сунутиме завтра.
07.09.2021р.
Не видаляю коментарів ані собратчиків по перу. ані власних. Бо це - історія: історія творчості, історія стосунків, база для написання мемуарів.
А от дехто з дитячого віку не виходить і у зрілому віці. так і залишаючись брехливою дитиною на все життя: обманює найближчих людей, обманює колег, обманює сам себе.
Оце нещодавно мусів пригадати деякі слова сонетяра на мою адресу, аби написати спогад. Зазирнув архів ПМ, а там жодного коментаря відповідного персмонажа вже немає. І доказати, що вони були - неможливо: все підтерто, все підчищено, знищено. І став мій побратим ликом, наче святий херувим. А от мудрі, розважливі, поштиві фрази - залишилися. Як на мене - це ті самі двійки, виправлені на п'ятірки, але вже у щоденнику життя.
Думаю, ви здогадуєтеся до чого я веду: нещодавно на сайті був опублікований твір відомого майстра пера. Про Ольвію, Парутине. Вірш терпимий. Але остання строфа - подарунок для сатирика. І я наважився написати антитезу цьому твору. Правда, не сатиру чи гумореску, а зрілий, глибокий твір. Думаю, він, удався. Як початок поеми. А епіграфом узяв оту злощасну строфу відомого майстра пера. Аби показати: як треба писати, а як не варто.
Не зогледівся - пост видалено. Ну, видалено так видалено. Отже авторові дійшло, що написане - літературні відходи. Але далі почався цілий бойовик!
Мене звинуватили в навмисному обпльовуванні та приписуванні неіснуючих слів. Виходить, що я - брехун, наклепник. Літературний паразит, який провокує хорошу людину своїми опусами.
Я запитав у адміністратора сайту: чи писала ця людина отой твір чи ні? Чи це все мені привиділося? У відповідь, поки що, мовчанка.
Питаю вас, колеги: чи хтось устигнув його прочитати до видалення? І чи хтось знає, як можна поновити з архіву ампутовані записи?
І тоді можна розставити всі крапки над і. Раз і назавжди.
А обсценна лексика, яка регулярно летить на мою адресу з уст сонетяра - це норма. Інакше і не може бути, оскільки сатира - кругла сирота і в неї дуже мало друзів.
А я написав ось цей. Думаю, треба продовжити, аби вийшла ціла поема.
З повагою, Олександр Сушко
Ольвія
Борисфеніде! Сабіє! Приймай
В свої обійми скіфського бурлаку!
Мілетський цар забрав земельний пай,
Тепер я вільний воїн-зарізяка.
Тече Гіпаніс по твоїх ногах,
Пливуть келети, лемби і керкури...
Бери до війська! Як прийде юга
В нагоді стану. Лучником на мурах.
Тут - справжній рай. Довкруж цвітуть сади,
Дельфійський храм охороняє варта...
Та Ольвія не встоїть пріч орди,
Яка зі сходу сунутиме завтра.
07.09.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
