2014-го року, під час бойових дій, в нашому сирому окопчику опинився якось піп. Хороший такий, лагідний. Сповіді слухав, заспокоював солдатів, молився за них, хрестики дарував. Аж тут бойовики наскочили. І почалася люта різанина.
Поруч з ним лежав автомат Дмитра - мого бойового командира. Міг дотягнутися до нього і перестріляти бандюків. Не взяв. І двох моїх товаришів не стало - не встигли схопитися за зброю. А піп сидів на снарядному ящику і молився.
Добре, що хоч поруч був я, Інакше б поклали усе стрілецьке відділення.
Після бою запитав у нього:
- Святий отче! Чому не допомогли спасти душі християнські?
- Не можна нам брати до рук зброю, Бог не велів.
- А дивитися, як вбивають українців - можна?
- На все воля Божа, не нам, простим грішним, втручатися в Його промисел.
- Тоді їдьте хутенько туди, звідки приїхали. Ви тут зайві. Відспівувати убитих побратимів я вам не дам, бо їхня кров на ваших руках.
Поїхав священник і більше не навідувався. Образився, мабуть. А за що - незрозуміло.
Минулого року до хати приходила сусідка.. Дуже потрібні були гроші, а до получки їй знову не вистачало пару сотень.
А моя дружина прихворіла, лежить у ліжку, руки на пузі сплела і бухикає. А як не бухикати, коли щодня коронавірусні хворі приходять до неї лікуватися. Без масок, порушуючи соціальну дистанцію та все таке інше.
Кажу сусідці:
- До нас не можна, якщо не маєте щеплення від ковіду, або ним не перехворіли.
- Та я на хвилинку, тіко грошей позичити!
- Немає грошей, дорога сусідко. Самим поки-що не вистачає. Ліки надто дорогі. А краще - повертай борги негайно, потрібно купити кисневий концентратор терміново. Ти заборгувала десять тисяч. До вечора принеси усе. Я вже замовив апарат, завтра привезуть.
Стиснула губи сусідка і пішла з хати, невдоволено буркнувши:
- На все воля Божа: захоче - виздоровіє твоя жінка, а не захоче - гигне. Буду за неї молитися,
І пішла з хати. Відтоді жодного разу не навідалася. Мабуть, і досі молиться за здоров’я моєї супружниці.
А це перестрів свого кума під крамницею. Стовбичимо у черзі, точимо баляндраси.
- Сашко, погано стало жити в селі. Влада геть зіпсута.
- А чого так?
- Син селищного голови відкрив новий автобусний маршрут, навзаєм того що був раніше. І одразу підняв ціну за проїзд удвічі. А його жінка шматки землі у людей забирає. А хто не хоче віддавати добровільно - проводять вилучення земельних ділянок рішенням селищної ради. І в мене позавчора відібрали, бо не встиг за три роки побудувати на власній земельці, виділеній під будівництво, ні туалету, ні паркану. Знайшли законну причину.
- А чого ж ти голосував на виборах за цього вилупка? Я ж попереджував, що цей дядя - упир, який любить кров людську смоктати.
- Та думав, що гірше вже не буде. Але на все воля Божа. Треба терпіти.
А оце йду з крамниці, а назустріч сусідка. Плаче і хреститься. Питаю — що сталося?
- Чоловік напився. Я підштаники хотіла зняти, аби випрати, а він обматюкав. І їсти попросив. І за чекушкою послав.
- Та кинь його до біса. Він сам у болоті плаває і тебе на дно тягне.
- Але ж гроші заробляє у лісгоспі непогані. А дитина вчиться у технікумі. Сама не витягну. Хай буде як буде - на все воля Божа.
І понесла чекушку своєму благовірному.
Люди, люди... що у ваших головах?
Не буде Господь підставляти свої плечі під проблеми, з якими ви самі здатні упоратися. Йому і так роботи достатньо. Та й виглядає це зі сторони вельми і вельми непривабливо.
Просять люди про конкретну допомогу, а дехто одвертається, ляпне ні до чого не зобов’язуюче “На все воля Божа” і чкурне у своїх справах. Наче плювок в обличчя .
Власна байдужість і безхребетність - ось що значить ця фраза. Власне безсилля та небажання активно долучитися до вирішення проблеми породжують ось такі нікчемні викрутаси власного сумління.
А ти здатен взяти на себе тягар чужих проблем і реально допомогти їх вирішити? Ні?
Ну, тоді шепчи: “На все воля Божа” і вмий руки, як Понтій Пілат.

25.05.2021р.