ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.01.10 22:48
Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – д

Володимир Мацуцький
2026.01.10 21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»

Олег Герман
2026.01.10 19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ: ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій. АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви

Борис Костиря
2026.01.10 10:53
Весна ніяк не переможе
І не протиснеться крізь сніг,
Крізь кригу, як через вельможу,
Що кидає дари до ніг.

Так пробивається нестало
Весна крізь перепони зим.
Колись вона таки настане,

Тетяна Левицька
2026.01.10 09:31
Хтось викрутив небо, як прачка ганчірку.
Узимку не віхола — тонни дощу.
Та, як же вмістити всю душу у збірку,
яку я, не знаю навіщо, пишу?

І хто ж потребує мелодії всує?
Та скрапує лірика чуйна з пера:
і сліз повні відра, і слів не бракує —

Микола Дудар
2026.01.10 01:52
Якщо вам нічого «сказать»
І боїтесь торкатись тіні —
Пора розмножитись під стать
На більш прозорливу, осінню.
Якщо розмножене впаде
У ваший гнів з сумним обличчям,
Вас не сприйматимуть ніде
Тому, що ви є та вовчиця,

Олег Герман
2026.01.10 00:16
Олеся сиділа на балконі пізно ввечері, обгорнута пледом. Вона тримала в руках горнятко з чаєм, яке вже охололо, і стомленим поглядом дивилася на мерехтливі вогні міста. У голові постійно звучав гучний хор: слова матері, глузування сестри, знецінення ліка

С М
2026.01.09 21:12
а чи знаєш за опівнічника
якого не зупиниш ти
а чи знаєш за опівнічника
що двері кухні зачинив
не чинить галасу сторожа
я ~ кіт у чорному плащі
і я зникаю завжди у морок
хай перший півень прокричить

Світлана Пирогова
2026.01.09 19:33
Білу гриву зима розпустила,
Розвіває її заметіль.
І не видно Селени-світила,
Тільки сніжна встеляється сіль.

І в душі хуртовина тривоги,
Хоч давно відпустила його.
Крає серце від леза дороги,

Олег Герман
2026.01.09 19:03
У затишку м’яких перин і покривал,
Крізь ніч бездонну,
У царстві соннім,
Я бачив, як з'явилася зима.
Без компромісів,
Де слів нема —
Лише мороз на вікнах креслить мітки.

Іван Потьомкін
2026.01.09 18:28
Він сорок літ водив їх по пустелі:
Непослух батьків тому причина.
Не вірили, що для Всевишнього
Немає недосяжного і неможливого.
Покарані були за одностайну недовіру,
Кістками лягли в пустелі всі ,як один,
Нащадків їх розпорошено по всьому світі…

Артур Курдіновський
2026.01.09 16:01
Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,
На спогадах тримається зима.
Не лізьте в душу довгими носами -

Юрко Бужанин
2026.01.09 15:25
це завжди про те
що всередині
вимагає виходу назовні
я біг по снігу
ніби по сторінках
ще не написаної рецензії
і раптом
світ зупинився

Сергій Губерначук
2026.01.09 13:09
Не смійся, мамо. Мабуть, це не смішно.
Я приберу в кімнаті і піду.
Хтось любить секс, хтось любить Харе Крішну,
а я люблю того, кого знайду.

Людину ту, яка мене спіткає,
мій щирий слух і відповідь чекає.

Тетяна Левицька
2026.01.09 11:16
Ти все сказав і я сказала!
Відріж... Не плач... Не говори!
Твої слова, мов вістря жала,
мої — отрута для жури.

Плеснув помиями в обличчя
і побажав іти туди,
де в пеклі плавиться столиця

Борис Костиря
2026.01.09 10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
Настане диво із семи дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.

Куди ідуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплюють симфонії сумні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 РЕМИНИСЦЕНЦИИ С “ОПАЛЬНЫМ СТРЕЛКОМ”



Как кому, а мне нравится ходить самому. Особенно ранним утром, когда голова еще свободна от дневной суетности, называемой работа. Вот и сегодня иду я обычным своим маршрутом: Бейт-а-Керем – Гивъат Шауль. Иду и будто слышу песню о бывшем лучшем, но опальном стрелке в исполнении самого Владимира Высоцкого. Да, ту самую, где вопреки всем сказкам и легендам будущий победитель Чуда-Юда отказывается от королевской дочери...
Но не успела песня закончиться, как тут же нахлынули воспоминания о своем стрелковом прошлом. Может быть, потому, что всего лишь год тому назад наконец-то распростился я с оружием, которое вынужден был носить, как того требовала моя должность охранника, ежедневно. В течение десяти лет.
Правда, память каким-то чудом воспроизвела и мою самую первую стрельбу. Из “мелкашки”. На занятиях по военной подготовке в педагогическом училище. Тогда я не попал даже в развернутый лист газеты.
Но ярче всего всплыли события армейских будней. Срочную службу мне привелось проходить в Калининграде, в знаменитой Первой Московской Пролетарской дивизии. Начинал в курсантской роте отдельного батальона связи. И вот, как это было заведено, перед принятием присяги новобранцы должны сдать стрельбу из печальной ныне памяти автомата Калашникова. Вызывают и меня на огневой рубеж. Волнения никакого. Знаю, что не попаду. Но вот стрельба окончена. Командир взвода сообщает, что мой результат – один из лучших.
– Не может быть, – говорю. – Видимо, чужие пули рикошетом попали в мою мишень...
– Отставить разговоры, – слышу в ответ.
И после этого меня на доску почета, в комсомольское бюро. Никакой радости, ибо знаю, что уже следующая стрельба развеет дым моей мнимой славы. Так оно и случилось.
Стреляли ночью. По подсвечивающимся мишеням. В противогазах. Тьма кромешная, а у меня еще и запотели очки. Вдруг доносится голос старшины. Еле-еле разобрал, что речь обо мне. Ведь старшина Гаршанов с трудом выговаривал гласные.
– Чво н... стрляш? Пкзли мшен.
Стреляю.
– Кда стрляш? Убрли.
Но после этого, как ни в чем не бывало, меня назначали в караул. Конечно же, с оружием. Убежденный атеист, я просил Господа Б-га, чтобы обошлось без стрельбы. А кроме этого срабатывало и всем известное: “Пуля – дура”. Так что обходилось без происшествий. А потом меня перевели в штаб дивизии, где на смену автомату пришла пишущая машинка. Так вот и закончил я службу военную практически не обстрелянным. Особой досады не было, так как даже в страшном сне не помышлял, что когда-нибудь возьмусь за оружие.
И вот по иронии судьбы пришлось. Да еще и в пожилом возрасте. В Израиле.
После безуспешных попыток устроиться на бензоколонке в поисках хоть какой-нибудь работы зашел я и в компанию по охране. Приняли. А после разрешения Министерства внутренних дел на ношение оружия отправили в тир.
Теперь уже стрелять довелось из пистолета. Видимо, мысль, что это последний шанс, передалась руке, так как я уложился в требуемую норму.
Пока речь шла о том, чтобы постоянно носить пистолет и соблюдать меры предосторожности, все было хорошо. Но вот настало время подтверждать квалификацию стрелка, а вместе с ним и мои треволнения.
Пришел в тир раньше всех. Инструктор показался свойским парнем и даже начал рассказывать о своем житье-бытье. А потом поделился и заповедным:
– Знаешь, я даже духа не переношу этих олим ми-Русья. А перед тем, как они появятся, окропляю помещение дезодорантом.
Конечно, не стоило тогда признаваться, что и я один из тех, кого он органически ненавидит. Может быть, все бы и обошлось. Но, видимо, его разглагольствования переполнили чашу издевательств и глумлений над нами, вчера еще уважаемыми людьми, я не выдержал и высказал все, что думал о нем и ему подобных. И русофоб оплошность свою и злость обрушил на меня сполна. Не дав закончить стрельбу, он еще и написал начальству, что мне вообще противопоказано обращаться с оружием.
Видимо, в моей компании уже знали об упомянутом инструкторе, так как, даже получив его суровое предписание, меня не отстранили от работы, а послали в другой тир. Там я хоть и выполнил требуемую норму, но все же не было ощущения, что стреляю правильно. Два дня в году, даже если были они солнечными, меркли для меня, когда нужно было идти в тир. Как на казнь, выходил я на огневую линию.
Исцеление пришло, сказать бы, уже под занавес моей карьеры охранника. Молоденький инструктор, то ли вспомнив рассказы деда о том, как несладко пришлось начинать жизнь в Израиле, то ли просто пожалев без пяти минут пенсионера, предложил стрелять с ним вместе. Стал за моей спиной, взял руку в свою и указательным пальцем начал медленно-медленно отводить спусковой крючок до упора. После этого также спокойно нажал его. Раздался выстрел, и я увидел разрыв в самом центре “десятки”.
– Так держать! – еле расслышал я сквозь наушники и продолжал стрелять уже самостоятельно.
Пули ложились хоть и не в “десятке”, но ни одна не вылетала за пределы цифрового круга. И так было не только в положении “стоя”, но и “с колена”, и “из-за укрытия”. А самое главное – хотелось стрелять и стрелять. Даже не заметив, что кончились все пятьдесят патронов, я продолжал все еще отводить и нажимать спусковой крючок.
– А говорил, что не умеешь, – сказал инструктор, по-видимому радуясь не меньше, чем я сам.
Когда пришло в голову, что хорошо бы взять мишень на память да еще с автографом наставника, было поздно. В зале стреляла уже другая группа.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-11-13 20:00:42
Переглядів сторінки твору 383
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.043 / 5.62)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.233 / 5.86)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.01.10 12:38
Автор у цю хвилину відсутній