ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.06.22 07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою

Віктор Кучерук
2026.06.22 06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.

Світлана Пирогова
2026.06.21 21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.

І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.

Олена Побийголод
2026.06.21 21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)

Був наказ йому – на захід,
    їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
    Громадянської війни.

Йшли у військо, розставались,

Іван Потьомкін
2026.06.21 21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,

Ірина Вовк
2026.06.21 20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ

Борис Костиря
2026.06.21 20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.

Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну

Іван Потьомкін
2026.06.21 17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,

С М
2026.06.21 16:52
Давно вже я не сходив, зі своїх ей, пагорбів
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів

Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно

Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів

Іван Веселий
2026.06.21 16:50
Вдягнувши водолаза маску,
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.

Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,

Євген Федчук
2026.06.21 16:08
Скоро наші уже будуть, мабуть Крим звільняти.
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую

Борис Костиря
2026.06.21 12:48
Час тече, наче плинна вода
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.

Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,

Роман Миронов
2026.06.21 12:33
У твоїх очах небагато спокою:
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –

Аж до критичного струму.

У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –

Віктор Кучерук
2026.06.21 06:58
Так учора ласували,
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26

Вячеслав Руденко
2026.06.20 17:44
…як завжди непостійністю єства
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,

таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,

Борис Костиря
2026.06.20 13:06
В спіралі скручується час.
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?

Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Володимир Кириленко
2026.06.20

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15

Надія Ляшук
2026.06.14

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

Неїл Лорен
2026.06.08

Володимир Журавльов
2026.06.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва на річці Супій 8 серпня 1135 року
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Заповзялись ще й «поганих» в поміч закликати,
А для тих, окрім грабунку й радості немає.
Горять міста, горять села і земля пустіє,
Хто загинув, хто полоном має в степ рушати.
Нема кому бідну землю тепер обробляти.
І князь київський великий нічого не вдіє.
Розпалася Русь велика на дрібні князівства,
Кожен лише сам за себе та про себе дбає.
Була Русь колись могутня, а тепер немає.
А кожен князь рідню власну готовий поїсти.
Що про люд вже говорити – його не жаліли,
Не було де простим людям голову схилити.
Могли у полон забрати або просто вбити.
Хоч тікай в ліси дрімучі, щоби прихистили.

Як помер Мстислав Великий, то Київ по праву
Ярополкові дістався - брату, який правив
В Переяславі. Сміливий був і благородний.
Але управляти Руссю виявивсь не годний.
Знову Ольговичі стали носа задирати,
В Мономаховичів стали землі відбирати.
Ярополк дав Переяслав братові Андрію,
А Всеволод Чернігівський сам про нього мріяв.
Тож вирішив відібрати. Братів своїх скликав
Та ще орду половецьку покликав велику
Та і пішов Переяслав собі воювати.
Андрій, звісно не збирався місто віддавати.
За мурами зачинився. А ті обложили,
Стали місто штурмувати, узяти хотіли,
Поки поміч до Андрія з Києва прибуде.
Лізли на високі мури майже звідусюди.
І Єпископські ворота й Княжі штурмували.
Ні вдень, ні вночі спокою місту не давали.
А на третій день почули, що Ярополк близько.
Зібрав разом із братами він велике військо,
Спішить братові на поміч. Нема що робити,
Довелось йому від міста усе ж відступити.
Пішли вони недалеко, в верхів’я Супою,
Готуватися взялися уже там до бою.
Бо ж, як не крути, а сили у них було мало,
На половців сподівання не багато мали.
Ярополк же так на поміч поспішав до брата,
Хоч і війська чималенько встиг собі зібрати,
Але полки розтяглися за ним по дорозі,
А він вкупу їх зібрати, хоча і був в змозі,
Однак, ворога побачив та й не став чекати,
Поки полки братів його стануть прибувати.
«Не встояти, - крикнув воям своїм розпашілий, -
Тим Ольговичам буде проти лиш нашої сили!»
І кинув свою дружину і київських воїв
Без спочинку від дороги одразу до бою.
Налетіли на ворога, січа розгорілась.
Краще військо на половців зразу напосілось
Аби опір їх зламати. Ті і подалися,
Розвернулися й одразу втікати взялися.
А дружина ліпша слідом за ними погнала.
Уже, мабуть перемогу свою святкувала.
Ні, щоб половців прогнати та вдарити з тилу
На Ольговичів, тоді б точно військо їх побили.
А так половців вчепились, як реп’ях собаки,
Геть ті половці забили воєводам баки.
Ярополк же в малій силі на полі лишився,
З усім військом чернігівців і сіверян бився.
Налягли вони і мусив Ярополк втікати,
Навіть стяг на полі бою свій князівський втратив.
Брати коли підоспіли, то вже пізно було.
Отож, вони з Ярополком назад повернули.
Думали дружину ліпшу в полі зачекати,
А тоді уже всі разом нову битву дати.
Та дарма вони чекали, ще не знали того,
Що із ліпшої дружини не діждуть нікого.
Бо ті половців прогнали та стали вертати,
А Ольговичі Ярополків стяг змогли підняти.
Ті ж подумали, що князь їх на полі чекає,
З перемогою одразу ж їх і привітає.
А чернігівці у пастку тим їх заманили
Та багатьох похапали та і полонили.
Хто чинити опір брався, того убивали.
Тож багато бояр знатних у полон попали.
Навіть тисяцького київського отам пов’язали,
А вже простих дружинників і не рахували.
Зрозумівши, що на битву уже сил немає,
Ярополк тоді у Київ назад відступає.
Андрій пішов в Переяслав, далі захищати.
Але Всеволод, одначе не став нападати.
Він за Десну перебрався, Київ полякати.
Та дарма там довелося шість днів простояти.
До зими гінців ганяли – не договорились:
Не вирішили суперечки та не замирились.
А у грудні ті Ольговичі знов військо зібрали
Та половці їм у поміч ордою пригнали.
І пустошити взялися київську округу
Від Треполя під Вишгород. Зробилося туго
В стольнім Києві від того. Вже половці стали
Понад Либіддю і стріли на Київ пускали.
Ярополк зібрав багато до Києва сили,
Але вирішив, що досить людей погубили.
Досить землю плюндрувати, «поганих» водити.
Рішив всю ту ворохобню, врешті замирити.
Віддав Ольговичам те, що вони і просили.
І в Києві між «братами» мир проголосили.
І хрест святий цілували і клялися Богом.
Стачило, щоправда клятв тих зовсім ненадовго.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-07-03 21:54:07
Переглядів сторінки твору 123
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.06.21 16:10
Автор у цю хвилину відсутній