ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.08.07 07:27
Лука вогка та зелена,
Різнотравна і м'яка, -
Досі зваблює натхненням
Чуйну душу письмака.
Тут найлегше зрозуміти
Нині можете і ви
Всю безкраю ніжність квітів
Та піддатливість трави.

М Менянин
2026.08.06 20:14
Лунная поляна
светит серебром,
там, где сердца рана –
родина и дом.
Там же пелась песня
и родных тепло...
Боже, дай воскреснуть
с тем, когда светло.

Володимир Бойко
2026.08.06 17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.

На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.

Євген Федчук
2026.08.06 15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те

Артур Курдіновський
2026.08.06 15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про

Борис Костиря
2026.08.06 14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,

В Горова Леся
2026.08.06 14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера

Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,

Ірина Вовк
2026.08.06 12:01
Суд історії на балконі палацу Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част

хома дідим
2026.08.06 11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні

Вячеслав Руденко
2026.08.06 07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,

Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів

Віктор Кучерук
2026.08.06 07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі

М Менянин
2026.08.05 23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.

Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –

С М
2026.08.05 22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі

Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці

Ольга Садкова
2026.08.05 21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!

Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв

В Горова Леся
2026.08.05 16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.

Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об

Борис Костиря
2026.08.05 13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва на річці Супій 8 серпня 1135 року
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Заповзялись ще й «поганих» в поміч закликати,
А для тих, окрім грабунку й радості немає.
Горять міста, горять села і земля пустіє,
Хто загинув, хто полоном має в степ рушати.
Нема кому бідну землю тепер обробляти.
І князь київський великий нічого не вдіє.
Розпалася Русь велика на дрібні князівства,
Кожен лише сам за себе та про себе дбає.
Була Русь колись могутня, а тепер немає.
А кожен князь рідню власну готовий поїсти.
Що про люд вже говорити – його не жаліли,
Не було де простим людям голову схилити.
Могли у полон забрати або просто вбити.
Хоч тікай в ліси дрімучі, щоби прихистили.

Як помер Мстислав Великий, то Київ по праву
Ярополкові дістався - брату, який правив
В Переяславі. Сміливий був і благородний.
Але управляти Руссю виявивсь не годний.
Знову Ольговичі стали носа задирати,
В Мономаховичів стали землі відбирати.
Ярополк дав Переяслав братові Андрію,
А Всеволод Чернігівський сам про нього мріяв.
Тож вирішив відібрати. Братів своїх скликав
Та ще орду половецьку покликав велику
Та і пішов Переяслав собі воювати.
Андрій, звісно не збирався місто віддавати.
За мурами зачинився. А ті обложили,
Стали місто штурмувати, узяти хотіли,
Поки поміч до Андрія з Києва прибуде.
Лізли на високі мури майже звідусюди.
І Єпископські ворота й Княжі штурмували.
Ні вдень, ні вночі спокою місту не давали.
А на третій день почули, що Ярополк близько.
Зібрав разом із братами він велике військо,
Спішить братові на поміч. Нема що робити,
Довелось йому від міста усе ж відступити.
Пішли вони недалеко, в верхів’я Супою,
Готуватися взялися уже там до бою.
Бо ж, як не крути, а сили у них було мало,
На половців сподівання не багато мали.
Ярополк же так на поміч поспішав до брата,
Хоч і війська чималенько встиг собі зібрати,
Але полки розтяглися за ним по дорозі,
А він вкупу їх зібрати, хоча і був в змозі,
Однак, ворога побачив та й не став чекати,
Поки полки братів його стануть прибувати.
«Не встояти, - крикнув воям своїм розпашілий, -
Тим Ольговичам буде проти лиш нашої сили!»
І кинув свою дружину і київських воїв
Без спочинку від дороги одразу до бою.
Налетіли на ворога, січа розгорілась.
Краще військо на половців зразу напосілось
Аби опір їх зламати. Ті і подалися,
Розвернулися й одразу втікати взялися.
А дружина ліпша слідом за ними погнала.
Уже, мабуть перемогу свою святкувала.
Ні, щоб половців прогнати та вдарити з тилу
На Ольговичів, тоді б точно військо їх побили.
А так половців вчепились, як реп’ях собаки,
Геть ті половці забили воєводам баки.
Ярополк же в малій силі на полі лишився,
З усім військом чернігівців і сіверян бився.
Налягли вони і мусив Ярополк втікати,
Навіть стяг на полі бою свій князівський втратив.
Брати коли підоспіли, то вже пізно було.
Отож, вони з Ярополком назад повернули.
Думали дружину ліпшу в полі зачекати,
А тоді уже всі разом нову битву дати.
Та дарма вони чекали, ще не знали того,
Що із ліпшої дружини не діждуть нікого.
Бо ті половців прогнали та стали вертати,
А Ольговичі Ярополків стяг змогли підняти.
Ті ж подумали, що князь їх на полі чекає,
З перемогою одразу ж їх і привітає.
А чернігівці у пастку тим їх заманили
Та багатьох похапали та і полонили.
Хто чинити опір брався, того убивали.
Тож багато бояр знатних у полон попали.
Навіть тисяцького київського отам пов’язали,
А вже простих дружинників і не рахували.
Зрозумівши, що на битву уже сил немає,
Ярополк тоді у Київ назад відступає.
Андрій пішов в Переяслав, далі захищати.
Але Всеволод, одначе не став нападати.
Він за Десну перебрався, Київ полякати.
Та дарма там довелося шість днів простояти.
До зими гінців ганяли – не договорились:
Не вирішили суперечки та не замирились.
А у грудні ті Ольговичі знов військо зібрали
Та половці їм у поміч ордою пригнали.
І пустошити взялися київську округу
Від Треполя під Вишгород. Зробилося туго
В стольнім Києві від того. Вже половці стали
Понад Либіддю і стріли на Київ пускали.
Ярополк зібрав багато до Києва сили,
Але вирішив, що досить людей погубили.
Досить землю плюндрувати, «поганих» водити.
Рішив всю ту ворохобню, врешті замирити.
Віддав Ольговичам те, що вони і просили.
І в Києві між «братами» мир проголосили.
І хрест святий цілували і клялися Богом.
Стачило, щоправда клятв тих зовсім ненадовго.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2025-07-03 21:54:07
Переглядів сторінки твору 151
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.860 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.729 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.774
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.08.06 15:36
Автор у цю хвилину відсутній