ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.04.23 23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.

Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана

Іван Потьомкін
2024.04.23 22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу

Олена Побийголод
2024.04.23 20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)

Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.

А потрясіння беріз пісенних!

Світлана Пирогова
2024.04.23 09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б

Володимир Каразуб
2024.04.23 09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.

Ілахім Поет
2024.04.23 07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад

Віктор Кучерук
2024.04.23 04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.

Хельґі Йогансен
2024.04.22 21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.

У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими

Іван Потьомкін
2024.04.22 10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк

Олександр Сушко
2024.04.22 08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак

Леся Горова
2024.04.22 08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав

Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,

Ілахім Поет
2024.04.22 07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.

- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг

Козак Дума
2024.04.22 07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.


Віктор Кучерук
2024.04.22 05:47
Клекоче й булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.

Артур Курдіновський
2024.04.21 22:16
МАГІСТРАЛ

Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?

Мелодія, пригнічена журбою

Микола Дудар
2024.04.21 21:42
Квітні, травні, липні, червні…
Серпнів я би не чіпав…
Не помістяться в майстерні —
Нечитайло підсказав…

Що робити, де та правда?
Що такого я зробив?
Серпні наче — не завада,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Ілахім Поет
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Петро Схоласт
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Ігор Мартинюк
2024.03.28

Вадим Водичка
2024.03.26






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Похід русів у Табаристан і Гілян в 909-912 роках
Пливуть-пливуть по Каспію човни,
Біліють в морі сотнями вітрила,
Розправили, мов птахи свої крила,
Тримають шлях в далекий край вони.
На першому, найбільшому човні
Стоїть каган Руальд і пильним оком
Вдивляється у небеса високі
Та морську далеч. Лиш хмарки одні
Пливуть навстріч. Нікого навкруги.
Ніхто не бачить і ніхто не знає,
Що скоро руси з’являться у краї.
Тож поки сплять спокійно вороги.
Біля кагана сивий-сивий дід
Стоїть, спокійно в море поглядає.
Він шлях оцей не перший раз долає,
Вже бачив цей далекий русам світ.
Каган же з нетерплячки аж горить.
Йому скоріше хочеться дістатись
Країв, де він збирається зостатись,
Щоб землю русам і собі скорить.
Там він свою державу заснує.
Державу сильну, звісно і багату.
Йому би там ногою міцно стати,
А там уже він забере своє.
- Ну, Ікморе, іще повідай нам,
Як ви минулий рік в похід ходили.
- Та ж ми про це не раз вже говорили.
- Скажи іще раз, як було все там.
Помовчав Ікмор, мов думки збирав
Та й став слова вже звичні говорити,
Як йшли Дніпром човни минулім літом,
Шістнадцять їх каган в похід послав.
Про Руське море, Меотиду та
Ітиль, яким до Каспію спустились.
Хозари лише мовчки подивились,
Ніхто спиняти їх човни не став.
- Хваліським морем далі ми пішли
Знайомим шляхом понад узбережжям.
Ішли лише ночами обережно
Аби місцеві бачить не могли.
До Абескуна підійшли вночі,
Аж до зорі ранкової чекали,
А потім несподівано напали.
Вже не таїлись, хай усяк кричить.
Чим більше шуму – тим сильніший страх.
А нам його якраз було і треба.
Юрба металась у страху від себе,
Ніхто не брався заступати шлях.
Щоб знали, як же мало нас було,
То, може бути, опір би чинили.
А так лише від жаху голосили…
Тож, поки лико Хорсове зійшло,
Ми вже над містом владарі були,
Усе, що цінне до човнів стягали.
Достатньо часу для грабунку мали,
Отож багато віднайти змогли.
Не встиг ніхто скарби свої сховать,
Тож нам було від чого поживитись.
Не встигли, навіть, добре і втомитись,
Як Сфенкел повелів в човни сідать,
Що від добра аж сіли у воді.
Рабів не брали, місця було мало.
Та вони б нам добряче заважали.
Пройшлися ще вздовж берега тоді.
Пограбували все, що на шляху
За два-три дні по березі зустріли,
А далі вже додому полетіли,
Щоб долю не накликати лиху.
В Ітилю здобич нашу продали.
Чого із нею аж на Русь тягтися…
Он хмари дивно купчаться, дивися.
Там місце, де б сховатися могли.-
Махнув рукою сонцю навздогін,-
Вели човнам до берега вертати,
Там бурю зможем ми перечекати.-
І знов на небо подивився він.
Під сильний вітер витягли човни
Скоріш на берег від води подалі.
Нещадну бурю там перечекали,
А тоді далі подались вони.
- На Абескун ми, звісно, не підем.
Навряд за рік вони розбагатіли.
Ми на Сарі їх кинемо всі сили.
Там вдосталь, може, здобичі знайдем.
Нехай і не при березі воно,
Але найменше там вони чекають,
Що хтось напасти на них з моря має.
А нам би місто захопить одно
І ми би звідти покоряли край.
Хай спробують за мурами дістати.
- Там місто не таке уже й багате.
Та й мури там зовсім слабкі. Давай
На Решт підемо. Він і ближчий нам.
І там візьмемо здобичі багато…
- Ні, Решт ми поки що не будем брати,
Нехай побільше їх збереться там.
Тоді уже ми й прийдемо туди,
Аби належну здобич собі взяти…
І полетіли здобичі шукати
Ті білі птахи посеред води.
Сарі спокійно спалося в ту ніч,
Ніщо ж бо лиха їм не провіщало.
І, коли перші крики пролунали,
Ніхто не сполошився, певна річ.
Та гвалт зростав, котився звідусіль.
Метались люди в пошуках спасіння.
Літали руси містом, наче тіні,
Долали опір зовсім без зусиль.
А незабаром місто зайнялось.
Палало все, що лиш могло горіти.
В огні, диму ніяк не усидіти,
Тож місто залишити довелось.
І руси поза містом розбрелись,
Взялись по всій окрузі Пяндж хазара
Хапати все, що може буть товаром,
Та ще й рубати голови взялись
Тим, хто надумав опір їм чинити.
Людей хапали - чим же не товар.
Відправлять й продадуть поміж хозар.
На тому можна гарно заробити.
Коли вже Хорс піднявся в небесах,
Велів Руальд всім у човни вертати.
Аби до ночі здобич зрахувати
Та визначити свій подальший шлях.
На Сарі вже надії не було.
Згоріло місто, що у нім сидіти?
Подумати б – яким заволодіти,
Щоб враже військо взяти не змогло.
А вже по краю розлетілась вість
Про те, що руси з моря знов напали.
Правителі десь військо вже скликали,
Копичачи на русів свою злість.
На Решт тепер надумались піти,
Отож човни на захід повернули.
Поки війська ворожі не прибули,
Ще можна вдосталь здобичі знайти.
Та з поспіху не врахував каган
Що і рабів, й поранених багато,
Човни окремі стали пропускати.
Потрібно десь, мабуть, розбити стан,
Щоб все добро на березі лишить
Аби воно в бою не заважало.
Нехай би на повернення чекало.
Бо час не жде. Потрібно поспішить.
До берега приправили човни,
Які уже ремонту вимагали.
Туди ж добро з човнів все поскладали,
Лишили триста воїв, щоб вони
Добро оте з рабами стерегли
Та і човни, як треба, полатали.
Самі ж на весла налягати стали
Й на Решт тоді за здобиччю пішли.
Місцеві за тим часом піднялись,
Побачили, що русів зовсім мало.
Ватаги чималі своїх зібрали
І битися із ними подались.
Вночі вони підкралися тихцем
Та і човни всі руські підпалили,
Тоді на русів кинули всі сили,
Затиснувши їх у тісне кільце.
То був жорстокий і кривавий бій.
Не так то просто русів подолати,
Хоч не вдалося їм «стіною» стати
Та кожен меч кривавив сміло свій.
Навкруг лягали трупом вороги.
Один десяток забирав з собою.
Та мало їх було для того бою,
На ранок всіх побили до ноги.
Руальд у морі полум’я уздрів
І зрозумів, що то човни палали,
Велів своїм аби всі повертали,
Але, на жаль, спізнився, не зумів
Нікого зі своїх порятувати.
Нападники ж розбіглися умить,
Ледь довелося руський флот уздріть,
Хоч встигли добре стан пограбувати.
Був дуже тим розлючений Руальд.
Своїх побитих руси всіх зібрали,
В могилі братній разом поховали.
А що тепер? Вертатися назад?
Та гнів каганом вже заволодів.
Хоч Ікмор заспокоїть намагався.
Але каган вже помстою затявся,
Збиратись знову на човни велів.
І знов летять по Каспію човни,
Неначе птахи сонце доганяють,
Помститись руси за убитих мають,
Бо саме так велить закон війни.
На ранок вже до берега дійшли.
Ще з моря видно стало - у долині
Біліли міста невисокі стіни.
На берег руси із човнів зійшли
І стрімко подалися навпростець
Через долину в жадобі скоріше
Кривавим цвітом Хорсові потішить,
Помститися за вбитих, накінець.
Але не встигли близько підійти,
Як стало військо з міста виступати
І русам шлях у Решт перепиняти.
Та руса за пів кроку від мети
Хіба можливо було зупинити!
Зімкнулись швидко у міцну «стіну»,
Мечі до бою. Вітер аж війнув
В обличчя смерті від бажання битви.
Та ледве знову рушила «стіна»,
Як десь позаду крики рознеслися:
- Назад кагане швидко подивися!
Із моря флот ворожий вирина!
І справді, йшли великі кораблі.
На них від шабель аж суціль блищало.
Уже вернутись руси не встигали,
Прийдеться бій прийняти на землі.
Отож звернувсь до воїнів каган:
- Пробачте, браття, що завів у пастку.
Мабуть, прийдеться тут усім пропасти,
Усім померти від смертельних ран.
Але ж ми – руси! Чи ж то нам звикать?!
В бою з мечами прадіди вмирали.
Хіба онуки гірші за них стали?
Один раз жить, один раз помирать!
Отож покажем нині ворогам,
Що значить – руси. Помремо у славі!
Хотів створити власну тут державу
Та голову складу, напевно сам.
За мною, браття! Кров’ю ворогів
Заллєм долину Хорсові в дарунок.
Та вип’єм шабель їх смертельний трунок,
Зустрінемось на небі у богів!
І вдарила шалено руська рать.
Мечі співали дружно пісню смерті.
Допоки русу кожному померти,
Встигав він щедрий урожай зібрать.
Та тут наспіли сили з кораблів,
З усіх боків на руську рать насіли.
Були до того вже нерівні сили,
Тепер переважали взагалі.
Упав каган, пронизаний наскрізь.
Зступились руси, тіло заступили,
Віддати на поталу не схотіли.
А ворог без упину ліз і ліз.
Все менше русів, рушиться «стіна»,
Яка здавалась досі ще міцною.
Все менше здатних лишилось до бою.
Та тішить думка всіх живих одна:
Що помирати їм не на печі,
Як справжнім русам – у бою вмирати,
Щоб гордо перед Хорсом потім стати,
Стискаючи з останніх сил мечі.
Останній Ікмор, хоч зовсім старий,
Іще лишився серед поля бою.
На військо глянув поперед собою.
Батьківський меч узяв міцніше свій.
І усміхнувся ворогам в лице,
Аж ті від страху крок назад зробили.
Звідкіль в цього старого стільки сили?
Але не мали відповідь на це.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2021-11-14 19:16:58
Переглядів сторінки твору 482
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.913 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.856 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.731
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2024.04.21 14:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2021-11-15 21:16:59 ]
Трохи вихляє. Подивіться наголоси.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2021-11-18 19:23:22 ]
Дякую за підказку. Перегляну. Хай щастить.