Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
11:36
Цифри ті застрягли в серці і болять.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
Вже не в'ється по руїнах чорний дим.
Відлетіли в небо душі разом з ним.
2025.11.29
10:04
Вулиці залізного міста –
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
Це струни, на яких грає блюз
Дивак, що живе в порожнечі,
Що зазирає з-під хмари
На колотнечу мурах.
Телевежі міста граків-сажотрусів –
Це голки швачки-жебрачки Клото,
Що шиє сині плаття
2025.11.29
09:09
Наче б і недавно, чепурна і ладна
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
Жбурляла для розваги бомжам дайми, хіба ні
Люди казали, “Вважай, осяйна, як би ти не впала”
Ти гадала, вони – жартуни
Сама радше реготалась
Над тими, хто у разі загуляв
Нині ти уголос не розмовляєш
Нині заслугою не
2025.11.29
07:11
Гучніше вже в суглобах тріск,
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
Хоч споживаю я не тлусте, -
Вже тижні тануть, ніби віск,
А дні, мов мед, ніяк не гуснуть.
Дедалі ближче до межі
Поза якою терпнуть жижки
І дні холодні, як вужі,
І сім неділь бува на тиждень.
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Проза
Уривки з надрукованого (2)
Контекст : «Переді мною…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривки з надрукованого (2)
* * *
Майбутнє – це табу на всі загадки. Майбутнє заборонено ворушити
словом чи напівсловом і тривожити передчасно. Воно має бути.
* * *
Лише любов є випадковим винятком, є винятковим випадком у дорозі.
Лише завдячуючи їй, ти можеш перейти на іншу путь...
для себе і для неї безболісно.
* * *
Ніч – вправна швачка, яка латає снами од куль уденяшніх дірки.
* * *
Якщо ти музики захочеш, послухай, як комахи дзеленчать.
* * *
Лиш антропологи по вивченню сердець
не зможуть пояснити наш кінець («Апокаліпсис»).
* * *
Є сни, яким ціна – поява.
Сни ясновиді.
Під пензлем ді́йсниться уява.
* * *
Очистив любов свою.
У спокою.
* * *
Можна звужувати поняття, і міняти стилі... цебто здійснювати
постійні екскурсії з підсвідомості – у свідомість і навпаки.
* * *
Сон – необхі́дна ланка в системі самозахисту.
Шок – обхідна́ ланка в системі самозахисту.
Смерть – остаточна ланка в системі самозахисту.
* * *
Біль безпричинний – о́знак дурної личини.
* * *
Відданість – мов нива незрошена – гине від зерен до спомину,
вірність – мов косовиця неукошена – трутневі набиває оскомину.
* * *
Людська душа прагне волі вічно.
* * *
Люди і Боги святкують зовсім різне.
* * *
Всі муки – на старості літ.
* * *
Господен кілок – не стеблинка.
* * *
Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?
* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості, хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Актор – це месія, а місія в тому,
що те, що посіяв крізь радість і втому,
збираєш потому.
* * *
Актори ж – блаженні, їх нищить добробут.
* * *
Описуючи нас
до помпи від Помпеї,
ти віддаляєш час
нової епопеї.
* * *
Безсоння – це вибиті двері
у перебіжну ніч,
це особиста містерія
з правдою віч-на-віч…
Це днем перекрита безодня –
тому й неймовірна річ.
* * *
Усе ґеніальне – просто, як віра, буття і простір.
* * *
Бог терпів – і Нам велів! Тілько ж Ми не чули слів
після того до волів: «Не терпіте ж, поготів!!!»
* * *
Не кожна гілка птаху на притулок.
Не кожне небо зірці на взірець.
* * *
Смійся злу вві зло!
* * *
Обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу
про те, що, магайбі, любити і жити,
якщо й не мені, то принаймні віршу́
Майбутнє – це табу на всі загадки. Майбутнє заборонено ворушити
словом чи напівсловом і тривожити передчасно. Воно має бути.
* * *
Лише любов є випадковим винятком, є винятковим випадком у дорозі.
Лише завдячуючи їй, ти можеш перейти на іншу путь...
для себе і для неї безболісно.
* * *
Ніч – вправна швачка, яка латає снами од куль уденяшніх дірки.
* * *
Якщо ти музики захочеш, послухай, як комахи дзеленчать.
* * *
Лиш антропологи по вивченню сердець
не зможуть пояснити наш кінець («Апокаліпсис»).
* * *
Є сни, яким ціна – поява.
Сни ясновиді.
Під пензлем ді́йсниться уява.
* * *
Очистив любов свою.
У спокою.
* * *
Можна звужувати поняття, і міняти стилі... цебто здійснювати
постійні екскурсії з підсвідомості – у свідомість і навпаки.
* * *
Сон – необхі́дна ланка в системі самозахисту.
Шок – обхідна́ ланка в системі самозахисту.
Смерть – остаточна ланка в системі самозахисту.
* * *
Біль безпричинний – о́знак дурної личини.
* * *
Відданість – мов нива незрошена – гине від зерен до спомину,
вірність – мов косовиця неукошена – трутневі набиває оскомину.
* * *
Людська душа прагне волі вічно.
* * *
Люди і Боги святкують зовсім різне.
* * *
Всі муки – на старості літ.
* * *
Господен кілок – не стеблинка.
* * *
Завтра, коли розцвіте – і не буде поетів,
хто за нинішнім злом буде плакати там, на Землі?
* * *
Люби поезію, ходи до неї в гості, хоч раз на рік – послухай, чи жива?
* * *
Актор – це месія, а місія в тому,
що те, що посіяв крізь радість і втому,
збираєш потому.
* * *
Актори ж – блаженні, їх нищить добробут.
* * *
Описуючи нас
до помпи від Помпеї,
ти віддаляєш час
нової епопеї.
* * *
Безсоння – це вибиті двері
у перебіжну ніч,
це особиста містерія
з правдою віч-на-віч…
Це днем перекрита безодня –
тому й неймовірна річ.
* * *
Усе ґеніальне – просто, як віра, буття і простір.
* * *
Бог терпів – і Нам велів! Тілько ж Ми не чули слів
після того до волів: «Не терпіте ж, поготів!!!»
* * *
Не кожна гілка птаху на притулок.
Не кожне небо зірці на взірець.
* * *
Смійся злу вві зло!
* * *
Обираючи людям служити,
за думкою – в слово – крізь дію – пишу
про те, що, магайбі, любити і жити,
якщо й не мені, то принаймні віршу́
Цитати з книги Сергія Губерначука «Переді мною…»
Контекст : «Переді мною…»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
