![](images/additions.gif)
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.07.27
02:24
ABBAcDc - мій поетичний винахід
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
Не був я кращим. Та не був і гіршим!
Зі стелі дивиться старенька лампа.
Насолодившись п'ятистопним ямбом,
Тепер пишу я власним семивіршем.
Я схеми підбирав - та все не ті.
Але тепер, здається, все в порядку!
2024.07.26
23:39
«Верта милий при місяці .
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
Всенький день малює –
Тому мальви, тому ружі,
Коні та корови,
Тільки чомусь не малює
Мої чорні брови».
«Писав тебе, моя люба,
Аж чотири ночі,
2024.07.26
20:36
І
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
Не втихають залпи канонади
і немає вихідного дня,
щоб над головешкою громади
небо не озвучила русня.
Виє чахлий вилупок геєни,
в унісон – лакеї сатани,
2024.07.26
19:27
Мені болить.
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
- Мені також.
- Здається, це у нас хронічне.
- Як буде криза, то заходь.
- І ти, пильнуй аналогічно.
- Наш світ напевно на межі.
- Напевно, є межа у світу."
Мереживом дрібних стежин
2024.07.26
17:47
Одна на березі сиділа,
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
тримала пензля у руках,
не мала ні до кого діла,
літала птахом у думках.
І оживали на папері
якісь сюжети, почуття…
Вона усім закрила двері,
ховаючи своє життя
2024.07.26
14:11
Попросили написали про Сергія*. Від початку. Як усе воно починалося. Не вірю, що вже 7 років він дивиться на нас з-над хмар. Сім…
Сергія неможливо «вкласти» в слова чи тексти. Він сам і його шлях настільки глибші, що не хочеться та й страшно спростити
2024.07.26
13:51
СпалИ усі його листи,
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
Зітри нікчемну переписку.
Ці почуття... Їм не рости.
В продовженні немає зиску.
Коли розвіється той дим,
І попіл рознесе по світу,
Лиши у мареві рудім
2024.07.26
09:23
І жодних проблем. Жодних.
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
Лишоньки на папері…
Ми з серіала модних
Ми у своїй манері
Терпим, бо ми - терпіли
Цьомушню сленгу шана
Нами до нас вертіли
З древніх часів османа
2024.07.26
08:07
Запалено ще одну свічку… На фронті загинув військовослужбовець - хореограф і танцівник Антон Смецький.
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
Йому було 37 років…
До війни він співпрацював із відомими українськими артистами, зокрема Іриною Білик. Після війни мріяв навчати дітей…
Антон втрати
2024.07.26
07:43
Робив усе, що тільки міг,
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
На подив, сміх та осуд,
Але спинити часу біг
Донині не вдалося.
Не уповільнив ні на мить
На циферблаті стрілки,
Бо віднедавна час летить,
А я молюся тільки.
2024.07.26
07:31
Увечері хотілося співати,
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
Доповнити червневі голоси.
В легких обіймах спогадів крилатих
Прийняти чари давньої краси.
Що буде далі - більше не питати
Та під кущем сховатись від грози.
Крізь колір жовто-білої сонати
2024.07.25
23:15
Бач, костюм у труну як влитий?
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
І баланс, і фасон - все вірно.
А доокола часу крихти,
Одиноко між ними, зимно.
Без корабликів-мрій причали,
Тиша - кісткою, болем в горлі.
Радість світла - в зубах печалі
2024.07.25
21:22
Не варто зопалу звірятися в любові,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
Щоб на одкош, бува, не наразитись,
А ліпше намір перелити
В досі ніким не чуте слово
Чи в барви трепетно втілити,
Чи деревцем пустелю звеселити.
І як вона замилується словом
Чи прикипить до полотна твойого,
2024.07.25
18:18
Вітер грає у краплі, гості
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
Позіхають моїм мовчанням.
Вони грають сьогодні в кості
На зеленім сукні печалю.
Розкладаю весь час пасьянси
Без потреби, автоматично:
Нема сенсу, це надто ясно,
2024.07.25
17:22
Прокинувся малий Грицько, продер оченята.
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
Уже сонечко звисока зазирає в хату.
Почав кликати бабусю, але та не чує.
Вже, мабуть з самого ранку в дворі порядкує.
Одяг штанці та й скоріше вискочив до двору.
Глянув, а бабуся, справді на городі пора
Та щ
2024.07.25
14:39
Учись язик тримати за зубами! -
Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повчає внучку бабця знов і знов.
Та ж язиком лопоче - меле днями.
Лише регоче. Їй усе одно.
Сміється внучка: - Це я зрозуміла.
Чому ж зітхаєш, бабцю, ти при цім?
- Бо поки ти, як я, навчишся, мила.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
![](images/additions.gif)
2024.05.20
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
![Тлумачний словник Словопедія](http://img.slovopedia.org.ua/button88x31.gif)
Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
КОЛИСКОВІ МРІЇ дев'ятий вінок, корна сонетів СВІТОЧ ДУШІ
ДЕВ’ЯТИЙ ВІНОК
КОЛИСКОВІ МРІЇ
І (IX)
Злітала мрія в неосяжну вись,
Та не одна, тих мрій було багато.
Щоб рідний брат нарешті одруживсь,
Були здорові діти й онучата.
В очах знедолених був щастя блиск.
У душах завше панувало свято,
Не підіймавсь від хвилювання тиск,
Усі були здорові та багаті.
Щоб не росли в городах пирії.
Сестричка готувала вінегрети,
В полях збирала гарні врожаї.
Гілля хилилося від Бер*, Ранетів**,
Щоб мир настав, і бабка*** в ручаї
У па-де-де крутила піруети.
______________
Бера* – сорт груш
Ранет** – сорт яблук
Бабка*** – комаха
ІІ (IX)
У па-де-де крутила піруети
Та наречена в чарівній фаті.
Знімали з себе люди пальта, светри,
Купався день у сонці золотім.
А я без тебе в’яну, любий, де ти?
Невже ти спиш і досі? Але, втім,
Уже весна зірвала криг намети,
Гуркоче в небесах травневий грім.
Та прошумів, неначе й не бувало,
Блищить у вишині проміння спис.
Мені твого тепла не вистачало,
В садочку соловейка – вокаліз*.
Творю для тебе, любий, тріумфально,
Яку поезію, ти подивись.
______________
Вокаліз* – вправа або етюд для голосу без тексту
ІІІ (IX)
Яку поезію, ти подивись,
Мережу із квітучого пагілля.
Здійнявся над землею кипарис,
І влаштували яблуні весілля.
Коханий пташе, серцем пробудись.
Замучило судом важке похмілля?
П’є спрагле небо хмари, мов кумис,
Вражає волошковим рукоділлям?
В кущах бузку ти щастя віднайди.
На клумбах із лілей пахкі букети
Чекають, як і я, тепла, води.
Розсипав ранок срібні бранзолети*.
Ноктюрни чарівні, вряди-годи,
Я створюю для тебе, мій поете.
______________
Бранзолета* – браслет
ІV (IX)
Я створюю для тебе, мій поете,
Новели і елегії лугів,
Оповідання та вінки сонетів.
Ти чуєш, як співає херувим?
Аж воскресає світ в лабетах смерті –
Міцних вервечок, скутих ланцюгів.
Над цвинтарем літає чорний кречет,
Та над полями вже лунає спів.
Це я сльозою обпікала будні
У ті жахливі, зболені часи,
Коли жорстоко розтинали груди –
Фантомно й досі там душа болить.
Життя хіба одну мене марудить?
Сліпою кішкою була колись.
V (IX)
Сліпою кішкою була колись,
Яку втопити в бистрині хотіли.
Та, певно, батько віддано моливсь,
Благала мати – я щоб не хворіла.
Наїлася вишневої смоли –
І стала гарною душею й тілом.
Позичила крильцята у бджоли,
І за нектаром в липи полетіла.
Як швидко вітер крила обламав.
Навішала матуся амулетів,
Та недалеко цвів червоний мак –
Предмет моїх розчулених куплетів.
Я серцем спокусилась, та дарма...
І слів не вистачало для сюжетів.
VІ (IX)
І слів не вистачало для сюжетів.
Дурманний мак душею перецвів:
Пив на розлив горілочку в буфеті,
І набирався, мов «свиня», гріхів.
Ловив метеликів у очереті,
А після – виміщав на всьому гнів.
Дивився фільми і читав газети,
Скликав на шабаш "фурій", "кажанів".
Хотілося той шлюб у порох стерти,
У чарці самогону – біль втопить.
Не прокидатися від сну, померти,
І загубитися посеред жнив.
Усе стерпіла, підростав безсмертник.
Та якось ти цитриново наснивсь.
VІІ (IX)
Та якось ти цитриново наснивсь,
Коли вже не чекала на вітрила.
Тієї осені, в тумані злив,
Жоржиною на стеблах розпустилась.
То ніби янгол із гори спустивсь –
Мені всміхався сонячно Ярило,
В оточені весталок і олив.
Від здивування ледь не обімліла.
Та чи міцні мотузки розірву,
Хоча й жахіття канули у Лету?
Життя постійно косить ковилу
І випікає з борошна багети.
Одну ще втрату не переживу,
Не підрізай мої думки на злеті.
VІІІ (IX)
Не підрізай мої думки на злеті,
Тримала довго музику в собі.
Моя загублена в снігах, Плането.
Моє життя у радості й журбі.
Так, щастя любить тишу, та прикмета
Не нами вигадана, далебі,
Хоча неординарного естета
По черевиках видно у юрбі.
Від світу не сховаєшся в коморі,
Помітно здалеку ясну зорю
І білу бригантину в морі чорнім,
На світлому – гуашеву мару.
Не говори, що я – вода прозора,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
ІX (IX)
Бо не теленькну, спокоєм замру.
А світ не хоче, щоб я оніміла.
Хіба ж я схожа на тверду кору?
Ні! Соковита, мов черешня спіла.
Не заховаюсь мишею в нору.
Багато всередині наболіло,
Давай припинимо фальшиву гру –
Навіщо посипати рани сіллю?
Заради тебе я – творю, живу!
Не слухай скульпторів Пігмаліонів,
Що бачать в мертвих статуях красу.
Яси багато в чуйнім дієслові –
Тож смолоскипом я жагу несу.
Писала кров’ю оди бурштинові.
X (IX)
Писала кров’ю оди бурштинові,
І розчинялась в просторі весни.
Моє квітуче щастя бузинове,
Тих лебедів додому поверни.
Та відчуваю, ти ще не готовий.
Нашіптують майбутнє віщуни.
Потоне швидко човник паперовий –
Надії птах на маківці сосни.
Та не облишу мрії, сподівання,
Роз’ятрену сльозу я не зітру –
Блищить на денці серденька коханням.
Пригадую парчеву ніжність рук.
Зійшла у високості зірка рання,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
XІ (IX)
Ховала, наче зброю, в кобуру –
Не заховати почуття в комоді.
У віхоли тебе не заберу,
Й ділити навпіл хуртовину – годі!
Весняні проліски пахтять в яру,
Землі коріння вруниться насподі.
Пливе на нерест риба, щоб ікру
Метати проти течії в негоду.
Нам не здолати межі самоти,
Загачені водою в буйну повінь.
Хоч м’ячиком із пагорба котись.
Та загасити смуту сонце в змозі.
Чекаю я на тебе, золотий,
У затишнім смарагдовім алькові.
ХІІ (IX)
У затишнім смарагдовім алькові
Мережані ряднини, килими.
І срібні кришталеві бра казкові
розсіювали світло, коли ми
Зустрілись наодинці загадково.
О любий, з моїх вуст нектар прийми
І дай в тобі відтанути – так довго
Я крижаніла у руках зими.
Розраджувала віхоли сопілка,
Що грала щемно арію сумну
За шторами вікна щопонеділка.
Та не затьмарить голову хмільну –
Міцне кохання наше, як перцівка*.
Нанизувала перли на струну.
______________
Перцівка* – горілка
ХІІІ (IX)
Нанизувала перли на струну,
І ладаном обкурювала ліжко.
До серця, наче кітку, пригорнув,
Випещував любов’ю тіло втішно.
І спокушав звабливу, чарівну.
Нас огортала постіль білосніжна.
Від пестощів і доторків тонув –
Кидала в простір сила центробіжна.
Бо сьоме небо там, де є любов.
Та сон скінчився, наче дощ у Львові.
Іду молитись, хоч не богослов,
Заварювати свій гіркий цикорій.
Надворі поміж сірих забудов
Весна пісні сплітала колискові.
ХІV (IX)
Весна пісні сплітала колискові,
Світанок хмарою мив небеса.
Проміння золотаве у діброві
Вмикало день, творило чудеса.
За горизонтом стало неозоро,
Розсипалася згардами* роса.
Пісні співали перші півні гойно,
Проміння скинуло їм сніп вівса.
Чому ж сльоза підступно покотилась?
На лавочці сіамський кіт Маркіз
Облизував рудаву Мурку мило.
"Няв... няв..." – звав із собою в верболіз.
То вірно, що любов – жахлива сила!
Злітала мрія в неосяжну вись.
______________
Згарда * – намисто
Магістрал (ІХ)
Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.
Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КОЛИСКОВІ МРІЇ дев'ятий вінок, корна сонетів СВІТОЧ ДУШІ
"На голови, де, наче солов’ї,
Своє гніздо щодня звивають будні,
Упав романс, як він любив її
І говорив слова їй незабутні"
(Ліна Костенко)
ДЕВ’ЯТИЙ ВІНОК
КОЛИСКОВІ МРІЇ
І (IX)
Злітала мрія в неосяжну вись,
Та не одна, тих мрій було багато.
Щоб рідний брат нарешті одруживсь,
Були здорові діти й онучата.
В очах знедолених був щастя блиск.
У душах завше панувало свято,
Не підіймавсь від хвилювання тиск,
Усі були здорові та багаті.
Щоб не росли в городах пирії.
Сестричка готувала вінегрети,
В полях збирала гарні врожаї.
Гілля хилилося від Бер*, Ранетів**,
Щоб мир настав, і бабка*** в ручаї
У па-де-де крутила піруети.
______________
Бера* – сорт груш
Ранет** – сорт яблук
Бабка*** – комаха
ІІ (IX)
У па-де-де крутила піруети
Та наречена в чарівній фаті.
Знімали з себе люди пальта, светри,
Купався день у сонці золотім.
А я без тебе в’яну, любий, де ти?
Невже ти спиш і досі? Але, втім,
Уже весна зірвала криг намети,
Гуркоче в небесах травневий грім.
Та прошумів, неначе й не бувало,
Блищить у вишині проміння спис.
Мені твого тепла не вистачало,
В садочку соловейка – вокаліз*.
Творю для тебе, любий, тріумфально,
Яку поезію, ти подивись.
______________
Вокаліз* – вправа або етюд для голосу без тексту
ІІІ (IX)
Яку поезію, ти подивись,
Мережу із квітучого пагілля.
Здійнявся над землею кипарис,
І влаштували яблуні весілля.
Коханий пташе, серцем пробудись.
Замучило судом важке похмілля?
П’є спрагле небо хмари, мов кумис,
Вражає волошковим рукоділлям?
В кущах бузку ти щастя віднайди.
На клумбах із лілей пахкі букети
Чекають, як і я, тепла, води.
Розсипав ранок срібні бранзолети*.
Ноктюрни чарівні, вряди-годи,
Я створюю для тебе, мій поете.
______________
Бранзолета* – браслет
ІV (IX)
Я створюю для тебе, мій поете,
Новели і елегії лугів,
Оповідання та вінки сонетів.
Ти чуєш, як співає херувим?
Аж воскресає світ в лабетах смерті –
Міцних вервечок, скутих ланцюгів.
Над цвинтарем літає чорний кречет,
Та над полями вже лунає спів.
Це я сльозою обпікала будні
У ті жахливі, зболені часи,
Коли жорстоко розтинали груди –
Фантомно й досі там душа болить.
Життя хіба одну мене марудить?
Сліпою кішкою була колись.
V (IX)
Сліпою кішкою була колись,
Яку втопити в бистрині хотіли.
Та, певно, батько віддано моливсь,
Благала мати – я щоб не хворіла.
Наїлася вишневої смоли –
І стала гарною душею й тілом.
Позичила крильцята у бджоли,
І за нектаром в липи полетіла.
Як швидко вітер крила обламав.
Навішала матуся амулетів,
Та недалеко цвів червоний мак –
Предмет моїх розчулених куплетів.
Я серцем спокусилась, та дарма...
І слів не вистачало для сюжетів.
VІ (IX)
І слів не вистачало для сюжетів.
Дурманний мак душею перецвів:
Пив на розлив горілочку в буфеті,
І набирався, мов «свиня», гріхів.
Ловив метеликів у очереті,
А після – виміщав на всьому гнів.
Дивився фільми і читав газети,
Скликав на шабаш "фурій", "кажанів".
Хотілося той шлюб у порох стерти,
У чарці самогону – біль втопить.
Не прокидатися від сну, померти,
І загубитися посеред жнив.
Усе стерпіла, підростав безсмертник.
Та якось ти цитриново наснивсь.
VІІ (IX)
Та якось ти цитриново наснивсь,
Коли вже не чекала на вітрила.
Тієї осені, в тумані злив,
Жоржиною на стеблах розпустилась.
То ніби янгол із гори спустивсь –
Мені всміхався сонячно Ярило,
В оточені весталок і олив.
Від здивування ледь не обімліла.
Та чи міцні мотузки розірву,
Хоча й жахіття канули у Лету?
Життя постійно косить ковилу
І випікає з борошна багети.
Одну ще втрату не переживу,
Не підрізай мої думки на злеті.
VІІІ (IX)
Не підрізай мої думки на злеті,
Тримала довго музику в собі.
Моя загублена в снігах, Плането.
Моє життя у радості й журбі.
Так, щастя любить тишу, та прикмета
Не нами вигадана, далебі,
Хоча неординарного естета
По черевиках видно у юрбі.
Від світу не сховаєшся в коморі,
Помітно здалеку ясну зорю
І білу бригантину в морі чорнім,
На світлому – гуашеву мару.
Не говори, що я – вода прозора,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
ІX (IX)
Бо не теленькну, спокоєм замру.
А світ не хоче, щоб я оніміла.
Хіба ж я схожа на тверду кору?
Ні! Соковита, мов черешня спіла.
Не заховаюсь мишею в нору.
Багато всередині наболіло,
Давай припинимо фальшиву гру –
Навіщо посипати рани сіллю?
Заради тебе я – творю, живу!
Не слухай скульпторів Пігмаліонів,
Що бачать в мертвих статуях красу.
Яси багато в чуйнім дієслові –
Тож смолоскипом я жагу несу.
Писала кров’ю оди бурштинові.
X (IX)
Писала кров’ю оди бурштинові,
І розчинялась в просторі весни.
Моє квітуче щастя бузинове,
Тих лебедів додому поверни.
Та відчуваю, ти ще не готовий.
Нашіптують майбутнє віщуни.
Потоне швидко човник паперовий –
Надії птах на маківці сосни.
Та не облишу мрії, сподівання,
Роз’ятрену сльозу я не зітру –
Блищить на денці серденька коханням.
Пригадую парчеву ніжність рук.
Зійшла у високості зірка рання,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
XІ (IX)
Ховала, наче зброю, в кобуру –
Не заховати почуття в комоді.
У віхоли тебе не заберу,
Й ділити навпіл хуртовину – годі!
Весняні проліски пахтять в яру,
Землі коріння вруниться насподі.
Пливе на нерест риба, щоб ікру
Метати проти течії в негоду.
Нам не здолати межі самоти,
Загачені водою в буйну повінь.
Хоч м’ячиком із пагорба котись.
Та загасити смуту сонце в змозі.
Чекаю я на тебе, золотий,
У затишнім смарагдовім алькові.
ХІІ (IX)
У затишнім смарагдовім алькові
Мережані ряднини, килими.
І срібні кришталеві бра казкові
розсіювали світло, коли ми
Зустрілись наодинці загадково.
О любий, з моїх вуст нектар прийми
І дай в тобі відтанути – так довго
Я крижаніла у руках зими.
Розраджувала віхоли сопілка,
Що грала щемно арію сумну
За шторами вікна щопонеділка.
Та не затьмарить голову хмільну –
Міцне кохання наше, як перцівка*.
Нанизувала перли на струну.
______________
Перцівка* – горілка
ХІІІ (IX)
Нанизувала перли на струну,
І ладаном обкурювала ліжко.
До серця, наче кітку, пригорнув,
Випещував любов’ю тіло втішно.
І спокушав звабливу, чарівну.
Нас огортала постіль білосніжна.
Від пестощів і доторків тонув –
Кидала в простір сила центробіжна.
Бо сьоме небо там, де є любов.
Та сон скінчився, наче дощ у Львові.
Іду молитись, хоч не богослов,
Заварювати свій гіркий цикорій.
Надворі поміж сірих забудов
Весна пісні сплітала колискові.
ХІV (IX)
Весна пісні сплітала колискові,
Світанок хмарою мив небеса.
Проміння золотаве у діброві
Вмикало день, творило чудеса.
За горизонтом стало неозоро,
Розсипалася згардами* роса.
Пісні співали перші півні гойно,
Проміння скинуло їм сніп вівса.
Чому ж сльоза підступно покотилась?
На лавочці сіамський кіт Маркіз
Облизував рудаву Мурку мило.
"Няв... няв..." – звав із собою в верболіз.
То вірно, що любов – жахлива сила!
Злітала мрія в неосяжну вись.
______________
Згарда * – намисто
Магістрал (ІХ)
Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.
Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію