ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
2024.04.17
08:45
А-ж гілля гнеться бузу від суцвіть,
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
Р-анкові пахощі несуться в світ,
О-бласкані промінням золотим,
М-агічно ваблять запахом крутим.
А кущ танцює з вітерцем танок
Т-акий щасливий з вихором думок.
Улад, у такт шепоче, шурхотить
2024.04.17
07:58
Розцвів бузок, тремтить бузкове світло
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
Пронизуючи тисячі квіток,
Недавно лиш зима була, а літо
Із травня прокладає вже місток.
Ще вчора квітень з холодом на пару
Не знав, куди зробити перший крок.
А позлітали з абрикос тіари
2024.04.17
06:34
У цій війні я сам себе зустрів.
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
Перегорнув минулого сторінку.
Якого кольору у серці гнів?
Чи є напівтони? Чи є відтінки?
Ні! Він червоний - кров моїх бійців
І чорний, наче вдовина хустинка.
Він має присмак одностайних слів,
2024.04.17
06:27
Ніби в камертон у підвіконня
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
барабанить до світанку дощ,
від цієї музики безсоння…
І у тебе кажеш? Так отож.
Звикли ми до сніжної завії
та раптово десь пішла зима
і тепер дощитиме стихія
нотами грайливо усіма.
2024.04.17
05:37
Затьмарить час чийсь світлий образ
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
І швидко змовкне друга клич, -
І хтось не дасть пораду добру
За просто так чи могорич.
Минеться біль і жаль за чимось
Більш не терзатиме єство, -
І не влаштують ритми й рими
Мені поезій торжество.
2024.04.17
00:24
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
Бузкова мить не випускає з круга.
І яв мені – недбало зшита чуга,
А сон мені – бездоння рукавів.
Кружляй мене! Одним із тих кружлянь
Під спів горян, у попелі натуги!..
Аж раптом – день порозриває пруги
2024.04.16
23:09
Якщо не зведе Господь дім,
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
Марні зусилля тих, хто його будує.
Якщо не встереже Господь місто,
Намарне старається варта.
Надаремне ви рано встаєте,
Допізна сидите, їсте хліб печалі.
Навіть уві сні Він дасть усе те тому,
Кого любить.
2024.04.16
22:33
Тут колись росли кущі кизилу,
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
А тепер - потрісканий асфальт...
Всі сліди мого дитинства змило
Дощем-часом у тайну скрижаль.
Найріднішим йду на світі містом...
Порух вітру - в серці резонанс.
А під сірим снігом, жовтим л
2024.04.16
20:19
Це безліч сонць зійшло на небесах
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
Звабливих щік, що з них складе сузір’я
Поезія торкаючи вуста
Сльозою радості, сльозою сновидіння.
А ти — язичник, що вершить обряд
І прагне трунку від сосків Астарти;
Холодний мармур, що ховає плаття
В мережі рік
2024.04.16
20:03
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
І з келихами золотих тюльпанів
Панує на відновленій землі,
Не змінюючи настроїв та планів.
Йому одне – радіти із весни,
Нести вселенську радість і турботи
Про білий світ, про наші з вами сни -
2024.04.16
09:56
З листка на листочок стрибають краплини.
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
Муркоче волога, голубиться, лине.
Прямує до лон, проникать й напувати.
Дощем сходить небо, щоб землю кохати.
16.04.24
2024.04.16
05:52
На Парнасі відучора гуд
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
«геній» роздає свої вказівки
це, друзяки, небезпечний труд
і стило в руках його – гвинтівка.
Зизооко цілиться під зріз,
вибирає жертву пожирніше…
затуляйте свої вуха, плиз,
дочекайтесь, хай настане тиша.
2024.04.16
05:42
Галки жовтороті
Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Всілися на дроті,
Гомоном дратуючи людей, –
Наче зранку в місті
Зграї голосистій
Більше примоститися ніде.
Поки гомоніли
Птиці зголоднілі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Йой!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Йой!!!
- Браття та сестри! Змилуйтеся наді мною! Не душіть душу та серце в лещатах нашої дружби!- крикнув кум у літературному відеочаті і навіть пустив гірку сльозу, яка скрапнула на клавіатуру комп’ютера.
А я, лісоруб Іван, сидів за його спиною та дивився як творча людина мучається.
І так стало кума жаль, що і я заплакав. Чесне слово! А чому? Зараз поясню.
Микола - широковідомий літератор у фейсбучному просторі. Пише про душу, серце, любов та сльози. І має шалений успіх не тільки в незаміжніх панянок, але й у підтоптаних вуйків з усохлими кабаками. Але це ще півбіди!
Ота шалена слава та невгамовна багаторічна писунка розбуркали його мистецькі амбіції, не згірше шторму в протоці Дрейка. І могутній лірик наважився на немислиме: таємно позичив грошей у баби Гарбузихи і видав книжку власних опусів. Жінка про це навіть і досі ні сном, ні духом,- ви уявляєте? От конспіратор! Аби не спалитися - попросив друкарню надіслати тираж на Нову пошту в райцентр. А як дружина почимчикувала на працю – чкурнув за книжками моїм трактором. Літературу таємно приховав за сажем з двійком поросят у колишній жомовій ямі. Завалив схрон кізяками, рваним дрантям та штахетинами, залишивши непомітну шпарину, у яку за потреби можна було просунути руку та голову.
Оскільки кум у маркетингу ні бум-бум, то запитав у мене поради:
- Як рекламувати?
- Пиши пост у фейсбуці,- одказую родичу.- Вистав під анонсом книги фото якоїсь цицястої красавиці зі стриженою болонкою в оточенні трьох малюків. За спиною жінки домалюй перламутрові крильця, а над головою сяйнисту райдугу. От побачиш - покупці попруть табунами як карасі на часничну затірку з макухою.
Порада виявилася слушною: за один день Микола отримав замовлення на 12 тисяч книжок!!! І це при тому, що тираж складав всього одну тисячу екземплярів! Шалений успіх.
Два дні не бачив кума ні на вулиці, ні на городі, ні в крамниці. Навіть остограмитися не приходив, хоча до цього і дня не було, аби увечері на навідався до моєї господи за цим святим зіллям. Моя берегиня, звісно, дуже гнівалася, коли бачила сусіда після вечірньої зірки. Тож кум згодом поміняв тактику: прочиняв двері, просовував руку з гранчаком до вітальні та чекав, доки я тоді нахлюпаю вогняної водиці Бахуса. Потім рука зникала, чулося спрагле «ковть-ковть» і мара щезала до наступного вечора. Мені вже та злодійкувата правиця навіть снитися почала. Інколи. Ну то таке.
Так про що ми тут? Ага, згадав! Про літературу! Так от…сів кум підписувати книжки. А перед цим питає у кожного бажаючого:
- Куди вислати? Який контактний телефон?
І обов’язково нагадує, що книжка коштує 30 гривень. І ось тут почалися проблеми.
Не купують у Миколи книжок і все. Хоч головою в стіну, хоч горохом!
А оце сьогодні навідався до мене, зажурений, зарюмсаний, борода нечесана. І тверезий. Моя берегиня коли побачила Миколу в такому стані, то перехрестилася і сама кинулася йому наливати. Бо одразу відчула, що в чоловіка - страшна біда.
Кум пити не хотів, а звів очі до стелі і завив. А потім почав затинатися! Від розпачу, мабуть. Тут перелякався навіть я. Волосся стало сторчма.
Моє солодятко прожогом кинулося за лотком яєць, оскільки задавнювати таку капость не можна. Треба одразу викорчовувати психічно-душевну хворобу. А вона у цій справі - найуправніша шептуха в цій половині півкулі. Є ще одна яга, але та живе далеко, в Африці. Туди ще долетіти треба. А часу - немає.
Я тримав кумову голову, а жінка катала яйцем по кумовій голові, бовтала рідину в трилітровій банці та бурмотіла потрібні екзорцизми та молитви. До ранку таки вигнали хворобу з родича. А потім давай розпитувати Миколу: що до чого.
- Виявляється, всі мої читачі – пенсіонери, хворі, немічні. Кожен другий - багатодітний, кожен третій - у боргах як у шовках. А я людина чутлива, нікому відмовити не можу, бо всі вони - мої найщиріші друзі. Хоча в усіх є і планшети, і ноутбуки, і смартфони. Та й інтернет оплачують регулярно.
- То що?- питає жінка.
- Роздарував увесь тираж. А як таке сталося - навіть не помітив. А сьогодні баба Гарбузиха навідалася і каже: «Віддавай позику, інакше загризу». А як віддавати, якщо грошей нема?
Ми з жінкою перелякано перезирнулися.
- Йой, куме, це справді лихо. У баби Гарбузихи є «дах», нею опікується бандитська зграя. Якщо не віддаси грошей, то й закопати можуть, живцем.
- А жінка знає, в КОГО ти позичив? - питає дружина.
- Нє, боюся казати. Думав, що на виручені гроші і борги віддам, і шубу шиншилову своїй господині справлю.
«Шиншилова шуба з поезії? Оце дає!» - подумав я. «Тут вистачить хіба що на зашморг».
Порадилися з жінкою і вирішили: дамо кумові грошей виплатити позику. З тієї купи, де я збирав на вставні щелепи. Нічого страшного не станеться, якщо ще три роки походжу без зубів. Зате людина лишиться живою та здоровою.
- Але за однієї умови,- сказала жінка.- Відсьогодні перестаєш дряпати пером. Інакше розкажу про все твоїй благовірній і вона сама тобі усі зуби підрихтує та ребра. Згоден?
Кум згідливо хитнув головою і гайнув з грошима до Гарбузихи, виплачувати борг.
Добре, хоч мене ця біда оминула, бо свого часу теж хотілося надрукувати книжку. Але взяти у жінки готівку - не наважився. Розумів, що віддати позичене у рідного серця не вдасться ніколи.
26.11.2021р.
А я, лісоруб Іван, сидів за його спиною та дивився як творча людина мучається.
І так стало кума жаль, що і я заплакав. Чесне слово! А чому? Зараз поясню.
Микола - широковідомий літератор у фейсбучному просторі. Пише про душу, серце, любов та сльози. І має шалений успіх не тільки в незаміжніх панянок, але й у підтоптаних вуйків з усохлими кабаками. Але це ще півбіди!
Ота шалена слава та невгамовна багаторічна писунка розбуркали його мистецькі амбіції, не згірше шторму в протоці Дрейка. І могутній лірик наважився на немислиме: таємно позичив грошей у баби Гарбузихи і видав книжку власних опусів. Жінка про це навіть і досі ні сном, ні духом,- ви уявляєте? От конспіратор! Аби не спалитися - попросив друкарню надіслати тираж на Нову пошту в райцентр. А як дружина почимчикувала на працю – чкурнув за книжками моїм трактором. Літературу таємно приховав за сажем з двійком поросят у колишній жомовій ямі. Завалив схрон кізяками, рваним дрантям та штахетинами, залишивши непомітну шпарину, у яку за потреби можна було просунути руку та голову.
Оскільки кум у маркетингу ні бум-бум, то запитав у мене поради:
- Як рекламувати?
- Пиши пост у фейсбуці,- одказую родичу.- Вистав під анонсом книги фото якоїсь цицястої красавиці зі стриженою болонкою в оточенні трьох малюків. За спиною жінки домалюй перламутрові крильця, а над головою сяйнисту райдугу. От побачиш - покупці попруть табунами як карасі на часничну затірку з макухою.
Порада виявилася слушною: за один день Микола отримав замовлення на 12 тисяч книжок!!! І це при тому, що тираж складав всього одну тисячу екземплярів! Шалений успіх.
Два дні не бачив кума ні на вулиці, ні на городі, ні в крамниці. Навіть остограмитися не приходив, хоча до цього і дня не було, аби увечері на навідався до моєї господи за цим святим зіллям. Моя берегиня, звісно, дуже гнівалася, коли бачила сусіда після вечірньої зірки. Тож кум згодом поміняв тактику: прочиняв двері, просовував руку з гранчаком до вітальні та чекав, доки я тоді нахлюпаю вогняної водиці Бахуса. Потім рука зникала, чулося спрагле «ковть-ковть» і мара щезала до наступного вечора. Мені вже та злодійкувата правиця навіть снитися почала. Інколи. Ну то таке.
Так про що ми тут? Ага, згадав! Про літературу! Так от…сів кум підписувати книжки. А перед цим питає у кожного бажаючого:
- Куди вислати? Який контактний телефон?
І обов’язково нагадує, що книжка коштує 30 гривень. І ось тут почалися проблеми.
Не купують у Миколи книжок і все. Хоч головою в стіну, хоч горохом!
А оце сьогодні навідався до мене, зажурений, зарюмсаний, борода нечесана. І тверезий. Моя берегиня коли побачила Миколу в такому стані, то перехрестилася і сама кинулася йому наливати. Бо одразу відчула, що в чоловіка - страшна біда.
Кум пити не хотів, а звів очі до стелі і завив. А потім почав затинатися! Від розпачу, мабуть. Тут перелякався навіть я. Волосся стало сторчма.
Моє солодятко прожогом кинулося за лотком яєць, оскільки задавнювати таку капость не можна. Треба одразу викорчовувати психічно-душевну хворобу. А вона у цій справі - найуправніша шептуха в цій половині півкулі. Є ще одна яга, але та живе далеко, в Африці. Туди ще долетіти треба. А часу - немає.
Я тримав кумову голову, а жінка катала яйцем по кумовій голові, бовтала рідину в трилітровій банці та бурмотіла потрібні екзорцизми та молитви. До ранку таки вигнали хворобу з родича. А потім давай розпитувати Миколу: що до чого.
- Виявляється, всі мої читачі – пенсіонери, хворі, немічні. Кожен другий - багатодітний, кожен третій - у боргах як у шовках. А я людина чутлива, нікому відмовити не можу, бо всі вони - мої найщиріші друзі. Хоча в усіх є і планшети, і ноутбуки, і смартфони. Та й інтернет оплачують регулярно.
- То що?- питає жінка.
- Роздарував увесь тираж. А як таке сталося - навіть не помітив. А сьогодні баба Гарбузиха навідалася і каже: «Віддавай позику, інакше загризу». А як віддавати, якщо грошей нема?
Ми з жінкою перелякано перезирнулися.
- Йой, куме, це справді лихо. У баби Гарбузихи є «дах», нею опікується бандитська зграя. Якщо не віддаси грошей, то й закопати можуть, живцем.
- А жінка знає, в КОГО ти позичив? - питає дружина.
- Нє, боюся казати. Думав, що на виручені гроші і борги віддам, і шубу шиншилову своїй господині справлю.
«Шиншилова шуба з поезії? Оце дає!» - подумав я. «Тут вистачить хіба що на зашморг».
Порадилися з жінкою і вирішили: дамо кумові грошей виплатити позику. З тієї купи, де я збирав на вставні щелепи. Нічого страшного не станеться, якщо ще три роки походжу без зубів. Зате людина лишиться живою та здоровою.
- Але за однієї умови,- сказала жінка.- Відсьогодні перестаєш дряпати пером. Інакше розкажу про все твоїй благовірній і вона сама тобі усі зуби підрихтує та ребра. Згоден?
Кум згідливо хитнув головою і гайнув з грошима до Гарбузихи, виплачувати борг.
Добре, хоч мене ця біда оминула, бо свого часу теж хотілося надрукувати книжку. Але взяти у жінки готівку - не наважився. Розумів, що віддати позичене у рідного серця не вдасться ніколи.
26.11.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію