ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юлія Івченко (1978) / Проза

 ЯК ТИ МЕНЕ ЛЮБИШ__7. ( В роботі.)
Руслан у Києві навчається, а Марина у Дніпрі.
Прийшла пора першої сесії — Руслан екзамен провалив, а потім ще довгих п’ять років брехав батькам, наче шолудивий собака, що вчиться справно. Тягнув із дому гроші та торби із домашніми наїдками, гуляв на спільно знятій з такими ж, як сам товаришами-гультіпаками, аж поки, десь, у Голосіївських хащах, не встромив гостро ножа йому якийсь п’яний волоцюжка.

Леся з Данилом забідкалися, та сина улюбленого не покинули, виходили по лікарнях. З того часу відкрилися їм очі, а серця віри йняти не хотіли, що Русланчик їх таку кривду заподіяти зміг… Падали проблеми на їх заморочені і без того у дев’яності роки, голови, наче яблука достиглі у серпні. Оклигав. Леся з Данилом слів не підбирали, тому вислухував від них Руслан ще довго, як нормальні, людські діти батьків поважати мають. Та пити все одно не кинув. По дівках бігав, сором їм великий заподіював.

Жонаті молодички радо приймали молодого, високого, як ясен, вродливого, як саме сонце у червні, чоловіка та із-за отієї шкідливої звички, напиватися оковитої, аж до всцикачки, скоро прощалися, радіючи, що не затягли стосунки на довше. Прощалися, коли ставало ясно, що у Руслана, язик, як помело. Збреше — дорого не візьме! З котрою переспить — ту ж і брудом наступного дня обіллє і все, що не так лежить — його у Покровці… У чужих боявся красти, а з материного гаманця та з батькового гаража, геть, усе начисто вимітав, а то і в полюбовниць. Не лише до навчання ледачий був, а й до роботи. Їздив-їздив по заробітках та однак повертався голий-голісінький, без копійки в кишені, брудний і замурзаний, наче бомж і одяг його тхнув вонючим димом дніпровського, сміттєвого звалища. Аж поки мати, Леся, не сплеснула в долоні і гірко мовила:

— Сиди вже ти, Руслане, вдома. Тут роботу шукай, а не вийде, то батькові помагай. Послав же Бог на голову отаке отакого бевзя!

—У Вас тєлік поламався!

—Аби у тебе мозги не подамалися! — Данько сину.

Руслан і читав. І Гюго « Собор Паризької Богоматері», і Стендаля « Червоне і чорне», і Панаса Мирного, лиш би тільки спину разом батьком у теплиці не гнути. Не такий вже Руслан і дурний був. Хитрий, як лис Микита... Прийшов час і зустрів дівчину Тетяну із Зеленого Гаю.

Гаївна. Уста — пухкі, очі — задумливі. Лише полохкі трохи, наче у лісової лані, що мисливцями на полюванні налякана. Доладна із себе, до роботи метка, як білиця, до любовних утіх ласа. Батька не мала, із сім’ї бідної. Як деякі корінні покров чани, гордовиті, кажуть: «Хутірська, забита…» Стали жити без усякого одруження разом із старшими Залізняками. Марина навчалася тоді ще. Лиш інколи приїжджала, а Леся невістки не злюбила: і те їй не так, і друге. Марина навідається, погляне на ту колотнечу. Думка у голові миготить: «Ну чисто тобі « Кайдашева сім’я»! та й назад до міста. Лиш би очі усього того гармидеру не бачили!

Руслан нап’ється і гамселить важкими кулаками у Марининій кімнаті те дрібне пташа. Таня встане — ні світ, ні зоря. Очі заплакані, тіло — Руслановою вагою замучене і мерщій до роботи, а Лесі, щоб догодить, то швидше пішки до Києва дійти можна! Коли зовсім несила стало із свекрухою жити — подалися в Запоріжжя, оселедцями торгувати.

Не витримала Гаївна такого життя спільного, загриміла у психіатричну лікарню, а Руслан до батьків повернувся та знов з них мотузки вити почав. Тільки й користі від нього, що якусь рибину у річкі Вовчій до столу принесе.

Старий Залізняк і сам потроху почав сину компанію складати. Під горілочку у літній кухні, куди Леся Миколаївна їх, як набридливих мух виганяла, стали їх розмови п’яні брехливими та їдкими. Пліткували про людей покровських, більш вдалих у господарюванні, характерних, тих, що копійку заробити уміють, а не по-вітру розфиськати. І про Марину теж пліткували…

Попри те, що мати побила колись Марину, наче сидорову козу, до баби Параски навідувати не перестала, бо то була єдина її віддушина. Світ незнаний, містичний, в якому земне і потойбічне в єдине ціле зливається, наче чоловік і жінка у шлюбну ніч. Потроху старенька почала Марину різним травам і премудростям навчати. Та Марина не дурна була. З дитинства стежила за кожним словом і рухом баби Параски. Леся спочатку лаяла доньку, а далі — рукою махнула: « Хай уже лучче до тієї відьми шастає, чим по гульках. Главне шо в хаті порядок і їсти зварено».

Поночі, там, де русалки вербові віти піснями гойдають, а рогатий місяць зірок-сестер перелічує, де залишки скіфських курганів, де притока річки Вовчої Гайчур, частенько тупцювали дві дивні постаті. Одна — стара та приземкувата і схожа на зморщену грушку із Різдвяного узвару, а інша — молода, тоненька, як срібна стеблина.













      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2021-12-11 15:17:15
Переглядів сторінки твору 248
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.164 / 5.67)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.164 / 5.76)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.05.20 18:47
Автор у цю хвилину відсутній