Пастельний сум, охмарена зима,
Самотність сіл залишених невчасно,
Тут сон лише, байдужість і безчасся,
Давно ніхто нічого не займав.
Де вітер сповіщає до Причастя,
Дзвіниця покосилася німа.

Ще трохи і пощезнуть в забутті
На цвинтарі покинуті могили,
І мох на них накине вогкий килим,
Ні крашанок не буде, ні куті,
Складе на грудях руки хрест похилий,
Не прийде син до батька в каятті.

Старі померли, діти – хто куди.
До різних міст, бо там інакше щастя,
Годинники обтяжують зап’ястя,
Хоч і в добі поменшало годин.
У міста найзаплутаніші снасті,
Але бракує чистої води.

Та сум цей буде тільки до весни,
Допоки не засяє дике жито,
Поля не скреснуть маками розшиті,
Синовні або доньчині сини
Не з’їдуться шукати древні житла,
Щоб бути в них до власної зими.