
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.10
21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,
2025.09.10
21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова
"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...
2025.09.10
19:54
Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над списами жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисни
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над списами жовтих тополь.
Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисни
2025.09.10
05:41
Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
2025.09.09
22:42
Любити ближнього краще здаля.
Ворог ворогові ока не виклює.
Забреханий москаль гірше забрьоханої свині.
Диктатор наділяв себе правом наліво й направо.
Надія вмирає останньою, а першою хай вмирає безнадія.
Найважливіше у житті - не розминут
2025.09.09
21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні
2025.09.09
20:39
Я за Христом несу свого хреста,
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.
Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.
Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір
2025.09.09
19:59
Неймовірно актуальний проект - поетичні перлини українських класиків у рок-інтерпретації!
Супер сучасно все - і вокал, і саунд, і аранжування. А найголовніше, напевно, те, що вкотре переконуєшся в тому, що справжня класика не має жодних часових меж. Нав
2025.09.09
15:31
Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
2025.09.09
15:28
Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог
2025.09.09
13:53
Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!
2025.09.09
09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
2025.09.09
05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
2025.09.08
22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
2025.09.08
16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
2025.09.08
08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Остання жертва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання жертва
Вже третій рік, як Хорсові жерці
Із Хорсуня у Київ перебрались.
Від місць, святих для русів, відірвались
І вибрались на пагорби оці.
Там Хорс один був богом головним,
Каган і той жерцям його скорявся.
А тут з Перуном лише урівнявся,
Бо ж княжий люд тепер клянеться ним.
А Хорсу що? А що жерцям його?
Чи їм також із волхвами рівнятись?
Ні, над усіми треба знов піднятись,
Щоб визнав люд лиш Хорса одного.
У вірі що важливіше за страх?
Могутній бог, коли його бояться.
Хто може з Хорсом у страху змагаться?
Тримав він русів міцно у руках.
І жоден чужоземець не посмів
У Хорсуні спокійно почуватись.
Бо ж можна в жертву богові дістатись.
Накине жрець мотузку і повів.
І вже ніхто не сміє зупинить.
Каган і той був над жерцем не владен.
От Хорс поп’є крові людської й радий…
А вже давно йому нема що пить.
А тут і привід – Володимир-князь
Здолав-таки розбійних тих ятвягів,
Мечі нарешті вгамували спрагу
І курява за військом уляглась.
Вернувся князь до Києва й жерці
Тихцем пустили думку між бояри,
Що Хорс уже давно чекає дару,
Бо ж він дав русам перемоги ці.
Заграла у боярах руська кров:
Потрібно, справді, скласти дяку богу,
Віддячити за славну перемогу,
Аби він дарував їх знов і знов.
Прийшли до князя, мовили йому:
«Потрібно жереб кинути. На кого
Він упаде – то й буде жертва богу!»
А князь і не противився тому.
Чи то від перемоги так сп’янів,
Чи давня руська кров також заграла?..
Дав згоду, аби жереба кидали.
Жерці кидали жереб чи то ні –
Ніхто не зна. Та вийшли і сказали:
«Пав жереб на чужинця одного.
У жертву Хорсу принесім його!»
І посланців із вісткою послали
У дім варяга, що давно вже став
У Києві. Колись приїхав з греків,
Мав власний двір від князя недалеко,
А ще таємно вірував в Христа.
Та жереб той не на варяга впав.
Був син у нього – молодий та гарний.
Його і вибрав жереб той примарний.
Він кров’ю Хорса напоїти мав.
Прибу́ли до варяга посланці
Аби той сина дав їм на пожертву.
Та чоловік той виявився впертим
І відповів їм на вимоги ці:
«То не боги́, а дерево, тому,
Сьогодні є, а завтра уже згнили.
Не їли, не пили́, не говорили
Вони з людьми ніколи. А чому?
Бо зроблені сокирою й ножем
Із дерева умілими руками.
Ви дереву вклоняєтесь віками
І думаєте - я вклонюсь? Невже?
Я вірую у Бога одного,
Який цей світ створив разом із нами,
Із сонцем в небі, місяцем, зірками.
За це ми всі і славимо його.
А що боги́ ті сотворили вам?
Нічого! Адже їх самих зробили.
То не боги, а лиш бісівська сила.
Я свого сина бісам не віддам!»
Ні з чим назад вернулись посланці,
Розповіли, як той нахабно вівся,
Як над богами їхніми глумився.
Тут закричали Хорсові жерці:
«Потрібно йти і силою узяти!»
Прийшли з оружжям, поламали пліт.
Варяг із сином у сінях стоїть,
Не хоче його в жертву віддавати.
Кричати стали: «Сина відпусти!
Хорс його крові випити жадає!»
Варяг на ті слова відповідає:
«Вам богу жертву треба принести?
Якщо ваш бог жадає її так,
Хай сам прийде і візьме те, що хоче.
Чи він боїться втрапити на очі,
Бо ж вас робити змушує, однак?!»
Тут розлютились не на жарт жерці:
«Та ж він над богом насміхатись сміє!
Він сім’я зла супроти Хорса сіє!
Убити слід їх за слова оці!»
І кинулись зі зброєю на них,
І сіни попід ними порубали.
І батько з сином під мечами впали,
Бо не зреклися вірувань своїх.
Отримав Хорс того дня свою кров,
Хай і не там, де звик він її мати.
Та то було останнє його свято,
Христос за кілька літ його зборов.
Із Хорсуня у Київ перебрались.
Від місць, святих для русів, відірвались
І вибрались на пагорби оці.
Там Хорс один був богом головним,
Каган і той жерцям його скорявся.
А тут з Перуном лише урівнявся,
Бо ж княжий люд тепер клянеться ним.
А Хорсу що? А що жерцям його?
Чи їм також із волхвами рівнятись?
Ні, над усіми треба знов піднятись,
Щоб визнав люд лиш Хорса одного.
У вірі що важливіше за страх?
Могутній бог, коли його бояться.
Хто може з Хорсом у страху змагаться?
Тримав він русів міцно у руках.
І жоден чужоземець не посмів
У Хорсуні спокійно почуватись.
Бо ж можна в жертву богові дістатись.
Накине жрець мотузку і повів.
І вже ніхто не сміє зупинить.
Каган і той був над жерцем не владен.
От Хорс поп’є крові людської й радий…
А вже давно йому нема що пить.
А тут і привід – Володимир-князь
Здолав-таки розбійних тих ятвягів,
Мечі нарешті вгамували спрагу
І курява за військом уляглась.
Вернувся князь до Києва й жерці
Тихцем пустили думку між бояри,
Що Хорс уже давно чекає дару,
Бо ж він дав русам перемоги ці.
Заграла у боярах руська кров:
Потрібно, справді, скласти дяку богу,
Віддячити за славну перемогу,
Аби він дарував їх знов і знов.
Прийшли до князя, мовили йому:
«Потрібно жереб кинути. На кого
Він упаде – то й буде жертва богу!»
А князь і не противився тому.
Чи то від перемоги так сп’янів,
Чи давня руська кров також заграла?..
Дав згоду, аби жереба кидали.
Жерці кидали жереб чи то ні –
Ніхто не зна. Та вийшли і сказали:
«Пав жереб на чужинця одного.
У жертву Хорсу принесім його!»
І посланців із вісткою послали
У дім варяга, що давно вже став
У Києві. Колись приїхав з греків,
Мав власний двір від князя недалеко,
А ще таємно вірував в Христа.
Та жереб той не на варяга впав.
Був син у нього – молодий та гарний.
Його і вибрав жереб той примарний.
Він кров’ю Хорса напоїти мав.
Прибу́ли до варяга посланці
Аби той сина дав їм на пожертву.
Та чоловік той виявився впертим
І відповів їм на вимоги ці:
«То не боги́, а дерево, тому,
Сьогодні є, а завтра уже згнили.
Не їли, не пили́, не говорили
Вони з людьми ніколи. А чому?
Бо зроблені сокирою й ножем
Із дерева умілими руками.
Ви дереву вклоняєтесь віками
І думаєте - я вклонюсь? Невже?
Я вірую у Бога одного,
Який цей світ створив разом із нами,
Із сонцем в небі, місяцем, зірками.
За це ми всі і славимо його.
А що боги́ ті сотворили вам?
Нічого! Адже їх самих зробили.
То не боги, а лиш бісівська сила.
Я свого сина бісам не віддам!»
Ні з чим назад вернулись посланці,
Розповіли, як той нахабно вівся,
Як над богами їхніми глумився.
Тут закричали Хорсові жерці:
«Потрібно йти і силою узяти!»
Прийшли з оружжям, поламали пліт.
Варяг із сином у сінях стоїть,
Не хоче його в жертву віддавати.
Кричати стали: «Сина відпусти!
Хорс його крові випити жадає!»
Варяг на ті слова відповідає:
«Вам богу жертву треба принести?
Якщо ваш бог жадає її так,
Хай сам прийде і візьме те, що хоче.
Чи він боїться втрапити на очі,
Бо ж вас робити змушує, однак?!»
Тут розлютились не на жарт жерці:
«Та ж він над богом насміхатись сміє!
Він сім’я зла супроти Хорса сіє!
Убити слід їх за слова оці!»
І кинулись зі зброєю на них,
І сіни попід ними порубали.
І батько з сином під мечами впали,
Бо не зреклися вірувань своїх.
Отримав Хорс того дня свою кров,
Хай і не там, де звик він її мати.
Та то було останнє його свято,
Христос за кілька літ його зборов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію