Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Остання жертва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання жертва
Вже третій рік, як Хорсові жерці
Із Хорсуня у Київ перебрались.
Від місць, святих для русів, відірвались
І вибрались на пагорби оці.
Там Хорс один був богом головним,
Каган і той жерцям його скорявся.
А тут з Перуном лише урівнявся,
Бо ж княжий люд тепер клянеться ним.
А Хорсу що? А що жерцям його?
Чи їм також із волхвами рівнятись?
Ні, над усіми треба знов піднятись,
Щоб визнав люд лиш Хорса одного.
У вірі що важливіше за страх?
Могутній бог, коли його бояться.
Хто може з Хорсом у страху змагаться?
Тримав він русів міцно у руках.
І жоден чужоземець не посмів
У Хорсуні спокійно почуватись.
Бо ж можна в жертву богові дістатись.
Накине жрець мотузку і повів.
І вже ніхто не сміє зупинить.
Каган і той був над жерцем не владен.
От Хорс поп’є крові людської й радий…
А вже давно йому нема що пить.
А тут і привід – Володимир-князь
Здолав-таки розбійних тих ятвягів,
Мечі нарешті вгамували спрагу
І курява за військом уляглась.
Вернувся князь до Києва й жерці
Тихцем пустили думку між бояри,
Що Хорс уже давно чекає дару,
Бо ж він дав русам перемоги ці.
Заграла у боярах руська кров:
Потрібно, справді, скласти дяку богу,
Віддячити за славну перемогу,
Аби він дарував їх знов і знов.
Прийшли до князя, мовили йому:
«Потрібно жереб кинути. На кого
Він упаде – то й буде жертва богу!»
А князь і не противився тому.
Чи то від перемоги так сп’янів,
Чи давня руська кров також заграла?..
Дав згоду, аби жереба кидали.
Жерці кидали жереб чи то ні –
Ніхто не зна. Та вийшли і сказали:
«Пав жереб на чужинця одного.
У жертву Хорсу принесім його!»
І посланців із вісткою послали
У дім варяга, що давно вже став
У Києві. Колись приїхав з греків,
Мав власний двір від князя недалеко,
А ще таємно вірував в Христа.
Та жереб той не на варяга впав.
Був син у нього – молодий та гарний.
Його і вибрав жереб той примарний.
Він кров’ю Хорса напоїти мав.
Прибу́ли до варяга посланці
Аби той сина дав їм на пожертву.
Та чоловік той виявився впертим
І відповів їм на вимоги ці:
«То не боги́, а дерево, тому,
Сьогодні є, а завтра уже згнили.
Не їли, не пили́, не говорили
Вони з людьми ніколи. А чому?
Бо зроблені сокирою й ножем
Із дерева умілими руками.
Ви дереву вклоняєтесь віками
І думаєте - я вклонюсь? Невже?
Я вірую у Бога одного,
Який цей світ створив разом із нами,
Із сонцем в небі, місяцем, зірками.
За це ми всі і славимо його.
А що боги́ ті сотворили вам?
Нічого! Адже їх самих зробили.
То не боги, а лиш бісівська сила.
Я свого сина бісам не віддам!»
Ні з чим назад вернулись посланці,
Розповіли, як той нахабно вівся,
Як над богами їхніми глумився.
Тут закричали Хорсові жерці:
«Потрібно йти і силою узяти!»
Прийшли з оружжям, поламали пліт.
Варяг із сином у сінях стоїть,
Не хоче його в жертву віддавати.
Кричати стали: «Сина відпусти!
Хорс його крові випити жадає!»
Варяг на ті слова відповідає:
«Вам богу жертву треба принести?
Якщо ваш бог жадає її так,
Хай сам прийде і візьме те, що хоче.
Чи він боїться втрапити на очі,
Бо ж вас робити змушує, однак?!»
Тут розлютились не на жарт жерці:
«Та ж він над богом насміхатись сміє!
Він сім’я зла супроти Хорса сіє!
Убити слід їх за слова оці!»
І кинулись зі зброєю на них,
І сіни попід ними порубали.
І батько з сином під мечами впали,
Бо не зреклися вірувань своїх.
Отримав Хорс того дня свою кров,
Хай і не там, де звик він її мати.
Та то було останнє його свято,
Христос за кілька літ його зборов.
Із Хорсуня у Київ перебрались.
Від місць, святих для русів, відірвались
І вибрались на пагорби оці.
Там Хорс один був богом головним,
Каган і той жерцям його скорявся.
А тут з Перуном лише урівнявся,
Бо ж княжий люд тепер клянеться ним.
А Хорсу що? А що жерцям його?
Чи їм також із волхвами рівнятись?
Ні, над усіми треба знов піднятись,
Щоб визнав люд лиш Хорса одного.
У вірі що важливіше за страх?
Могутній бог, коли його бояться.
Хто може з Хорсом у страху змагаться?
Тримав він русів міцно у руках.
І жоден чужоземець не посмів
У Хорсуні спокійно почуватись.
Бо ж можна в жертву богові дістатись.
Накине жрець мотузку і повів.
І вже ніхто не сміє зупинить.
Каган і той був над жерцем не владен.
От Хорс поп’є крові людської й радий…
А вже давно йому нема що пить.
А тут і привід – Володимир-князь
Здолав-таки розбійних тих ятвягів,
Мечі нарешті вгамували спрагу
І курява за військом уляглась.
Вернувся князь до Києва й жерці
Тихцем пустили думку між бояри,
Що Хорс уже давно чекає дару,
Бо ж він дав русам перемоги ці.
Заграла у боярах руська кров:
Потрібно, справді, скласти дяку богу,
Віддячити за славну перемогу,
Аби він дарував їх знов і знов.
Прийшли до князя, мовили йому:
«Потрібно жереб кинути. На кого
Він упаде – то й буде жертва богу!»
А князь і не противився тому.
Чи то від перемоги так сп’янів,
Чи давня руська кров також заграла?..
Дав згоду, аби жереба кидали.
Жерці кидали жереб чи то ні –
Ніхто не зна. Та вийшли і сказали:
«Пав жереб на чужинця одного.
У жертву Хорсу принесім його!»
І посланців із вісткою послали
У дім варяга, що давно вже став
У Києві. Колись приїхав з греків,
Мав власний двір від князя недалеко,
А ще таємно вірував в Христа.
Та жереб той не на варяга впав.
Був син у нього – молодий та гарний.
Його і вибрав жереб той примарний.
Він кров’ю Хорса напоїти мав.
Прибу́ли до варяга посланці
Аби той сина дав їм на пожертву.
Та чоловік той виявився впертим
І відповів їм на вимоги ці:
«То не боги́, а дерево, тому,
Сьогодні є, а завтра уже згнили.
Не їли, не пили́, не говорили
Вони з людьми ніколи. А чому?
Бо зроблені сокирою й ножем
Із дерева умілими руками.
Ви дереву вклоняєтесь віками
І думаєте - я вклонюсь? Невже?
Я вірую у Бога одного,
Який цей світ створив разом із нами,
Із сонцем в небі, місяцем, зірками.
За це ми всі і славимо його.
А що боги́ ті сотворили вам?
Нічого! Адже їх самих зробили.
То не боги, а лиш бісівська сила.
Я свого сина бісам не віддам!»
Ні з чим назад вернулись посланці,
Розповіли, як той нахабно вівся,
Як над богами їхніми глумився.
Тут закричали Хорсові жерці:
«Потрібно йти і силою узяти!»
Прийшли з оружжям, поламали пліт.
Варяг із сином у сінях стоїть,
Не хоче його в жертву віддавати.
Кричати стали: «Сина відпусти!
Хорс його крові випити жадає!»
Варяг на ті слова відповідає:
«Вам богу жертву треба принести?
Якщо ваш бог жадає її так,
Хай сам прийде і візьме те, що хоче.
Чи він боїться втрапити на очі,
Бо ж вас робити змушує, однак?!»
Тут розлютились не на жарт жерці:
«Та ж він над богом насміхатись сміє!
Він сім’я зла супроти Хорса сіє!
Убити слід їх за слова оці!»
І кинулись зі зброєю на них,
І сіни попід ними порубали.
І батько з сином під мечами впали,
Бо не зреклися вірувань своїх.
Отримав Хорс того дня свою кров,
Хай і не там, де звик він її мати.
Та то було останнє його свято,
Христос за кілька літ його зборов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
