ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Остання жертва
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Остання жертва
Вже третій рік, як Хорсові жерці
Із Хорсуня у Київ перебрались.
Від місць, святих для русів, відірвались
І вибрались на пагорби оці.
Там Хорс один був богом головним,
Каган і той жерцям його скорявся.
А тут з Перуном лише урівнявся,
Бо ж княжий люд тепер клянеться ним.
А Хорсу що? А що жерцям його?
Чи їм також із волхвами рівнятись?
Ні, над усіми треба знов піднятись,
Щоб визнав люд лиш Хорса одного.
У вірі що важливіше за страх?
Могутній бог, коли його бояться.
Хто може з Хорсом у страху змагаться?
Тримав він русів міцно у руках.
І жоден чужоземець не посмів
У Хорсуні спокійно почуватись.
Бо ж можна в жертву богові дістатись.
Накине жрець мотузку і повів.
І вже ніхто не сміє зупинить.
Каган і той був над жерцем не владен.
От Хорс поп’є крові людської й радий…
А вже давно йому нема що пить.
А тут і привід – Володимир-князь
Здолав-таки розбійних тих ятвягів,
Мечі нарешті вгамували спрагу
І курява за військом уляглась.
Вернувся князь до Києва й жерці
Тихцем пустили думку між бояри,
Що Хорс уже давно чекає дару,
Бо ж він дав русам перемоги ці.
Заграла у боярах руська кров:
Потрібно, справді, скласти дяку богу,
Віддячити за славну перемогу,
Аби він дарував їх знов і знов.
Прийшли до князя, мовили йому:
«Потрібно жереб кинути. На кого
Він упаде – то й буде жертва богу!»
А князь і не противився тому.
Чи то від перемоги так сп’янів,
Чи давня руська кров також заграла?..
Дав згоду, аби жереба кидали.
Жерці кидали жереб чи то ні –
Ніхто не зна. Та вийшли і сказали:
«Пав жереб на чужинця одного.
У жертву Хорсу принесім його!»
І посланців із вісткою послали
У дім варяга, що давно вже став
У Києві. Колись приїхав з греків,
Мав власний двір від князя недалеко,
А ще таємно вірував в Христа.
Та жереб той не на варяга впав.
Був син у нього – молодий та гарний.
Його і вибрав жереб той примарний.
Він кров’ю Хорса напоїти мав.
Прибу́ли до варяга посланці
Аби той сина дав їм на пожертву.
Та чоловік той виявився впертим
І відповів їм на вимоги ці:
«То не боги́, а дерево, тому,
Сьогодні є, а завтра уже згнили.
Не їли, не пили́, не говорили
Вони з людьми ніколи. А чому?
Бо зроблені сокирою й ножем
Із дерева умілими руками.
Ви дереву вклоняєтесь віками
І думаєте - я вклонюсь? Невже?
Я вірую у Бога одного,
Який цей світ створив разом із нами,
Із сонцем в небі, місяцем, зірками.
За це ми всі і славимо його.
А що боги́ ті сотворили вам?
Нічого! Адже їх самих зробили.
То не боги, а лиш бісівська сила.
Я свого сина бісам не віддам!»
Ні з чим назад вернулись посланці,
Розповіли, як той нахабно вівся,
Як над богами їхніми глумився.
Тут закричали Хорсові жерці:
«Потрібно йти і силою узяти!»
Прийшли з оружжям, поламали пліт.
Варяг із сином у сінях стоїть,
Не хоче його в жертву віддавати.
Кричати стали: «Сина відпусти!
Хорс його крові випити жадає!»
Варяг на ті слова відповідає:
«Вам богу жертву треба принести?
Якщо ваш бог жадає її так,
Хай сам прийде і візьме те, що хоче.
Чи він боїться втрапити на очі,
Бо ж вас робити змушує, однак?!»
Тут розлютились не на жарт жерці:
«Та ж він над богом насміхатись сміє!
Він сім’я зла супроти Хорса сіє!
Убити слід їх за слова оці!»
І кинулись зі зброєю на них,
І сіни попід ними порубали.
І батько з сином під мечами впали,
Бо не зреклися вірувань своїх.
Отримав Хорс того дня свою кров,
Хай і не там, де звик він її мати.
Та то було останнє його свято,
Христос за кілька літ його зборов.
Із Хорсуня у Київ перебрались.
Від місць, святих для русів, відірвались
І вибрались на пагорби оці.
Там Хорс один був богом головним,
Каган і той жерцям його скорявся.
А тут з Перуном лише урівнявся,
Бо ж княжий люд тепер клянеться ним.
А Хорсу що? А що жерцям його?
Чи їм також із волхвами рівнятись?
Ні, над усіми треба знов піднятись,
Щоб визнав люд лиш Хорса одного.
У вірі що важливіше за страх?
Могутній бог, коли його бояться.
Хто може з Хорсом у страху змагаться?
Тримав він русів міцно у руках.
І жоден чужоземець не посмів
У Хорсуні спокійно почуватись.
Бо ж можна в жертву богові дістатись.
Накине жрець мотузку і повів.
І вже ніхто не сміє зупинить.
Каган і той був над жерцем не владен.
От Хорс поп’є крові людської й радий…
А вже давно йому нема що пить.
А тут і привід – Володимир-князь
Здолав-таки розбійних тих ятвягів,
Мечі нарешті вгамували спрагу
І курява за військом уляглась.
Вернувся князь до Києва й жерці
Тихцем пустили думку між бояри,
Що Хорс уже давно чекає дару,
Бо ж він дав русам перемоги ці.
Заграла у боярах руська кров:
Потрібно, справді, скласти дяку богу,
Віддячити за славну перемогу,
Аби він дарував їх знов і знов.
Прийшли до князя, мовили йому:
«Потрібно жереб кинути. На кого
Він упаде – то й буде жертва богу!»
А князь і не противився тому.
Чи то від перемоги так сп’янів,
Чи давня руська кров також заграла?..
Дав згоду, аби жереба кидали.
Жерці кидали жереб чи то ні –
Ніхто не зна. Та вийшли і сказали:
«Пав жереб на чужинця одного.
У жертву Хорсу принесім його!»
І посланців із вісткою послали
У дім варяга, що давно вже став
У Києві. Колись приїхав з греків,
Мав власний двір від князя недалеко,
А ще таємно вірував в Христа.
Та жереб той не на варяга впав.
Був син у нього – молодий та гарний.
Його і вибрав жереб той примарний.
Він кров’ю Хорса напоїти мав.
Прибу́ли до варяга посланці
Аби той сина дав їм на пожертву.
Та чоловік той виявився впертим
І відповів їм на вимоги ці:
«То не боги́, а дерево, тому,
Сьогодні є, а завтра уже згнили.
Не їли, не пили́, не говорили
Вони з людьми ніколи. А чому?
Бо зроблені сокирою й ножем
Із дерева умілими руками.
Ви дереву вклоняєтесь віками
І думаєте - я вклонюсь? Невже?
Я вірую у Бога одного,
Який цей світ створив разом із нами,
Із сонцем в небі, місяцем, зірками.
За це ми всі і славимо його.
А що боги́ ті сотворили вам?
Нічого! Адже їх самих зробили.
То не боги, а лиш бісівська сила.
Я свого сина бісам не віддам!»
Ні з чим назад вернулись посланці,
Розповіли, як той нахабно вівся,
Як над богами їхніми глумився.
Тут закричали Хорсові жерці:
«Потрібно йти і силою узяти!»
Прийшли з оружжям, поламали пліт.
Варяг із сином у сінях стоїть,
Не хоче його в жертву віддавати.
Кричати стали: «Сина відпусти!
Хорс його крові випити жадає!»
Варяг на ті слова відповідає:
«Вам богу жертву треба принести?
Якщо ваш бог жадає її так,
Хай сам прийде і візьме те, що хоче.
Чи він боїться втрапити на очі,
Бо ж вас робити змушує, однак?!»
Тут розлютились не на жарт жерці:
«Та ж він над богом насміхатись сміє!
Він сім’я зла супроти Хорса сіє!
Убити слід їх за слова оці!»
І кинулись зі зброєю на них,
І сіни попід ними порубали.
І батько з сином під мечами впали,
Бо не зреклися вірувань своїх.
Отримав Хорс того дня свою кров,
Хай і не там, де звик він її мати.
Та то було останнє його свято,
Христос за кілька літ його зборов.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію