Як до людей ти – так вони до тебе,
Добром завжди віддячать за добро.
Ніяких див шукати в тім не треба.
Я зараз розказати хочу про
Одну таку історію вже давню,
Що була дев’ять сотень літ тому назад.
В часи хрестові – і гіркі, і славні
(Та не було іще епох без вад).
Тоді якраз в далекій Палестині
Був королем славетний Балдуїн.
А що навкруг весь час велися війни,
Меч не ховав, з коня не злазив він.
І не лише зберіг всі володіння,
А ще й розширив, в сарацин забрав.
Чи то йому було в житті везіння,
Чи він і справді хист великий мав?
Та ми говорим про хороші вчинки.
В однім поході (їх не полічить)
Знайшли солдати мусульманку-жінку
Яка ось-ось збиралась народить.
Король велів красуню не чіпати,
Накрив плащем і килим простелив,
Велів негайно лікаря позвати
Ще й молоком дитятко напоїв.
Та й відпустив з рабинею одною
Аби її додому довела.
А сам із військом знов пішов війною
Де невсипуща доля їх вела.
Пройшов десь рік, випадок той забувся,
Згубився між важливіших подій.
Король знов в обладунок одягнуся,
Щоб сарацинам новим дати бій.
А сарацин удесятеро більше
Ніж має війська славний Балдуїн.
Але вони себе даремно тішать,
Бо відступати і не дума він.
В бою невдача короля спостигла,
В жорстокій січі весь загін поліг.
Його здолала мусульманська сила
І він нічого вдіяти не зміг.
Один-єдиний ледь живий сховався
В густих кущах, що поле поросло.
А уночі він до Рамли дістався
Де трохи війська власного було.
На ранок сарацини оточили
В великій силі місто. І тоді
Усі,хто був у місті, зрозуміли,
Що неминуче бути їм в біді.
Не зможе місто вистояти довго
Супроти сарацинської орди.
Лишалося молитися до Бога,
Бо битися уже не до снаги.
До смерті усі стали готуватись
І сам король молився серед них.
Але ж повинно було таке статись:
Заледве денний гамір трохи стих,
Якийсь емір зі стану сарацинів
Пробравсь таємно й запропонував,
Що короля він виведе за стіни.
Бо хід таємний з цього міста знав.
- Чому мене ти хочеш врятувати? –
Спитав король здивований його.
Той відповів: - Це, Балдуїне, плата
За жінку і за сина мойого.
Хоч ти мій ворог – та не маю права
Злом відповісти на добро твоє.
Як зрозумів король у чому справа,
Сказав: - А як же військо все моє?
Не можу я покинути солдатів.
Помру вже краще з ними та і все.
Але солдати почали благати:
- Іди, королю! Хто ж іще спасе
Від сарацин без тебе королівство?
За нас не бійся, Бог не кине нас.
І зі сльозами проводжало військо
Його з фортеці через темний лаз.
Емір від слів своїх не відступився
Аж до Арсуфа короля довів.
Там зі сльозами вони обнялися.
Один і другий – справжній чоловік.
А далі війни і нові походи,
Король на місці знову не сидів.
Та більше в нього не було нагоди
Аби свого рятівника зустрів.
Все ж не про те у нас сьогодні мова.
А про добро, віддячене людьми.
І я вважаю, що було б чудово,
Якби так само поступали й ми.