Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.30
10:48
О часе, не спіши, не мчи удаль стрілою,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
2026.01.29
21:59
Скляне повітря, тиша нежива.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
2026.01.29
19:57
МАГІСТРАЛ
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
2026.01.29
18:05
о так я відьмача
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
2026.01.29
18:01
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
2026.01.29
17:20
Нас поєднало. Правда, не навіки.
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів невисловлених рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
і є душа – іще не скорена,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Балдуїн Перший
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Балдуїн Перший
Як до людей ти – так вони до тебе,
Добром завжди віддячать за добро.
Ніяких див шукати в тім не треба.
Я зараз розказати хочу про
Одну таку історію вже давню,
Що була дев’ять сотень літ тому назад.
В часи хрестові – і гіркі, і славні
(Та не було іще епох без вад).
Тоді якраз в далекій Палестині
Був королем славетний Балдуїн.
А що навкруг весь час велися війни,
Меч не ховав, з коня не злазив він.
І не лише зберіг всі володіння,
А ще й розширив, в сарацин забрав.
Чи то йому було в житті везіння,
Чи він і справді хист великий мав?
Та ми говорим про хороші вчинки.
В однім поході (їх не полічить)
Знайшли солдати мусульманку-жінку
Яка ось-ось збиралась народить.
Король велів красуню не чіпати,
Накрив плащем і килим простелив,
Велів негайно лікаря позвати
Ще й молоком дитятко напоїв.
Та й відпустив з рабинею одною
Аби її додому довела.
А сам із військом знов пішов війною
Де невсипуща доля їх вела.
Пройшов десь рік, випадок той забувся,
Згубився між важливіших подій.
Король знов в обладунок одягнуся,
Щоб сарацинам новим дати бій.
А сарацин удесятеро більше
Ніж має війська славний Балдуїн.
Але вони себе даремно тішать,
Бо відступати і не дума він.
В бою невдача короля спостигла,
В жорстокій січі весь загін поліг.
Його здолала мусульманська сила
І він нічого вдіяти не зміг.
Один-єдиний ледь живий сховався
В густих кущах, що поле поросло.
А уночі він до Рамли дістався
Де трохи війська власного було.
На ранок сарацини оточили
В великій силі місто. І тоді
Усі,хто був у місті, зрозуміли,
Що неминуче бути їм в біді.
Не зможе місто вистояти довго
Супроти сарацинської орди.
Лишалося молитися до Бога,
Бо битися уже не до снаги.
До смерті усі стали готуватись
І сам король молився серед них.
Але ж повинно було таке статись:
Заледве денний гамір трохи стих,
Якийсь емір зі стану сарацинів
Пробравсь таємно й запропонував,
Що короля він виведе за стіни.
Бо хід таємний з цього міста знав.
- Чому мене ти хочеш врятувати? –
Спитав король здивований його.
Той відповів: - Це, Балдуїне, плата
За жінку і за сина мойого.
Хоч ти мій ворог – та не маю права
Злом відповісти на добро твоє.
Як зрозумів король у чому справа,
Сказав: - А як же військо все моє?
Не можу я покинути солдатів.
Помру вже краще з ними та і все.
Але солдати почали благати:
- Іди, королю! Хто ж іще спасе
Від сарацин без тебе королівство?
За нас не бійся, Бог не кине нас.
І зі сльозами проводжало військо
Його з фортеці через темний лаз.
Емір від слів своїх не відступився
Аж до Арсуфа короля довів.
Там зі сльозами вони обнялися.
Один і другий – справжній чоловік.
А далі війни і нові походи,
Король на місці знову не сидів.
Та більше в нього не було нагоди
Аби свого рятівника зустрів.
Все ж не про те у нас сьогодні мова.
А про добро, віддячене людьми.
І я вважаю, що було б чудово,
Якби так само поступали й ми.
Добром завжди віддячать за добро.
Ніяких див шукати в тім не треба.
Я зараз розказати хочу про
Одну таку історію вже давню,
Що була дев’ять сотень літ тому назад.
В часи хрестові – і гіркі, і славні
(Та не було іще епох без вад).
Тоді якраз в далекій Палестині
Був королем славетний Балдуїн.
А що навкруг весь час велися війни,
Меч не ховав, з коня не злазив він.
І не лише зберіг всі володіння,
А ще й розширив, в сарацин забрав.
Чи то йому було в житті везіння,
Чи він і справді хист великий мав?
Та ми говорим про хороші вчинки.
В однім поході (їх не полічить)
Знайшли солдати мусульманку-жінку
Яка ось-ось збиралась народить.
Король велів красуню не чіпати,
Накрив плащем і килим простелив,
Велів негайно лікаря позвати
Ще й молоком дитятко напоїв.
Та й відпустив з рабинею одною
Аби її додому довела.
А сам із військом знов пішов війною
Де невсипуща доля їх вела.
Пройшов десь рік, випадок той забувся,
Згубився між важливіших подій.
Король знов в обладунок одягнуся,
Щоб сарацинам новим дати бій.
А сарацин удесятеро більше
Ніж має війська славний Балдуїн.
Але вони себе даремно тішать,
Бо відступати і не дума він.
В бою невдача короля спостигла,
В жорстокій січі весь загін поліг.
Його здолала мусульманська сила
І він нічого вдіяти не зміг.
Один-єдиний ледь живий сховався
В густих кущах, що поле поросло.
А уночі він до Рамли дістався
Де трохи війська власного було.
На ранок сарацини оточили
В великій силі місто. І тоді
Усі,хто був у місті, зрозуміли,
Що неминуче бути їм в біді.
Не зможе місто вистояти довго
Супроти сарацинської орди.
Лишалося молитися до Бога,
Бо битися уже не до снаги.
До смерті усі стали готуватись
І сам король молився серед них.
Але ж повинно було таке статись:
Заледве денний гамір трохи стих,
Якийсь емір зі стану сарацинів
Пробравсь таємно й запропонував,
Що короля він виведе за стіни.
Бо хід таємний з цього міста знав.
- Чому мене ти хочеш врятувати? –
Спитав король здивований його.
Той відповів: - Це, Балдуїне, плата
За жінку і за сина мойого.
Хоч ти мій ворог – та не маю права
Злом відповісти на добро твоє.
Як зрозумів король у чому справа,
Сказав: - А як же військо все моє?
Не можу я покинути солдатів.
Помру вже краще з ними та і все.
Але солдати почали благати:
- Іди, королю! Хто ж іще спасе
Від сарацин без тебе королівство?
За нас не бійся, Бог не кине нас.
І зі сльозами проводжало військо
Його з фортеці через темний лаз.
Емір від слів своїх не відступився
Аж до Арсуфа короля довів.
Там зі сльозами вони обнялися.
Один і другий – справжній чоловік.
А далі війни і нові походи,
Король на місці знову не сидів.
Та більше в нього не було нагоди
Аби свого рятівника зустрів.
Все ж не про те у нас сьогодні мова.
А про добро, віддячене людьми.
І я вважаю, що було б чудово,
Якби так само поступали й ми.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
