Зимою, як і восени
Тремтиш, мов осиковий лист,
Коли виходиш разом із місяцем,
Палаючи під білими вітрилами щок
На смалючому до вогню вітрі,
Слідом за блиманням ліхтарів,
Які виростають усюди, немов проліски
Із крижаних заметів — сувоїв зими,
Своїми світлими заглибинами на тілі ночі,
Щоб подивитися сонному місту
У його наелектризовані очі,
Пусті, як і провалля під'їздів,
Котрі сьогодні так швидко проковтнули мешанців квартир,
Немовби для того, аби устигнути перетравити їх сон
До викоту сонця і безпокійного ранку,
Гіркого, мов присмак у роті
Після хмільної вечірки.