
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.05.25
08:00
Жабеня зелене
Квакає на мене,
Ніби я прийшов до нього в дім, –
Витріщило очі
І злякати хоче
Войовничим виглядом своїм.
Жабці не збагнути,
Що земні маршрути
Квакає на мене,
Ніби я прийшов до нього в дім, –
Витріщило очі
І злякати хоче
Войовничим виглядом своїм.
Жабці не збагнути,
Що земні маршрути
2025.05.24
22:02
Спека, коли розплавляється все.
Спека, коли розплавляються мислі.
Вітер жагучий любов принесе,
А на тополях печалі повисли.
Спека, немов на Голгофі, стоїть,
Все спопеляє в тобі до основи.
В магмі такій розтопилася мить.
Спека, коли розплавляються мислі.
Вітер жагучий любов принесе,
А на тополях печалі повисли.
Спека, немов на Голгофі, стоїть,
Все спопеляє в тобі до основи.
В магмі такій розтопилася мить.
2025.05.24
14:41
Читав новини, знаєш-бо
Якої долі хто зазнав, еге
Хай радше пишуть про сумне
Посміювався часом я
Була ще фотографія
Не зваживши на світлофор
В авті розстався із душею джент
Юрма людей дивилася
Якої долі хто зазнав, еге
Хай радше пишуть про сумне
Посміювався часом я
Була ще фотографія
Не зваживши на світлофор
В авті розстався із душею джент
Юрма людей дивилася
2025.05.24
12:40
У снах медові цятки - поцілунки
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково по
і бджіл рої заплутались у цвіті.
Ти ніжність заплітав у коси, світе,
між листям білосніжні візерунки.
Пахучий аромат бентежив мило,
Неначе юність уквітчала душу.
У тій красі літала птахом думка,
і нам тоді казково по
2025.05.24
05:17
В години довгого безсоння,
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.
В глибоких роздумах лежу:
Чому сусід протизаконно
Знов переорює межу?
Здійняв шалену колотнечу,
Приніс страждання, смуток, біль, -
Вчиняє він недобрі речі
І не збирається звідтіль.
2025.05.23
22:38
Цвіте бузок, магнолія в саду,
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
На сонці ніжиться рясна черешня.
На безіменний палець, до ладу
Ти одягнув рубінового персня.
Подарував закохано мені,
Щоб я була, заручена, красива.
Мій чуйний принц, на білому коні,
З тобою неймовірно я щаслива.
2025.05.23
21:25
Космос несе не тільки
творчу енергію, але й потік
інформаційного сміття,
яке утворює
енергетичне звалище.
Скільки сміття в ноосфері!
Як розчистити джерела
від намулу? Як повернутися
творчу енергію, але й потік
інформаційного сміття,
яке утворює
енергетичне звалище.
Скільки сміття в ноосфері!
Як розчистити джерела
від намулу? Як повернутися
2025.05.23
17:12
Лимонниці за вітром рух тремкий.
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.
Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.
Їй, невагомій, як же вітру проти?
І повівом несе на вістряки,
Немов на шпильку хоче наколоти
Обставина вразливу позолоту.
Нагріта сонцем, випурхнула вмить,
Сухий притулок полишИвши наспіх.
2025.05.23
15:38
Саме там відчуваєш, що ти із глини,
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загубл
Ще трохи і небо застелить дим,
Що навіть куля коли зупинить
Твої побратими продовжать іти
Саме там відступатимуть помисли давнього
Теплого сонця, чим далі – навкруж
Ковтатимеш сонячний попіл щоденного
Болю загубл
2025.05.23
14:43
Цілувала ти, бо знала,
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.
Що вуста мої, мов мед,
Мають запах трав зів’ялих
І пахтять, як ожеред.
Наче ласий плід, манливі,
Хоч гіркі, як згуслий дим, –
Викликають тільки диво,
Невтоленні вік нічим.
2025.05.22
22:51
Травневий дивак дощ –
Це мовчазний пророк,
Що кидає землю гостинну
І мандрує на досвітку
У пошуках свідків
Вічного існування
Бородатого музики Часу:
Він теж грає на струнах
Це мовчазний пророк,
Що кидає землю гостинну
І мандрує на досвітку
У пошуках свідків
Вічного існування
Бородатого музики Часу:
Він теж грає на струнах
2025.05.22
21:32
Скільки плодів у землі пропаде!
Скільки людей
залишаться непоміченими,
як ці плоди.
Вони впадуть у землю,
як сухе гілля,
стануть гумусом
для майбутніх поколінь.
Скільки людей
залишаться непоміченими,
як ці плоди.
Вони впадуть у землю,
як сухе гілля,
стануть гумусом
для майбутніх поколінь.
2025.05.22
21:13
І за околиці люблю Єрусалим.
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
Найпаче за Ейн-Керем .
Ось ще до третіх півнів, як усі набожні юдеї,
Неспішно він простує в синагогу.
Таліт його такий просторий, що покрива
Довколишні церкви і мало не сяга вершечка гір.
Таліт цей зіткано із сонця та д
2025.05.22
18:20
Петро подавсь на уходи ранньою весною.
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пі
Зібралися всі охочі дниною ясною
Й подалися в Дике поле звіра полювати.
Хутро можна тим же ляхам вигідно продати.
А ще в річках повноводих риби наловити,
Насолити, закоптити, тарань насушити.
Зазвичай восени пі
2025.05.22
12:04
ФІЛОСОФІЯ ЗНЕВІРИ З ПРОБЛИСКОМ НАДІЇ
Парадоксально, помітив у власних спостереженнях на прикладі історії української поезії, принаймні після усталення української літературної мови таке: якщо вести відлік від Тараса Шевченка, який не римував майже пер
2025.05.22
06:26
На перетині провулків
Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вітер валить з ніг, –
І гуде протяжно, й гулко
Вітровію сміх.
Рух прискорюючи лунко,
Сипле в очі пил, –
І немає порятунку
Від пилюки хвиль.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Левицька /
Поеми
СВІТОЧ ДУШІ — магістрал магістралів
СВІТОЧ ДУШІ
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити?
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нудИтись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
Магістрал (VII)
Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.
Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона
До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе
Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
Магістрал (ІХ)
Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.
Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.
Магістрал (Х)
Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.
Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.
А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,
Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Магістрал (ХІІ)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Бентежна, життєдайна благодать.
На солодко-медову хіть умовив,
Ще й досі руки чуйністю тремтять.
Провини серця вибілить Покрова,
Нас не торкнеться гаспида печать.
Одягнемо ураз вінці тернові.
Байдужості сльози не проливать.
Плете павук зі срібла павутину.
Не втримає душі кремезна кліть.
Орфей співає пісню лебедину,
Струмком грайливим в горах жебонить
Міцніше обіймай мене, єдиний,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал магістралів (ХV)
Розбилося зими холодне скло,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Впади, коханий, сонцем на чоло –
Мені без тебе у печалі жити.
Між нами веремії не було.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Грибні дощі кропили помелом,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Злітала мрія в неосяжну вись,
Весна пісні сплітала колискові.
До серця серцем щемно притулись.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Допоки не порветься щастя нить,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
СВІТОЧ ДУШІ — магістрал магістралів
Державців монументи мармурові
Переживе могутній мій рядок,
І сяятимеш ти в моєму слові,
Як те каміння вкриє часу змрок.
Війна громаддя статуй перекине,
Зітруться в прах каменярів труди,
Та образ твій ніколи не загине
У полум'ї повстань і ворожди.
Наперекір всезабуттю і смерті
Хвалу твою нестиме для світлінь,
Аж поки світ, мов лахмани подерті,
Не зноситься на спинах поколінь.
Ти житимеш – аж прийде мить остання –
В очах, що знають таїну кохання."
(Вільям Шекспір, переклад Д. Павличка)
КОРОНА СОНЕТІВ
СВІТОЧ ДУШІ
Магістрал (І)
Розбилося зими холодне скло,
Відлига із дахів збирає краплі.
Шпак розганяє зоряним крилом
Хмар дощових незграбні дирижаблі.
І чути переспіви за селом,
Чудесної мелодії спектаклі.
Нарцисово довкола зацвіло,
Метелик жваво пурхає в коноплі.
Чому ж пече жаливи печія,
Ячить у грудях в ці прекрасні миті?
Коли стрімка несе нас течія
І божевільно хочеться любити?
Перелісками дихає рілля,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Магістрал (ІІ)
Птахи кружляють вальси у блакиті,
Витьохкують рулади солов’ї.
А нам з тобою сутінки творити,
Нічне свавілля, хвижі степові.
Пегас не креше зорі з-під копита,
В сузір’ї Діви зупинивсь в імлі.
Туманом сивим небосхил прошито,
Пливуть у вічність білі кораблі.
Я пригорну до себе сині очі –
Блищать і випромінюють тепло.
Сльоза ятрить в зеленій поволоці,
З повік блаженство літеплом стекло.
Мольфар зірницю, зливу напророчив.
Впади, коханий, сонцем на чоло.
Магістрал (ІІІ)
Впади, коханий, сонцем на чоло,
Хай зайчик сонячний вуста голубить.
За вікнами гриміло – відгуло,
Не йди у ніч до чарівної згуби.
В її ігристому бокалі – зло,
Чаклунка пристрасна тебе погубить.
Не так приваблює душі нутро,
Як діаманти і звабливі губи.
Не заблукати в райському саду,
Те яблуко спокус не надкусити?
Крізь снігопади я до тебе йду,
У вельоні – маруни, льоноцвіти.
Ясним промінням відведи біду,
Мені без тебе у печалі жити.
Магістрал (ІV)
Мені без тебе у печалі жити,
Плету думок рожеве макраме.
Хіба ж нудИтись хочу, дивний світе,
Та чи снага зажуру омине?
Не всі горять глибинні манускрипти.
Обличчя амнезій – не осяйне.
Властиво нам радіти і тужити,
Будь щирим – і ніхто не дорікне.
Гучна симфонія розбудить ранок.
Не скнітиму, хай світиться житло,
Наповниться духмяним майораном,
Запахне ладаном і джерелом.
Усмішка мила полікує рани –
Між нами веремії не було.
Магістрал (V)
Між нами веремії не було –
Ножі по черзі не встромляли в спину.
В бурхливе море човен занесло,
У вир круговороту безпричинно.
Згубили береги міцне весло,
Та поталанило в лиху годину
Триматися за бірюзове тло,
Солоного безмежжя, мов рибини.
З безодні вийшов Аполлон, мій бог,
Вродлива фантастично Афродіта.
Нас повінчала хвилями обох
Самотина, планидою не спита.
Нам небеса дали життя у борг,
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Магістрал (VІ)
Ромашки, беладона, маки – в житі,
На скрипках грають коники хмільні.
Згадай, кохалися несамовито,
Неначе перед смертю, любий мій.
Нас не розлучать відьми-ворожбити,
Зігрію ніжністю в холодні дні.
Конваліями пахне стигле літо,
Ряхтить в неопалимій купині.
Шукає пару лебідь білокрилий,
Лелека в танці в’ється над гніздом,
І нам би лебедіти в щасті, милий,
Черпати втіху золотим цебром.
З живого зерня квітка народилась –
Грибні дощі кропили помелом.
Магістрал (VII)
Грибні дощі кропили помелом,
Втрачала пелюстки на підвіконні.
Тягнулася до райдуги стеблом
І ніжилась курчатком у долонях.
Не завше на коні, а під сідлом,
Рясніла естрагоном на осонні,
Здіймала вітром хвилі над Дніпром,
Пила отруту з чашечки бутона
До того, як побачила тебе,
Мій янголе, надіє непохитна.
Твоїх очей привілля голубе
Свічею палахтить в моїй молитві.
В цілунках танув лагідний щербет,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Магістрал (VIII)
Ніч розсипала зорі оксамитні,
Стелив серпанок теплий кашемір,
Перебирав легітко струни лютні,
І скрапували вірші на папір.
Курсивом дивного пера графіті
Вітіювато, гойно, вір-не-вір,
В натхненні оживали розмаїтім
зворушливі слова і строф клавір.
Хоч тиша теж спроможна зазвучати,
Жаданий, ще зіграй мені на біс!
Скинь камінь з шиї і залізні лати,
Пшеницею у серці колосись.
Цнотлива, недоторкана, строката –
Злітала мрія в неосяжну вись.
Магістрал (ІХ)
Злітала мрія в неосяжну вись,
У па-де-де крутила піруети.
Яку поезію, ти тільки подивись,
Я створюю для тебе, мій поете.
Сліпою кішкою була колись,
І слів не вистачало для сюжетів.
Та якось ти цитриново наснивсь.
Не підрізай мої думки на злеті,
Бо не теленькну, спокоєм замру.
Писала кров’ю оди бурштинові,
Ховала, наче зброю, в кобуру.
У затишнім, смарагдовім алькові
Нанизувала перли на струну.
Весна пісні сплітала колискові.
Магістрал (Х)
Весна пісні сплітала колискові,
Буяла скрізь відрада неземна.
Бутонами у пагонах магнолій
Притихла бірюзова таїна.
Що за декор? Міркується поволі.
Чому ж я без оздоби і сумна?
Стою у спеку й дощ без парасолі,
На перехресті долі – крижана.
А пам’ятаєш травень високосний?
У непідкупній вірності клялись.
Пліткарки вже перемивають кості,
Крадеться зради кровожерна рись.
Гладенька шерстка, ікла, кігті гострі.
До серця серцем щемно притулись.
Магістрал (ХІ)
До серця серцем щемно притулись.
Розвіялась мани омана чорна –
В моїй уяві зникнула кудись.
У вітах захлинається валторна.
Всі сумніви розвію. Підкорись!
Ярило перемеле смуту в жорнах.
На яблунях ще зріє падолист,
До вересня далеко. Неповторно!
Бубнявіє жасмин, бузок цвіте,
Не осипає пелюстки лілові.
Всевишній в кожній гілці проросте,
Пульсує у судинах пурпурових
Те щиросердне почуття святе.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Магістрал (ХІІ)
Квітує ніжність в малиновім слові,
Бентежна, життєдайна благодать.
На солодко-медову хіть умовив,
Ще й досі руки чуйністю тремтять.
Провини серця вибілить Покрова,
Нас не торкнеться гаспида печать.
Одягнемо ураз вінці тернові.
Байдужості сльози не проливать.
Плете павук зі срібла павутину.
Не втримає душі кремезна кліть.
Орфей співає пісню лебедину,
Струмком грайливим в горах жебонить
Міцніше обіймай мене, єдиний,
Допоки не порветься щастя нить.
Магістрал (ХІІІ)
Допоки не порветься щастя нить,
Гірка розлука розум не затьмарить.
Нехай жура ядуча не гнітить,
Не зупиняють дихання примари.
Мені любов з чужих долонь не пить,
Топити трепетом холодні хмари.
Нелегко нам, та знаю, пощастить –
Закінчиться війна, хвороби, чвари.
Між раєм, пеклом світ наш опинивсь,
Та нам зривати грона калинові.
Весна розмаєм квітне серед нив,
Як наречена в чарівній обнові.
Господь на радість нас благословив,
Дай золотитись у твоїй любові.
Магістрал (XIV)
Дай золотитись у твоїй любові!
В багнюці грузнула, крихких снігах.
І врунилася в котиках вербових,
Несла суму на згорблених плечах.
Колола пальці об голки соснові,
Плекала долю на семи вітрах,
І відділяла зерня від полови,
Душі не продавала за мідяк.
Сполохані думки не відпускала,
Неначе голубочків у зело.
Тупила в бур’янах залізні рала.
На довгій ниві безліч полягло,
Хоч інколи для світу горя мало –
Розбилося зими холодне скло.
Магістрал магістралів (ХV)
Розбилося зими холодне скло,
Птахи кружляють вальси у блакиті.
Впади, коханий, сонцем на чоло –
Мені без тебе у печалі жити.
Між нами веремії не було.
Ромашки, беладона, маки – в житі.
Грибні дощі кропили помелом,
Ніч розсипала зорі оксамитні.
Злітала мрія в неосяжну вись,
Весна пісні сплітала колискові.
До серця серцем щемно притулись.
Квітує ніжність в малиновім слові.
Допоки не порветься щастя нить,
Дай золотитись у твоїй любові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію