Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
2026.11.01
22:06
На вигоні влітку молодь постійно збиралась,
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
Ледь не до самого ранку на нім «тирлувалась».
Веселились, жартували і пісні співали,
Історії десь почуті переповідали.
Історії то веселі, то до серця в п‘ятах.
Чулось часом, як від страху охають дівчата.
Х
2026.11.01
17:44
Не чуємо, що пізно говорити
як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...як в’януть вуха, а свої роти
пороззявляли на чуже корито
лукаві воріженьки і брати.
Зійшли зі сцени головні ґаранти
безпеки, миру, дружби і добра
і настає обіцяна пора
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Мені п’ятнадцятий минало.
Хоч зростом Бог не обділив.
«У батька!» - на селі казали.
Він кулаком бика валив.
Пропав у сорок першім. Влітку
Забрали … й жодного листа.
Лишились вдвох ми: я і тітка,
Бо мами я й не пам’ятав.
Померла в голод. Разом з нею
Всі мої сестри і брати
Не ми́нули біди тієї…
А ми чекали на листи
Чи вісточку якусь. Даремно.
Бо німці вже в селі були …
Але розмова то окрема…
Коли вже «наші» почали
Звільняти неньку-Україну,
Мені п’ятнадцятий минав.
Вже німець і село покинув
Та за Дніпро чимдуж погнав.
Промчали перші «наші» танки,
Протопала піхота вслід.
А вже на другий день ізранку
Немов перевернувся світ.
В село зайшло душ двадцять-тридцять
«Освободителів» загін,
При автоматах, при рушницях.
З ним офіцерик бравий. Він,
Пости розставивши навколо,
Пішов одразу по хатах,
Погнав усіх: старий чи кволий,
Чи у юнацьких ще літах
Чоловіків усіх до купи
І там про нас усе сказав:
Що Гітлеру лизали дупу,
Поки він з німцем воював,
Що ми хотіли відсидітись,
Але він нам не дасть цього.
Тож маємо провину змити
Своєю кров’ю. За його
Велінням нас пошикували.
Тут кинулись жінки було
Порятувати, щось кричали
Про п’ять калік на все село.
Що той он хворий, той каліка,
А той ще, навіть, не доріс.
Та офіцер не слухав крику,
Та лише посміявсь зі сліз.
Велів принести одежину
І хай подякують йому,
Бо має право, як скотину
На бійню гнати. Й по всьому.
Принесла тітка куфайчину
Якуюсь дядькову стару
Та з їжею легку торбину
Передала мені до рук.
Як час на збори закінчився,
Під дулами погнали нас
Туди, де досі бій точився,
Лунали вибухи щораз.
Надвечір до Дніпра пригнали,
Спинили, дали відпочить,
Поки самі щось виясняли.
Аж бачу: ще таких сидить
То там, то там. Нагнали люду,
Мабуть, із навколишніх сіл.
Ніхто не знав, що з нами буде:
Пошлють у бій, відправлять в тил?
Вночі докупи всіх зігнали ,
І вийшов генерал, який
Сказав усе, що ми вже знали,
Про те, хто, власне, ми такі.
Що, знову ж, змити кров’ю маєм
Перед Вітчизною вину.
І він завдання покладає:
Туди (десь на Дніпро махнув),
Здолавши річку, вийти,
Піднятися на схил крутий,
Німецькі там заслони збити.
А далі уже вступить в бій
Піхоти головна частина.
А, як хто плавати не вмів,
То сам придумати повинен
На чому б річку переплив.
А зброя? Зброю здобувайте
У ворога, в бою візьміть.
- Годину підготовки дайте!-
Це офіцеру, що стоїть
У нього збоку. Та й подався.
А ми під дулами взялись
Шукати, хто б до чого вдався:
Десь дошки та дрючки знайшлись,
Хтось до куфайки пхав солому ,
Надіючись, що допливе.
Хтось прошукав дарма та й кинув,
Як Бог дасть, може виживе.
Я ж плавав в річці ще з малого
З весни й до самих холодів,
Тож не шукав собі нічого
І так тримався на воді.
А за годину нас погнали,
В холодну воду люд пірнув.
Та під прицілом всіх тримали,
Аби ніхто не повернув.
Хтось не повірив, що у нього
Стріляти візьмуться «свої».
Отримав кулю і, небога,
Навіки зник у течії.
Почувши постріли, схопились
І німці. Вдарив кулемет.
Усе навколо освітилось
Від ними пущених ракет.
А далі все, як в сні дурному.
Із пагорбів вогонь рясний,
Гармати вклинились по тому
І хто живий, хто не живий
Вже годі було розібрати.
Один за одним йшли на дно.
До того берега дістатись
Лиш декільком було дано.
Із сотень тих, що їх зігнали
Із навколишніх сіл сюди.
Не знаю, що порятувало
Тоді мене з тії біди.
Як я доплив, на берег вибрів,
Під кручу, скулившись, заліз.
А у Дніпрі народ ще гибів.
У мене ж ані слів, ні сліз.
Лиш шепочу: «Врятуй мя, Боже!»
І сам від холоду дрижу.
Уже й скінчився грім ворожий.
А я усе сиджу, сиджу.
Боюся, навіть , ворушитись.
А раптом німець зазирне.
А тут нема куди подітись
І смерть тоді вже не мине.
Аж тут ударили гармати,
Тепер з тієї сторони
Снаряди стали пролітати
І густо падали вони
Там, звідки німець бив нас досі.
Земля аж билася в корчах.
А в мене сивіло волосся,
Бо розуміти я почав,
Що нас для того в бій погнали,
Щоб взнати точки вогневі.
На вірну смерть людей послали,
Де мертвим заздрили живі.
Хоч зростом Бог не обділив.
«У батька!» - на селі казали.
Він кулаком бика валив.
Пропав у сорок першім. Влітку
Забрали … й жодного листа.
Лишились вдвох ми: я і тітка,
Бо мами я й не пам’ятав.
Померла в голод. Разом з нею
Всі мої сестри і брати
Не ми́нули біди тієї…
А ми чекали на листи
Чи вісточку якусь. Даремно.
Бо німці вже в селі були …
Але розмова то окрема…
Коли вже «наші» почали
Звільняти неньку-Україну,
Мені п’ятнадцятий минав.
Вже німець і село покинув
Та за Дніпро чимдуж погнав.
Промчали перші «наші» танки,
Протопала піхота вслід.
А вже на другий день ізранку
Немов перевернувся світ.
В село зайшло душ двадцять-тридцять
«Освободителів» загін,
При автоматах, при рушницях.
З ним офіцерик бравий. Він,
Пости розставивши навколо,
Пішов одразу по хатах,
Погнав усіх: старий чи кволий,
Чи у юнацьких ще літах
Чоловіків усіх до купи
І там про нас усе сказав:
Що Гітлеру лизали дупу,
Поки він з німцем воював,
Що ми хотіли відсидітись,
Але він нам не дасть цього.
Тож маємо провину змити
Своєю кров’ю. За його
Велінням нас пошикували.
Тут кинулись жінки було
Порятувати, щось кричали
Про п’ять калік на все село.
Що той он хворий, той каліка,
А той ще, навіть, не доріс.
Та офіцер не слухав крику,
Та лише посміявсь зі сліз.
Велів принести одежину
І хай подякують йому,
Бо має право, як скотину
На бійню гнати. Й по всьому.
Принесла тітка куфайчину
Якуюсь дядькову стару
Та з їжею легку торбину
Передала мені до рук.
Як час на збори закінчився,
Під дулами погнали нас
Туди, де досі бій точився,
Лунали вибухи щораз.
Надвечір до Дніпра пригнали,
Спинили, дали відпочить,
Поки самі щось виясняли.
Аж бачу: ще таких сидить
То там, то там. Нагнали люду,
Мабуть, із навколишніх сіл.
Ніхто не знав, що з нами буде:
Пошлють у бій, відправлять в тил?
Вночі докупи всіх зігнали ,
І вийшов генерал, який
Сказав усе, що ми вже знали,
Про те, хто, власне, ми такі.
Що, знову ж, змити кров’ю маєм
Перед Вітчизною вину.
І він завдання покладає:
Туди (десь на Дніпро махнув),
Здолавши річку, вийти,
Піднятися на схил крутий,
Німецькі там заслони збити.
А далі уже вступить в бій
Піхоти головна частина.
А, як хто плавати не вмів,
То сам придумати повинен
На чому б річку переплив.
А зброя? Зброю здобувайте
У ворога, в бою візьміть.
- Годину підготовки дайте!-
Це офіцеру, що стоїть
У нього збоку. Та й подався.
А ми під дулами взялись
Шукати, хто б до чого вдався:
Десь дошки та дрючки знайшлись,
Хтось до куфайки пхав солому ,
Надіючись, що допливе.
Хтось прошукав дарма та й кинув,
Як Бог дасть, може виживе.
Я ж плавав в річці ще з малого
З весни й до самих холодів,
Тож не шукав собі нічого
І так тримався на воді.
А за годину нас погнали,
В холодну воду люд пірнув.
Та під прицілом всіх тримали,
Аби ніхто не повернув.
Хтось не повірив, що у нього
Стріляти візьмуться «свої».
Отримав кулю і, небога,
Навіки зник у течії.
Почувши постріли, схопились
І німці. Вдарив кулемет.
Усе навколо освітилось
Від ними пущених ракет.
А далі все, як в сні дурному.
Із пагорбів вогонь рясний,
Гармати вклинились по тому
І хто живий, хто не живий
Вже годі було розібрати.
Один за одним йшли на дно.
До того берега дістатись
Лиш декільком було дано.
Із сотень тих, що їх зігнали
Із навколишніх сіл сюди.
Не знаю, що порятувало
Тоді мене з тії біди.
Як я доплив, на берег вибрів,
Під кручу, скулившись, заліз.
А у Дніпрі народ ще гибів.
У мене ж ані слів, ні сліз.
Лиш шепочу: «Врятуй мя, Боже!»
І сам від холоду дрижу.
Уже й скінчився грім ворожий.
А я усе сиджу, сиджу.
Боюся, навіть , ворушитись.
А раптом німець зазирне.
А тут нема куди подітись
І смерть тоді вже не мине.
Аж тут ударили гармати,
Тепер з тієї сторони
Снаряди стали пролітати
І густо падали вони
Там, звідки німець бив нас досі.
Земля аж билася в корчах.
А в мене сивіло волосся,
Бо розуміти я почав,
Що нас для того в бій погнали,
Щоб взнати точки вогневі.
На вірну смерть людей послали,
Де мертвим заздрили живі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
