Щастя це звичка.
Наші люди звикли відчувати невдоволення.
Новий рік настав, всього набажали, а краще не стало. Ось жеж, все по-старому. Похмура сірість за вікном, пошарпані треники на дупі і нуль перспектив щось змінити. З кожного другого фонить невдоволенням і опромінює, опромінює вас, поки і у вас, раніше безтурботно щасливого, не вискочить чиряк незадоволення. У мене до речі недавно було. Не чиряк невдоволення, а чиряк просто, такий прищ. Буквально, на нозі. Поруч із моєю сексуальною родимкою. Вискочив, сука. Як,чого? Я, засмучена, прийшла до хірурга по консультацію. Кажу, мовляв, що робити? Він мені: як що? Різати! Бадьоро звичайно, але, я, як уявила некрасивий шрам поруч із моєю сексуальною родимкою, одразу стало себе шкода. Не для того квіточку мама вирощувала.
- Так, кажу я, підморгуючи оком симпатичному хірургу, я поважаю ваше бажання щось комусь порізати чи відрізати, але я не згодна. Давайте 3 дні консервативні методи спробуємо, а якщо не допоможе, різатимемо. Я вірю, що Всесвіт не допустить шрам на моїй нозі. Хірург розсміявся і погодився. А через 3 дні я навіть не пішла на контрольний огляд. На нозі нічого не було. А хірург хоч був симпатичний, мені його бачити більше не хотілося.
Так само можна вилікувати і чиряк невдоволення. У мене є рецепт. Рівно три дні тренуєте у собі почуття вдячності. За все, що маєте. За можливість бачити сірість, ходити по ожеледиці, за можливість відчувати, нехай і спершу ось це, невиразне. А потім за нагоду посміхатися, любити. За тих, хто поруч із вами та хто вас любить. За роботу, навіть якщо у вас її багато, і вона задовбала. За теплий будинок та ліжко, в якому ви сьогодні спали. Ось тупо за все. Така примочка подяки на чиряк невдоволення. І як у вашому ефірі хтось починає виливати невдоволення і жовч, відразу мило і ввічливо або відходити або вказувати співрозмовнику на це. І найголовніше, смикати себе. Відразу може й не вийде. Але вже через 3 дні ви відчуєте найголовніше: вам під силу освоїти щастя та звикнути бути щасливим. Тому що щастя – це звичка.