ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.20
09:59
Про Павлика Морозова
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
Жив колись Морозов Павлик.
Причаївся, наче равлик,
а коли щось помічав,
«Гей, сюди!» - усім кричав.
Багатьох зігнув в дугу,
2024.04.20
09:56
Ти будеш втішений її лляним платком
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
В останній стації де слів уже не треба,
Як був утішений в холодну ніч зими
Вустами жінки, що сплела із неба
Платок весни, платок що сповнив грудь
Гарячим сонцем сяяння любові
І був тобі пеленою в очах, туманним м
2024.04.20
07:21
Обіймаю і… благаю
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
2024.04.20
06:52
Війна не розуму, а дронів,
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
2024.04.20
05:27
Хмарки струмують понад дахом,
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Малєєва (1981) /
Публіцистика
Щастя це звичка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щастя це звичка
Щастя це звичка.
Наші люди звикли відчувати невдоволення.
Новий рік настав, всього набажали, а краще не стало. Ось жеж, все по-старому. Похмура сірість за вікном, пошарпані треники на дупі і нуль перспектив щось змінити. З кожного другого фонить невдоволенням і опромінює, опромінює вас, поки і у вас, раніше безтурботно щасливого, не вискочить чиряк незадоволення. У мене до речі недавно було. Не чиряк невдоволення, а чиряк просто, такий прищ. Буквально, на нозі. Поруч із моєю сексуальною родимкою. Вискочив, сука. Як,чого? Я, засмучена, прийшла до хірурга по консультацію. Кажу, мовляв, що робити? Він мені: як що? Різати! Бадьоро звичайно, але, я, як уявила некрасивий шрам поруч із моєю сексуальною родимкою, одразу стало себе шкода. Не для того квіточку мама вирощувала.
- Так, кажу я, підморгуючи оком симпатичному хірургу, я поважаю ваше бажання щось комусь порізати чи відрізати, але я не згодна. Давайте 3 дні консервативні методи спробуємо, а якщо не допоможе, різатимемо. Я вірю, що Всесвіт не допустить шрам на моїй нозі. Хірург розсміявся і погодився. А через 3 дні я навіть не пішла на контрольний огляд. На нозі нічого не було. А хірург хоч був симпатичний, мені його бачити більше не хотілося.
Так само можна вилікувати і чиряк невдоволення. У мене є рецепт. Рівно три дні тренуєте у собі почуття вдячності. За все, що маєте. За можливість бачити сірість, ходити по ожеледиці, за можливість відчувати, нехай і спершу ось це, невиразне. А потім за нагоду посміхатися, любити. За тих, хто поруч із вами та хто вас любить. За роботу, навіть якщо у вас її багато, і вона задовбала. За теплий будинок та ліжко, в якому ви сьогодні спали. Ось тупо за все. Така примочка подяки на чиряк невдоволення. І як у вашому ефірі хтось починає виливати невдоволення і жовч, відразу мило і ввічливо або відходити або вказувати співрозмовнику на це. І найголовніше, смикати себе. Відразу може й не вийде. Але вже через 3 дні ви відчуєте найголовніше: вам під силу освоїти щастя та звикнути бути щасливим. Тому що щастя – це звичка.
Наші люди звикли відчувати невдоволення.
Новий рік настав, всього набажали, а краще не стало. Ось жеж, все по-старому. Похмура сірість за вікном, пошарпані треники на дупі і нуль перспектив щось змінити. З кожного другого фонить невдоволенням і опромінює, опромінює вас, поки і у вас, раніше безтурботно щасливого, не вискочить чиряк незадоволення. У мене до речі недавно було. Не чиряк невдоволення, а чиряк просто, такий прищ. Буквально, на нозі. Поруч із моєю сексуальною родимкою. Вискочив, сука. Як,чого? Я, засмучена, прийшла до хірурга по консультацію. Кажу, мовляв, що робити? Він мені: як що? Різати! Бадьоро звичайно, але, я, як уявила некрасивий шрам поруч із моєю сексуальною родимкою, одразу стало себе шкода. Не для того квіточку мама вирощувала.
- Так, кажу я, підморгуючи оком симпатичному хірургу, я поважаю ваше бажання щось комусь порізати чи відрізати, але я не згодна. Давайте 3 дні консервативні методи спробуємо, а якщо не допоможе, різатимемо. Я вірю, що Всесвіт не допустить шрам на моїй нозі. Хірург розсміявся і погодився. А через 3 дні я навіть не пішла на контрольний огляд. На нозі нічого не було. А хірург хоч був симпатичний, мені його бачити більше не хотілося.
Так само можна вилікувати і чиряк невдоволення. У мене є рецепт. Рівно три дні тренуєте у собі почуття вдячності. За все, що маєте. За можливість бачити сірість, ходити по ожеледиці, за можливість відчувати, нехай і спершу ось це, невиразне. А потім за нагоду посміхатися, любити. За тих, хто поруч із вами та хто вас любить. За роботу, навіть якщо у вас її багато, і вона задовбала. За теплий будинок та ліжко, в якому ви сьогодні спали. Ось тупо за все. Така примочка подяки на чиряк невдоволення. І як у вашому ефірі хтось починає виливати невдоволення і жовч, відразу мило і ввічливо або відходити або вказувати співрозмовнику на це. І найголовніше, смикати себе. Відразу може й не вийде. Але вже через 3 дні ви відчуєте найголовніше: вам під силу освоїти щастя та звикнути бути щасливим. Тому що щастя – це звичка.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію