Колись гули джмелі в розлогій кроні,
і медоносні бджоли навесні.
Купала в сонці яблука червоні,
дощами полоскала запашні.

Гойдала сни у сніжній завірюсі,
улітку в дуплах пестила стрижів,
хоч почала точити листя гусінь,
і копирсатись хробаки в душі.

Та ожила, вражаючи красою,
В долоні сипала смачні плоди.
— Смакуйте люди, заховайте зброю,
щоб не було ні горя, ні біди.

Я дерево життя, що із зерняти
заврунилося у травневий день.
Та в когось піднялась рука зрубати,
із деревини вироблять — мішень.

Стрілятимуть здаля, аж зойкне вітер,
душа затріпотить у ковилі.
А так хотілось чепурити віти,
і пити роси матінки землі.

Вдивлятися у небеса блакитні,
в гіллі плекати солов'їний спів.
Бог із любові та краси світ виткав,
та цілить дідько в лань серед хлібів.

06.01.2022р.