"Плато чола – неначе полонина,
Кущами затемніли дуги брів.
Увігнута гора. Її вершина –
Була, мов кирпа носика, вгорі."

Ярослав Чорногуз

* * *

Я "віртуозом" обчитався. Досить.
Лечу в Едем нірванний навпрошки.
Накрили ніч туману сиві коси,
В долоні тиші падають зірки.

Анічичирк. З Чумацької дороги
Сонливі чари сіються в траву.
О місяце, мій брате гостророгий!
Давай тобі поставлю тятиву.

Пограємося, нічка нині довга,
А стріл у мене повний сагайдак.
Вполюймо на сніданок Козерога,
А ні, то зійде Лебідь чи Гусак.

Бач - попід нами цілий гай калини?
Мольфарку цілував там у вуста...
І досі спить красуня на перині
З барвінку (ох і пишний в неї стан!).

Люблю її. Це почуття - не жарти!
А в тебе посміх над святим до вух!
Лети за обрій! Кепсько підглядати!
Грайливим хтивцям, пробі,- я не друг.

Прогнав блідавця зі свого алькову.
А знизу шепіт: - Милий мій, це ти?
Покликала облесниця казкова
В обійми щастя сяйвом золотим.

Олександр Сушко

Старі цитати тягне “горе-критик”,
І каже: “Обчитався!” Боже ж мій.
То не читай. Чи вже нема чим крити?
У тебе брак уяви, зрозумій.

Не годен уявити, то не пукай,
Не далі бачиш носа ти свого.
Твої читати вірші — просто мука,
Наслідувач убогий, епігон.

Тобі я співчуваю, це — недуга —
Ушнипитись в одного і кусать.
Єдине тішить у писаннях “друга” -
В них іноді з’являється краса.

Прийшла, здається, скромна, але Муза.
Естетику, як любку, оповий.
Чогось навчишся, може в Чорногуза,
Допоки пише, доки ще живий!

11.01. 2022 р.