
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мій брат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій брат
Уночі зателефонув брат.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію