Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
12:22
Ні відняти, не додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
2026.08.09
10:35
обіцяючи
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
жодного разу
не знаючи
що з того вийде
начебто стимул
чи виклик чи вибір тобі
що згадуєш ти
що сповідаєш
2026.08.09
07:12
Золотіють соняхи від сонця,
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
Променями зніжені украй, -
Вздовж городу, ніби охоронці,
Бережуть багатий урожай.
Шелестять стривожено листками,
Бриликами крутячи довкруж, -
Повсякчасно пройняті страхами,
Горобці цвірінкають чимдуж.
2026.08.09
00:07
Перші кроки серед руїн
Посеред цього згарища, оточені щільним кільцем німецьких тілоохоронців Цезаря, з'явилися володарі доль. Юлій Цезар ішов першим. На ньому був похідний панцир, але поверх нього – пурпуровий плащ імператора. Його обличчя виглядало
2026.08.08
21:48
Серед річки — ну й дива! —
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
хата виросла нова.
Збудував її бобер
той, що сам собі і мер,
і земельний упорядник,
депутат, а чи «колядник»*…
Не чекав з бюджету гроші,
2026.08.08
20:10
Як на мене, він народився не в ту епоху. Було б це 17-18 століття, і ми б знали не Івана Сірка чи Костя Гордієнка, а Толю Григоренка. Так і бачу його на коні, з шаблюкою поперед таких, як і він сам, козарлюг. Щоправда, набагато грамотнішим , вільної хв
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мій брат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій брат
Уночі зателефонув брат.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
