ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Моя берегиня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Моя берегиня
Ми з жінкою, звично, чаклували. Баба Гарбузиха сиділа зопрілим опеньком на дубовому стільці, закотивши очі під лоба. Хвороба у неї і справді була страшною: на носі вискочив чиряк. І такий болючий, що йой! А все тому, що її цюцько зі вдячності за індичу костомашку, яку всунула хазяйка в його пащу, облизав її шнопака. А вона не витерлася, пішла порати кабанів.
А дружина бубонить:
- На віск від усіх хвороб! Боже Свароже, і ти, Матінко Ладо! І ви, Боги Славні, на поміч мені станьте! Алатир ...
Задрижали вікна та двері у хаті, ляснула засувка у грубі, завив пес Рябко у буді, а кіт Жоржик стрибнув мені на руки і встромив голову під пахвину…
Не лякайтеся, дорогі читачі. Тут немає нічого особливого. Така процедура відбувається майже щодня. Чиряки на носі чи на сідницях після таких могутніх замовлянь розсмоктуються умить. Навіть чоловіки забувають усмоктувати оковиту! А це вже диво, яке ходіння по водах чи перетворення води у вино робить дитячими забавками.
Уляглися в ліжко. Ворушу жінку, підлещуюся. А вона:
- Ти думками не тут. Я ж відчуваю…
Першого березня 2014-го року пішов у військомат. Добровольцем…
На фронті не було берегинь. Ми не встигали навіть ховати своїх собратчиків,- так багато було трупів.
Я закам’янів. Зробився нечулою тетерею. Дві години відсидів за амбразурою - і в схрон. Попив чаю - і спати. За дві години – знову на чергування. І так щодня. Якщо пощастить. А якщо обстріли - очі відкриті постійно…
Це навіть утомою назвати неможливо. Якась гнітюча, липка безвихідь. І щодня вилазки на позиції.
Кажуть: «Лізь, шукай міни», - ти й лізеш.
А хто за тебе це зробить? Зеленський чи Порошенко? Навряд. В обох мільйонні рахунки в офшорах, там інші позиції.
У мене на ногах були не берці, а кеди, не маскхалат, а куплена в «Ашані» німецька роба працівника якогось військового складу. І дуже гарна. Якщо дивитися на неї в оптичний приціл, то, здається, наче це - кущик трави.
Воювали осьтак, місяців зо три. Допомоги було мінімум.
Перший залп російськими «Градами» упав за півкілометра від нас, перед позиціями. Потім була пауза, хвилин п'ять. А от друга…
Я очуняв у Київському військовому госпіталі. У неврології . Там лікарі бомбезні: витягують навіть трупи з домовин. Батько – голова неврології, син - заввідділенням. Сімейство Данчиних. Мабуть, теж мольфари, бо такі дива робили, що й Ісус Христос би здивувався. Мертвих оживляють. Десятками.
І я один з них…з мертвих. Які ожили.
А тепер строчу віршатка і оповідання. Ті, що в голові рояться. Як правило, дурниці усілякі.
Додому самотужки з госпіталя доїхати не зміг - привезла дружина на таксі. За тисячу гривень. Таксист сказав, що малувато до Тетерева. А жінка кинулася на водія, вчепилася в чуба і почала гризти. Таксист злякався і скинув сто гривень.
А позаминулого тижня я устав з ліжка і сказав:
- Не можу лежати. Уже все болить. Гірше кулі під дих.
- Гаразд,- відповіла дружина. - Бери кота Жоржика і йди ловити рибу.
Риби я наловив, це зрозуміло. І кіт наївся. Але, боюся, що знову почнеться війна, і мене відправлять бозна-куди. Можливо і на ті ж позиції, де я воював. І ніяка берегиня мене уже не спасе.
23.01.2022р.
А дружина бубонить:
- На віск від усіх хвороб! Боже Свароже, і ти, Матінко Ладо! І ви, Боги Славні, на поміч мені станьте! Алатир ...
Задрижали вікна та двері у хаті, ляснула засувка у грубі, завив пес Рябко у буді, а кіт Жоржик стрибнув мені на руки і встромив голову під пахвину…
Не лякайтеся, дорогі читачі. Тут немає нічого особливого. Така процедура відбувається майже щодня. Чиряки на носі чи на сідницях після таких могутніх замовлянь розсмоктуються умить. Навіть чоловіки забувають усмоктувати оковиту! А це вже диво, яке ходіння по водах чи перетворення води у вино робить дитячими забавками.
Уляглися в ліжко. Ворушу жінку, підлещуюся. А вона:
- Ти думками не тут. Я ж відчуваю…
Першого березня 2014-го року пішов у військомат. Добровольцем…
На фронті не було берегинь. Ми не встигали навіть ховати своїх собратчиків,- так багато було трупів.
Я закам’янів. Зробився нечулою тетерею. Дві години відсидів за амбразурою - і в схрон. Попив чаю - і спати. За дві години – знову на чергування. І так щодня. Якщо пощастить. А якщо обстріли - очі відкриті постійно…
Це навіть утомою назвати неможливо. Якась гнітюча, липка безвихідь. І щодня вилазки на позиції.
Кажуть: «Лізь, шукай міни», - ти й лізеш.
А хто за тебе це зробить? Зеленський чи Порошенко? Навряд. В обох мільйонні рахунки в офшорах, там інші позиції.
У мене на ногах були не берці, а кеди, не маскхалат, а куплена в «Ашані» німецька роба працівника якогось військового складу. І дуже гарна. Якщо дивитися на неї в оптичний приціл, то, здається, наче це - кущик трави.
Воювали осьтак, місяців зо три. Допомоги було мінімум.
Перший залп російськими «Градами» упав за півкілометра від нас, перед позиціями. Потім була пауза, хвилин п'ять. А от друга…
Я очуняв у Київському військовому госпіталі. У неврології . Там лікарі бомбезні: витягують навіть трупи з домовин. Батько – голова неврології, син - заввідділенням. Сімейство Данчиних. Мабуть, теж мольфари, бо такі дива робили, що й Ісус Христос би здивувався. Мертвих оживляють. Десятками.
І я один з них…з мертвих. Які ожили.
А тепер строчу віршатка і оповідання. Ті, що в голові рояться. Як правило, дурниці усілякі.
Додому самотужки з госпіталя доїхати не зміг - привезла дружина на таксі. За тисячу гривень. Таксист сказав, що малувато до Тетерева. А жінка кинулася на водія, вчепилася в чуба і почала гризти. Таксист злякався і скинув сто гривень.
А позаминулого тижня я устав з ліжка і сказав:
- Не можу лежати. Уже все болить. Гірше кулі під дих.
- Гаразд,- відповіла дружина. - Бери кота Жоржика і йди ловити рибу.
Риби я наловив, це зрозуміло. І кіт наївся. Але, боюся, що знову почнеться війна, і мене відправлять бозна-куди. Можливо і на ті ж позиції, де я воював. І ніяка берегиня мене уже не спасе.
23.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію