Я знаю, як ідуть танки по сірих асфальтам,
як згромаджуються їх тіла у фермерській кукурудзі,
як потім через продавлений асфальт виростають чорні жоржини у грізній напрузі,
як солов’ї припиняють співати та свідомість повільно грузить
вчителя, який мирно блукає між шкільними партами.

Я знаю, як фермер не лає ті танки за те, що подавили його бажаний врожай.
Я бачила, як баби у квітчастих хустках хрестять їх металеві спини.
І усе, що нас не вбиває, то робить сильнішими, а може готує місце у раЮ
усім тим, хто ведуть ці танки і мають в кишені лиш світлини родин і торбу провізії,
хоч ми їх звикли звати Володьками, Сєрьожками, Ярами...

Чим там балують тих, хто веде ці танки? Мівіна, тушонка, згущене молоко...
Гроші мізерні. Так — від десяти тисяч до дірки у серці… А на тому — крапка…
Ті танки колись підіймають свої ляди відтінків і на них палять дешеві сигарети Strong
танкісти, що жартують, поки ще далеко до фронту і деревій збирають у дніпровських посадках,
подумки цілують ніжно дружин, ходячи по весняних площах мімімішними парами.

Для чоловіків у танках ще не знайшли дантистів, щоб лікували зубний біль, який вони причавлюють салом!
Для жінок у танках ще не вигадали спіднє, хоч у нас повно Андре Танів та інших прославлених модельєрів!
Я знаю, коли розривається танк, то матері починають плакати грудьми кривавими…
А ти тут сидиш і говориш, що кордони Харкова у найспокійнішій атмосфері:
прокидаються після Новорічних свят і пахнуть борщем і смачними узварами.

Пам’ятаєш, як ми гралися танками у дитинстві? І наші — перемагають! І німцям — капут!
Зараз уже не здається та забавка наївним бавленням сестри та брата.
Щось бринить, щось стогне, щось гукає із розстріляних Крут…
І, може, тому маленькі дівчатка прикрашають танки на прощання живими маками,
святими оберегами, що тче Господь на тризибі небесно-золотавим прядивом?

Я знаю, як ідуть танки по сірих асфальтам,
як згромаджуються їх тіла у фермерській кукурудзі,
як потім через продавлений асфальт виростають чорні жоржини у грізній напрузі,
як солов’ї припиняють співати та свідомість повільно грузить
вчителя, який мирно блукає між шкільними партами.
Юлія Івченко. 25. 01. 2022.