втеча це — благословення, бо ти, як ця руйнівна війна...
що ти там знаєш про сивий Луганськ, про убивчий Донецьк?
сторінки історії недописані, коли рідний брат брата вбивав…
ой та, врешті, заляж під телек, бо який із тебе великий боєць?
там — смійся… там — мовчи. там — згадуй куди від тебе пішла вона.

що ти знаєш? промовчи їй… скажи їй у цій руйнівній війні, роз-ка-а-жи…?
ти бачив, як ворожі сапери прочісують цвіту польовому стебла?
як спливають хвилини в операційній у хронічно- хворі ножі?
як хірургиня, яка не впоралась із смертю — спиртом совість летально стреблює?
як здригадась вона, коли писала? як ти вербицям віршів її перерубува ребра?

ти знаєш, як русяві мавки бояться гуляти по тих плідних лісах?
як піхота кожного дня вичерпує дощ із сердець спітнілих у зимі окопів?
як там замовкають дерева, а потім гради їх перетворюють у сизий прах,
як перепілки вилітають із нагрітих гнізд, а перепели їх святою водою кроплять?
як там, взагалі? як там завжди? як там мама цілує дитині гарячий лобик?

ти знаєш, як там невимовно-люто карається нашою вірою зрада?
як там пошепки плаче Лада у жінок у військовій формі, що зразковіше неї.
як солдат виживає від кулі, бо в нього на грудях книжка давньоісландських пісень — "Семундова Едда"?
як там коріння із мого краю впивається в землю і стогне немислимо темно?
як там дишуть ворожі схеми… а для тебе усе це — політичне варення!

такий мудрий, такий дерев’яний, як старенька канапа у вашім параднім.
де тобі знати, що втеча від тебе — то лелече збереження її малекул,
втеча від тебе — це, мабуть, не лише Бог, а й люди витягують її із пекла...
тобі он за горілкою у вени, а завтра за пивом, далі з печінкою до аптеки!
Юлія Івченко. 29. 01. 2022.