ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Марина (начерки сценарію)
У широкій долині між золотими пагорбами, щедро осяяними осіннім сонцем, зібралися докупи п’ятеро (двоє чоловіків та три жінки в українському національному одязі). Це обрядовий хор.

Чорний екран. Ударяє блискавка яскраво-прозоро-білим сяйвом, яке не зникає. На все лунає грім. Під різкий шум вітру сяйво невпинно послаблюється до сірого, при якому вдаряє гучно злива, крізь глибоку воду якої поволі вимальовується ледь зримий горизонт пагорбів, якими, одночасно зі вступом чоловічого голососпіву: «Марино-Марино, чого…», блукає маловиразна жіноча постать. З її поведінки (експресивних рухів, заламування рук тощо) зрозумілий її внутрішній стан. Злива рідшає до дощу. Крізь дощ, який теж слабшає, вже прозирає сонце, і дівчина в промоклій весільній обрядовій сукні з запеленутою дитиною на одній руці, кричучи згори пагорба вгору, крізь мокрі дерева з валізкою в іншій руці влітає осіннім пожовклим листям, колообертами не зрозуміло куди.

Її ім’я Марина. Її історія – це пісня, яку чути з долини: «Та, мабуть, Марино, та ти мого сина любиш». «Якби не любила..», – і перше, що з’являється, – це мокрі від зливи, скуйовджені, довгі, як ріка, пасма закривавленого русявого волосся. Потім різко крупно – її миле, ніби оживаюче обличчя, адже очі розплющені, сіро-блакитні, як «Дунай-річка» з пісні, як небо, яке за хвилину вже вкочується крізь око (в яке входить камера) в екран. Повз хмари пливуть небесні хвилі, повертаючи назад, крізь екран, око до засмученого обличчя, до довгого незаплетеного волосся.

Дівчина сидить перед столом на табуреті у веранді. На підлозі біля її ніг валізка, на руках – запеленуте немовля. А голос літнього чоловіка, який стоїть до неї спиною й курить «у жменю», продовжує: «Та я на твого сина та не надивилася». (Чоловік у кашкеті, фуфайці зосереджено дивиться крізь шибу веранди у двір, де зібрано його господарство, ходять кури, бігає порося тощо).

Василь сіно косить босоніж, у полотняному робочому одязі та солом’яному брилі під невблаганним літнім сонцем та глибоким синім небом. Зелені трави спадають з-під коси, довгі, як волосся Марини, що котиться рікою на плечі Василя, у його руки, разом із голівкою, вустами припадаючи до вуст. Вони зливаються в жовтій, жовтогарячій копиці сіна. Василь цілує дівочі груди. Шумить вітер.

Лунає далека громовиця. Ударяє блискавка. Після яскраво-прозоро-білого сяйва з’являються повні жіночі груди з краплинами молока і немовля, що кричить на руках. Марина широко розплющеними очима дивиться в спину батькові Василя, що співає: «А не візьмеш дитину…» і споглядає далі свій двір. Він бачить, як (крупно – хвіртка) чиясь рука залазить через хвіртку і відмикає її. Заходить Василь із косою, проходить заклопотаний глибше в двір і бачить на веранді Марину з дитиною та батька, голос якого співає: «…під косу кину… Не кидай, Марино». Василь, не знаючи, що вдіяти, береться клепати та гострити косу. Голос співає, а Василь бачить перед собою весілля, музик, вільце (молода сосна пишно увібрана вплетеними різнокольоровими паперовими стрічками, зеленими вівсом, калиною та безсмертником, з великою паперовою квіткою вгорі з колосками жита, пшениці та вищезгаданим; від вільця зрізує дружок по гільці й разом із короваєм роздає гостям). Потім подумки Василь виводить у весільному вбранні Марину з-за посаду, де вони як молоді сидять (і їм першим вже вручили весільну чільну квітку з вільця та чільну шишку з короваю перед його поділом), проводить крізь гостей до хати у веранду. Марина, у думках Василя, бере дитину на руки, валізку. Батько все так і стоїть спиною до неї, дивиться в шибу, за якою гримить весілля під розіп’ятим «шалашем», і співає: «Бог тобі допоможе».

Широко розплющені очі Марини. Страшенно б’є грім одночасно з блискавкою. Круговерть синього неба в оці. Колом іде земля. Марина у весільному одязі котиться з пагорба в осінню долину. Довгі пасма скуйовдженого закривавленого русявого волосся. Світ підіймається над трагедією все вище й вище, захоплюючи в екран спочатку розвалену валізку з речами, потім немовля, що кричить, повзаючи по мокрому жовтому листю, і всю навколишню осінь, на яку вже падає сніг.

Контекст : Сергій Губерначук. Начерки сценаріїв


    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-02-04 13:57:59
Переглядів сторінки твору 850
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.083 / 5.75)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.135 / 5.85)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2026.11.19 16:53
Автор у цю хвилину відсутній