ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Шоха
2023.12.08 15:25
Є кому слати привіти
у суєті самоти,
є ще до кого іти
душі живі обігріти.

Інші шляхи до мети
наші освоїли діти,
є кому слати привіти

Микола Соболь
2023.12.08 12:58
Що ти, ноче, хочеш тут знайти?
Тобі місяць брат, але ж не рідний.
І мотиви західні чи східні
не співай мені до ранку ти.

Я напився сонячних заграв,
цілував тумани, чисті роси,
ти ж мене немов коханка просиш,

Світлана Бур
2023.12.08 11:00
Вже січень, а не видно апліке морозне,
І не танцює в білій сукні заметіль.
Лиш на столі у кришталевій вазі рози,
І поряд пахнуть сніжні яблука кальвіль.

Зривали разом бережно у пізню осінь...
Ще скачуть спомини якимось табуном,
А в серці проросло

Юрій Гундарєв
2023.12.08 10:55
Олені Побийголод

Складається враження, що Данило Хармс
завждИ українською писав для нас.
Просто найпершою його голос
розчула Олена Побийголод.

Автор: Юрко Дар

Володимир Бойко
2023.12.08 10:51
Моя поезія не вільна
Від божевільних почуттів.
Стрясають вихори свавільні
Нещонайкращий із світів.

Нема ні ради, ні розради,
Ані кількох утішних слів.
Стихає шерех листопаду,

Іван Потьомкін
2023.12.08 09:23
Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
Стерегтиму вуста,
Допоки злочинець передо мною.
Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
Та біль мій нараз збаламутивсь.
Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
Заговорив я своєю мовою:
«Повідом мені, Бо

Тетяна Левицька
2023.12.08 08:57
Хіба жебрачка, щоб любов святу
вимолювати на колінах в неба?
Та ліпше гріть під серцем самоту,
ніж виглядати ницою ганебно.

Не звикла я ні з ким любов ділить,
жада замучить — вип'ю біль до краплі,
розчулених мелодій щемну мить,

Леся Горова
2023.12.08 08:46
По білому ступаю і стікає
Із мене хмуровиння сірих снів,
Досада від чужих колючих слів,
Все губиться у білому безкраї.
Іду по білому, немов лечу по раю!
Не віриться, що то звичайний сніг.

Не знаю, зваба в тім мені, чи мука-

Олена Побийголод
2023.12.08 07:20
Із Данила Хармса

Тягнув я санки крізь узлісся,
стояли сосни по боках;
і враз – по річці хтось пронісся
на начебто стальних крючках.

Я витягнув на берег санки,

Віктор Кучерук
2023.12.08 04:48
Про успіхи наші і втрати
Новини приємні й сумні, –
За вас, українські солдати,
Молюся всі ночі та дні.
Щомиті звертаюсь до Бога
З проханням своїм і чужим:
Даруй нам скоріш Перемогу
Й солдат від смертей вбережи!

Микола Дудар
2023.12.07 22:01
…Зі слів майструє човен в небо,
Не копіюючи чуже.
Дощі супротив стелять ревно
На тлі, завідомо брудне…
Ще й вітер змотує в мотузки.
Бо ненароком зачепивсь…
Щоб розлетітися на друзки -
Старечий небу ніч моливсь…

Євген Федчук
2023.12.07 17:32
День разом з сонцем за горою згас,
Розбіглись хмари, що весь день блукали.
Сипнуло зорі небом, бо в цей час
Ще місяця година не настала.
Тож небо все усіяне було
Перлинами, що сяяли яскраво.
Над річкою на луках за селом,
Закінчивши свої всі денні с

Володимир Каразуб
2023.12.07 13:06
Заплітає зима папільотки своїх вітрів
Затирає сліди і заковує сизим льодом
Поети буває дописують власний вірш,
Що хапає за хвіст
І з’їдає себе до рогів.
А тоді вирушають в дорогу по білих слідах,
Ледь помітних немов би закінчилась чорна стрічк

Юрій Гундарєв
2023.12.07 12:19
…Листопад. Осінь переходила в стадію старечої щуплості, дні її були вже обчислені, її сльози вже вичерпувались перед неминучим кінцем. Вона стала тиха й холодна, нахмурена й спокійна напередодні сніжного загину, і кам'яні звуки міста глухіш бриніли в цій

Тетяна Левицька
2023.12.07 10:33
Місяць в темнім небі п'є кумис...
В оди не складаються катрени.
Чом же, добрий друже, ти не спиш? —
Бачу в чаті світлофор зелений.

Розгорнув обійми інтернет,
І затяг у темну павутину.
Вирватися важко із тенет,

Світлана Бур
2023.12.07 09:51
У кожної сніжинки унікальна сукня,
Неначе на замовлення пошита.
Чиїсь старанні, ніжні доторкнулись руки,
І філігранний залишивсь відбиток.

Вбрання, мережане сріблястими нитками.
Мороз їм додає і шарму й блиску.
Під усмішками сонця і небес вершками
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Петро РУДЬ
2023.05.28

Ірина Бесчетнова
2023.04.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Проза

 Марина (начерки сценарію)
У широкій долині між золотими пагорбами, щедро осяяними осіннім сонцем, зібралися докупи п’ятеро (двоє чоловіків та три жінки в українському національному одязі). Це обрядовий хор.

Чорний екран. Ударяє блискавка яскраво-прозоро-білим сяйвом, яке не зникає. На все лунає грім. Під різкий шум вітру сяйво невпинно послаблюється до сірого, при якому вдаряє гучно злива, крізь глибоку воду якої поволі вимальовується ледь зримий горизонт пагорбів, якими, одночасно зі вступом чоловічого голососпіву: «Марино-Марино, чого…», блукає маловиразна жіноча постать. З її поведінки (експресивних рухів, заламування рук тощо) зрозумілий її внутрішній стан. Злива рідшає до дощу. Крізь дощ, який теж слабшає, вже прозирає сонце, і дівчина в промоклій весільній обрядовій сукні з запеленутою дитиною на одній руці, кричучи згори пагорба вгору, крізь мокрі дерева з валізкою в іншій руці влітає осіннім пожовклим листям, колообертами не зрозуміло куди.

Її ім’я Марина. Її історія – це пісня, яку чути з долини: «Та, мабуть, Марино, та ти мого сина любиш». «Якби не любила..», – і перше, що з’являється, – це мокрі від зливи, скуйовджені, довгі, як ріка, пасма закривавленого русявого волосся. Потім різко крупно – її миле, ніби оживаюче обличчя, адже очі розплющені, сіро-блакитні, як «Дунай-річка» з пісні, як небо, яке за хвилину вже вкочується крізь око (в яке входить камера) в екран. Повз хмари пливуть небесні хвилі, повертаючи назад, крізь екран, око до засмученого обличчя, до довгого незаплетеного волосся.

Дівчина сидить перед столом на табуреті у веранді. На підлозі біля її ніг валізка, на руках – запеленуте немовля. А голос літнього чоловіка, який стоїть до неї спиною й курить «у жменю», продовжує: «Та я на твого сина та не надивилася». (Чоловік у кашкеті, фуфайці зосереджено дивиться крізь шибу веранди у двір, де зібрано його господарство, ходять кури, бігає порося тощо).

Василь сіно косить босоніж, у полотняному робочому одязі та солом’яному брилі під невблаганним літнім сонцем та глибоким синім небом. Зелені трави спадають з-під коси, довгі, як волосся Марини, що котиться рікою на плечі Василя, у його руки, разом із голівкою, вустами припадаючи до вуст. Вони зливаються в жовтій, жовтогарячій копиці сіна. Василь цілує дівочі груди. Шумить вітер.

Лунає далека громовиця. Ударяє блискавка. Після яскраво-прозоро-білого сяйва з’являються повні жіночі груди з краплинами молока і немовля, що кричить на руках. Марина широко розплющеними очима дивиться в спину батькові Василя, що співає: «А не візьмеш дитину…» і споглядає далі свій двір. Він бачить, як (крупно – хвіртка) чиясь рука залазить через хвіртку і відмикає її. Заходить Василь із косою, проходить заклопотаний глибше в двір і бачить на веранді Марину з дитиною та батька, голос якого співає: «…під косу кину… Не кидай, Марино». Василь, не знаючи, що вдіяти, береться клепати та гострити косу. Голос співає, а Василь бачить перед собою весілля, музик, вільце (молода сосна пишно увібрана вплетеними різнокольоровими паперовими стрічками, зеленими вівсом, калиною та безсмертником, з великою паперовою квіткою вгорі з колосками жита, пшениці та вищезгаданим; від вільця зрізує дружок по гільці й разом із короваєм роздає гостям). Потім подумки Василь виводить у весільному вбранні Марину з-за посаду, де вони як молоді сидять (і їм першим вже вручили весільну чільну квітку з вільця та чільну шишку з короваю перед його поділом), проводить крізь гостей до хати у веранду. Марина, у думках Василя, бере дитину на руки, валізку. Батько все так і стоїть спиною до неї, дивиться в шибу, за якою гримить весілля під розіп’ятим «шалашем», і співає: «Бог тобі допоможе».

Широко розплющені очі Марини. Страшенно б’є грім одночасно з блискавкою. Круговерть синього неба в оці. Колом іде земля. Марина у весільному одязі котиться з пагорба в осінню долину. Довгі пасма скуйовдженого закривавленого русявого волосся. Світ підіймається над трагедією все вище й вище, захоплюючи в екран спочатку розвалену валізку з речами, потім немовля, що кричить, повзаючи по мокрому жовтому листю, і всю навколишню осінь, на яку вже падає сніг.

Контекст : Сергій Губерначук. Начерки сценаріїв


      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-02-04 13:57:59
Переглядів сторінки твору 329
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.082 / 5.76)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.140 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.796
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми КЛАСИКА
Автор востаннє на сайті 2023.12.06 09:40
Автор у цю хвилину відсутній