Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.07
14:08
Вода розлилася в долини.
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
2026.09.07
13:38
Холодний бовдур
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
2026.09.07
09:48
Старі бульбульці - публіка нервова,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
2026.09.07
07:43
Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
2026.09.07
07:40
ЦИКЛ V: АНТИЧНИЙ СВІТ (ТРОЯ-ІЛІАДА)
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
2026.09.07
03:17
Ми всі складаємось з нічого,
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
Із вакууму, пустоти.
І тільки наша віра в Нього
Нас робить гідними мети.
Наше життя- то плід реакцій,
Плюсів та мінусів зв'язок,
Розділення на сотні фракцій
2026.09.06
20:46
Відшуміла епоха на нас поглядає здаля.
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
Ці актори давно відіграли улюблені ролі.
Залишається тінь відлітаючого журавля,
Ніби спалах важкої, тремкої юдолі.
Залишаються фільми. У вічність паролю нема.
Залишається дух, у епоху закутий.
Ця енергія нас
2026.09.06
19:12
Перегортаю я альбом світлин з дитинства,
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
І знову зайчик сонячний стрибає.
Думки летять лелеками біля хатини,
В якій співає мати : баю, баю...
А потім білу ризу одягне світанок,
Щасливі йдемо у пшеничне поле.
Радію я землі заквітчаній, коханій,
2026.09.06
18:52
«Ти дослухайся звітних!» —
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
Шерхотіла у простір канва.
Неупинно тремтить
На обличчях життя бахрома
Білим сріблом завчасним,
Якого не в змозі спинить
Над рубіновим тлом
Злих думок відокремлена хіть…
2026.09.06
16:41
Здавалося, що усе добре йшло.
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
Хоч на душі його тривожно було,
Мов небезпеку та якусь відчула.
Десь бойовище у степу гуло.
Монголи налетіли, але їх
Вдалося досить легко відігнати,
Взялись коней із криками вертати
І то у війську запалило всіх.
2026.09.06
15:10
1
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них?
2026.09.06
11:41
Вірші, мої діти,
щодня підростають,
осені квіти
ще зацвітають,
умиваються росами
і втираються травами,
стають вірші дорослими
вірою й правдою;
щодня підростають,
осені квіти
ще зацвітають,
умиваються росами
і втираються травами,
стають вірші дорослими
вірою й правдою;
2026.09.06
08:46
заніміло поскучавши
розбрелися сірі сни
не залишивши у чаші
неживої рідини
все на ліпше
все на краще
все кінець іще війни
й перемога наша завше
розбрелися сірі сни
не залишивши у чаші
неживої рідини
все на ліпше
все на краще
все кінець іще війни
й перемога наша завше
2026.09.06
07:34
Я тебе, веселу і лукаву,
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
Пестити не хочу напоказ, -
Зігріваю поглядом ласкавим,
Подумки голублю повсякчас.
Росами вмиваю пишну вроду,
Витираю сонячним теплом
І, твоєму серцю на догоду,
Вітерцем цілую перед сном.
2026.09.06
00:04
ти прийшов до лікаря,
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
він тебе оглянув
запитав як завжди
чому не прийшов раніше
виписав якісь пігулки
по дві штуки під час їжі
тричі на день
одужуйте
2026.09.05
22:42
Непідписаний щоденник загубився в школі.
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортат
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Конрад Ренегат (1979) /
Проза
У пошуках мольфи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У пошуках мольфи
В самотніх вершинах сьогодні не так спокійно, як колись. Чути як плаче мати Земля, чути її стогін. Падуть столітні жили, падуть діти її, косяться на кривавий ґрунт, захлинаючись у монотонних звуках бензопил і моторів... Бездумні, дикі люди увірвались в серце святої Природи, в її храм і порушують священну тишу! Ріжуть на шматки, ґвалтують, роздирають своїми пазурами блаженне тіло, сосуть останні соки, вириваючи все з корінням...
Суворо, наче перед смертельним вироком, споглядають на них тіні старих дерев й тривожно перешіптуються. А звірі ридають, бо серце їх щемить - на них чекає неминуча пастка. Проте, жоден з кривдників не знає, що вже сьогодні був покараний, вже сьогодні був проклятий їх рід. Трагічний і суворий кінець стане розплатою їм за цей день.
Предраг курив гуцульську люльку і легко погойдувався в кріслі. Він дивився у вікно і споглядав містичний крайобраз. Десь там, над Чорногорою, Перун на своїй колісниці стрімко мчав хребтами й вогняними стрілами розсівав тумани, спалахував і запліднював літні гори несамовитим духом, повертав духів у володіння Наві. Гостроверхі, утаємничені ґруні де-не-де визирали на його тлі крізь шари важких хмар й наче велети охороняли вхід у карпатське царство. Хто потрапляв туди - більше не повертався колишнім.
І так захотілось Предрагу знову потрапити туди, потрапити до себе додому і оновитись.... Його мучили грізні спогади і пристрастні марення, сонні уяви. І дійсність теж мучила його: "Що мене чекає сьогодні? Радість буття чи поневіряння? Нові ідеї чи розчарування в них? Каруселі спогадів і пряжа думок… Для чого цей шлях, для чого цей вир? Коли втопитись в ньому? Мудрець чи сплячий я? Поглинутий казкою чи вигадкою? Пустеля запитань…"
"Відповіді за горами…Відповіді за горами" - підказували йому голоси з глибокої, сивої підсвідомости.
Дочекавшись поки розпогодиться, Предраг узяв свій старенький дощовик, наплічник і пішов у невідомому напрямку. В пам'яті крутилися розповіді старого гуцула про чарівні мольфи - заговорені предмети, які використовували у своїй магічній практиці карпатські шамани. Такою мольфою може бути і проста дрібка ураженого блискавкою дерева. За повір'ями, дерево у яке влучив Перун - освячене самою Природою, воно володіє чудодійними і лікувальними властивостями. Кожному мольфареві за честь знайти і тримати таку скалку в руках. Адже це незбагненна сила, яка робить людину господарем своєї долі!
"Зробити б собі оберіг, знайти б таку мольфу... - подумав він. - Чому людина не цінує Природу, не цінує гір? Це ж таке щастя. Скільки благості тут, скільки натхнення. І не даремно митці і романтики усіх часів та народів знаходили натхнення саме тут, в горах! Тут сховані пласти історії, тут - пуп землі. А скільки чудернацьких культур, скільки народів пройшло через Карпати.. О, цей калейдоскоп, злився він у генетичному коді місцевих аборигенів,та не цінують вони того, що мають, що подарував їм Всевишній..."
"Гори... Вічноживі і вічнозелені... присягаю Вам у вірності до кінця життя свого... Ви - мій храм, Ви - моя гордість, Ви - моя святість..." - з цими словами Предраг піднявся по вузькій стежці і вийшов на хребет.
Звідкись доносились дивні вигуки:
- Курва, та ламай ту гілку вже! Йоб твою мать... Та, шо сі шпортаєш!! - крикнув товстий бригадир й кинув сигарету.
Лісоруби ніяк не могли відтягнути кремезного дуба, вкритого грубими зморшками і трутами, що лежав на початку лісу. Його коріння міцно впилося вглиб землі і вперто не відпускало. Декілька лісорубів аж мусили підбігти з бензопилами, щоб допомогти тим двом бідолагам, які добивали коріння нещасного. ЗІЛ вже чекав на відправку, тому довго не роздумуючи, хтось з робочих матюкнувся і нарешті різанув по корінню... І різонув як по живому... Почувся такий страшний і дикий рев, рев предковічний, рев пращура, який глушить і вкидає вглиб віків, туди у саму безодню минулого, у початок самих початків, в сплетіння ген, де немає нічого і нікого, де світ починає тільки розростатися і гартується у хаосі... Що спогади попередніх життів пробігли перед очима, кров запульсувала у жилах, наче стрімководні ріки...
Бригада розбіглася і зникла в грузовій, звідки було чутно лише "Отче наш"... Товстий бригадир, який командував рубкою, зблід й завмер на місці. Лиш як зчувся, то хіба озирався як скажений. Переконавшись, що в лісі нікого немає, він швиденько застрибнув в ЗІЛ, гримнув за собою дверима, машина завелась і зникла в дебрях лісового тракту.
Предраг ще довго дивився їм в слід. На щастя, він вийшов на хребет з протилежного боку, тому його ніхто не побачив. Роздертий і порубаний дуб вмирав перед ним у жахливих муках. Хлопець відчув на собі таку сильну провину за людство, що йому хотілося впасти на коліна, притулитися до його кори й голосно заплакати...
Він підійшов поближче й приклав свою долоню до дерева. Сильні імпульси йшли від його ран, але вони ставали все слабшими й з часом зовсім потухли.
Тоді Предраг вимовив:
- Пробач, брате дубе... Це страшні муки, я знаю...
Він поглянув вниз й побачив розкидані рештки того коріння, яке так трималося за життя... Піднявши шматочок, сказав: "Хай стане мені оберегом... Воно святе...".
Не відпускаючи поглядом мертве дерево, Предраг пішов далі, приклавши частинку коріння до своїх грудей...
2013 р.
Суворо, наче перед смертельним вироком, споглядають на них тіні старих дерев й тривожно перешіптуються. А звірі ридають, бо серце їх щемить - на них чекає неминуча пастка. Проте, жоден з кривдників не знає, що вже сьогодні був покараний, вже сьогодні був проклятий їх рід. Трагічний і суворий кінець стане розплатою їм за цей день.
Предраг курив гуцульську люльку і легко погойдувався в кріслі. Він дивився у вікно і споглядав містичний крайобраз. Десь там, над Чорногорою, Перун на своїй колісниці стрімко мчав хребтами й вогняними стрілами розсівав тумани, спалахував і запліднював літні гори несамовитим духом, повертав духів у володіння Наві. Гостроверхі, утаємничені ґруні де-не-де визирали на його тлі крізь шари важких хмар й наче велети охороняли вхід у карпатське царство. Хто потрапляв туди - більше не повертався колишнім.
І так захотілось Предрагу знову потрапити туди, потрапити до себе додому і оновитись.... Його мучили грізні спогади і пристрастні марення, сонні уяви. І дійсність теж мучила його: "Що мене чекає сьогодні? Радість буття чи поневіряння? Нові ідеї чи розчарування в них? Каруселі спогадів і пряжа думок… Для чого цей шлях, для чого цей вир? Коли втопитись в ньому? Мудрець чи сплячий я? Поглинутий казкою чи вигадкою? Пустеля запитань…"
"Відповіді за горами…Відповіді за горами" - підказували йому голоси з глибокої, сивої підсвідомости.
Дочекавшись поки розпогодиться, Предраг узяв свій старенький дощовик, наплічник і пішов у невідомому напрямку. В пам'яті крутилися розповіді старого гуцула про чарівні мольфи - заговорені предмети, які використовували у своїй магічній практиці карпатські шамани. Такою мольфою може бути і проста дрібка ураженого блискавкою дерева. За повір'ями, дерево у яке влучив Перун - освячене самою Природою, воно володіє чудодійними і лікувальними властивостями. Кожному мольфареві за честь знайти і тримати таку скалку в руках. Адже це незбагненна сила, яка робить людину господарем своєї долі!
"Зробити б собі оберіг, знайти б таку мольфу... - подумав він. - Чому людина не цінує Природу, не цінує гір? Це ж таке щастя. Скільки благості тут, скільки натхнення. І не даремно митці і романтики усіх часів та народів знаходили натхнення саме тут, в горах! Тут сховані пласти історії, тут - пуп землі. А скільки чудернацьких культур, скільки народів пройшло через Карпати.. О, цей калейдоскоп, злився він у генетичному коді місцевих аборигенів,та не цінують вони того, що мають, що подарував їм Всевишній..."
"Гори... Вічноживі і вічнозелені... присягаю Вам у вірності до кінця життя свого... Ви - мій храм, Ви - моя гордість, Ви - моя святість..." - з цими словами Предраг піднявся по вузькій стежці і вийшов на хребет.
Звідкись доносились дивні вигуки:
- Курва, та ламай ту гілку вже! Йоб твою мать... Та, шо сі шпортаєш!! - крикнув товстий бригадир й кинув сигарету.
Лісоруби ніяк не могли відтягнути кремезного дуба, вкритого грубими зморшками і трутами, що лежав на початку лісу. Його коріння міцно впилося вглиб землі і вперто не відпускало. Декілька лісорубів аж мусили підбігти з бензопилами, щоб допомогти тим двом бідолагам, які добивали коріння нещасного. ЗІЛ вже чекав на відправку, тому довго не роздумуючи, хтось з робочих матюкнувся і нарешті різанув по корінню... І різонув як по живому... Почувся такий страшний і дикий рев, рев предковічний, рев пращура, який глушить і вкидає вглиб віків, туди у саму безодню минулого, у початок самих початків, в сплетіння ген, де немає нічого і нікого, де світ починає тільки розростатися і гартується у хаосі... Що спогади попередніх життів пробігли перед очима, кров запульсувала у жилах, наче стрімководні ріки...
Бригада розбіглася і зникла в грузовій, звідки було чутно лише "Отче наш"... Товстий бригадир, який командував рубкою, зблід й завмер на місці. Лиш як зчувся, то хіба озирався як скажений. Переконавшись, що в лісі нікого немає, він швиденько застрибнув в ЗІЛ, гримнув за собою дверима, машина завелась і зникла в дебрях лісового тракту.
Предраг ще довго дивився їм в слід. На щастя, він вийшов на хребет з протилежного боку, тому його ніхто не побачив. Роздертий і порубаний дуб вмирав перед ним у жахливих муках. Хлопець відчув на собі таку сильну провину за людство, що йому хотілося впасти на коліна, притулитися до його кори й голосно заплакати...
Він підійшов поближче й приклав свою долоню до дерева. Сильні імпульси йшли від його ран, але вони ставали все слабшими й з часом зовсім потухли.
Тоді Предраг вимовив:
- Пробач, брате дубе... Це страшні муки, я знаю...
Він поглянув вниз й побачив розкидані рештки того коріння, яке так трималося за життя... Піднявши шматочок, сказав: "Хай стане мені оберегом... Воно святе...".
Не відпускаючи поглядом мертве дерево, Предраг пішов далі, приклавши частинку коріння до своїх грудей...
2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
