
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.13
17:17
Передмова
Вітаю! Нещодавно я відкрив для себе нове хобі, в якому намагаюся поєднувати приємне з корисним, а саме написання есе психологічної тематики. Деякі стали підсумком багаторічних спостережень в ході роботи з пацієнтами, інші є інсайтами, що вини
Вітаю! Нещодавно я відкрив для себе нове хобі, в якому намагаюся поєднувати приємне з корисним, а саме написання есе психологічної тематики. Деякі стали підсумком багаторічних спостережень в ході роботи з пацієнтами, інші є інсайтами, що вини
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
2025.09.12
08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.
Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув
2025.09.12
05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.
І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,
2025.09.12
05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.
2025.09.11
22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.
І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя
2025.09.11
22:15
дива з вівса суха солома
різка токсин в гаю гриби
плуги чужі що страх узяти
якщо з воріт а вже заслаб
стіна товста панель основа
своя зігрій і на верстак
і квітку щоб на скотч узяти
one day однак
осот не квітка рак не риба
вона це фіш носій ік
2025.09.11
22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.
Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.
2025.09.11
18:08
Перемога Ігоря Святославовича, князя Новгород-Сіверського над половцями біля річки Хирія в 1183 році
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп
2025.09.11
17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!
Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,
2025.09.11
17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.
До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,
2025.09.11
12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам
друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“
2025.09.11
07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Конрад Ренегат (1979) /
Проза
У пошуках мольфи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
У пошуках мольфи
В самотніх вершинах сьогодні не так спокійно, як колись. Чути як плаче мати Земля, чути її стогін. Падуть столітні жили, падуть діти її, косяться на кривавий ґрунт, захлинаючись у монотонних звуках бензопил і моторів... Бездумні, дикі люди увірвались в серце святої Природи, в її храм і порушують священну тишу! Ріжуть на шматки, ґвалтують, роздирають своїми пазурами блаженне тіло, сосуть останні соки, вириваючи все з корінням...
Суворо, наче перед смертельним вироком, споглядають на них тіні старих дерев й тривожно перешіптуються. А звірі ридають, бо серце їх щемить - на них чекає неминуча пастка. Проте, жоден з кривдників не знає, що вже сьогодні був покараний, вже сьогодні був проклятий їх рід. Трагічний і суворий кінець стане розплатою їм за цей день.
Предраг курив гуцульську люльку і легко погойдувався в кріслі. Він дивився у вікно і споглядав містичний крайобраз. Десь там, над Чорногорою, Перун на своїй колісниці стрімко мчав хребтами й вогняними стрілами розсівав тумани, спалахував і запліднював літні гори несамовитим духом, повертав духів у володіння Наві. Гостроверхі, утаємничені ґруні де-не-де визирали на його тлі крізь шари важких хмар й наче велети охороняли вхід у карпатське царство. Хто потрапляв туди - більше не повертався колишнім.
І так захотілось Предрагу знову потрапити туди, потрапити до себе додому і оновитись.... Його мучили грізні спогади і пристрастні марення, сонні уяви. І дійсність теж мучила його: "Що мене чекає сьогодні? Радість буття чи поневіряння? Нові ідеї чи розчарування в них? Каруселі спогадів і пряжа думок… Для чого цей шлях, для чого цей вир? Коли втопитись в ньому? Мудрець чи сплячий я? Поглинутий казкою чи вигадкою? Пустеля запитань…"
"Відповіді за горами…Відповіді за горами" - підказували йому голоси з глибокої, сивої підсвідомости.
Дочекавшись поки розпогодиться, Предраг узяв свій старенький дощовик, наплічник і пішов у невідомому напрямку. В пам'яті крутилися розповіді старого гуцула про чарівні мольфи - заговорені предмети, які використовували у своїй магічній практиці карпатські шамани. Такою мольфою може бути і проста дрібка ураженого блискавкою дерева. За повір'ями, дерево у яке влучив Перун - освячене самою Природою, воно володіє чудодійними і лікувальними властивостями. Кожному мольфареві за честь знайти і тримати таку скалку в руках. Адже це незбагненна сила, яка робить людину господарем своєї долі!
"Зробити б собі оберіг, знайти б таку мольфу... - подумав він. - Чому людина не цінує Природу, не цінує гір? Це ж таке щастя. Скільки благості тут, скільки натхнення. І не даремно митці і романтики усіх часів та народів знаходили натхнення саме тут, в горах! Тут сховані пласти історії, тут - пуп землі. А скільки чудернацьких культур, скільки народів пройшло через Карпати.. О, цей калейдоскоп, злився він у генетичному коді місцевих аборигенів,та не цінують вони того, що мають, що подарував їм Всевишній..."
"Гори... Вічноживі і вічнозелені... присягаю Вам у вірності до кінця життя свого... Ви - мій храм, Ви - моя гордість, Ви - моя святість..." - з цими словами Предраг піднявся по вузькій стежці і вийшов на хребет.
Звідкись доносились дивні вигуки:
- Курва, та ламай ту гілку вже! Йоб твою мать... Та, шо сі шпортаєш!! - крикнув товстий бригадир й кинув сигарету.
Лісоруби ніяк не могли відтягнути кремезного дуба, вкритого грубими зморшками і трутами, що лежав на початку лісу. Його коріння міцно впилося вглиб землі і вперто не відпускало. Декілька лісорубів аж мусили підбігти з бензопилами, щоб допомогти тим двом бідолагам, які добивали коріння нещасного. ЗІЛ вже чекав на відправку, тому довго не роздумуючи, хтось з робочих матюкнувся і нарешті різанув по корінню... І різонув як по живому... Почувся такий страшний і дикий рев, рев предковічний, рев пращура, який глушить і вкидає вглиб віків, туди у саму безодню минулого, у початок самих початків, в сплетіння ген, де немає нічого і нікого, де світ починає тільки розростатися і гартується у хаосі... Що спогади попередніх життів пробігли перед очима, кров запульсувала у жилах, наче стрімководні ріки...
Бригада розбіглася і зникла в грузовій, звідки було чутно лише "Отче наш"... Товстий бригадир, який командував рубкою, зблід й завмер на місці. Лиш як зчувся, то хіба озирався як скажений. Переконавшись, що в лісі нікого немає, він швиденько застрибнув в ЗІЛ, гримнув за собою дверима, машина завелась і зникла в дебрях лісового тракту.
Предраг ще довго дивився їм в слід. На щастя, він вийшов на хребет з протилежного боку, тому його ніхто не побачив. Роздертий і порубаний дуб вмирав перед ним у жахливих муках. Хлопець відчув на собі таку сильну провину за людство, що йому хотілося впасти на коліна, притулитися до його кори й голосно заплакати...
Він підійшов поближче й приклав свою долоню до дерева. Сильні імпульси йшли від його ран, але вони ставали все слабшими й з часом зовсім потухли.
Тоді Предраг вимовив:
- Пробач, брате дубе... Це страшні муки, я знаю...
Він поглянув вниз й побачив розкидані рештки того коріння, яке так трималося за життя... Піднявши шматочок, сказав: "Хай стане мені оберегом... Воно святе...".
Не відпускаючи поглядом мертве дерево, Предраг пішов далі, приклавши частинку коріння до своїх грудей...
2013 р.
Суворо, наче перед смертельним вироком, споглядають на них тіні старих дерев й тривожно перешіптуються. А звірі ридають, бо серце їх щемить - на них чекає неминуча пастка. Проте, жоден з кривдників не знає, що вже сьогодні був покараний, вже сьогодні був проклятий їх рід. Трагічний і суворий кінець стане розплатою їм за цей день.
Предраг курив гуцульську люльку і легко погойдувався в кріслі. Він дивився у вікно і споглядав містичний крайобраз. Десь там, над Чорногорою, Перун на своїй колісниці стрімко мчав хребтами й вогняними стрілами розсівав тумани, спалахував і запліднював літні гори несамовитим духом, повертав духів у володіння Наві. Гостроверхі, утаємничені ґруні де-не-де визирали на його тлі крізь шари важких хмар й наче велети охороняли вхід у карпатське царство. Хто потрапляв туди - більше не повертався колишнім.
І так захотілось Предрагу знову потрапити туди, потрапити до себе додому і оновитись.... Його мучили грізні спогади і пристрастні марення, сонні уяви. І дійсність теж мучила його: "Що мене чекає сьогодні? Радість буття чи поневіряння? Нові ідеї чи розчарування в них? Каруселі спогадів і пряжа думок… Для чого цей шлях, для чого цей вир? Коли втопитись в ньому? Мудрець чи сплячий я? Поглинутий казкою чи вигадкою? Пустеля запитань…"
"Відповіді за горами…Відповіді за горами" - підказували йому голоси з глибокої, сивої підсвідомости.
Дочекавшись поки розпогодиться, Предраг узяв свій старенький дощовик, наплічник і пішов у невідомому напрямку. В пам'яті крутилися розповіді старого гуцула про чарівні мольфи - заговорені предмети, які використовували у своїй магічній практиці карпатські шамани. Такою мольфою може бути і проста дрібка ураженого блискавкою дерева. За повір'ями, дерево у яке влучив Перун - освячене самою Природою, воно володіє чудодійними і лікувальними властивостями. Кожному мольфареві за честь знайти і тримати таку скалку в руках. Адже це незбагненна сила, яка робить людину господарем своєї долі!
"Зробити б собі оберіг, знайти б таку мольфу... - подумав він. - Чому людина не цінує Природу, не цінує гір? Це ж таке щастя. Скільки благості тут, скільки натхнення. І не даремно митці і романтики усіх часів та народів знаходили натхнення саме тут, в горах! Тут сховані пласти історії, тут - пуп землі. А скільки чудернацьких культур, скільки народів пройшло через Карпати.. О, цей калейдоскоп, злився він у генетичному коді місцевих аборигенів,та не цінують вони того, що мають, що подарував їм Всевишній..."
"Гори... Вічноживі і вічнозелені... присягаю Вам у вірності до кінця життя свого... Ви - мій храм, Ви - моя гордість, Ви - моя святість..." - з цими словами Предраг піднявся по вузькій стежці і вийшов на хребет.
Звідкись доносились дивні вигуки:
- Курва, та ламай ту гілку вже! Йоб твою мать... Та, шо сі шпортаєш!! - крикнув товстий бригадир й кинув сигарету.
Лісоруби ніяк не могли відтягнути кремезного дуба, вкритого грубими зморшками і трутами, що лежав на початку лісу. Його коріння міцно впилося вглиб землі і вперто не відпускало. Декілька лісорубів аж мусили підбігти з бензопилами, щоб допомогти тим двом бідолагам, які добивали коріння нещасного. ЗІЛ вже чекав на відправку, тому довго не роздумуючи, хтось з робочих матюкнувся і нарешті різанув по корінню... І різонув як по живому... Почувся такий страшний і дикий рев, рев предковічний, рев пращура, який глушить і вкидає вглиб віків, туди у саму безодню минулого, у початок самих початків, в сплетіння ген, де немає нічого і нікого, де світ починає тільки розростатися і гартується у хаосі... Що спогади попередніх життів пробігли перед очима, кров запульсувала у жилах, наче стрімководні ріки...
Бригада розбіглася і зникла в грузовій, звідки було чутно лише "Отче наш"... Товстий бригадир, який командував рубкою, зблід й завмер на місці. Лиш як зчувся, то хіба озирався як скажений. Переконавшись, що в лісі нікого немає, він швиденько застрибнув в ЗІЛ, гримнув за собою дверима, машина завелась і зникла в дебрях лісового тракту.
Предраг ще довго дивився їм в слід. На щастя, він вийшов на хребет з протилежного боку, тому його ніхто не побачив. Роздертий і порубаний дуб вмирав перед ним у жахливих муках. Хлопець відчув на собі таку сильну провину за людство, що йому хотілося впасти на коліна, притулитися до його кори й голосно заплакати...
Він підійшов поближче й приклав свою долоню до дерева. Сильні імпульси йшли від його ран, але вони ставали все слабшими й з часом зовсім потухли.
Тоді Предраг вимовив:
- Пробач, брате дубе... Це страшні муки, я знаю...
Він поглянув вниз й побачив розкидані рештки того коріння, яке так трималося за життя... Піднявши шматочок, сказав: "Хай стане мені оберегом... Воно святе...".
Не відпускаючи поглядом мертве дерево, Предраг пішов далі, приклавши частинку коріння до своїх грудей...
2013 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію