ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Хельґі Йогансен
2023.04.01 13:54
Не приходь! Не являйся щоночі!
Не тривож, не ятри мою душу
В снах прекрасних, жахливих, пророчих!
Відпустити тебе врешті мушу...

Не дивися благально на мене
Крізь минулого темряву й відчай,
Бо тебе вже ніхто не поверне

Наталія Кравченко
2023.04.01 11:17
Містична країна, яку не сплутаєш з жодним іншим… Місця, в які закохуєшся з першого погляду назавжди… Місця, до яких тягне постійно, незалежно від пори року і настрою… Містичні місця під надійним захистом небесної покровительки, біля ніг якої не в’януть

Тетяна Левицька
2023.04.01 10:11
Якщо тобі набридла — повідом
усе як є — не вб'ють слова правдиві.
Лише затерпне серце під ребром
шукаючи притулок у жаливі.

Не хочеш в пастку втрапити — тікай
сполохано в смеркання неозоре,
не втримати любов — стрімка ріка

Теді Ем
2023.04.01 09:12
Чомусь сьогодні тягне на повтори.
Може тому, що квітень завітав
і стало навкруги усе квітневе:
квітневе сонце і квітневе небо,
квітневий настрій і квітневі мрії
про те, щоби закінчилась війна
і Україна, може й не квітнева,
але ізнов розквітла, ожил

Віктор Кучерук
2023.04.01 05:44
Усівшись зручно на старому пні
Та сміючись очима винувато, –
Знайомий дід розказує мені
Про те, що може нині пригадати.
Обтяжений утомою років,
Знесилений зневірою важкою, –
Він починає радо переспів
Прочитаного й чутого вже мною.

Іван Потьомкін
2023.03.31 22:29
Ламаний гріш вам, філософи
вічного життя після смерті...
Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
А я обираю плоть, що страждає
в ім’я нігтя пальця мойого,
що такий звичний мені й симпатичний.
А я обираю насолоду просту й білу:
на омите водою, свіже тіл

Володимир Каразуб
2023.03.31 17:36
Ти думаєш, словом, до неможливості
Надто багато і за кожною комою,
Серце зникає в рядках наївності.
Ти стала для мене ще більш невідомою;
Ще більше далекою і безнадійною,
Вигадка мови, - ну, що ж, за назвою –
Любов, та як випадок – нерозділеною,
Т

Софія Цимбалиста
2023.03.31 14:54
Поміж галасного люду
я знайду тиші сліди.
Відчую ніжний трепет її голосу.
Вслухаюсь в її теплі слова.
Вона обіймами своїми
заховає сум.
Своїм лагідним поглядом
огорне жаль.

Володимир Каразуб
2023.03.31 12:28
День розгорівсь черкнувши сірника
В лампадку бляклого світання Сходу,
І вітер дмухав, змішував тепло,
В просіяний досвітній холод.
День починався шелестом тополь.
Спадав туман, зникаючи безслідно,
В дрімучий ліс. А там сто тисяч доль,
Тягли в юдо

Ольга Олеандра
2023.03.31 10:52
А потвор по тінястих кутках побільшало.
Намарно їх гнати, з тіней просочяться нові.
Згадай, хоч би спробуй, була колись горниця іншою.
І квіти, що мешкали тут, колись були живі.

Посохлі пелюстки валяються долу, неприбрані.
Потвори їх чавлять в дріб

Нінель Новікова
2023.03.31 10:13
СТАНОВЛЕННЯ. І ось, перед новим 1970 роком, ми перебралися до нашої першої власної квартири. Я вже раніше згадувала, що на весілля нам надарували усього, крім, звичайно, меблів. Ще раніше ми придбали собі симпатичний торшер із рожевим абажуром, який ст

Віктор Кучерук
2023.03.31 05:36
Вечора відсвіт багровий
Жалем на згарище ліг, –
Розум втомили розмови
Про односельців моїх.
Порожньо й сумно за тином, –
Тче лиш павук сиву нить.
Запах гіркого полину
Голову швидко п’янить.

Юрій Гундарєв
2023.03.30 19:58
Ганна Семиградська, прима оперного, вже у гримі й образі Розіни, ретельно вдивлялася у своє гротескно змінене віддзеркалення. Те чарівне лице юної ефірної діви, яким його бачили діти райка, зблизька нагадувало грубо покраяний жирними мазками портрет пензл

Юрій Гундарєв
2023.03.30 19:54
Брехня - це крапля, що камінь точить.
Вона проявляється, як на плівці.
Це вочевидь саме той злочин,
що розкривається без поліції.

Брехні не буває - в ім‘я чи заради…
Тут виправдання жодні - зайві.
Брехня, як завжди, - прихована зрада.

Наталія Кравченко
2023.03.30 18:23
колись давно на ці землі напали вороги, які грабували й палили села, вбивали жителів, а красивих молодих дівчат брали в полон, щоб пізніше продати їх у рабство. Одного разу, переправляючись через Чорний ліс, вороги зупинилися біля Чорного ока, щоб відпочи

Євген Федчук
2023.03.30 14:45
Полуденна спека поволі на спад вже пішла,
Камінна дорога не так припіка босі ноги.
Затихли Афіни, сховалися в кокона свого
І тиша поволі над гамірним містом лягла.
У темному небі яскраво засяяли зорі,
Знайомі сузір’я, хоч трохи, немов не такі.
Як ба
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06

Гриць Янківська
2023.01.04

Максим мксклгн
2023.01.03

Хельґі Йогансен
2022.12.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 "Она по проволоке ходила"

Эта история, рассказанная мне дважды, первый раз в Тель-Авиве, на Блошином рынке, а второй раз – в Иерусалиме, у меня дома, связана с популярной песней, конечно же, косвенно. Наша героиня действительно была артисткой цирка и по проволоке ходила. А все остальное, вплоть до трагического финала, имеет свою собственную предысторию. Но прежде чем изложить ее, обратимся еще раз к песне.
Помните эти по-телеграфному скупые, но такие памятные людям довоенной поры и незабываемые до сих пор строчки:
“22 июня, ровно в четыре часа,
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война”?
С нее, с войны, которая застала наших героев в Киеве, начнем и мы повествование. А дело было так.
С приближением немцев к городу, когда в первую очередь эвакуировали предприятия, то ли оказался незадействованным один из многочисленных составов, то ли и в самом деле кому-то пришла в голову мысль спасать не только имущество, но также и детей, был сформирован специальный эшелон. Каждый, кто хотел, мог отправить в нем своего ребенка в глубокий тыл.
Первой об этом узнала тетя Маня, которая уже успела отдать на попечение сопровождающих нянь годовалую Светочку и советовала сделать то же своей сестре – маме Саши К., который и поведал мне эту историю.
– Ты в своем уме? – только и спросила Ривка. – Чтобы я своего несмысленыша поручила кому-то чужому? Да ни за что на свете. Где я потом буду искать его? А как, не дай Бог, заболеет в дороге?.. Да страшно даже подумать, как я буду жить без своего карапузика.
Но тетя Маня не была похожа на идише-маму. Гражданская война, продразверстки, коллективизация, борьба с попами и раввинами, постоянный поиск “врагов народа”, в которых и она принимала самое горячее участие, превратили юную большевичку в верноподданую партии. И 613 заповедей были заменены лозунгом “Кто не с нами – тот против нас”, миньян – “совещанием тройки”, ежедневный псалом – квадратно-гнездовым чтением газеты “Правда”, а отцы ее предков – Авраам, Ицхак и Яаков слились для нее в лик непогрешимого Отца народов – Сталина.. От былого еврейства остался у тети Мани разве что неистребимый местечковый акцент...
...Итак, эшелон с несколькими сотнями детей разного возраста, среди которых было и десятка полтора из еврейских семей, каким-то чудом буквально в последний миг вырываясь из, казалось бы, неизбежного окружения, выскакивая из-под многочисленных бомбежек с воздуха, целехоньким и невредимым прибыл в городок Сердобольск...
– Ну, а Свету, еврейскую девочку, помните ли вы, Степанида Ивановна? – спрашивает Саша, когда после двадцатилетних поисков всей его многочисленной родни наконец-то удалось отыскать хоть одного из участников той эпопеи.
– А как же! – отвечает пожилая женщина и роняет на пол только что помытые тарелки. – Помню Светочку, голубчик. У нее еще такие смешные кудряшки были. А ты кем приходишься ей?
– Двоюродным братом. Может, знаете что-то о ее дальнейшей судьбе?
– Не только знаю, но даже видела ее как-то в цирке. Она же артистка.
И Степанида Ивановна рассказывает, как на протяжении недели в детский дом, где она работала няней, приходили муж и жена, как оказалось потом – артисты эвакуированного из Москвы цирка. Все присматривались да присматривались к малышам, а потом уехали, забрав с собой и Светочку. Удочерили девочку.
И снова, теперь уже с большей долей вероятности успеха ищет по всем циркам необъятного Союза род К-нов свое недостающее звено. Нелегко только по одному имени отыскать человека, но вдохновляет то, что круг поиска постепенно сужается. И вот наконец-то удача: в только что построенный цирк, что на площади Победы, среди других артистов приезжает и долгожданная Света. Никто, как они, ее родня, с таким замиранием сердца не следит за тем, как она не просто ходит по проволоке, а еще и делает головокружительные сальто под самым куполом цирка. Правда, не столько смотрят, сколько волнуются и молят Бога, чтобы все это как можно быстрее закончилось, ждут не дождутся, когда их Светочка-Светуленька сойдет жива и невредима вниз...
И вот все они уже за кулисами с огромными букетами роз и пионов. Впереди рано состарившаяся мама. Она волнуется и от этого густо пересыпанная идишем русская речь почти непонятна артистке.
– Это же твоя мама, – объясняет Саша.
– Вот эта старая жидовка – моя мама? – выпаливает пунцовая от негодования Света. – Вы что – пришли поиздеваться надо мной? Да у меня есть свои мать и отец. Вы же их видели на арене...
– Да нет же, – пытается успокоить артистку Саша. – Это и в самом деле твоя мама, а Юра и я – твои братья.
Юра, у которого кулак обычно обгоняет язык, еле сдерживает себя от негодования. Вот-вот сорвется парень.
– Да, Светочка, да. Мы все – твоя родня. Ищем тебя с самой войны и вот наконец-то, слава Богу, нашли.
– Пошли вы все к черту. Прочь от меня. Не хочу вас больше ни видеть, ни слышать. Вон отсюда! Вон! Все до одного!..
И несостояшаяся дочь и сестра, истерично крича, начала выталкивать всех за дверь. Первой оказалась там ее мать.
Такого позора гордая тетя Маня не смогла вынести. И без того неуравновешенная, она вскоре совсем лишилась рассудка, а где-то через год и скончалась в клинике для душевнобольных, известной киевлянам больше как Павловская...
– Мне кажется, – завершает раздумчиво Саша свой рассказ, – что тетя Маня сама всю жизнь ходила по невидимой ее глазу проволоке, ловко натянутой вождями партии. Правда, в отличие от Светы, ходила без страховки... Ну, да земля ей пухом!
И мы молча подняли рюмки. И за тетю Маню, и за миллионы обездоленных жестоким экспериментом большевизма – материализацией призрака коммунизма.







      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2022-02-08 15:08:42
Переглядів сторінки твору 328
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.015 / 5.59)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.186 / 5.83)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.791
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.04.01 14:33
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Бойко (Л.П./М.К.) [ 2022-02-08 18:57:05 ]
Сон розуму породжує чудовиськ.