Ніч видалась теплою, зоряною і , на мій превеликий жаль, аж надто романтичною. Чому „на жаль”? Бо по обидва боки від мене сиділи двоє п’яних вар’ятів в особі Шпанка і Чіпи і говорили мені про чисту–велику-любов-навіки, про те яка я суперова чувіха і що як добре те, що ми поїхали в цю подорож. Перше - чому п’яних? Бо вони страшенні любителі пива і до півночі вже встигли добряче ним впитися. Друге – я не вірю таким зізнанням, і, напевно, ніколи вже не буду вірити, хай хоч блискавка мене б’є, хоч земля тріскається під ногами. Справа навіть не в тім, що вони п’яні, а в тім, що чула я всілякі любовні зізнання надто багато раз. Ну не може мене любити аж так багато чоловіків. Н-Е М-О-Ж-Е! Не могла я за своє ще таке куце життя стільком розбити серця і , як деякі з них казали, понівечити долі. Тому мені легше (може й вигідніше) не вірити їхнім словам. Хоча є ще один варіант: я відьма. Так, так, саме відьма. Я з Волині – району, найбагатше, найповніше заселеного відьмами. То наш такий собі ореол відьомський: сприятливий клімат, ландшафти, вигідні передумови. Лише тут, кажуть люде, до сьогоднішніх днів живуть справжні відьми. На додачу – маю зелені очі. За Інквізиції мені б не жити. J
Хоч і другий варіант не зовсім імпонує мені (говорю Я), але й трохи хочеться, щоб то, в решті-решт, виявилося правдою (кричить Воно). Кожен з моїх мужчин хоч раз за час наших стосунків мав сказати таке (томним голосом): „Що ти зі мною робиш?” Вони самі не знали, що тримало їх, не могли внятно сказати, чому саме Я, за що саме Я.. Вибачайте, хлопці, я не навмисно. Така вже родилась. Зламайте моє фамільне дерево. Викорчуйте його. Вбийте мене, спаліть, а прах розвійте над сірим тихим індастріал-сіті.
Але вони б не зробили цього, не розвіяли б, навіть якби я молила їх навколішках, повзла за ними, вчепившись у поли чорного довгого плаща. Кожному хотілося б вхопити часточку мене, залишити у своїй маленькій квартирці на -надцятому поверсі, засунути той мій прах десь під матрац, на якому вони, кохаючись з жінками, яких не любитимуть, і які не дадуть їм стільки, скільки я віддала, сумуватимуть за мною. І в розгар нелюбовного акту, коли вони намагатимуться не прогавити свого дорогоцінного оргазму, який щораз даватиметься їм у руки-фалоси все важче, досягатиметься потом і інколи кров’ю (чужою?), вони заридають... Так і не закінчивши діла, полізуть під матрац за моїм прахом, обережно відкриють поліетиленовий пакетик і, все ще безутішно ридаючи, почнуть посипати тим прахом свою бабу. Засиплють його їм в очі, понапихають до рота, у зелене міжніжжя, а те що зостанеться зжеруть самі. Вони вважатимуть, що може таким чином їхні жінки зможуть перейняти хоч часточку мене, хоч трошки нагадають їм ту маленьку- хтиву-сексуальну-крезануту-депрессивносамотню-захованувтанк-незалежну-розкомплексовану дівчинку, якою я була за життя. Не досягнувши бажаного результату, проваливши хімічний експеримент через брак реактивів, не увійшовши в атмосферу Титану і не побачивши прекрасних сирен, не дотягнувшись до рефлексії-філляції, креативної мастурбації, колишні мої мужчини будуть викидатися з вікон, тікати за просвітленням до Тибету, напиватимуться у Мексиканських тавернах, будуть вкурюватись до втрати орієнтації у просторі і самоідентифікації десь під Амстердамом, зриватимуться з карнізів у Венеції, малюватимуть картини у стилі „ноу-контролл сюр-арт виз аут баундеріз”, найміцніші, найкам’яніші з них будуть дивитись у давно пустий екран LSD-монітора і слухати деструктивних Coil, або гармонійного Brad Mehldau (то вже на смак), а потім притнувши дуло револьвера до підборіддя, натиснуть на курок, як я їх вчила. Коротше, кожен з них пізнає кайф і розкриє секрети найрізноманітніших сублімацій на шляху до катарсису. Хтось його так і не знайде, зійде з дистанції по вимушеним причинам (як потім напишуть у медичній картці). Хтось від нього свідомо відмовиться, пригадавши моє щеняче захоплення Бодхісатвою, гадаючи, що цим зможе завоювати мою прихильність у загробному житті. Срані шанувальники культу! Кінчені чекальці четвертого свято-недільного пришестя! Сліпі фанати кинутого згори випадкового щастя! Члени клубу свідків кошмарних снів монаха! Дурні дармограї! МЕНЕ НЕМАЄ!! МЕНЕ НЕ СТАЛО! Ніяк не можете второпати?