Тут спочиває Той, хто зводив храми на руїнах власного серця.
Князь, що тримав небо над Руссю,
поки його власна земля йшла з-під ніг у глибини річкові.

Ліворуч від нього – Любава,
тиха течія його юності, що втопила в собі його перші сни.
Вона – жива вода, що стікає по каменю.

Праворуч – Інгігерда,
сталеве сонце його зрілості, що тримало межі й трони.
Вона – стіни, що вистояли у штормах.

А над ними, у золотому мареві куполів, – Неждана,
юна душа, що обрала висоту, аби стати ангелом Софії.
Вона – світло, що пронизує темряву віків.

Подорожній, зупинись і збагни:
Мудрість не в тому, щоб не втрачати,
а в тому, щоб із уламків втрат збудувати Вічність.
АМІНЬ.

12 квітня – 12 травня 2026 року
Львів