ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій князя Єремії Вишневецького з татарами на річці Мерлі 1646 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій князя Єремії Вишневецького з татарами на річці Мерлі 1646 року
З корчми,прийнявши добре медовухи,
Микола повертавсь до куреня.
Хоча мороз його хапав за вуха,
Зі степу вітер в спину підганяв.
Та медовуха гарно душу гріла
Та й в курені натоплено, тому
Крізь заметіль він посувався сміло,
Вже небагато й лишилось йому.
Зима таки добряче діставала
Та він і не таке переживав.
Якраз йому зима на думку спала,
Якої він до того і не знав.
Тоді він був ще молодим, гарячим,
В надвірних Вишневецького служив.
Життя лиш починалося козаче.
Ярема ще Лубнами володів.
Там і була ота надвірна сотня,
В яку Миколу також узяли.
В той час було не надто і роботи –
Зібрались та пішли, де князь велить.
Козацтво низове сиділо тихо
Після кривавих з ляхами боїв.
З татарами бува наскочить лихо
Та князь умів давати відсіч їм.
Селяни мовчки в полі працювали,
Міщани теж не брались бунтувать.
Часи, здавалось «золоті» настали –
Так ляхи їх взялися називать.
Зима в тім році дуже була люта,
Сніги мели, замети вище стріх.
У комині лиш завивання чути,
Мов дідько вивів всіх чортів своїх.
Морози річки аж до дна скували,
Шляхами тоді мало хто ходив,
Бо часто люди в полі замерзали.
Отож Микола у теплі сидів
І мріяв, як і всі, мабуть, козаки,
Просидіти отак аж до весни.
Бо ж сила і не вижене ніяка
Нікого з дому. Але днем одним
Надії всі порушились одразу.
Уже, вважай під Новий рік було,
Примчав гонець і вістю усіх вразив:
Татарське військо у набіг пішло.
Іслам-Гірей, не дивлячись на зиму,
Послав орду Московщину палить.
Сам не пішов в набіг шляхами тими,
Бо ж можна у дорозі й задубіть.
Послав туди свого калгу- султана.
Ніхто татар узимку не чекав.
Вважали – як тепло уже настане,
Тоді би, може, кримець і напав.
Та , бачте, хан не став тепла чекати.
На Рильськ, Путивль посунула орда.
Усе навкруг взялось вогнем палати.
Не було сили, хто би відсіч дав.
За стінами сиділи воєводи,
Дивились, як пожадлива орда
З усіх усюд ясир до купи зводить,
Винищує всі села без сліда.
І села, і містечка невеликі
Погинули в розорі і вогні.
Носилися повсюди орди дикі
І вороння вслід чорне в вишині.
Не маючи чим ворога спинити,
Звернулися до ляхів москалі,
Військову поміч узялись просити.
Так договір підписаний велів.
Тож польний гетьман Миколай Потоцький
Із панських почтів військо назбирав,
Узяв усіх своїх, що мав при боці
І навперейми тій орді помчав.
Помчав…то, може голосно занадто,
Бо ж всі шляхи замети замели,
Мороз на місці не давав стояти.
Тож ляхи чи то йшли, чи не ішли
У сторону Охтирки. Врешті стали.
Орду б здолали, але зиму – ні.
Бо тисячами люди замерзали
І коні. Польний гетьман впав у гнів,
Кричав, просив, але затялись ляхи –
Не підем далі, княже, хоч убий.
Зима на них-таки нагнала страху.
Отож притлумив гетьман гонор свій
Й послав гінця тоді в Лубни до князя,
Мовляв, збирайся, княже, виручай.
Князь, звісно, не сприйняв то за образу,
Бо ж мусив боронити й власний край.
Підняв усіх та на морози вигнав,
Подався сам у війська на чолі.
То добре, що річки скувала крига,
Не відрізнити воду від землі.
Він – не Потоцький, козаки – не ляхи.
Тут повеліли, значить, треба йти.
Перед зимою теж не мали страху
І напрямки летіли до мети.
Князь поспішав та, звісно, обережно,
Сторожа пантрувала всі боки
Та і порядок князь тримав належний,
Тож втрат у війську не було поки.
Вже в Новий рік, як досі пам’ятає,
Князь до Путивля волохів послав,
Нехай роз’їзд усе, як слід узнає,
Щоб про орду він відомості мав.
Орда на той час вже набіг скінчила,
З ясиром поверталася у Крим.
Людей в ясирі тому було сила
І як в такі морози було їм?
Дізнавшись то, велів всім князь рушати
Вслід за ордою. Ворсклу перейшли.
Зима сліди не встигла замітати,
Тож добре видно, як татари йшли
Та на сліду замерзлих залишали.
Татар не часто, більше – москалів.
В степу татари більший досвід мали,
Як їм на голій вижити землі.
А москалі –то звикли в теплій хаті.
А тут женуть півголих крізь мороз,
Ні обігрітись, ні кудись сховатись,
Тож замерзати лише й довелось.
За Ворсклою сторожа вість прине́сла,
Що понад Мерлю моститься орда
На відпочинок. Козакам же, чесно,
Поміж замерзлих на шляху хода
Кров розігнала, гнів палав у грудях.
Дай князь сигнал, то б кинулись умить
Орду рубати, рятувати люди.
Та князь до ночі зачекать велить.
Як темна ніч на землю опустилась
І де-не-де проглянули зірки,
Вже недалеко від татар спинились.
Князь розіслав, щоб оточить, полки.
А далі…Далі на орду упали
З усіх боків, ясир враз відсікли
І зляканих татар рубати стали,
Наскільки уже злі на них були.
Татари, звісно, люто опирались,
Червоним сніг зробився навкруги.
Та ледве зірка вранішня піднялась,
Лягли, як під косою вороги,
А хто зумів, то у степи прорвались,
Понесли в Крим до хана вість лиху.
На бойовищі козаки зостались,
Ясир звільняли, що дрижав в страху
Й від холоднечі. Жаль, тоді багато
Уже замерзли, на снігу лежать.
Та багатьох вдалося врятувати
Й назад у свої землі відіслать.
Уже коли гарячка бою спала,
Коли полон весь удалось звільнить,
Відчули холод, вогнища розклали,
Щоб і себе, та і коней зігріть…
Ота зима й прийшла йому на спомин,
Поки з корчми по снігу простував.
Ось і курінь, лежак і теплий комин,
Який йому так душу зігрівав.
Микола повертавсь до куреня.
Хоча мороз його хапав за вуха,
Зі степу вітер в спину підганяв.
Та медовуха гарно душу гріла
Та й в курені натоплено, тому
Крізь заметіль він посувався сміло,
Вже небагато й лишилось йому.
Зима таки добряче діставала
Та він і не таке переживав.
Якраз йому зима на думку спала,
Якої він до того і не знав.
Тоді він був ще молодим, гарячим,
В надвірних Вишневецького служив.
Життя лиш починалося козаче.
Ярема ще Лубнами володів.
Там і була ота надвірна сотня,
В яку Миколу також узяли.
В той час було не надто і роботи –
Зібрались та пішли, де князь велить.
Козацтво низове сиділо тихо
Після кривавих з ляхами боїв.
З татарами бува наскочить лихо
Та князь умів давати відсіч їм.
Селяни мовчки в полі працювали,
Міщани теж не брались бунтувать.
Часи, здавалось «золоті» настали –
Так ляхи їх взялися називать.
Зима в тім році дуже була люта,
Сніги мели, замети вище стріх.
У комині лиш завивання чути,
Мов дідько вивів всіх чортів своїх.
Морози річки аж до дна скували,
Шляхами тоді мало хто ходив,
Бо часто люди в полі замерзали.
Отож Микола у теплі сидів
І мріяв, як і всі, мабуть, козаки,
Просидіти отак аж до весни.
Бо ж сила і не вижене ніяка
Нікого з дому. Але днем одним
Надії всі порушились одразу.
Уже, вважай під Новий рік було,
Примчав гонець і вістю усіх вразив:
Татарське військо у набіг пішло.
Іслам-Гірей, не дивлячись на зиму,
Послав орду Московщину палить.
Сам не пішов в набіг шляхами тими,
Бо ж можна у дорозі й задубіть.
Послав туди свого калгу- султана.
Ніхто татар узимку не чекав.
Вважали – як тепло уже настане,
Тоді би, може, кримець і напав.
Та , бачте, хан не став тепла чекати.
На Рильськ, Путивль посунула орда.
Усе навкруг взялось вогнем палати.
Не було сили, хто би відсіч дав.
За стінами сиділи воєводи,
Дивились, як пожадлива орда
З усіх усюд ясир до купи зводить,
Винищує всі села без сліда.
І села, і містечка невеликі
Погинули в розорі і вогні.
Носилися повсюди орди дикі
І вороння вслід чорне в вишині.
Не маючи чим ворога спинити,
Звернулися до ляхів москалі,
Військову поміч узялись просити.
Так договір підписаний велів.
Тож польний гетьман Миколай Потоцький
Із панських почтів військо назбирав,
Узяв усіх своїх, що мав при боці
І навперейми тій орді помчав.
Помчав…то, може голосно занадто,
Бо ж всі шляхи замети замели,
Мороз на місці не давав стояти.
Тож ляхи чи то йшли, чи не ішли
У сторону Охтирки. Врешті стали.
Орду б здолали, але зиму – ні.
Бо тисячами люди замерзали
І коні. Польний гетьман впав у гнів,
Кричав, просив, але затялись ляхи –
Не підем далі, княже, хоч убий.
Зима на них-таки нагнала страху.
Отож притлумив гетьман гонор свій
Й послав гінця тоді в Лубни до князя,
Мовляв, збирайся, княже, виручай.
Князь, звісно, не сприйняв то за образу,
Бо ж мусив боронити й власний край.
Підняв усіх та на морози вигнав,
Подався сам у війська на чолі.
То добре, що річки скувала крига,
Не відрізнити воду від землі.
Він – не Потоцький, козаки – не ляхи.
Тут повеліли, значить, треба йти.
Перед зимою теж не мали страху
І напрямки летіли до мети.
Князь поспішав та, звісно, обережно,
Сторожа пантрувала всі боки
Та і порядок князь тримав належний,
Тож втрат у війську не було поки.
Вже в Новий рік, як досі пам’ятає,
Князь до Путивля волохів послав,
Нехай роз’їзд усе, як слід узнає,
Щоб про орду він відомості мав.
Орда на той час вже набіг скінчила,
З ясиром поверталася у Крим.
Людей в ясирі тому було сила
І як в такі морози було їм?
Дізнавшись то, велів всім князь рушати
Вслід за ордою. Ворсклу перейшли.
Зима сліди не встигла замітати,
Тож добре видно, як татари йшли
Та на сліду замерзлих залишали.
Татар не часто, більше – москалів.
В степу татари більший досвід мали,
Як їм на голій вижити землі.
А москалі –то звикли в теплій хаті.
А тут женуть півголих крізь мороз,
Ні обігрітись, ні кудись сховатись,
Тож замерзати лише й довелось.
За Ворсклою сторожа вість прине́сла,
Що понад Мерлю моститься орда
На відпочинок. Козакам же, чесно,
Поміж замерзлих на шляху хода
Кров розігнала, гнів палав у грудях.
Дай князь сигнал, то б кинулись умить
Орду рубати, рятувати люди.
Та князь до ночі зачекать велить.
Як темна ніч на землю опустилась
І де-не-де проглянули зірки,
Вже недалеко від татар спинились.
Князь розіслав, щоб оточить, полки.
А далі…Далі на орду упали
З усіх боків, ясир враз відсікли
І зляканих татар рубати стали,
Наскільки уже злі на них були.
Татари, звісно, люто опирались,
Червоним сніг зробився навкруги.
Та ледве зірка вранішня піднялась,
Лягли, як під косою вороги,
А хто зумів, то у степи прорвались,
Понесли в Крим до хана вість лиху.
На бойовищі козаки зостались,
Ясир звільняли, що дрижав в страху
Й від холоднечі. Жаль, тоді багато
Уже замерзли, на снігу лежать.
Та багатьох вдалося врятувати
Й назад у свої землі відіслать.
Уже коли гарячка бою спала,
Коли полон весь удалось звільнить,
Відчули холод, вогнища розклали,
Щоб і себе, та і коней зігріть…
Ота зима й прийшла йому на спомин,
Поки з корчми по снігу простував.
Ось і курінь, лежак і теплий комин,
Який йому так душу зігрівав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію