Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.30
21:33
Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
2025.10.30
20:00
А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
2025.10.30
18:21
Землетруси, повені, цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
2025.10.30
11:18
Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
2025.10.30
10:52
«На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
2025.10.30
10:03
Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
2025.10.29
22:28
Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
2025.10.29
21:47
Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
2025.10.29
18:32
Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
2025.10.29
17:54
Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
2025.10.29
13:15
А для мене негода - вона у замащених берцях
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
2025.10.29
11:51
Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
2025.10.29
06:04
Пообіді в гастрономі
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
2025.10.28
22:03
Вогненні мечі - це основа закону.
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
2025.10.28
16:14
Безліч творчих людей
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
2025.10.28
12:32
Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом.
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття.
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці –
стерві у дві точки: на барахолці
і
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій князя Єремії Вишневецького з татарами на річці Мерлі 1646 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій князя Єремії Вишневецького з татарами на річці Мерлі 1646 року
З корчми,прийнявши добре медовухи,
Микола повертавсь до куреня.
Хоча мороз його хапав за вуха,
Зі степу вітер в спину підганяв.
Та медовуха гарно душу гріла
Та й в курені натоплено, тому
Крізь заметіль він посувався сміло,
Вже небагато й лишилось йому.
Зима таки добряче діставала
Та він і не таке переживав.
Якраз йому зима на думку спала,
Якої він до того і не знав.
Тоді він був ще молодим, гарячим,
В надвірних Вишневецького служив.
Життя лиш починалося козаче.
Ярема ще Лубнами володів.
Там і була ота надвірна сотня,
В яку Миколу також узяли.
В той час було не надто і роботи –
Зібрались та пішли, де князь велить.
Козацтво низове сиділо тихо
Після кривавих з ляхами боїв.
З татарами бува наскочить лихо
Та князь умів давати відсіч їм.
Селяни мовчки в полі працювали,
Міщани теж не брались бунтувать.
Часи, здавалось «золоті» настали –
Так ляхи їх взялися називать.
Зима в тім році дуже була люта,
Сніги мели, замети вище стріх.
У комині лиш завивання чути,
Мов дідько вивів всіх чортів своїх.
Морози річки аж до дна скували,
Шляхами тоді мало хто ходив,
Бо часто люди в полі замерзали.
Отож Микола у теплі сидів
І мріяв, як і всі, мабуть, козаки,
Просидіти отак аж до весни.
Бо ж сила і не вижене ніяка
Нікого з дому. Але днем одним
Надії всі порушились одразу.
Уже, вважай під Новий рік було,
Примчав гонець і вістю усіх вразив:
Татарське військо у набіг пішло.
Іслам-Гірей, не дивлячись на зиму,
Послав орду Московщину палить.
Сам не пішов в набіг шляхами тими,
Бо ж можна у дорозі й задубіть.
Послав туди свого калгу- султана.
Ніхто татар узимку не чекав.
Вважали – як тепло уже настане,
Тоді би, може, кримець і напав.
Та , бачте, хан не став тепла чекати.
На Рильськ, Путивль посунула орда.
Усе навкруг взялось вогнем палати.
Не було сили, хто би відсіч дав.
За стінами сиділи воєводи,
Дивились, як пожадлива орда
З усіх усюд ясир до купи зводить,
Винищує всі села без сліда.
І села, і містечка невеликі
Погинули в розорі і вогні.
Носилися повсюди орди дикі
І вороння вслід чорне в вишині.
Не маючи чим ворога спинити,
Звернулися до ляхів москалі,
Військову поміч узялись просити.
Так договір підписаний велів.
Тож польний гетьман Миколай Потоцький
Із панських почтів військо назбирав,
Узяв усіх своїх, що мав при боці
І навперейми тій орді помчав.
Помчав…то, може голосно занадто,
Бо ж всі шляхи замети замели,
Мороз на місці не давав стояти.
Тож ляхи чи то йшли, чи не ішли
У сторону Охтирки. Врешті стали.
Орду б здолали, але зиму – ні.
Бо тисячами люди замерзали
І коні. Польний гетьман впав у гнів,
Кричав, просив, але затялись ляхи –
Не підем далі, княже, хоч убий.
Зима на них-таки нагнала страху.
Отож притлумив гетьман гонор свій
Й послав гінця тоді в Лубни до князя,
Мовляв, збирайся, княже, виручай.
Князь, звісно, не сприйняв то за образу,
Бо ж мусив боронити й власний край.
Підняв усіх та на морози вигнав,
Подався сам у війська на чолі.
То добре, що річки скувала крига,
Не відрізнити воду від землі.
Він – не Потоцький, козаки – не ляхи.
Тут повеліли, значить, треба йти.
Перед зимою теж не мали страху
І напрямки летіли до мети.
Князь поспішав та, звісно, обережно,
Сторожа пантрувала всі боки
Та і порядок князь тримав належний,
Тож втрат у війську не було поки.
Вже в Новий рік, як досі пам’ятає,
Князь до Путивля волохів послав,
Нехай роз’їзд усе, як слід узнає,
Щоб про орду він відомості мав.
Орда на той час вже набіг скінчила,
З ясиром поверталася у Крим.
Людей в ясирі тому було сила
І як в такі морози було їм?
Дізнавшись то, велів всім князь рушати
Вслід за ордою. Ворсклу перейшли.
Зима сліди не встигла замітати,
Тож добре видно, як татари йшли
Та на сліду замерзлих залишали.
Татар не часто, більше – москалів.
В степу татари більший досвід мали,
Як їм на голій вижити землі.
А москалі –то звикли в теплій хаті.
А тут женуть півголих крізь мороз,
Ні обігрітись, ні кудись сховатись,
Тож замерзати лише й довелось.
За Ворсклою сторожа вість прине́сла,
Що понад Мерлю моститься орда
На відпочинок. Козакам же, чесно,
Поміж замерзлих на шляху хода
Кров розігнала, гнів палав у грудях.
Дай князь сигнал, то б кинулись умить
Орду рубати, рятувати люди.
Та князь до ночі зачекать велить.
Як темна ніч на землю опустилась
І де-не-де проглянули зірки,
Вже недалеко від татар спинились.
Князь розіслав, щоб оточить, полки.
А далі…Далі на орду упали
З усіх боків, ясир враз відсікли
І зляканих татар рубати стали,
Наскільки уже злі на них були.
Татари, звісно, люто опирались,
Червоним сніг зробився навкруги.
Та ледве зірка вранішня піднялась,
Лягли, як під косою вороги,
А хто зумів, то у степи прорвались,
Понесли в Крим до хана вість лиху.
На бойовищі козаки зостались,
Ясир звільняли, що дрижав в страху
Й від холоднечі. Жаль, тоді багато
Уже замерзли, на снігу лежать.
Та багатьох вдалося врятувати
Й назад у свої землі відіслать.
Уже коли гарячка бою спала,
Коли полон весь удалось звільнить,
Відчули холод, вогнища розклали,
Щоб і себе, та і коней зігріть…
Ота зима й прийшла йому на спомин,
Поки з корчми по снігу простував.
Ось і курінь, лежак і теплий комин,
Який йому так душу зігрівав.
Микола повертавсь до куреня.
Хоча мороз його хапав за вуха,
Зі степу вітер в спину підганяв.
Та медовуха гарно душу гріла
Та й в курені натоплено, тому
Крізь заметіль він посувався сміло,
Вже небагато й лишилось йому.
Зима таки добряче діставала
Та він і не таке переживав.
Якраз йому зима на думку спала,
Якої він до того і не знав.
Тоді він був ще молодим, гарячим,
В надвірних Вишневецького служив.
Життя лиш починалося козаче.
Ярема ще Лубнами володів.
Там і була ота надвірна сотня,
В яку Миколу також узяли.
В той час було не надто і роботи –
Зібрались та пішли, де князь велить.
Козацтво низове сиділо тихо
Після кривавих з ляхами боїв.
З татарами бува наскочить лихо
Та князь умів давати відсіч їм.
Селяни мовчки в полі працювали,
Міщани теж не брались бунтувать.
Часи, здавалось «золоті» настали –
Так ляхи їх взялися називать.
Зима в тім році дуже була люта,
Сніги мели, замети вище стріх.
У комині лиш завивання чути,
Мов дідько вивів всіх чортів своїх.
Морози річки аж до дна скували,
Шляхами тоді мало хто ходив,
Бо часто люди в полі замерзали.
Отож Микола у теплі сидів
І мріяв, як і всі, мабуть, козаки,
Просидіти отак аж до весни.
Бо ж сила і не вижене ніяка
Нікого з дому. Але днем одним
Надії всі порушились одразу.
Уже, вважай під Новий рік було,
Примчав гонець і вістю усіх вразив:
Татарське військо у набіг пішло.
Іслам-Гірей, не дивлячись на зиму,
Послав орду Московщину палить.
Сам не пішов в набіг шляхами тими,
Бо ж можна у дорозі й задубіть.
Послав туди свого калгу- султана.
Ніхто татар узимку не чекав.
Вважали – як тепло уже настане,
Тоді би, може, кримець і напав.
Та , бачте, хан не став тепла чекати.
На Рильськ, Путивль посунула орда.
Усе навкруг взялось вогнем палати.
Не було сили, хто би відсіч дав.
За стінами сиділи воєводи,
Дивились, як пожадлива орда
З усіх усюд ясир до купи зводить,
Винищує всі села без сліда.
І села, і містечка невеликі
Погинули в розорі і вогні.
Носилися повсюди орди дикі
І вороння вслід чорне в вишині.
Не маючи чим ворога спинити,
Звернулися до ляхів москалі,
Військову поміч узялись просити.
Так договір підписаний велів.
Тож польний гетьман Миколай Потоцький
Із панських почтів військо назбирав,
Узяв усіх своїх, що мав при боці
І навперейми тій орді помчав.
Помчав…то, може голосно занадто,
Бо ж всі шляхи замети замели,
Мороз на місці не давав стояти.
Тож ляхи чи то йшли, чи не ішли
У сторону Охтирки. Врешті стали.
Орду б здолали, але зиму – ні.
Бо тисячами люди замерзали
І коні. Польний гетьман впав у гнів,
Кричав, просив, але затялись ляхи –
Не підем далі, княже, хоч убий.
Зима на них-таки нагнала страху.
Отож притлумив гетьман гонор свій
Й послав гінця тоді в Лубни до князя,
Мовляв, збирайся, княже, виручай.
Князь, звісно, не сприйняв то за образу,
Бо ж мусив боронити й власний край.
Підняв усіх та на морози вигнав,
Подався сам у війська на чолі.
То добре, що річки скувала крига,
Не відрізнити воду від землі.
Він – не Потоцький, козаки – не ляхи.
Тут повеліли, значить, треба йти.
Перед зимою теж не мали страху
І напрямки летіли до мети.
Князь поспішав та, звісно, обережно,
Сторожа пантрувала всі боки
Та і порядок князь тримав належний,
Тож втрат у війську не було поки.
Вже в Новий рік, як досі пам’ятає,
Князь до Путивля волохів послав,
Нехай роз’їзд усе, як слід узнає,
Щоб про орду він відомості мав.
Орда на той час вже набіг скінчила,
З ясиром поверталася у Крим.
Людей в ясирі тому було сила
І як в такі морози було їм?
Дізнавшись то, велів всім князь рушати
Вслід за ордою. Ворсклу перейшли.
Зима сліди не встигла замітати,
Тож добре видно, як татари йшли
Та на сліду замерзлих залишали.
Татар не часто, більше – москалів.
В степу татари більший досвід мали,
Як їм на голій вижити землі.
А москалі –то звикли в теплій хаті.
А тут женуть півголих крізь мороз,
Ні обігрітись, ні кудись сховатись,
Тож замерзати лише й довелось.
За Ворсклою сторожа вість прине́сла,
Що понад Мерлю моститься орда
На відпочинок. Козакам же, чесно,
Поміж замерзлих на шляху хода
Кров розігнала, гнів палав у грудях.
Дай князь сигнал, то б кинулись умить
Орду рубати, рятувати люди.
Та князь до ночі зачекать велить.
Як темна ніч на землю опустилась
І де-не-де проглянули зірки,
Вже недалеко від татар спинились.
Князь розіслав, щоб оточить, полки.
А далі…Далі на орду упали
З усіх боків, ясир враз відсікли
І зляканих татар рубати стали,
Наскільки уже злі на них були.
Татари, звісно, люто опирались,
Червоним сніг зробився навкруги.
Та ледве зірка вранішня піднялась,
Лягли, як під косою вороги,
А хто зумів, то у степи прорвались,
Понесли в Крим до хана вість лиху.
На бойовищі козаки зостались,
Ясир звільняли, що дрижав в страху
Й від холоднечі. Жаль, тоді багато
Уже замерзли, на снігу лежать.
Та багатьох вдалося врятувати
Й назад у свої землі відіслать.
Уже коли гарячка бою спала,
Коли полон весь удалось звільнить,
Відчули холод, вогнища розклали,
Щоб і себе, та і коней зігріть…
Ота зима й прийшла йому на спомин,
Поки з корчми по снігу простував.
Ось і курінь, лежак і теплий комин,
Який йому так душу зігрівав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
