Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.15
10:42
Про виделки з мельхіору
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
Говорили у вівторок
Серед грудня в час мінору
Марафону і коня,
У горі з рахат лукуму
Ковдрам ребра розминали,
Міцелярною водою
Обливались серед дня.
2026.06.15
09:44
Колобки натхнення в павутині сірій,
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
Вирвизуб окатий сонечко жує.
Ген, за виднокраєм, білосніжний ирій
Я вже там думками, поміж юних єв.
А вони гарячі! А вони жагучі!
Кожна - квітка-ружа! Удихнеш - пропав.
Після них усоте головою з кручі
2026.06.15
08:00
Мов сторожа зла за бранцем,
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху,
Задираючи вверх вуха...
15.06.26
Пси метнулися за зайцем
І позбавили свободи
Гризуна в кінці городу,
Хоч пустився той щодуху,
Задираючи вверх вуха...
15.06.26
2026.06.15
06:14
Птах сумний на горобині
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
повертає в дійсність.
Ні, не зрадив, не покинув —
відійшов у вічність.
Чи подумати могла я,
що біда проклята,
наче круків хижа зграя,
2026.06.14
23:13
Не маєтки паперові,
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
а споріднені по крові,
розум і душа готові
мати серце для любові.
В погляді, а чи в розмові,
або хоч в одному слові,
сенс життя є при умові:
2026.06.14
21:55
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2026.06.14
20:11
іще на хвилину дитинство городом недостигаючих полуниць · строго зелений нечервоніючий аґрус усе дозволяється їсти навіть не миючи · старий холодильник кавказ із характерною залізною ручкою що в одноруких бандитів тільки стирчить не догори а додолу · херн
2026.06.14
19:27
Ще прізвищ в давнину не існувало,
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
По прізвиськам людей і розрізняли.
Князів, скажімо давньоруських взяти.
Мстиславів там і Рюриків багато,
Всеславів, Володимирів чимало.
Та й Святославів, Ігорів навалом.
Ще Всеволоди всякі, Ярослави.
Й багато хто з
2026.06.14
17:29
Так сонце смажить невідступно
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
У гладіаторських боях,
Жорстоко, хижо і підступно
В далеких вигаслих краях.
Так прямо воїну у вічі
Воно палає, ніби меч.
І стяг далекого сторіччя
2026.06.14
11:25
Анатолій Матвійчук
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
Найгірше - коли нездари судять Митця...
Плювати в спину Геніям не треба,
Коли вони за небокрай ідуть!
Бо душі їх здіймаються у Небо,
І в тім, напевно, є найвища суть.
2026.06.14
11:13
Я постукав в двері Бога,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
Зранку, у неділю.
- Чи ти, Боже, віриш в мене?
Він спросоння:
- Ні, не вірю!
Ти є вигадка учених,
Пустота наполовину,
2026.06.14
09:48
Пісок сховався у рогожу.
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
З’явились - Діккенс і вовки.
Жебрак гомілки сон тривожить,
Готує з кістки поплавки.
Гарцюють коники в коноплях
Промовлю я тобі: - Дивись!-
Вогонь вже їсть життя голоблю
І дим націлися кудись…
2026.06.14
07:48
Реквієм страждання
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
відлунало скерцо.
Стихнуло мовчанням
в порожнині серця.
Боже, як жахливо
втратити колишнє...
Ми ж були щасливі,
як буяли вишні
2026.06.14
07:24
Сонний алігатор у полуденнім сонці
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
Побіля річки як-ото зазвичай у сторонці (о ні)
Хоче своє віскі
Хоче свої чаї
Але хоч що завгодно та мене не хчи
О ні
О ні я бував там доволі
2026.06.14
06:25
Щоби стан покращивсь зранку -
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
Треба чаю випить склянку,
Бутерброда скуштувати,
Щоб порадувати матір
Дуже гарним апетитом
Та у школі бути ситим.
14.06.26
2026.06.13
21:40
Зиму я цю намацав,
Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Роблю у неї крок.
Ти подивись: не плачу,
Губи мої – пісок.
Скільки змовчати хочу –
І затягну паском
Ночі пітьму молочну,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
2026.05.31
2026.05.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Бій князя Єремії Вишневецького з татарами на річці Мерлі 1646 року
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бій князя Єремії Вишневецького з татарами на річці Мерлі 1646 року
З корчми,прийнявши добре медовухи,
Микола повертавсь до куреня.
Хоча мороз його хапав за вуха,
Зі степу вітер в спину підганяв.
Та медовуха гарно душу гріла
Та й в курені натоплено, тому
Крізь заметіль він посувався сміло,
Вже небагато й лишилось йому.
Зима таки добряче діставала
Та він і не таке переживав.
Якраз йому зима на думку спала,
Якої він до того і не знав.
Тоді він був ще молодим, гарячим,
В надвірних Вишневецького служив.
Життя лиш починалося козаче.
Ярема ще Лубнами володів.
Там і була ота надвірна сотня,
В яку Миколу також узяли.
В той час було не надто і роботи –
Зібрались та пішли, де князь велить.
Козацтво низове сиділо тихо
Після кривавих з ляхами боїв.
З татарами бува наскочить лихо
Та князь умів давати відсіч їм.
Селяни мовчки в полі працювали,
Міщани теж не брались бунтувать.
Часи, здавалось «золоті» настали –
Так ляхи їх взялися називать.
Зима в тім році дуже була люта,
Сніги мели, замети вище стріх.
У комині лиш завивання чути,
Мов дідько вивів всіх чортів своїх.
Морози річки аж до дна скували,
Шляхами тоді мало хто ходив,
Бо часто люди в полі замерзали.
Отож Микола у теплі сидів
І мріяв, як і всі, мабуть, козаки,
Просидіти отак аж до весни.
Бо ж сила і не вижене ніяка
Нікого з дому. Але днем одним
Надії всі порушились одразу.
Уже, вважай під Новий рік було,
Примчав гонець і вістю усіх вразив:
Татарське військо у набіг пішло.
Іслам-Гірей, не дивлячись на зиму,
Послав орду Московщину палить.
Сам не пішов в набіг шляхами тими,
Бо ж можна у дорозі й задубіть.
Послав туди свого калгу- султана.
Ніхто татар узимку не чекав.
Вважали – як тепло уже настане,
Тоді би, може, кримець і напав.
Та , бачте, хан не став тепла чекати.
На Рильськ, Путивль посунула орда.
Усе навкруг взялось вогнем палати.
Не було сили, хто би відсіч дав.
За стінами сиділи воєводи,
Дивились, як пожадлива орда
З усіх усюд ясир до купи зводить,
Винищує всі села без сліда.
І села, і містечка невеликі
Погинули в розорі і вогні.
Носилися повсюди орди дикі
І вороння вслід чорне в вишині.
Не маючи чим ворога спинити,
Звернулися до ляхів москалі,
Військову поміч узялись просити.
Так договір підписаний велів.
Тож польний гетьман Миколай Потоцький
Із панських почтів військо назбирав,
Узяв усіх своїх, що мав при боці
І навперейми тій орді помчав.
Помчав…то, може голосно занадто,
Бо ж всі шляхи замети замели,
Мороз на місці не давав стояти.
Тож ляхи чи то йшли, чи не ішли
У сторону Охтирки. Врешті стали.
Орду б здолали, але зиму – ні.
Бо тисячами люди замерзали
І коні. Польний гетьман впав у гнів,
Кричав, просив, але затялись ляхи –
Не підем далі, княже, хоч убий.
Зима на них-таки нагнала страху.
Отож притлумив гетьман гонор свій
Й послав гінця тоді в Лубни до князя,
Мовляв, збирайся, княже, виручай.
Князь, звісно, не сприйняв то за образу,
Бо ж мусив боронити й власний край.
Підняв усіх та на морози вигнав,
Подався сам у війська на чолі.
То добре, що річки скувала крига,
Не відрізнити воду від землі.
Він – не Потоцький, козаки – не ляхи.
Тут повеліли, значить, треба йти.
Перед зимою теж не мали страху
І напрямки летіли до мети.
Князь поспішав та, звісно, обережно,
Сторожа пантрувала всі боки
Та і порядок князь тримав належний,
Тож втрат у війську не було поки.
Вже в Новий рік, як досі пам’ятає,
Князь до Путивля волохів послав,
Нехай роз’їзд усе, як слід узнає,
Щоб про орду він відомості мав.
Орда на той час вже набіг скінчила,
З ясиром поверталася у Крим.
Людей в ясирі тому було сила
І як в такі морози було їм?
Дізнавшись то, велів всім князь рушати
Вслід за ордою. Ворсклу перейшли.
Зима сліди не встигла замітати,
Тож добре видно, як татари йшли
Та на сліду замерзлих залишали.
Татар не часто, більше – москалів.
В степу татари більший досвід мали,
Як їм на голій вижити землі.
А москалі –то звикли в теплій хаті.
А тут женуть півголих крізь мороз,
Ні обігрітись, ні кудись сховатись,
Тож замерзати лише й довелось.
За Ворсклою сторожа вість прине́сла,
Що понад Мерлю моститься орда
На відпочинок. Козакам же, чесно,
Поміж замерзлих на шляху хода
Кров розігнала, гнів палав у грудях.
Дай князь сигнал, то б кинулись умить
Орду рубати, рятувати люди.
Та князь до ночі зачекать велить.
Як темна ніч на землю опустилась
І де-не-де проглянули зірки,
Вже недалеко від татар спинились.
Князь розіслав, щоб оточить, полки.
А далі…Далі на орду упали
З усіх боків, ясир враз відсікли
І зляканих татар рубати стали,
Наскільки уже злі на них були.
Татари, звісно, люто опирались,
Червоним сніг зробився навкруги.
Та ледве зірка вранішня піднялась,
Лягли, як під косою вороги,
А хто зумів, то у степи прорвались,
Понесли в Крим до хана вість лиху.
На бойовищі козаки зостались,
Ясир звільняли, що дрижав в страху
Й від холоднечі. Жаль, тоді багато
Уже замерзли, на снігу лежать.
Та багатьох вдалося врятувати
Й назад у свої землі відіслать.
Уже коли гарячка бою спала,
Коли полон весь удалось звільнить,
Відчули холод, вогнища розклали,
Щоб і себе, та і коней зігріть…
Ота зима й прийшла йому на спомин,
Поки з корчми по снігу простував.
Ось і курінь, лежак і теплий комин,
Який йому так душу зігрівав.
Микола повертавсь до куреня.
Хоча мороз його хапав за вуха,
Зі степу вітер в спину підганяв.
Та медовуха гарно душу гріла
Та й в курені натоплено, тому
Крізь заметіль він посувався сміло,
Вже небагато й лишилось йому.
Зима таки добряче діставала
Та він і не таке переживав.
Якраз йому зима на думку спала,
Якої він до того і не знав.
Тоді він був ще молодим, гарячим,
В надвірних Вишневецького служив.
Життя лиш починалося козаче.
Ярема ще Лубнами володів.
Там і була ота надвірна сотня,
В яку Миколу також узяли.
В той час було не надто і роботи –
Зібрались та пішли, де князь велить.
Козацтво низове сиділо тихо
Після кривавих з ляхами боїв.
З татарами бува наскочить лихо
Та князь умів давати відсіч їм.
Селяни мовчки в полі працювали,
Міщани теж не брались бунтувать.
Часи, здавалось «золоті» настали –
Так ляхи їх взялися називать.
Зима в тім році дуже була люта,
Сніги мели, замети вище стріх.
У комині лиш завивання чути,
Мов дідько вивів всіх чортів своїх.
Морози річки аж до дна скували,
Шляхами тоді мало хто ходив,
Бо часто люди в полі замерзали.
Отож Микола у теплі сидів
І мріяв, як і всі, мабуть, козаки,
Просидіти отак аж до весни.
Бо ж сила і не вижене ніяка
Нікого з дому. Але днем одним
Надії всі порушились одразу.
Уже, вважай під Новий рік було,
Примчав гонець і вістю усіх вразив:
Татарське військо у набіг пішло.
Іслам-Гірей, не дивлячись на зиму,
Послав орду Московщину палить.
Сам не пішов в набіг шляхами тими,
Бо ж можна у дорозі й задубіть.
Послав туди свого калгу- султана.
Ніхто татар узимку не чекав.
Вважали – як тепло уже настане,
Тоді би, може, кримець і напав.
Та , бачте, хан не став тепла чекати.
На Рильськ, Путивль посунула орда.
Усе навкруг взялось вогнем палати.
Не було сили, хто би відсіч дав.
За стінами сиділи воєводи,
Дивились, як пожадлива орда
З усіх усюд ясир до купи зводить,
Винищує всі села без сліда.
І села, і містечка невеликі
Погинули в розорі і вогні.
Носилися повсюди орди дикі
І вороння вслід чорне в вишині.
Не маючи чим ворога спинити,
Звернулися до ляхів москалі,
Військову поміч узялись просити.
Так договір підписаний велів.
Тож польний гетьман Миколай Потоцький
Із панських почтів військо назбирав,
Узяв усіх своїх, що мав при боці
І навперейми тій орді помчав.
Помчав…то, може голосно занадто,
Бо ж всі шляхи замети замели,
Мороз на місці не давав стояти.
Тож ляхи чи то йшли, чи не ішли
У сторону Охтирки. Врешті стали.
Орду б здолали, але зиму – ні.
Бо тисячами люди замерзали
І коні. Польний гетьман впав у гнів,
Кричав, просив, але затялись ляхи –
Не підем далі, княже, хоч убий.
Зима на них-таки нагнала страху.
Отож притлумив гетьман гонор свій
Й послав гінця тоді в Лубни до князя,
Мовляв, збирайся, княже, виручай.
Князь, звісно, не сприйняв то за образу,
Бо ж мусив боронити й власний край.
Підняв усіх та на морози вигнав,
Подався сам у війська на чолі.
То добре, що річки скувала крига,
Не відрізнити воду від землі.
Він – не Потоцький, козаки – не ляхи.
Тут повеліли, значить, треба йти.
Перед зимою теж не мали страху
І напрямки летіли до мети.
Князь поспішав та, звісно, обережно,
Сторожа пантрувала всі боки
Та і порядок князь тримав належний,
Тож втрат у війську не було поки.
Вже в Новий рік, як досі пам’ятає,
Князь до Путивля волохів послав,
Нехай роз’їзд усе, як слід узнає,
Щоб про орду він відомості мав.
Орда на той час вже набіг скінчила,
З ясиром поверталася у Крим.
Людей в ясирі тому було сила
І як в такі морози було їм?
Дізнавшись то, велів всім князь рушати
Вслід за ордою. Ворсклу перейшли.
Зима сліди не встигла замітати,
Тож добре видно, як татари йшли
Та на сліду замерзлих залишали.
Татар не часто, більше – москалів.
В степу татари більший досвід мали,
Як їм на голій вижити землі.
А москалі –то звикли в теплій хаті.
А тут женуть півголих крізь мороз,
Ні обігрітись, ні кудись сховатись,
Тож замерзати лише й довелось.
За Ворсклою сторожа вість прине́сла,
Що понад Мерлю моститься орда
На відпочинок. Козакам же, чесно,
Поміж замерзлих на шляху хода
Кров розігнала, гнів палав у грудях.
Дай князь сигнал, то б кинулись умить
Орду рубати, рятувати люди.
Та князь до ночі зачекать велить.
Як темна ніч на землю опустилась
І де-не-де проглянули зірки,
Вже недалеко від татар спинились.
Князь розіслав, щоб оточить, полки.
А далі…Далі на орду упали
З усіх боків, ясир враз відсікли
І зляканих татар рубати стали,
Наскільки уже злі на них були.
Татари, звісно, люто опирались,
Червоним сніг зробився навкруги.
Та ледве зірка вранішня піднялась,
Лягли, як під косою вороги,
А хто зумів, то у степи прорвались,
Понесли в Крим до хана вість лиху.
На бойовищі козаки зостались,
Ясир звільняли, що дрижав в страху
Й від холоднечі. Жаль, тоді багато
Уже замерзли, на снігу лежать.
Та багатьох вдалося врятувати
Й назад у свої землі відіслать.
Уже коли гарячка бою спала,
Коли полон весь удалось звільнить,
Відчули холод, вогнища розклали,
Щоб і себе, та і коней зігріть…
Ота зима й прийшла йому на спомин,
Поки з корчми по снігу простував.
Ось і курінь, лежак і теплий комин,
Який йому так душу зігрівав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
