З неба вечірнього краплі не витерли
Мокрі торішні сніги,
Спи-засинай, моя фейґеле-кіндерле,
Збудься бентеги-нудьги.

Сплять буржуа і вкладаються люмпени,
Бар зачиняє корчмар,
Світить ліхтар у чотириста люменів,
Тихо, ні вітру ні хмар.

Місяць повзе над бетонними хатами,
Падає за небокрай,
Сяє ліхтар усіма кіловатами -
Видно, хоч голки збирай.

Зорі, у небі високому висячи,
Кануть у сіру пітьму.
Я пам’ятаю, як нас були тисячі
Тисячу років тому -

Більше нема. Отже спи, моя кіндерле,
В білих обіймах зими,
Але й зима, що снігів понакидала,
Зникне так само як ми.

Слухай, під теплою ковдрою лежачи,
Як розгуділася піч.
Чорна, мов чотирикутник Малевича,
Склом відокремилась ніч,

Мікрорайони на лівому березі
Дихають трубами ТЕЦ.
Знаєш, птахи прилітають у березні -
Ми повертаємось теж.

Так, ми повернемось, так, ми побачимо
Берег Дніпра і Десну,
Спи, і усе, що тепер має значення -
Не пропустити весну.

Лютий 2022