ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сібіл Нотт (2006) / Проза

 Шепіт годинника
Я чула годинник. Тихий поодинокий годинник дзвучав уночі, коли всі спали. Заплющити очі було майже неможливо. З кожною годиною, хвилиною, секундою забиралося чиєсь життя.
Я переступила через сплячих родичів і навшпиньках пішла на кухню.
«Може це сон?», – подумалося мені.
Це єдиний можливий шлях пояснити усе жахіття, з яким довелося зіткнутися. Читати про війну це одне, бачити – зовсім інше.
Знов тікання годинника. Здавалося, за декілька годин я перестала розрізняти будь-які звуки. Вони змішались в один великий гул. І знову тік тік.
Я дійшла до кухні, яка світилася у лунному промінні. Але там був силует.
– Ірися? – спитала я, впізнавши цього маленького бісика, мою сестру. Вона мовчки кивнула головою. А потім однією тоненькою ручкою узялася за графін з водою. Полилася вода. Повільно, повільно. Вона ухопилася обома руками за стакан і зробила декілька гучних ковтків. Але їх було легко відрізнити від звичайних, ці були якісь жадібні. Неначе вона, восьмирічна дівчина з двома золотавими косами, хотіла напитися заздалегідь. Так, щоб у її організмі залишилося ще трохи запасів.
Стакан поставила на стіл і потягнулася до шафи, де зазвичай ми зберігали хліб. Щоб до неї дістати, вона була вимушена встати на стіл, але забула про склянку з водою. Та полетіла до низу, але я встигла її схопити за хвилину до того, як скло не розбилося.
– Чого ти не спиш?! – пошепки закричала я. Її очі округлилися. Тепер вона була схожа на маленьке кошеня. Заптулане, налякане кошеня.
– Я не хочу спати. – Все-таки Ірися була непосидюча. Вона дістала хліб і знову всілася на стілець.
– Це ще чому? – перелякано запитала я. Звичайно, вона попросту має заплющити очі. Взагалі-то мені теж треба, але для неї це важливіше і я це розуміла. За себе я мало хвилювалась, але коли лежала у ліжку прислухалася до хропіння і облегшено видихала, знаючи що бабусі з дідусями не померли уві сні.
– Ми з Марією одного разу до третьої ночі не спали. – То була її подруга. На душі було трохи легше від того, що Ірися знаходила щось оптимістичне. Вона не знала що таке війна. Я не знала, що таке війна і не хотіла, щоб пригнічений настрій спадково надійшов їй.
– Це зовсім інше. Йди до батьків.
– Але ж я не втомилася!
Я понуро опустила голову, думаючи:"А не занадто ми молоді для цього?". Потім зробила глибокий вдих і видих. Вирішила сказати лагідніше:
– Сестро, треба трохи поспати. Порахуй слоненят, гаразд?
– Я вже завелика для цього!
«Але замала до війни».
– Зараз треба накопичити енергії.
– Добре. – тихо промямлила та й зникла.

«Сподіваюся, що вона прокинеться».
Тік тік. Тік тік.

Я теж п'ю воду. Намагаюся прийти до тями. Один. Два. Три. Я примружую очі, але розплющую і все теж саме. Та сама кухня із зеленими цеглинками, а на столі крихти від хлібу і склянка води.
Коли ж це скінчиться?
Новини щогодини гудять про відвойовування. Кажуть, не панікувати, але як?
Мати тресеться ще з самого ранку, але каже, що просто змерзла. Бабуся з іконами проводить часу більше, ніж розмовляє з нами.
Вчора ми сиділи мовчки. Уся родина прокинулася ще о п'ятій ранку від вибухів. Безнадія – ось що ми відчули. І, звичайно, страх.

Пам'ятаю, як Ірисі було три рочки. І вона підійшла до мене і спитала:
– А що таке страх, Ганнусю?
Я усміхнулась і відповіла:
– Пам'ятаєш того вуличного щура?
– А... Ще той, через якого я закричала і в якого кинула подушку?
– Той бо воно! Твої очі залилися пітьмою. А серце секундно зупинилося.
– Це і є справжнісінький страх?
– Так. – усміхаючись, сказала я.

Тепер сміятися не хотілося. Ні тепер, ні більше ніколи. Я взагалі думала, що забуду що таке усмішка. Я бачила страх у очах батьків. Я бачила як бабуся хиталася назад і вперед, сидячи на ліжку.
Ухвалили закон про мобілізацію. У мене почали тремтіти руки. Мій батько знав, що так воно й станеться. Настане час захистити нашу Батьківщину.
Рано вранці він вже зібрався. На вулиці ще було темно. І поки що тихо. Хоча б декілька хвилин тиші дарувала нам Земля, щоб сказати «Прощавай».

Траплялося іноді й так, що я думала якими будуть останні слова батька. Що він скаже? Я не була на нього ображена. Я їм пишалася.
Вийшла сонна мати, а Ірися почала гірко плакати.
Бабусі і дідусі вже давно були на ногах.
«Мабуть, хочуть прожити цей день якомога довше».
Волосся матері було розпатлане, не розчісане. Вона тільки-но прокинулася. А батько усміхнувся так щиро, як тільки міг, сказавши:
– Ти прекрасна, люба! Навіть зараз.
Мати накинула на себе кофтинку і, неначебто, заздалегідь обійняла себе самостійно.
Я лише споглядала за усім. Тоді татусь поцілував мене у лоба, тихо сказавши:
– Вибач.
– За що? – не зрозуміла тоді я.
– За те, що ти переживаєш це...
Я обернулася. Бабуся витирала сльози хустинкою, а дідусь потиснув йому руку.
– Дівчата. – продовжив тато, звертаючись до нас обох. – Будьте мужніми. Україна це не тільки прапор, герб, калина, степи й лани. Україна – це ви. Кожний ваш сміх радує нашу неньку. Усі сказані вами слова вона чує. Нічого не бійтеся. Неситі чекають страху. У вас б'ються серця патріотів. Справжніх українських патріотів. Так доведіть це. Проявіть у складний час мужність. – потім узяв свої речі. Двері зачинилися.
«Сподіваюся вони ще відчиняться знов».
– Мати, а батько скоро повернеться? – спитала Ірися.
– Не знаю любо, не знаю. – мати обійняла доньку і тихо заплакала.

Тік тік. Ми чули сирени. Валізи були напоготові, але тікати було нікуди. Ми знали розташування бункерів і просто вірили, що їх адреси нам не знадобляться.
Щогодини я написувала друзям. Тепер слова змінюють значення. Кожне таке:"Як ти?" означали "Я тебе люблю", а "надобраніч" мало зміст "сподіваюся, що сьогодні ми будемо спати спокійно і тихо".
Я думала, що я сильна. Але чому болів живіт? Там неначе усі емоції боролися. Часом, було складно дихати. Я брала книжку, а потім знову повертала її на місце. Я не можу читати про пригоди, коли на думці у мене одне – "Я хочу прокинутися".
Я хочу знову розплющити очі і побачити прозоре синє небо. Щоб світило сонечко, а друзі були поряд живі і як раніше усміхнені. Щоб мати готувала сніданок. Мої улюблені млинці. І щоб із ліжка мене витягнув їх запах, а не матусині слова:"Ми йдемо у бункер".
Я намагалася не плакати. У мене було три тихі істерики. З'явилися сльози, я їх витерла і нікому нічого не сказала.

– Ніхто мирних мешканців торкатися не збирається. – ось чого неситі нам обіцяли. І що з цього? Це не завадило їм випустити бомбу у наш будинок. Звичайнісінький будинок. Такий, де сусіди один одного знали і щоранку віталися. Де у різдвяні свята все було прикрашено, а сусіди заходили і вітали зі святом.
Ми не встигли сховатися.
Тік тік.
Усе що я любила. Усе що я знала. Усе знищили неситі.
Тиждень тому я любила своє життя. Так, іноді воно мені набридало. Але і зараз я була згодна здати хоч вісімдесят заліків і написати тисячі контрольних за день. Якби лише не бачити цього. Просто не бачити.

Мені наснився страшний сон. Мені снилася війна. Тяжка війна, яка темною хварою забирала наші українські міста і життя наших прекрасних мешканців.

Але тепер я дух. Лише прозорий невидимий дух. Тіло моє залишилося у будинку, а душа все літає і споглядає, що сталося із нашою ненькою.

Тисячі людей із різних куточків світу за Україну. Італія, Чехія, Польща, Велика Британія, Франція. Усі хочуть допомогти нашій державі і багато хто не залишився байдужим.

Люди втрачають близьких. Люди сплять у метро.

Усе повторюється. Ми вчимо історію, вчимося на минулому, але усе повторюється знову. Таке почуття, що ми застрягли у часовій петлі. Ось ще трохи і буде кінець, але знову чуються вистріли.

Наша нація вже довго знаходилася під ярмом неситих. Нас утискали. Забороняли розмовляти нашою мовою, але ми не будемо мовчати. Ми не відступимо від нашої позиції. Неситому не шкода. Одна підписана угода забрала життя тисячі людей і змінила мільйонам. Але ось що я зрозуміла, бачачи усі ті події. Ми не відступимо. Україньска мова була є і може бути. Україна irredenta.

«Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна — одна нероздільна від Сяну по Кавказ — от її стяг!».




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-09 23:04:05
Переглядів сторінки твору 494
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.840
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ЕССЕ
Війна
Автор востаннє на сайті 2022.03.09 23:04
Автор у цю хвилину відсутній