ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.08.26 21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,

Олександр Сушко
2025.08.26 11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.

Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,

Віктор Кучерук
2025.08.26 05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.

Борис Костиря
2025.08.25 21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.

Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні

Віктор Кучерук
2025.08.25 05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.

Борис Костиря
2025.08.24 22:12
В її житті майже не було
чоловіків. Останній залицяльник
зник у пучинах часу.
Його голос розчинився
у сипучих пісках,
доторки рук розтанули,
поцілунки вицвіли.
Самотність огортає жінку,

Євген Федчук
2025.08.24 15:28
Як же доля зовсім різно у людей складається.
Хтось накоїть людям лиха, ворогам продасться.
А в потомках за святого він уже вважається.
Хоча б Невського згадати у тій клятій Рашці.
А другий нічого ж, наче не зробить такого.
Інші, бува набагато більше

Іван Потьомкін
2025.08.24 11:51
був ти для мене тільки чотирикутником паперу
але моє серце має ту ж форму

був ти зрештою моїм серцем
і той самий поспішний ритм оживляв папір
вивищував до розміру дерева
слова твої були листям
а смуток мій вітром

Галина Кучеренко
2025.08.24 10:55
Відвойована ніч, вир із обстрілів - день…
Ми у плетиві рішень і мареві мрій.
кат закручує Світ у брехню теревень…
Світ продовжує рух за життя і надії….

Олена Побийголод
2025.08.24 09:29
Із Бориса Заходера

Злетіла сорока високо,
і зверху стрекоче сорока,
що цукор страшенно солений,
що яйця беруть зі смаженей,
що раки зимують на дубі,
що риби гуляють у шубі,

Юрій Гундарєв
2025.08.24 09:23
Я на колінах попрошу Святих,
щоб рідні всі були здорові,
а поруч ти була завжди
у буднях сірих й кольорових.

Не дайте дітям гинути, Святі,
хай біль такий не точить струмом душу,
коли на цвинтарі на крихітній плиті

Віктор Кучерук
2025.08.24 06:35
Освітлені місяцем хвилі
Пшениці, як шовк, шурхотіли, –
І в сяєві срібнім іскрились
Очам хлібороба на милість.
У руки його працьовиті,
Неначе просилось щомиті,
Колосся тужаве, налите
І потом старанно обмите…

Борис Костиря
2025.08.23 21:39
Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
Так пробирає до самих глибин.
Реальність відчувається, як голод,
Як море без коралів і рибин.

Ідеш у парк віддалений, забутий
У цю зимову пору, мов чернець,
Встромивши ніж у нестерпимий будень,

Володимир Ляшкевич
2025.08.23 20:58
Друже і брате,
тут все, як завжди -
бруд і вогонь,
сплати без решти,
тижні без дати,
видзвони скронь!

Боже боронь

Світлана Майя Залізняк
2025.08.23 16:25
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Муза смієтьс

Володимир Бойко
2025.08.23 13:02
Серед тваринних звичок москалів найхарактерніша – мітити чужі території. Носії істини в останній інстанції частенько надривають пупа під своєю ношею. Манія величі для недомірків – майже професійне захворювання. Найбільше світ намагаються змінити
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сібіл Нотт (2006) / Проза

 Шепіт годинника
Я чула годинник. Тихий поодинокий годинник дзвучав уночі, коли всі спали. Заплющити очі було майже неможливо. З кожною годиною, хвилиною, секундою забиралося чиєсь життя.
Я переступила через сплячих родичів і навшпиньках пішла на кухню.
«Може це сон?», – подумалося мені.
Це єдиний можливий шлях пояснити усе жахіття, з яким довелося зіткнутися. Читати про війну це одне, бачити – зовсім інше.
Знов тікання годинника. Здавалося, за декілька годин я перестала розрізняти будь-які звуки. Вони змішались в один великий гул. І знову тік тік.
Я дійшла до кухні, яка світилася у лунному промінні. Але там був силует.
– Ірися? – спитала я, впізнавши цього маленького бісика, мою сестру. Вона мовчки кивнула головою. А потім однією тоненькою ручкою узялася за графін з водою. Полилася вода. Повільно, повільно. Вона ухопилася обома руками за стакан і зробила декілька гучних ковтків. Але їх було легко відрізнити від звичайних, ці були якісь жадібні. Неначе вона, восьмирічна дівчина з двома золотавими косами, хотіла напитися заздалегідь. Так, щоб у її організмі залишилося ще трохи запасів.
Стакан поставила на стіл і потягнулася до шафи, де зазвичай ми зберігали хліб. Щоб до неї дістати, вона була вимушена встати на стіл, але забула про склянку з водою. Та полетіла до низу, але я встигла її схопити за хвилину до того, як скло не розбилося.
– Чого ти не спиш?! – пошепки закричала я. Її очі округлилися. Тепер вона була схожа на маленьке кошеня. Заптулане, налякане кошеня.
– Я не хочу спати. – Все-таки Ірися була непосидюча. Вона дістала хліб і знову всілася на стілець.
– Це ще чому? – перелякано запитала я. Звичайно, вона попросту має заплющити очі. Взагалі-то мені теж треба, але для неї це важливіше і я це розуміла. За себе я мало хвилювалась, але коли лежала у ліжку прислухалася до хропіння і облегшено видихала, знаючи що бабусі з дідусями не померли уві сні.
– Ми з Марією одного разу до третьої ночі не спали. – То була її подруга. На душі було трохи легше від того, що Ірися знаходила щось оптимістичне. Вона не знала що таке війна. Я не знала, що таке війна і не хотіла, щоб пригнічений настрій спадково надійшов їй.
– Це зовсім інше. Йди до батьків.
– Але ж я не втомилася!
Я понуро опустила голову, думаючи:"А не занадто ми молоді для цього?". Потім зробила глибокий вдих і видих. Вирішила сказати лагідніше:
– Сестро, треба трохи поспати. Порахуй слоненят, гаразд?
– Я вже завелика для цього!
«Але замала до війни».
– Зараз треба накопичити енергії.
– Добре. – тихо промямлила та й зникла.

«Сподіваюся, що вона прокинеться».
Тік тік. Тік тік.

Я теж п'ю воду. Намагаюся прийти до тями. Один. Два. Три. Я примружую очі, але розплющую і все теж саме. Та сама кухня із зеленими цеглинками, а на столі крихти від хлібу і склянка води.
Коли ж це скінчиться?
Новини щогодини гудять про відвойовування. Кажуть, не панікувати, але як?
Мати тресеться ще з самого ранку, але каже, що просто змерзла. Бабуся з іконами проводить часу більше, ніж розмовляє з нами.
Вчора ми сиділи мовчки. Уся родина прокинулася ще о п'ятій ранку від вибухів. Безнадія – ось що ми відчули. І, звичайно, страх.

Пам'ятаю, як Ірисі було три рочки. І вона підійшла до мене і спитала:
– А що таке страх, Ганнусю?
Я усміхнулась і відповіла:
– Пам'ятаєш того вуличного щура?
– А... Ще той, через якого я закричала і в якого кинула подушку?
– Той бо воно! Твої очі залилися пітьмою. А серце секундно зупинилося.
– Це і є справжнісінький страх?
– Так. – усміхаючись, сказала я.

Тепер сміятися не хотілося. Ні тепер, ні більше ніколи. Я взагалі думала, що забуду що таке усмішка. Я бачила страх у очах батьків. Я бачила як бабуся хиталася назад і вперед, сидячи на ліжку.
Ухвалили закон про мобілізацію. У мене почали тремтіти руки. Мій батько знав, що так воно й станеться. Настане час захистити нашу Батьківщину.
Рано вранці він вже зібрався. На вулиці ще було темно. І поки що тихо. Хоча б декілька хвилин тиші дарувала нам Земля, щоб сказати «Прощавай».

Траплялося іноді й так, що я думала якими будуть останні слова батька. Що він скаже? Я не була на нього ображена. Я їм пишалася.
Вийшла сонна мати, а Ірися почала гірко плакати.
Бабусі і дідусі вже давно були на ногах.
«Мабуть, хочуть прожити цей день якомога довше».
Волосся матері було розпатлане, не розчісане. Вона тільки-но прокинулася. А батько усміхнувся так щиро, як тільки міг, сказавши:
– Ти прекрасна, люба! Навіть зараз.
Мати накинула на себе кофтинку і, неначебто, заздалегідь обійняла себе самостійно.
Я лише споглядала за усім. Тоді татусь поцілував мене у лоба, тихо сказавши:
– Вибач.
– За що? – не зрозуміла тоді я.
– За те, що ти переживаєш це...
Я обернулася. Бабуся витирала сльози хустинкою, а дідусь потиснув йому руку.
– Дівчата. – продовжив тато, звертаючись до нас обох. – Будьте мужніми. Україна це не тільки прапор, герб, калина, степи й лани. Україна – це ви. Кожний ваш сміх радує нашу неньку. Усі сказані вами слова вона чує. Нічого не бійтеся. Неситі чекають страху. У вас б'ються серця патріотів. Справжніх українських патріотів. Так доведіть це. Проявіть у складний час мужність. – потім узяв свої речі. Двері зачинилися.
«Сподіваюся вони ще відчиняться знов».
– Мати, а батько скоро повернеться? – спитала Ірися.
– Не знаю любо, не знаю. – мати обійняла доньку і тихо заплакала.

Тік тік. Ми чули сирени. Валізи були напоготові, але тікати було нікуди. Ми знали розташування бункерів і просто вірили, що їх адреси нам не знадобляться.
Щогодини я написувала друзям. Тепер слова змінюють значення. Кожне таке:"Як ти?" означали "Я тебе люблю", а "надобраніч" мало зміст "сподіваюся, що сьогодні ми будемо спати спокійно і тихо".
Я думала, що я сильна. Але чому болів живіт? Там неначе усі емоції боролися. Часом, було складно дихати. Я брала книжку, а потім знову повертала її на місце. Я не можу читати про пригоди, коли на думці у мене одне – "Я хочу прокинутися".
Я хочу знову розплющити очі і побачити прозоре синє небо. Щоб світило сонечко, а друзі були поряд живі і як раніше усміхнені. Щоб мати готувала сніданок. Мої улюблені млинці. І щоб із ліжка мене витягнув їх запах, а не матусині слова:"Ми йдемо у бункер".
Я намагалася не плакати. У мене було три тихі істерики. З'явилися сльози, я їх витерла і нікому нічого не сказала.

– Ніхто мирних мешканців торкатися не збирається. – ось чого неситі нам обіцяли. І що з цього? Це не завадило їм випустити бомбу у наш будинок. Звичайнісінький будинок. Такий, де сусіди один одного знали і щоранку віталися. Де у різдвяні свята все було прикрашено, а сусіди заходили і вітали зі святом.
Ми не встигли сховатися.
Тік тік.
Усе що я любила. Усе що я знала. Усе знищили неситі.
Тиждень тому я любила своє життя. Так, іноді воно мені набридало. Але і зараз я була згодна здати хоч вісімдесят заліків і написати тисячі контрольних за день. Якби лише не бачити цього. Просто не бачити.

Мені наснився страшний сон. Мені снилася війна. Тяжка війна, яка темною хварою забирала наші українські міста і життя наших прекрасних мешканців.

Але тепер я дух. Лише прозорий невидимий дух. Тіло моє залишилося у будинку, а душа все літає і споглядає, що сталося із нашою ненькою.

Тисячі людей із різних куточків світу за Україну. Італія, Чехія, Польща, Велика Британія, Франція. Усі хочуть допомогти нашій державі і багато хто не залишився байдужим.

Люди втрачають близьких. Люди сплять у метро.

Усе повторюється. Ми вчимо історію, вчимося на минулому, але усе повторюється знову. Таке почуття, що ми застрягли у часовій петлі. Ось ще трохи і буде кінець, але знову чуються вистріли.

Наша нація вже довго знаходилася під ярмом неситих. Нас утискали. Забороняли розмовляти нашою мовою, але ми не будемо мовчати. Ми не відступимо від нашої позиції. Неситому не шкода. Одна підписана угода забрала життя тисячі людей і змінила мільйонам. Але ось що я зрозуміла, бачачи усі ті події. Ми не відступимо. Україньска мова була є і може бути. Україна irredenta.

«Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна — одна нероздільна від Сяну по Кавказ — от її стяг!».




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-09 23:04:03
Переглядів сторінки твору 321
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.840
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ЕССЕ
Війна
Автор востаннє на сайті 2022.03.09 23:04
Автор у цю хвилину відсутній