ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.09.18 01:11
Щастя любить тишу,
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна, 
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.

Борис Костиря
2025.09.17 22:28
Руїни зруйнованого міста.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,

Галина Кучеренко
2025.09.17 18:46
Я обійму тебе…
У дотиках моїх
Забудь  свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час

С М
2025.09.17 18:18
Знаючи, надходить ніч і сонце палить кораблі
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото

Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с

Віктор Кучерук
2025.09.17 17:57
Ходу вповільнив і спинивсь
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота

Юрій Лазірко
2025.09.17 16:58
Заливався світанок пташино,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.

Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.

Володимир Бойко
2025.09.17 11:14
Нетрадиційність нині в моді,
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.

Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.

Юрій Гундарєв
2025.09.17 08:56
вересня - День народження видатного українського письменника

Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…

Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.

М Менянин
2025.09.17 02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.

Ярослав Чорногуз
2025.09.17 00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.

Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,

Федір Паламар
2025.09.16 23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.

Я унижен – спору нет!

Борис Костиря
2025.09.16 22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,

Іван Потьомкін
2025.09.16 21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других. Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род

Юхим Семеняко
2025.09.16 16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,

Світлана Пирогова
2025.09.16 14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,

Віктор Кучерук
2025.09.16 07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Радченко Рудий Гриб Рудольф (2001) / Проза

 П'яні янголи і старий "Ундервуд" Частина 2
Він вийшов з лавки, і сів на паркову лаву, яка стояла біля під'їзду однієї багатоповерхівки.
Він сів з полегшенням, що здихався триклятого станка, і відкрив банку.
З банки поспішно вирвався дух, і Ігор вдруге за своє життя, впав від подиву.
Вірніше, мав впасти, але лава не дала.
Натомість, замість Ігоря, на асфальт впала банка.
— Хто ти, йоб твою мать, такий?
— Я— партійна совість.
— З Довлато... А ти знаєш Красноперова?
— Існує такий.
Ігор не міг повірити своїм очам. Перед ним стояв персонаж довлатівської повісті.
— Де він?— спитав дух.
Ігор щось бурмотів в недопозумінні, поки дух відчайдушно кружляв на асфальті, схопившись за голову.
— Де він?!— з ще більшим переживанням і напором, він взяв журналіста за шкіпарки— де він, де він, де?!
— Хто він?.. Я не розумію, хто?..
— Та клятий друкарський станок. Тільки не кажи, що ти його... О ні...
І Ігор сам все зрозумів.
Вірніше не зрозумів нічого. Ігор не розумів, чому; не розумів навіщо.
Він глянув на осколки від банки, що лежали на асфальті.
"Ось так просто б'ються наші надії, ось так просто розбиваються серця, а ми цього навіть не помічаємо..."
І Ігор охоплює руками своє лице, а очі туманять сльози.
"Це ж я не просто станок свій продав; це ж я душу продав..."
Він повільно осідається на лаву, де давно сидить у розпачі дух, котрий, бачачи, що Ігор плаче,і теж починає плакати.

2. У Ігора в руках— пляшка горілки, і він заливає сльози цим вогненним пійлом.
Він п'є, всхлипуює, і знову п'є, і знову всхлипує.
Це було порівняти з втратою єдиної рідної душі.
І сльози йому л'ються, але він бачить, що плаче його супутник, і якось милосердно,— чи то з жалю, чи з солідарності до горя— пропонує йому пляшку.
Той охоплює її, і починає допивати.
П'є судорожно, по-російськом; якось по довлатівському.
В кінці-кінців, він кашлянув, але не заспокоївся.
Але тут, водночас, в їх головах виникає думка— не пізно ще повернутись, і забрати свою друкарську машинку.
Що ще не все втрачено! Все ще можна пустити пустити колії в різні боки.
І вони біжать— підхмелілі і в сльозах— назад, до лавки антиквару, і на їх очах, з дверного пройому, вириваються язики полум'я.
Все горить, все навколо мигає, а Ігор стоїть, як вкопаний.
От і все— згоріла його душа; згоріла надія, і згоріла єдина близька, і дорога йому річ. Все було скінчено.

3. Але горілка не закінчувалась. В руках з'являлась пляшка за пляшкою, аж поки дух не напивається кінцево,— поки не непритомніє. Врешті, він починає зникати. Всенсі, дух.
Його тіло починає зеленіти, і поступово розчинається попелом на повітрі.
"Швидко ж ти здувся"— вимовляє це Ігор внутрішнім голосом, підкошеним синькою.
Врешті, з-за рогу з'являється Іван Грозний, з постановки Булгакова, перехрещує місце, де лежав персонаж, від якого лишилась тільки тінь, що скоро випарується під дією сонця.
Цар промовляє: "ось що водяра животворяща з людьми робить!"
І тут на них світить сонце, і вони— тінь, і цар Грозний— зникають.
Та це не кінець.
З-за рогу виходять двоє, в нквсній формі. Рішучим кроком підходять до Ігора, і починають його бити.
На п'яне, не розбірливе питання Ігора вони не відповідають.
Врешті, хто їх зна— можливо люди в нквс були занадто неговорющі, чи може вони просто не розбірали п'яне бурмотіння?...
Словом, не ясно.
Хтось з них після цього зачитує йому за що його побили.
Звучить це так: "за укриття незаконного кадра, і за п'янство в людних місцях".
Все було б звичним ділом, діялось би те в 20 рр минулого ст. Але ж тепер 21 століття, нквс і гб давно нема...
Словом, ось такий він—містичний реалізм в постмодерні.

4. Затим він, побитий, знікчемлений плентається по вулицях з пляшкою горілки, що щораз поповнюється знову і знову...
Пляшка, якій нема дна, і яка не зникне з ойго життя найближчі пару місяців.
Він пив, потім повертався до реального життя.
Щось бурмотів поп'яні,ніби, воліючи намацати вухо реальності, в яке негайно треба пояснити все.
Порочне коло— жовті плями сонця на стінах, хмурі небеса над його квартирою і повна самотність.
Самотність, самотність, самотність....
Не знаю я синонімимів, щоб описали його стан краще, ніж слово самотність.
Можливо розпач, чи прокоастинація?
Але поряд тебе, навіть коли ти в розпачі, є хоча б хтось.
Хоча ні, нема— ти можеш стояти хоч в кімнаті з сотнею людей, але всередині ти будеш пустий.
Але він був в пустій абсолютно квартирі, бо навіть кота поряд нього не було.
Якось дивно так— після побиття і розтанення персонажа тої сентиментальної повісті пропало все— томик Ф.Війона, кіт Мартин, і навіть ті радянські двері.
Він пробується до письма, але він навіть 5 слів написати не може.
Він вже нічого не може— він продав все, що вмів...
Продав безповоротно.
Продав обломок душі...
Продав, а воно згоріло.
Певно це і є суть будь якого бізнесу, потреблядства, купівлі і продажу— коли ти комусь віддаєш своє, то воно згора,
даючи тобі шанси почати щось нове.

5.Черговий запій.
Звучить як назва якогось оповідання...
Якби він був Чеховим, то обрав би, певно, псевдонім "Людина без печінки", бо пив він по-чорному, і печінки в нього, здавалось, не було.
Зате була горілка, що могла замінити будь який момент життя і будь який людський орган.
Окрім серця. Горілка, або, як я пафосно її називав раніш— "водка", тільки розчулює серця.
Хоча і дико для них гидотна.
Загалом, горілка корисна для серця.
Серце, не печінка, хоча— уявіть собі— теж може страждати від цирозу.
Тільки не від алкогольного, а від цирозу людських душ...
А від цирозу людських душ одні ліки— горілка і,бажано, американська література (не одним Довлатовим так и ж).
Знаєте, останній колись сказав на одному відеоінтерв'ю, що американська проза легка, коротка і з гумором.
Формулювання було поставлено таке: "Коли я читаю Тургенева, мені важко уявити, чи здатен персонаж переплисти озеро. А коли я читаю американську прозу, то навпаки— розумію, на що здатна та чи інша людина".
Словом, передане мною мовлення Довлатова викривлене, але точне, і думаю натяк пояснювати не треба.

Ігора в цьому плані було важко зрозуміти.
Цироз серця був для нього якимось вічним атрибутом. Як шафа в кімнаті— ліжко, тумба...
І лікування від нього він приймав регулярно. Це виливалось в отакі запої.
Та в моменти рідкої тверезості він розумів, що йому не вистачає кохання.
Може тому горілка цироз серця не лікувала, а погіршувала?
Словом, не ясно— у кожного ця хвороба (не рідкісна, маю зазначити) перебігає по різному.
І важко вивести одне лікування і одні універсальні ліки— комусь шкодить горілка.
Комусь— вино...
Але все ж, я думаю універсальними ліками для будь-якої хвороби є любов та кохання.

6. Запій продовжувався вже 6 день, і на 7 день Ігор покинув своє житло.
В цей момент він був досить тверезий, щоб триматись на ногах.
Він вийшов на двір, тримтячими руками закриваючи двері.
Агенство, здається забуло про нього, так, як в цьому світі, здається, зовсім не відбувається нічого, гідного журналісткої уваги.
Потім журналіст згадав, що сам же і взяв відпустку ще до цього всього.
Сонце було таким легким, але світ відчувався в ньому таким нестерпним.
І лиш це сонце приділяло всьому цьому хоч якийсь сенс.
І раптом, серед цього всього бруду, нікчемності і брехні він уважніше придивляється до цієї золотої паляниці.
Паляниці, що від неї кожен хоче вкусити вічнотеплий шматок.
Шматок, що називається щастям.
Бо щастя, це просто вітамін Д.
Він стоїть і стоїть, дивиться на це сонце.
Людям до нього зовсім нема ніякого діла, поки ніхто не подивиться на нього.
Він біжить до найближчого будинку.
Здіймається поверх за поверхом, поверх за поверхом....
Відкрива двері на горище.
Він перечипається через щось важке.
Знову, знову, знову...
Але в один момент він зупиняється і чує якесь тріпотіння в дальньому кутку горіща.
Він острепенів... Зупинився. Прислухався до цієї тиші, яку розрізає ледь чутне тріпотіння.
Він підвинувся до об'єкта, що видавав шум.
Це була маленька пташка. Пташка, яка , певно, випадково сюди потрапила .
Можливо вона сиділа на даху, а її загнав сюди кіт, а потім двері на горіще зачинились.
— Пташечка!— ласкаво і якось по-дитячому вийшло у прозаїка— не бійся мене. Я не скривджу тебе. Не тікай...— Ігор бережливо обгорнув її обома руками.
Він обдивився її. Вона була ніби не ушкоджена.
Це була ластівка, як пізніше виявилось.
Бо ластівки ж перші вісники весни, що тільки ступала на цю землю...
***
Колись Ігор жив в селі.
У них була літня кухня, під стріхою якої жили ластівки.
Кожного дня було видно, як вони вилітали з-під стріхи. Бавились і гомоніли.
В якийсь момент ластівка перестала з'являтись, а пізніше її пір'їнки виявились за сараєм...
А саме ця ластівка була найбільш цікавіша до Ігоря, коли він сидів на дворі, читаючи Горького, Гуцала і Тютюнника.
Той день був особливо сонячний, коли "хмара" (так Ігор назвав свою знайому птаху) сіла йому на плече під час того, як той читав "Три зозулі з поклоном".
Ігор читав занадто занурюючись, що його важко було відволікти.
Дуже близьке цвірінькання його відволікло.
Ігор здивувався, і не втрачаючи інтересах спостерігав за ластівкою.
Та, все ж довіряючи, але не зовсім, ніби відсахнулась, пурхнувши, а потім вони зблизились, коли Хмаркович придивився в один момент— короткий, коротше мілісекунди,— до неї, то впізнав свою матір, що поневірялась по світу в пошуках заробітку.
Зараз вона була в далекій Європі, та ця пташка ніби була схожа на неї.
Ті ж самі очі...
Глибокі, не без суму.
Саме такі пташині очі.
Він, як і тоді, взібрався на дах по драбині, тримаючи в руках ластівку.
І, тільки но, взібравшись на дах, він випустив її і вона пурхнула аж під сонце, а він стояв, і дивився на її хвостате тулубце.
"Нехай я не врятую себе від цього світу. Нехай я не врятую свою душу, і мене ніколи не надрукують, але птаха я мушу врятувати... Прийнаманні цього".
І він обережно розправив ладоні, і птаха, як і тоді, пурхнула.
В якийсь момент він подивився на це створіння, і зрозумів, наскільки він схожий на цього птаха.
Як він раніше лежав в цьому горищі, втративши свободу. Втративши сонце, і загнаний на темне горище іншими людьми, і самим собою— сам собі він був найгірший звір...
А тепер він вільний. Вільний розправити крила і злетіти в це небо. Тепер його ніщо не тримало...
Але в момент йому згадались три окривавлені пір'їнки за сараєм, і могила матері, так до дивини схожа на могилу тої Ігоревої ластівки.
Тільки пташина могила була без хреста.
...В момент всі звуки застигли і все застигло. Повільними кроками, як в уповільненій зйомці, він наближається до краю даху і дивиться вниз: перед будинком навпроти лежало тіло ластівки.
Вона, видно, побачила у відображенні скла небо і влетіла в нього...
Так вона і лишилась лежати на землі, повіривши в цю імітацію.
Але Ігор перевів погляд в інший бік і побачив панораму міста і ту безмежно-синю стелю над ним.
Туди дивились вже скляні очі ластівки і живі очі людини.
Туди на стелю, за якою розкривається безмежний простір, вивчений краще ніж глибінь морська...
Ігор повільно спускався вниз, відчуваючи, що його втрачене покоління, буде називатись віком падшого птаха...

Лютий–Березень 2022
Далі буде:)




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-03-16 10:14:33
Переглядів сторінки твору 455
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.768
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАН
Автор востаннє на сайті 2022.06.08 01:01
Автор у цю хвилину відсутній