Колись давно існувало дві істоти. Хто вони і які вони були? Просто дві істоти. Чи людські, чи позаземні, є різниця? Чомусь вважаю, що це не так важливо, як сам факт, що вони існували. Кожна своїм життям жила і обоє доволі не усвідомленим, кожний по-своєму. Кожен у своєму світобаченні кудись прагнув, прямував. За кожним з них була вимощена якась дорога, збудовані якісь прихистки, мости, якісь зруйновані були.

Потім трапилось щось, що можна прирівняти до неочіукваної аварії-зіткнення. Вони зіткнулись. Я не знаю чому, але чи то тим, що дуже сильно, чи тим, що вони проходили реструктуралізацією (тому були крихкі), чи тому, що не мали ще сформовану власну форму, але вони від зіткнення зліпилися в одне ціле.

Коли вони зліпилися в одне, їм почало здаватись, що «я – це ти» і «ти – це я». І так це й було. Все до себе западало. Все здавалось фатальним. Вони були одним цілим. Така єдність буває раз за життя, чи не так? І вони закохались.
Проте не на довго. Тому що вони так не могли жити далі. Зв’язок між двома різними істотами не може реалізовуватись за принципом існування сіамських близнят. А вони почали відчувати кожен рух того іншого так болісно, що не можна було витримати. Почало здаватись, що якщо з одним щось трапиться зле, то той другий цього не переживе. Це була правда, тому що в такому співвідношенні – коли помирає чи відривається один з сіамських близнят, той другий помирає. Коли одного жене в прірву, другий туди теж падає. Коли один починає дихати другим, той другий задихається.

Катастрофа була неминучою. Одна з тих істот без попередження розрубала їхнє зліплене тіло просто пополам, і подалась собі геть.
Оскільки, зрозуміло чому, розріз був не чіткий, поранень було дуже багато. Для одного було враження ніби смерті, для другого – неусвідомлена рана, яка не так боліла, але кров можливо витікала весь час.

Двоє неусвідомлених істот. Бідолашні.