Цей вірш було написано 25 березня 2019 року, який актуальний і сьогодні

Приставський Ігор

Мені наснився дивний сон,
Як сльози капали з ікон,
Когось хотіли розіп’яти
І чорний дим окутав хату.
А за вікном хтось тихо плаче,
Стоїть і жде когось терпляче,
Підбігши, впав я на коліна,
То ж була наша Україна!
Стара, замучена і хвора,
Голодна, сива, дуже квола,
Хустина чорна, всюди шрами,
Синці і зморшки, свіжі рани.
«Що трапилось?» - її питаю,
Стою і відповідь чекаю …
Вона мовчить, не нарікає,
І поглядом когось шукає.
Як раптом чути гомін всюди,
Проходять поруч різні люди:
Одні в краватках і співають,
В кишені гроші напихають.
За ними ті хто любить жарти,
Але не знають чого варті,
Регочать дурні з віри, мови,
Пусті їх жарти і розмови.
Там були також темні люди,
Ішли розгублені приблуди,
Їх праця до землі нагнула,
І наче доля їх забула.
Старі ішли, чомусь роззуті,
Дітьми своїми позабуті,
За ними йшли їх горе – діти,
Онукам дарували квіти.
Посеред цього балагану,
Помітив я ще сиву маму,
Вона, як вовк, на місяць вила,
Бо сина свого хоронила.
За ними, як бджолиний рій,
Ішов військовий, мужній стрій,
В руках у хлопців автомати,
Готові хоч до бою стати.
І так всі дружньою юрбою,
Хтось з радістю, а хто журбою,
У цю страшну і злу годину,
Минали нашу Україну!
Вона ж їх мовчки проводжала,
Все поглядом когось шукала,
Без нарікань та без образ,
Зітхаючи все раз у раз.
І раптом з неба дивний знак!
До неї підійшов юнак,
Притис до себе, заридав,
А потім попід руки взяв
І вивів босу на стежину,
І вивів в люди Україну!
Умив її, замазав рани,
Відбудував для неї храми,
Вдягнув її у нові шати
І стала мати розквітати.
І діти всі враз схаменулись,
До рук її нових торкнулись,
І стали дружно працювати,
І маму стали шанувати,
І мову мамину, і віру,
У всьому знають межі, міру.
Мовчать за пагорбом гармати,
Додому йдуть усі солдати,
Злих язиків уже не чути,
Все стало так як мало бути.
І править чесність та Закон.
Такий наснився дивний сон …
То хто ж позбавив від журби ?
То хто ж він, парубок з юрби ?
І хто ж із нас це може знати
Та скільки ще його чекати ?

Цей вірш було написано 25 березня 2019 року, про Україну, її нелегку долю, її проблеми, біль, війну, про її відновлення та становлення. Саме зараз, все сталось так як описано у цих рядках, наче слова, наче цей сон, побачений мною ще у 2019 році дійсно був пророчим.