Написано 09 березня 2019 року до Шевченківських днів

Приставський Ігор

Знову березень пролився, сонце стало гріти,
І на вулицю юрбою знову ходять діти,
Двісті років вже минуло, глянь, яка окраса,
Так щороку на весні згадуєм Тараса!
Ти родився кріпаком у бідненькій хаті,
Потім бавився, хлопчисько, вчився малювати,
І спіткала важка доля, чужина, гармати,
Сірі стіни, чужі люди, шлях у казимати.
Ти пройшов великий шлях з бідності, руїни,
Став поетом і пророком неньки України.
Досі ти стоїш на кручі, каменем в задумі,
Дивишся на нас дітей з гордістю чи сумі,
Дивишся якою стала та твоя країна ,
За яку писав, страждав, падав на коліна.
Заповів ти нам Тарасе мовам научатись ,
Всьому вчитись, все читати, свого не цуратись,
Так й виконуємо волю, то ж гордись синами,
Тільки от чужіі люде лихо чинять з нами.
Є такі, що слово Боже і твоє - не чують,
З москалями, по москальськи досі все святкують,
Розмовляють з москалями на москальській мові,
А москаль чужа людина, хоче ж тільки крові.
Знову чути шум гармати, край уже палає,
Але ж ти казав Тарасе, Бог нам помагає?
Де ж той Бог, коли потрібен, що ж його не чути?
Щось скажи, порадь Тарасе, як нам далі бути?
Кожне слово, що писав, завжди промовляєм,
Всі рядки із Кобзаря, все ми пам’ятаєм .
Не соромся ти за нас, всі ми твої діти,
Хтось мурує, хтось руйнує, то ж йому горіти,
Ну, а хтось в сім`ї великій, в сім`ї вольній новій,
Не забуде помянути не злим тихим словом.

Присвячено великому Кобзарю, поету, художнику, пророку України - Тарасу Григоровичу Шевченку.