ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.09.21 13:28
Повноводне озеро
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.

Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л

Володимир Бойко
2026.09.21 12:19
Думки на поверхні
Пусток у головах не буває, просто вони заповнені чимось іншим. Умільці напускати туману чомусь іменуються ясновидцями. Думки були настільки глибокими, що рідко спливали на поверхню. Корисним ідіотам корисно користуватися уроками історії. Руйн

Віктор Кучерук
2026.09.21 06:07
* * *
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з

Ірина Вовк
2026.09.21 05:41
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 3)
ІІІ. ТАЄМНЕ КОХАННЯ У ЗАТІНКУ АМФІТЕАТРУ У будинку поважного роду Помпоніїв ранок почався зі звичної суєти та маминого гніву. Аврелія, загорнута у строгу темно-пурпурову столу, стояла посеред перистилю – внутрішнього дворика з фон

хома дідим
2026.09.20 23:24
* 208 *
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях

Ольга Береза
2026.09.20 21:39
Франко. Три жінки
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.

Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,

Вячеслав Руденко
2026.09.20 19:41
Гексакварки іще не відкриті
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.

Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге

Євген Федчук
2026.09.20 17:17
Третій радянський голод 1946-1947 років
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч

Борис Костиря
2026.09.20 13:13
* * *
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.

Куди не поїдь, повертатися знову

Іван Потьомкін
2026.09.20 12:36
ЙОНА
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен

Ольга Садкова
2026.09.20 12:21
"Оце б весні хвалу співати..."
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.

І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.

С М
2026.09.20 12:05
Гарольд Барило (Genesis)
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі

[ПЕРЕХОЖИЙ]

Ірина Вовк
2026.09.20 10:43
"Помпеї: За мить до Вічності" (продовження 2)
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви

Віктор Кучерук
2026.09.20 07:23
* * *
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.

хома дідим
2026.09.19 23:34
* 207 *
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник

Тетяна Левицька
2026.09.19 22:20
Заспокоїла
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Вірші

 Тління
Мій поїзд у рай спішив,
І напоровся на скелю...
Згасло кохання в душі,
Як світло в кінці тунелю.

Поїзд поезії мчав,
Тягнув, як вагони, строфи,
Пашів любов"ю в очах -
До станції Катастрофи.

Я залишився живий,
Немов з чийогось веління:
Тепер не гори - жеврій,
У серці і тілі - тління.

У потойбіччя тунель
Рве душу з тіла - в поліття...
Бо тут - хоч у око стрель -
Життя, як нічні жахіття.

5.05.7518 р. (Від Трипілля) (2010)




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2022-04-29 13:31:10
Переглядів сторінки твору 439
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (6.330 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.721
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Іронічний неореалізм
Автор востаннє на сайті 2026.03.26 07:01
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2022-04-29 13:31:43 ]

Отправить
Ігор Павлюк (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 12:58:12 ] - відповісти

Файно.
Чесно.
Очищально.
А тому - оптимістично...

До зустрічі, Ярославе.
Будьмоі тримаймося!

Ігор. :)


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 13:03:23 ] - відповісти

Дякую, Ігоре, за оптимізм сприйняття. Натхнення і творчих злетів тобі і, справді, до зустрічі.


Отправить
Софія Кримовська (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 13:06:15 ] - відповісти

до станції Катастрофа...
Ярославе, образнісь захоплює, аж мимоволі починаєш шукати очима уламки рейок, вагонів, живих....
Сила!


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 13:29:09 ] - відповісти

Дякую, Софіє, радий, що тебе зачепило. Щастя тобі в житті.


Отправить
Патара Бачія (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-05 16:20:27 ] - відповісти
Розвидниться, не журись.
А світло в кінці тунелю,
Засвітиться теж колись
Й,розквітне душа-пустеля.

Якнайшвидшого оговтання, Майстре ! :-)





Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 21:29:14 ] - відповісти

Дай Боже, Патаро! Дякую за моральну підтримку. Натхнення і всіляких гараздів! Слава Тернополю, який зробив Бандеру і Шухевича почесними громадянами!


Отправить
Олексій Тичко (Л.П./М.К.) [ 2010-05-05 20:19:54 ] - відповісти

Хай не гасне світло в кінці тунелю...Хороший вірш!


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 21:30:16 ] - відповісти

Дякую, Олексію! Може, засвітить... для нового поїзда.


Отправить
Юлька Гриценко (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-05 21:16:18 ] - відповісти

Згасло кохання в душі,
Як світло в кінці тунелю. - а хіба світло в кінці тунелю може згаснути? це ж єдиний орієнтир, який не зникає, незважаючи ні на що... тому підозрюю, що кохання ваше не згасло...

З повагою,
Г.Ю.Ю.


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 21:34:22 ] - відповісти

Юлю, дякую за відвідини. Воно, може, й не гасне, іноді ми в емоціях згущуємо барви, але й не горить, а тліє. Це, щось на зразок, як у Тараса: "І не плачу й не ридаю, а вию совою".


Отправить
Юлька Гриценко (Л.П./Л.П.) [ 2010-05-05 21:41:32 ] - відповісти

Ярославе, я бажаю Вам , щоб ніщо у Вашому житті не гасло..хіба лише біль нехай згасне навіки!


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-05 22:05:51 ] - відповісти

Щиро дякую тобі. На такому оптимізмові тримається світ.


Отправить
Юрій Лазірко (Л.П./М.К.) [ 2010-05-06 17:53:43 ] - відповісти

Братчику, життя напевно таке, яке ми його хочемо бачити.
Потрібно шукати інших (запасних шляхів), або пересідати на літака :)
З тунелевим смолоскипом,
ЛЮ :)


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-06 21:07:00 ] - відповісти

Дякую, друже-колего, може так і зроблю. Переключимось на... літак.


Отправить
Олеся Овчар (Л.П./М.К.) [ 2010-05-10 01:46:25 ] - відповісти

І знову наші настрої дивним чином перегукуються, пане Ярославе. Аж іскри відскакують. Погоджуюся із Софією щодо образності.

Хай пошвидше Муза роздмухує оті тліючі іскри, пане Ярославе, і дарує Вам чудові миті закоханості! І тоді там, де зараз "хоч у око стрель", яскраво засяє сонце...


Отправить
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2010-05-10 23:41:34 ] - відповісти

Спасибі Олесю, за суголосність думок, почуттів і настроїв. Бажаю і Вам якнайшвидшого духовного одужання і виходу з депресії.