Війна - це слово нам не солодко знайомо, і радості не чутно звідкіля. Лише турботою про тих хто далеко і гучним криком страждання душі пропитано воно. Ми вже втомились і не знаємо куди піти і, що зробити щоб було б краще для нас. Бо це страждання добре знайоме. Бо чийсь брат чи чоловік, чи сват, чи просто друг пішов за нашу землю воювати. Й ніхто не зна чи повернеться живий, чи обійме маму, дітей і дружину, чи поляже у полі разом з побратимом, з яким колись проводили весело час. Народна мудрість каже, що час лікує, але душа яка стікає кровю від страждань ніколи не буде такою ж живою як років 10 тому назад .
Десь соловей співає й враз любовю загоряється та земля і миру нам зозуля кує . Ми сподіваємось що час який почав це наше страждання закінчить враз і знову хлопці повернуться додому й обіймуть матерів, які вже по сивіли від незнання долі,й обіймуть втомлених від проливання сліз сестер й дружин, які за наказом долі повині мучитись від переживань. Дітей обіймуть що чекали на тата мов маленькі ластів'ята у гнізді. Дівчата, дружини і матері які пішли воювати за свободу на рідній землі теж живими повернуться додому, де берегинями були до цього горя.
Всі ми сподіваємося на те, що нашої крові більше не прольє ні одна окупанська тварюка . І ніколи не забудемо те що творили на святій українській землі ці орки прокляті. Це ніхто не забуде й не вирве з душі тієї болі за рідних, що були в полоні, загинули чи їх катували.
Боже ти нам Україні храни і людей, що на ній живуть збережи.