1
Юдейська мудрість каже: «Той, хто не навчив сина ремеслу, не годен називатися батьком».
2
Я народився без батька. Мати казали, що його забрали вночі горезвісного тридцять сьомого року. В дитбудинку, куди привезли мене після голодомору сорок шостого, був столярний гурток. Після школи мені подобалось мати справу з деревом (це, певно ж, од дядька Хведося). Неохоче залишав заняття, коли вихователька , котра віднайшла в мені схильність до віршування, часто-густо забирала мене для підготовки до якогось свята чи для роботи над газетою. Так і лишивсь я зі знанням порід дерев, а руки нічому путньому не навчились. Освоював різні ремесла од майстрів своєї справи і як умів передавав згодом синам.
Але задумувалась ця оповідь про ремесло не з метою розповісти про свій невдалий досвід, а про царського сина , що, звісна річ,за такого батька не знав ні голоду, ні дитбудинку, а в разі потреби міг мати найкращих учителів.
3
Це було в давній Персії. Не знати як син володаря країни закохався в доньку чабана і захотів узяти її за дружину. Прийшов до батька за благословенням. Не стримуючи гніву, той закричав: «Я - цар, ти – син царя. Як можеш ти одружитися з такою нерівнею? Викинь це з голови! Я сам знайду тобі дружину!»
Жодній принцесі не хотів віддати своє серце юнак, і цар змушений був врешті-решт погодитись із сином. Послав до майбутньої нареченої сватів. На превеликий подив почули ті відповідь красуні:
«Якому ремеслу навчений царський син? Що степний робить своїми руками?»
«Царський син не мусить робить нічого самотужки. Є на те слуги...»
«Передайте тоді женихові, що я зголошусь на шлюб тільки тоді, як він навчиться робити щось своїми руками».
Засумував принц, почувши відповідь улюбленої, але був не з тих, хто чваниться походженням. Вирішив будь-що навчитись ткати килими. Найкращі майстри тішилися своїм здібним учнем, бо він не тільки вмів ткати, а й робити на килимі малюнки і навіть тексти.
Тільки побачивши власноручну роботу принца, донька чабана зголосилася стати його дружиною. І невдовзі вразила самого царя і своєю красою та поводженням, і неабиякою кмітливістю.
Принц полюбляв ходити містом без охоронців, розмовляти з простим людом. Якогось разу привітав його незнайомець і запросив у гості. Принц погодився і опинився... в помешканні, де хазяйнували розбійники, розправляючись по-своєму з багатими людьми. Довірливого юнака чекала неминуча смерть, бо вбивці не впізнали в ньому царського сина. Обшукали і на свій подив знайшли в його кишенях не гроші , а...солому.
«Я вмію ткати гарні килими,- пояснив принц .- Якщо дасте вдосталь соломи, то зроблю таке, за що мій батько=цар дасть вам скільки захочете золота, щоб викупити мене».
Розбійники погодились і килим дивної краси був готовий. Поміж візерунками був на ньому ще й текст, який гвалтівники не помітили чи просто не вміли прочитати. Віднесли килим у царський палац. Дружина принца прочитала й показала цареві. Тої ж миті разом з тим, хто приніс килим, було послано вояків і невдовзі принц повернувся додому.
«Люба моя,- обіймаючи красуню-дружину, шептав юнак,- тільки завдяки тобі я лишився живим. Твоя вимога мати ремесло в руках врятувала мене од неминучої смерті».