Хіба він так вернутися хотів
У рідний дім – калікою безногим?
Про нагороди мріяв, перемоги,
Що все прекрасно буде у житті.
Війна, немов прогулянка була,
Але за неї гарні гроші платять.
А там зустрінуть українці-браття,
Бо ж він ішов звільняти їх від зла.
Зустріли…та не так, як він гадав.
Неначе в пекло у саме потрапив
І пальцями від страху землю дряпав
І, мабуть, душу б чортові віддав
Аби скоріше закінчилось все.
Хотів повітря хоч ковток вхопити.
Хотілось жити! Так хотілось жити!
В душі ще сподівався – пронесе.
Чим все скінчилось, знати він не міг.
Прийшов до тями в госпіталі лише.
Навкруг все біле і могильна тиша.
І страшно, бо не відчуває ніг.
Як же відчуєш, коли їх нема.
Одні обрубки, страшно і дивитись.
І хочеться, але на кого злитись?
Адже можливість «відкосити» мав.
Кому тепер потрібен він такий?
Кому потрібні ті медалі, гроші?
Життя, неначе не підйомна ноша,
Бо кожен Божий день за нього бій.